Визначення спілкування

При гармонійному спілкуванні відсутні гострі конфлікти, а суперечки конструктивно  долаються; під час конфліктного-наявні гострі чи хронічні конфлікти у взаєминах.

Завершене спілкування характеризується тим, що всі суб'єкти спілкування досягнули поставленої мети; незавершене - відзначається тим, що хоча б один суб'єкт чи всі не досягли поставленої перед спілкуванням мети.

Засоби та функції  спілкування

Головним засобом спілкування  в людській спільноті є мовлення. Однак поряд з ним широко використовуються й немовні (невербальні) засоби (міміка, пантоміміка, жести та ін.). Останні є другорядними і використовуються як допоміжні до мовних засобів.

Мовленнєве спілкування дає  можливість отримувати різнобічну й узагальнену інформацію про зовнішній світ, про суб'єктивні стани індивіда, його думки, почуття, бажання, мрії та ідеали.

Більшість дослідників розділяють думку про те, що словесний канал  використовується для передачі інформації, на той час як невербальний застосовується для "обговорення" міжособистісних стосунків, а в деяких випадках використовується замість словесних повідомлень.

Вивчаючи процес спілкування, соціальний психолог Г. Андрєєва визначила три  провідні його сторони (функції):

Рис. 3.4.3. Функції  спілкування

Комунікативна - функція обміну інформацією між суб'єктами спілкування. Останні виступають як комунікатор

Альберт Майербіан  встановив, що передача інформації відбувається за рахунок вербальних засобів (лише слів) на 7 %, за рахунок звукових засобів (тон голосу, інтонація тощо) на 38% і за рахунок невербальних засобів на 55 %

(той, що передає  інформацію) та реципієнт (той,  хто отримує інформацію), періодично обмінюючись ролями.

В процесі спілкування  ефективному здійсненню цієї функції  можуть заважати комунікативні бар'єри, Ось найбільш типові з них:

- лінгвістичний (немає спільної мови для обговорення),

- семантичний (неузгодженість змісту слів, їх різне значення для співрозмовників),

- термінологічний(використання комунікатором термінів, незрозумілих для реципієнта),

- установчий (реципієнт маєнегативну установку щодо сприймання інформації).

В процесі розгортання  комунікативної функції виявляються  такі її аспекти:

- нерефлексивне  слухання(умовно-пасивне, невтручання у мовлення комунікатора),

- рефлексивне  слухання (із зворотним зв'язком підтвердження від реципієнта),

- з'ясування (уточнення правильності розуміння сказаного),

- перефразування (власне формулювання почутої інформації реципієнтом),

- резюмування (підведення підсумків реципієнтом).

Перцептивна функція спілкування розгортається як сприймання співрозмовника із подальшим формуванням першого враження чи ставлення до співрозмовника.

У формуванні першого враження можливі вияви типових перцептивних бар'єрів (стосовно нашого особистого досвіду):

- стереотип  статусу (чим вищий статус співрозмовника, тим кращі особистісні якості ми йому приписуємо),

- стереотип  схожості (якщо співрозмовник схожий на нашого попереднього знайомого, ми приписуємо йому ідентичні якості цього знайомого),

- стереотип  зовнішності (про співрозмовника судимо за виробленими діагностичними канонами типу "блондинки - нерозумні").

Формування  першого враження про співрозмовника визначається взаємною дією трьох факторів:

- самоподача  людини,

- наш особистий  досвід,

- специфіка  ситуації знайомства

Поєднання цих аспектів визначає психологічний комфорт  учасників спілкування, а відтак і визначає його успішність

В перцептивній стороні  спілкування виявляються й такі її аспекти:

- візуальний  контакт (погляд може бути публічним (лінія очей чи зона обличчя) та інтимним (рухи очей вздовж тіла співрозмовника),

- комунікативний  простір (інтимний - до одного метра, неформальний - до трьох метрів, соціальний - більше трьох метрів), - експресивні реакції (міміка, жести, пантоміміка, інтонація голосу, паузи).

Інтерактивна функція спілкування проявляється через обмін діями, речами впродовж взаємодії. Успішність її реалізації суттєво визначається тими завданнями, які поставили суб'єкти спілкування щодо нього, та узгодженістю цих завдань.

Люди, взаємодіючи між  собою, прагнуть здійснити вплив  одне на одного, отримати від партнера бажаної відповіді, виконати прохання тощо. Форми впливу партнерів по спілкуванню можуть бути найрізноманітнішими.

Прямою формою впливу є примус, висловлений у формі  наказу, розпорядження, вимоги, погрози  покарання, якщо вони не будуть виконаними.

Між тим існує багато більш ефективних способів впливу, ніж прямий примус. Часто використовується вплив у формі переконання, під впливом якого в індивіда формується аргументована установка здійснювати певні дії та вчинки як найбільш доцільні для досягнення поставленої мети.

Іноді для впливу на особистість  використовують такий спосіб як навіювання, за допомогою якого намагаються викликати або змінити у партнера по спілкуванню бажані для того, хто навіює, погляди, переконання, вірування, установки. Можливим є і такий вплив як зараження, коли стан однієї особистості передається іншій, що і спонукає її наслідувати діям цієї особистості.

Форма використання взаємовпливу залежить у багатьох випадках від дистанції між тими, хто  спілкується, від тих офіційних  та міжособистісних стосунків, які  існують між ними

ВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ

Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі - в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.

