Спонукальна сфера ососбистості

ЗМІСТ

 

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема спонук є актуальною як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології. З одного боку, це відбувається тому, що необхідність впровадження в практику психологічних досліджень, звернення до реальної поведінки людини, до її регуляції вимагає сьогодні пізнання закономірностей поведінки людини і особливо стосовно спонук і їх реалізації. З іншого боку, назріла необхідність розкриття зв'язків внутрішніх спонук діяльності людини з соціальною детермінацією її психіки.

Огляд робіт вітчизняних  психологів показує, що в даний час в психології накопичені дані, як для уточнення деяких вихідних позицій, так і для подальшого, ширшого і глибшого дослідження проблем спонук.

Численні дослідження  проведені вітчизняними психологами з питань спонукальних мотивів діяльності і, зокрема, мотивів учбової діяльності. Так, Л.І.Божович і її співробітники, і послідовники тривалий час вивчають спонукальні мотиви школярів. 

У зарубіжних дослідженнях вивченню спонук приділяється велика увага. Виконані численні теоретичні і експериментальні роботи по питаннях спонук в поведінці людини і тварин. Розробка питань мотивації ведеться інтенсивно в різних галузях психологічної науки з використанням безлічі методів.

Своєрідне розуміння мотивації  характерне для гештальтської психологічної школи. К.Левін що розробив методику експериментального вивчення мотивів, розумів їх як щось самостійне. Як представниками гештальтпсихології розумілася категорія образу, так К.Левіним в «теорії поля» розумілася категорія мотиву. Поведінку К.Левін пояснював, виходячи з відносин, що складаються у особи з безпосереднім конкретним середовищем в даний часовий мікроінтервал. Його безперечною заслугою є і розробка, і застосування експериментального методу при дослідженні сфери спонук та мотивацій.

У теорії Д.К.Маккеланда мовиться про те, що всі без виключення спонуки і потреби людини отримуються, формуються при її онтогенетичному розвитку. Мотив досягнення розглядається як першопричина людської поведінки.

Г.Олпорт в своїй книзі «Особистість» як представник «персоналі стичного» напряму висунув ідею особового підходу до мотивації людини. У його теорії самореалізації особа розглядається як першопричина людської поведінки.

У теорії мотивації Е.Даффі поведінка  описується через її спрямованість (підхід, загальна лінія поведінки) і інтенсивність (внутрішнє збудження і активність). При визначенні спонукальної сфери необхідно визначити активацію і її напрям.

Д.Берлайн розробив складну систему  спонук, згідно якої потреба визначає відповіді організму. Але сама потреба у нього тісно пов'язана з потенціалом збудження первинних структур, і тому його теорія фізіологічна.

У теорії мотивації І.Аткінсона і К.Берча Аткинсон виділяє декілька аспектів мотивації: експериментальний, нейрофізіологічний, поведінковий, математичний. Ґрунтуючись на поглядах К.Левіна і Е.Толмена, Аткінсон розглядає поведінку як, по-перше, очікування чогось і, по-друге, цінності, що перетворюється на мотив. Новим тут є те, що Аткінсон і Берч розглядають не реакції, а дії (у тому числі і вербальні).

Впливаючі стимули перетворяться залежно від мотивів, їх значущості і оцінки. Це визначає ефективний стан і характеристику дій.

У теорії мотивації А.Маслоу наголошується  прагнення індивіда до безперервного  розвитку як провідний спонукальний мотив. Мотиви визначаються потребами, які мають декілька рівнів: від біологічних потреб до потреб самоактуалізації. Поведінка залежить від потреб і здібностей і визначається внутрішніми і зовнішніми мотивами.

Таким чином, серед вітчизняних  і зарубіжних психологів існує декілька розумінь суті системи спонук, їх усвідомленості, їх місця в структурі особи. Відповідно, різноманітними є і підходи до діагностики спонукальної сфери особистості, що і зумовило актуальність теми дослідження.

Об’єкт  дослідження – спонукальна сфера особистості

Предмет дослідження – особливості діагностики спонукальної сфери особистості.

Мета дослідження – здійснити теоретичний аналіз та емпіричне дослідження спонукальної сфери особистості ( на прикладі підлітків з комп’ютерною залежністю).

Завдання  дослідження:

• здійснити аналіз психологічної літератури з проблеми дослідження;
• підібрати методики та обґрунтувати  структуру дослідження;
• проаналізувати отримані результати.

Курсова робота складається  зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел та додатків.

 

Розділ  І. Теоретичний аналіз проблеми діагностики  спонукальної сфери ОСОБИ в психології

1.1. Спонукальна сфера, підходи до її діагностики

 

У психології особи основна  увага приділяється вивченню мотивів  поведінки, тоді як спонуки індивіда, тобто ті органічні передумови, які визначають дифузну пошукову активність, вивчені недостатньо. Ці спонуки характеризують як «потреби необхідності» (А.Маслоу) або потреби збереження (П.В.Симонов), які підпорядковані принципу «редукції напруги», прагненню до досягнення рівноваги, гомеостазу. За розмежуванням потреб на «потреби необхідності», властиві індивідові, і «потреби зростання», властиві особі, стоїть уявлення про ієрархічну рівневу організацію особи, в основі якої розміщені базальні біологічні потреби, а на вершині - соціальні потреби [14,с.78] .

