Спонукальна сфера ососбистості

У межах об'єктної інтерпретації  спонуки (спонукальної сфери або  мотивації) Дж.-Б. Вотсон, В. Мак-Дугалл, X. Ніссен та інші зосереджують увагу на об'єкті діяльності, визначають мотив як фактор оточення або зовнішній стимул. Як мотивацію розглядають зміст, мету (В. Врум), ситуацію (М. Вертгеймер), структуру, організацію, спосіб і модель діяльності (В. Асеев, В. Шадріков).

П. Янг, І. Аткінсон, К. Берч, X. Хекхаузен розглядають мотив  як об'єкт або предмет діяльності. Об'єкт діяльності стає «істинним її мотивом» [34,c.89].

Соціально-психологічний  підхід. Його представники спрямовують свою увагу на суб'єкт взаємодії. Мотив є позицією людини, її відповідальністю, корисністю для суспільства (групи) і самоствердження (Є. Моносзон, М. Данилов, В. М’ясищев і А. Здравомислов). Мотивація розглядається як процес оптимізації відносин у групі.

У процесі аналізу  мотиваційних змінних діяльності людини необхідно не тільки адекватно їх визначити, а й виявити, виміряти, розрізнюючи змістове наповнення.

1.2.Система спонук як показник  спрямованості особистості

Спрямованість особистості - це система спонукань і ціннісних  орієнтацій, яка визначає вибіркове ставлення та активну поведінку людини, тобто спрямованість, по суті, - це стійка система мотивів, які орієнтують життєдіяльність особистості. Причому один із мотивів, залежно від ситуації, може бути домінуючим, а решта - підпорядкованими. В цілому, визначаючи спрямованість особистості, ми дізнаємося, що людина зробила в своєму житті, що вона збирається робити і як вона хоче досягти цього. Залежно від сфери виявлення домінуючої спонуки розрізняють морально-стичну, професійну та побутову спрямованість особистості [28,c.43].

Морально-етична спрямованість  особистості полягає у високій  морально-стичній зрілості. Люди з  цією домінуючою спонукою всі події, що відбуваються, вчинки людей пропускають  крізь моральні категорії; прагнуть діяти у відповідності із законом, цінують таких самих людей. Вони виявляють гуманність, колективізм, відповідальність і принциповість. їх привертає громадська діяльність, боротьба за справедливість тощо.

Професійна спрямованість  особистості - це властивість, яка виявляється в активному і стійкому прагненні займатися певною професійною діяльністю, вдосконалюватися в ній. Це особи, які в своєму житті на перший план ставлять роботу (сім'я, наприклад, для них може бути на другому плані).

Побутова спрямованість  виявляється в матеріальних, сімейних, а також культурних індивідуальних прагненнях. Для таких людей головним є створення добрих побутових умов, сімейного затишку, а не громадська діяльність чи професійні успіхи.

Безумовно, та чи інша спрямованість  характеризується інтенсивністю, стійкістю, широтою і певним рівнем. Інтенсивність спрямованості пов'язана з емоційним забарвленням, яке може виявитися у вигляді нечітких потягів чи глибокої впевненості. Стійкість - це передусім тривалість і збереження спонуки. Коло інтересів людини звичайно фіксується в понятті широта спрямованості, яка є важливим показником для діагностики низки інтересів особистості, і насамперед тих, що домінують у життєдіяльності людини. А рівень спрямованості свідчить про високу або низьку громадську активність, прагнення зробити благополучним життя, в одному випадку - лише для себе, в іншому, високому, - і для інших.

Даючи характеристику спрямованості  особистості за формою, ми передусім  говоримо про потреби, інтереси, переконання  і світогляд. Так уся наша свідома регуляція поведінки, дії, мислення і почуття визначаються потребами. Вони ж є джерелом активності особистості. Власне всі дії людини визначаються потребами та бажаннями [14,c.73].

Потреба - це стан організму, особистості чи суспільства, зумовлений необхідністю в об'єктах для існування, розвитку, який виражає залежність від об'єктивних умов їхнього існування. Так, без задоволення елементарних потреб людина нс могла б існувати як живий організм. Потреби людини дуже різноманітні. Це потреба в їжі, теплі, кисні, безпеці, продовженні роду, одержанні інформації, спілкуванні, любові, визнанні, повазі, авторитеті тощо. Безумовно, різноманітність потреб людини не може бути вичерпана переліченими, існує цілий комплекс складніших суспільно зумовлених потреб. Потреби особистості часто формуються під впливом зовнішнього середовища, яке значною мірою детермінує їх. Вони залежать від виховання в широкому розумінні (прилучення до світу людської культури) і самовиховання. Це стосується як матеріальних, так і духовних потреб. Ієрархія людських потреб може бути представлена схемою (рис. 1.1).

Тим часом і ті й  інші потреби людини мають індивідуальний характер, наприклад, фізіологічна потреба  в їжі. Одним до вподоби гостра їжа, другим - солодка, третім - солона тощо. Є особи, які віддають перевагу стравам із м'яса, другі - з риби, треті - молочним стравам тощо. Такі індивідуальні відмінності людини і насамперед на ранніх етапах онтогенетичного розвитку її. Вплив фізіологічних особливостей організму вданому випадку незначний. Ця залежність досить чітко простежується і в духовних потребах, зокрема моральних, естетичних та інтелектуальних [13,c.78].

Моральні потреби - це стан особистості, який виражає необхідність у стосунках з іншими людьми. Серед  моральних потреб особистості розрізняють потребу надавати допомогу людям, співпереживати, працювати, керувати, підкорятися тощо. І хоч більшість людей мають ці потреби, ступінь розвитку їх у конкретних особистостей неоднаковий. Більше того, при неправильному вихованні можуть розвинутися протилежні за змістом потреби, наприклад, робити шкоду людям, завдавати їм страждань тощо.

До естетичних потреб відносять ті, що відбивають стан постійного бажання особистості сприймати  прекрасне, гармонійне в природі, у  творах мистецтва, в стосунках між людьми. Рівень розвитку естетичних потреб - це результат виховання й самовиховання особистості. Він залежить також від навколишнього середовища та його змісту. Особливе значення для розвитку естетичних потреб особистості мають звичаї суспільства, в якому живе людина. Високі вимоги до рівня сформованості естетичних потреб ставить специфіка трудової діяльності медичних працівників, для яких пізнання прекрасного (літератури, природи, музики) завжди допоможе знайти спільну мову з хворим, викликати симпатію в нього до себе і тим самим створити позитивні емоції у хворого, що, як відомо, є найважливішими ліками.

Інтелектуальні потреби  відображають необхідність людини в  пізнанні нового, в вирішенні проблем, нерозв'язаних завдань. Формування інтелектуальних  потреб найважливіше завдання дитячих закладів, загальноосвітньої школи та медичних вузів. Безумовно, в розвитку інтелектуальних потреб зацікавлене не тільки суспільство, а й сама особистість. Високий рівень інтелектуальних потреб викликає в людини задоволення, позитивні емоції, що спонукає до подальшого пошуку [13,c.77].

Рис. 1.1. Ієрархія людських потреб

Потреба в нових знаннях  виникає лише в результаті усвідомлення значення їх для життєдіяльності людини та суспільства. Вона тісно пов'язана із загальним розвитком особистості, з її вмінням знаходити за допомогою знань, здобутих від вивчення наук, відповіді на життєво важливі питання.

Зміст потреб людини найповніше визначає суть особистості. Вивчаючи потреби людини, шляхи їх задоволення, ми тим самим даємо характеристику основним параметрам особистості. Відсутність потреби, наприклад, надавати допомогу іншим, у медичного працівника свідчить про його неповну професійну придатність. Разом з тим часто буває так, що у медичного працівника сформована потреба і наявне прагнення надавати допомогу хворим, але відсутній мотив. Оцінюючи вчинок або поведінку, слід з'ясувати, чому людина чинить саме так, а не інакше.

Разом з тим задоволення біологічних потреб лишається основною умовою збереження організму.

У структурі орієнтувальних потреб виділяють три відповідні види орієнтувальної діяльності:

1) прагнення до пізнання незрозумілих  для індивіда явищ - пізнавальна  потреба;

2) регулювання своїх дій не лише у відповідності з дійсністю, але й залежно від емоційного ставлення інших людей - потреба в емоційному контакті;

3) прагнення співвідносити цінність  власної особистості з різними  рівнями колективних і суспільних  цінностей, потреба змісту життя [16,c.83].

Мотив (від лат. moveo, movere - рухати, приводити  в дію, штовхати) - спонукальна сила дій і вчинків людини. Мотив  чи причину дій людини встановити нескладно, коли він один. Але, як правило, поведінку людини визначає багато факторів. Однак у будь-якому випадку мотиви в чистому вигляді не існують, вони лише результат відображення у психіці потреб організму, викликаних зовнішніми чи внутрішніми умовами. Тому кажуть, що мотив - це усвідомлена потреба, і лише в певному випадку він стає основою цілеспрямованих дій особистості. Так, у нашому прикладі медичний працівник відчуває потребу надати допомогу ближньому, сформовано і відповідний мотив, але він має ще потребу в добротному одязі, смачній їжі, мотив також наявний. Задовольнити другу потребу об'єктивно він не може через низьку заробітну плату. Що ж відбудеться? Очевидно, боротьба мотивів. Вона може тривати довго і бути досить тяжкою. Самозвинувачування скінчиться, коли ввести додатковий мотив, наприклад, високу оплату праці. Ієрархія мотивів буде відновлена.