П.В.Симонов робить спробу розглянути проблему спонуки в контексті  еволюційного підходу, нагадуючи, що елементарною одиницею еволюції є популяція, а  не окрема особа. Він також відзначає, услід за А.А.Ухтомським, що з виникненням соціального способу життя «основною тенденцією розвитку спонук є експансія в сенсі оволодіння середовищем у всіх просторово-часових масштабах (хронотипі), що розширюються, а не редукція як прагнення до захисту від середовища, врівноваженості з ним, розрядці внутрішньої напруги... Ця тенденція розвитку («потреби зростання»), по термінології західних авторів, може реалізуватися тільки завдяки її діалектичній єдності із здатністю до збереження живих систем і результатів їх діяльності, завдяки задоволенню «потреб необхідності». Таким чином, П.В.Симонов розділяє спонукальну сферу людини ніби на дві підсистеми: одна підсистема забезпечує гомеостаз і в еволюційному аспекті виражає загальну тенденцію до збереження виду; інша підсистема, до складу якої входять, наприклад, потреби пізнання, виражає тенденцію розвитку виду на рівні окремого індивіда [15,c.89]. Розгляд проблеми спонук індивіда з позиції еволюційного підходу представляє важливий крок в подоланні переважаючого в психології вивчення потреб, що ізолює потреби з процесу розвитку в біогенезі, соціогенезі і персоногенезі .

Разом з тим подібний аналіз людини у відомому сенсі залишається  в рамках механічного розчленовування  потреб сфери індивіда на біологічні потреби, що підкоряються закономірностям  природного відбору, і властиві людині соціальні потреби.

Різні автори дають різне  визначення поняття спонуки. С.Ю. Головін. В «Словнику практичного психолога» вказує наступне визначення «спонука - бажання, намір діяти. С.Б. Давлетчина в «Словнику з конфліктології» дає наступне визначення: «Спонука внутрішній потяг людини; стимул, що змушує її здійснювати які-небудь дії, вчинки». В «Короткому словничку з психіатрії» представлено наступне визначення «Спонука - гіпотетична сила, тісно пов'язана з інстинктом, спочатку спрямована на маловивчену, загальну систему мотивації і така, що має переважно психологічну основу». Іванников В.А. дає наступне визначення «Спонука - психічно усвідомлене бажання зробити певну дію. Бажання і пов'язані з ними думки можуть бути скороминущими і короткочасними або виникати поступово. У будь-якому випадку спонука має якість спонукаючої сили, і, якщо дія стримується, може виникнути стан крайньої напруги» [6,c.23].

Спонуки мають дві  найзагальніші особливості. По-перше: спонуки зумовлюють зміст дій людини і характер її поведінки, а не її відчуття або її інтелектуальну діяльність. Хоча відчуття і супроводжують всі викликані спонуками дії, їх не можна вважати спонукальними, оскільки вони, подібно до розуму, мають свої джерела енергії. По-друге: кожна спонука має головну мету: задовольнити себе шляхом «розрядки своєї внутрішньої напруги», незалежно від того, чи є спонука несвідомою або ж такою, що проникло в свідомість.

Спонукання суб'єкта до певної поведінки або діяльності проявляється мотивацією діяльності. Це спонукання може бути зовнішнім, не пов'язаним зі змістом певної діяльності, але зумовлене зовнішніми, стосовно суб'єкта обставинами, або внутрішнім, пов'язаним не із зовнішніми обставинами, а зі змістом діяльності. Відповідно мотив (лат. motus - рух) - причина, що спонукає до діяльності, спрямованої на задоволення певних потреб.

Спонукають людину до діяльності усвідомлені і неусвідомлені  причини, зовнішні і внутрішні фактори, які утворюють мотивацію.

Мотивація - система усвідомлюваних і неусвідомлюваних спонукань, що зумовлюють активність суб'єкта, визначають її спрямованість.

Розглядаючи діяльність як систему суб'єкт-об'єктної взаємодії, всі підходи можна зобразити  схематично (табл. 2.1). По вертикалі представлені складові діяльнісного процесу: об'єкт, суб'єкт і зв'язок як суб'єкт-об'єктна взаємодія, по горизонталі - рівні теоретичного аналізу мотиву (мотивації): соціально-психологічний, психологічний або психофізіологічний. Матриця засвідчує рівень аналізу, який здійснює дослідник, і на чому зосереджується - на суб'єкті, об'єкті чи процесі взаємодії [34,c.84].

Таблиця 1.1.