Говорячи про мотив як про  усвідомлену спонуку до певних дій, слід пам'ятати, що сам по собі мотив  не є причиною їх цілеспрямованості. Він лише результат відображення у психіці потреб організму, викликаних зовнішніми чи внутрішніми об'єктивними явищами. Це означає, що потреби і мотиви тісно пов'язані з інтересами, переконаннями та ідеалами особистості [17,c.53].

1.2. Вікова динаміка розвитку  спонукальної сфери особистості

Розвиток спонукальної сфери дошкільника. У дошкільному віці активно розвивається спонукальна сфера дитини, свідченням чого є формування мотивів - спонукань до діяльності, пов'язаних із задоволенням потреб людини. До новоутворень у цій сфері належать мотиви, пов'язані з інтересом дітей до світу дорослих, з прагненням бути подібними на них. Вони, як правило, переплітаються з ігровими. Важливим мотивом для дошкільнят є встановлення і збереження позитивних взаємин із дорослими.

На основі прагнення до самоствердження  у дітей виникає мотив змагання - прагнення виграти, перемогти, бути кращим. Розвиваються також моральні мотиви, зокрема слухатися старшого, бажання зробити приємне, потрібне іншим людям. Однак діяльність дошкільників спонукається не окремими мотивами, а їх ієрархічною системою, в якій основні та стійкі спонуки поступово набувають провідного значення і підпорядковують собі часткові, ситуативні. Підпорядкуванню мотивів сприяє усвідомлення дитиною себе як суб'єкта дії. Воно є початком подальшого ускладнення мотивів, їх опосередкування усвідомленням, перебудов протягом усього життя. Передумовою долання власних бажань є не тільки очікування нагороди чи покарання з боку дорослого, а й висловлена дитиною обіцянка (принцип “даного слова”). Так формуються наполегливість і вміння долати труднощі, почуття обов'язку щодо інших людей [4,c.74].

Розвиток спонукальної сфери молодшого школяра. Особистість молодшого школяра характеризується специфічними особливостями спонукальної сфери. У цьому віці потреби особистості розвиваються на основі тих, що сформувалися в дошкільному дитинстві. Передусім зберігається потреба у грі. Ігрова діяльність має велике значення для розвитку спонукальної сфери учня, в тому числі й для розвитку свідомого бажання вчитися. Саме у грі відбувається перехід від мотивів як досвідомих, афективно забарвлених, безпосередніх бажань до спонукань як узагальнених, тобто найбільш усвідомлених, намірів. Жодній діяльності не властиве таке емоційно захоплене входження дитини в життя дорослих, як грі, в якій вона добровільно підкоряється різним вимогам.

Потреба молодших школярів у русі залишається такою сильною, як і в дошкільників. Особливо значущою для подальшого розвитку особистості молодшого школяра, як і дошкільняти, є потреба у зовнішніх враженнях.

У зв'язку з розвитком  пізнавальної потреби, під впливом  нової провідної діяльності у молодших школярів формується більш стійка структура мотивів, у якій мотиви навчальної діяльності стають провідними. Успішна навчальна діяльність спонукається як зумовленими нею мотивами, так і мотивами, породженими внутрішньою позицією школяра.

Молодший шкільний вік  особливо сприятливий для розвитку мотивації досягнення успіхів у  навчальній, трудовій, ігровій діяльності дітей. Згодом цей мотив стає досить стійким, домінує над мотивом  уникнення невдач, прискорює розвиток різноманітних здібностей дитини.

Загалом, у молодшому  шкільному віці формуються основи спрямованості  спонукальної сфери (егоїстичної, просоціальної, гуманістичної) [1,c.84].

Розвиток спонукальної (мотиваційної) сфери підлітка. Активний психічний розвиток підлітка зумовлює суттєві зміни спонукальної сфери його особистості. Насамперед це помітно у формуванні нової внутрішньої позиції, виникненні особливих потреб, зокрема намагання подолати у своїй самореалізації межі школи та прилучитися до життя і діяльності дорослих. На основі цих потреб підліток починає орієнтуватися на цілі, які він бачить за межами свого сьогодення. Якщо усі переживання, інтереси, прагнення підлітка зосереджені на проблемах тільки шкільного життя, то це свідчить про певне порушення (затримку) розвитку особистості, неготовність до переходу на новий віковий етап.

Нова внутрішня позиція  підлітка виявляється й у виникненні потреби відповідати не тільки вимогам  тих, хто його оточує (характерна для  молодших школярів), а й власним  вимогам та самооцінці. Спілкування  підлітка з ровесниками, порівняння себе з іншими, інтерес до власної особистості, своїх здібностей, можливостей, їх оцінка зумовлюють значущість потреби знайти і зайняти своє місце у товаристві ровесників, самоствердитись. У старшому підлітковому віці переважаючим особистісним мотивом є прагнення бути не гіршим від інших, не втратити своє Я, що свідчить про наявність у дітей почуття власної гідності.