Теоретичні  підходи до аналізу спонукальної сфери особистості

Особистісний підхід (зосередження на суб'єкті діяльності)	Процесуальний підхід (зосередження на процесі взаємодії)		Об'єктний підхід (зосередження на об'єкті)
Психофізіологічний рівень вивчення
- фізіологічне «очищення» організму; - нейронний процес; - фізіологічний, енергетичний  потенціал; - фізіологічна спрямованість; - відображення потреб  організму	- сукупність зовнішніх і внутрішніх стимулів; - дисгармонія між процесом  пізнання і структурами центральної  нервової системи; - адаптаційний фактор  організму; - ліквідація розбалансування  функціональних систем організму
Психологічний рівень вивчення
- прагнення до певного емоційного стану;	- потреба в гомеостазній  рівновазі з середовищем;		- сукупність факторів  зовнішнього середовища;
- умова ставлення людини  до предметів, явищ; - властивість особистості; - потреба у певному  виді діяльності; - пізнавальний процес, інтерес; зв'язок між пізнавальною і вольовою сферами особистості; - «досвід» як знання, уміння, навички  людини		- ситуації або середовища  на особистість; - процес пізнання дійсності		- зовнішній стимул; - зміст діяльності; - результат діяльності; - ситуація; - організація, спосіб, модель діяльності; - процес діяльності; - предмет, об'єкт діяльності
Соціально-психологічний  рівень вивчення
- позиція особистості; - відповідальність людини; - корисність керівника  для групи; - самоствердження, самовираження,  самореалізація		- оптимізація відносин  у групі; - зовнішня пізнавальна  інформація і позиція людини

 

Психофізіологічний  підхід

Центром вивчення за такого підходу є суб'єкт діяльності і процес суб'єкт-об'єктної взаємодії, а мотивом - результат відображення потреб організму.

Нейрофункціональна інтерпретація  мотиву розглядає його як нейронний  процес збудження структур мозку  і гальмування з допомогою  реакції організму. Поведінка є  результатом діяльності клітинних  ансамблів у мозку, які поступово  складаються під впливом певної стимуляції (Д. Хебб). Вони утворюють замкнуті системи, впливають на інші клітинні ансамблі і продукують фазові послідовності, керують поведінкою як фізіологічний конструкт, активація, що відкриває шлях інформаційному потоку.

Мотивацію як фізіологічне «очищення» організму розглядають представники потребово-фізіологічного (організмічного) напряму; як енергетичний потенціал (фізіологічну змінну організму) - енергофізіологічного підходу (Н. Тінберген, К.-З. Лоренц, Е. Даффі та ін.); як вираження цілеспрямованих інстинктивних спонукань та інтересів досліджують за векторно-фізіологічного підходу (В. Джеме, Дж. Дьюї).

За суб'єкт-об'єктної взаємодії  мотивацію трактують як стимул (Б.-Ф. Скіннер, Дж. Браун, К. Спенс, В. Естес), що спрямовує діяльність людини, породжену внутрішніми і зовнішніми мотивами. Мотив (мотивації) розуміють як фактор фізіологічного пристосовування людини до середовища (Ф. Березін); в гомеостатичній інтерпретації - як фізіологічну змінну організму, призначену для ліквідації порушення рівноваги з ним.

Психофізіологи в аналізі  мотивації зосереджуються на вивченні організму людини, яка спонукає, спрямовує її діяльність під впливом  внутрішньої стимуляції (нейрофункціональний, організмічний, енергофізіологічний, векторно-фізіологічний підходи) або відповідно до умов зовнішнього середовища (пристосовування та гомеостатичний підхід) [35,c.73].

Психологічний підхід

За цього підходу  здійснюють теоретичний аналіз спонукальної сфери, коли увага дослідників рівномірно зосереджена на таких елементах  суб'єкт-об'єктної взаємодії, як суб'єкт, об'єкт, зв'язок.

Прихильники особистісного  підходу основою визначення спонукальної сфери вважають особистість; об'єктного - об'єкт діяльності; процесуального - процес взаємодії. Деякі вчені (Г. Воррен, Д. Ліндслі, Д. Мак-Клелланд, О. Маурер та ін.) у мотиві вбачають прагнення до певного емоційного стану. Термін «спонука» вживається також у значенні умови ставлення людини до предметів і явищ (В. Мерій); властивості або риси особистості (В. Штерн і Г. Олпорт); потреби у певному виді діяльності, тобто спрямованості особистості (Ф. Саллі, І. Девей, Н. Міллер, Дж. Доллард); пізнавального інтересу (Б. Вайнер); ланки між пізнавальною та вольовою сферами особистості (В. Селіванов); досвіду, тобто накопичених знань, умінь, навичок суб'єкта (Дж. Браун); стану або потреби у підтриманні гомеостатичної рівноваги людини з середовищем (К.-Л. Халл, А.-Х. Маслоу і К. Бернар).