У процесі спілкування  мовлення виконує також інформативну функцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів розв'язання певного завдання, та експресивну, що торкається оцінок, самооцінок, емоційних зв'язків між членами групи (тобто цей вид інформації має соціально-емоційний характер). Інструментальна інформація більше пов'язана з регуляцією власне діяльності. З допомогою експресивної інформації активно регулюється взаємодія між членами групи. Між цими двома видами інформації важко провести чітке розмежування, може йтися скоріше про перевагу одного з цих видів, що визначається конкретними умовами діяльності та взаємодії.

Мовлення є  засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена  групи. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумінню ситуативних цілей, що поліпшує ефективність групової діяльності. Без застосування комунікативних категорій "схвалення" та "несхвалення" неможлива ніяка координація спільної діяльності.

Акт вербальної комунікації - це діалог, що складається з промовляння та слухання. Вміння промовляти є давнім предметом дослідження. Існує спеціальна наука - риторика, викладається спеціальна дисципліна - ораторське мистецтво. Але в сучасній літературі з питань спілкування велика увага приділяється вмінню слухати. Результати досліджень показують, що достатніми навичками вміння слухати володіє небагато людей. І. Атватер вказує на те, що слухати дуже важко. Ми насамперед зайняті власним мовленням. Крім того, якщо людина в процесі діалогу замовкла" то це ще не означає, що вона слухає. Слухання - активний процес, що вимагає уваги. Але уточнюючи, оцінюючи чи аналізуючи інформацію під час діалогу, людина більше уваги приділяє своїм справам, ніж тому, що їй говорять. Особливо це виявляється в ситуаціях конфліктного спілкування.

У діалозі нас  частіше цікавить те, чи зрозумів нас  інший, ніж те, чи зрозуміли ми його. Це деформує процес спілкування. Найкращий  метод уникнути цього - нерефлексивне  слухання. Сутність його полягає у  невтручанні в мову співрозмовника (умовно-пасивне слухання).

Залежно від  ситуації під час нерефлексивного  слухання можуть виявлятися підтримка, схвалення, розуміння з допомогою  мінімальних відповідей, що допомагають  продовжити бесіду (репліки типу "так", "розумію", "це цікаво"). Такі нейтральні слова сприяють підтримці розмови, знімають напруження.

Нерефлексивне слухання доцільно застосовувати в  таких ситуаціях.

1. Коли співрозмовник  висловлює своє ставлення до  якоїсь події. Психотерапевти  застосовують цей метод на початку бесіди. Доцільно використовувати його у співбесіді під час прийому на роботу, коли потрібно більше дізнатися про людину, та при проведенні переговорів.

2. У напружених  ситуаціях, коли співрозмовник  прагне обговорити наболілі питання,  коли він відчуває себе скривдженим або вирішує важливу проблему.

3. Коди співрозмовникові  важко викладати свої проблеми.

4. Коли треба  стримати емоції в бесіді з  людиною, яка обіймає високу  посаду.

Нерефлексивне слухання навряд чи доцільне в ситуаціях, коли у співрозмовника немає бажання вести розмову;

коли наше бажання  слухати й зрозуміти сприймається як згода, співучасть; коли цей метод  суперечить інтересам співрозмовника й заважає йому самовиразитися.

Інший метод -рефлексивне  слухання. Він полягає в налагодженні зворотного зв'язку із співрозмовником для того, щоб проконтролювати точність сприймання інформації. Іноді цей метод називають "активним слуханням", оскільки він передбачає активніше використання вербальної комунікації для підтвердження розуміння інформації. Метод рефлексивного слухання допомагає з'ясувати наше розуміння почутого для критики та уточнення.

Рефлексивне слухання необхідне для ефективного спілкування  у зв'язку з обмеженнями й труднощами, що виникають у процесі спілкування. Які це труднощі?

Йдеться насамперед про багатозначність більшості слів. Іноді важко з'ясувати, що конкретно має на увазі людина, коли вживає певне слово. Не завжди їй вдається висловити свою думку так, щоб її правильно зрозуміли. Уточнення може призвести до зворотного результату. Іноді люди починають розмову не безпосередньо з проблеми, а зі вступу, з якого важко встановити конкретні наміри. Чим менше людина впевнена в собі, тим важче їй розкрити головне. Все це свідчить про потребу в умінні слухати рефлексивне, тобто з'ясовувати реальний зміст бесіди. Виділяється чотири види рефлексивних відповідей, які використовуються під час бесіди: з'ясування, перефразування, відображення почуттів та резюмування.

З'ясування - це звернення до співрозмовника за уточненнями. Воно проводиться з допомогою "відкритих" і "закритих" запитань. "Закриті" запитання вимагають відповіді  типу "так" чи "ні". "Відкриті" змушують дати розгорнуту або уточнюючу  відповідь. Доцільніше користуватися переважно "відкритими" запитаннями, тому що "закриті" переключають співрозмовника з позиції пояснюючого на позицію власного захисту, а це може загострити конфліктну ситуацію.

Мета перефразування - власне формулювання почутої інформації, особливо коли інформація здається нам зрозумілою. Власне формулювання почутого підсилює адекватність змісту бесіди.

Відображення  почуттів акцентує увагу на емоційному стані співрозмовника, його ставленні  до змісту бесіди. Хоча різниця між  почуттями та змістом повідомлення певною мірою відносна і її не завжди можна чітко визначити, але у випадках, коли співрозмовник побоюється негативної оцінки, він може приховувати своє ставлення до певних подій, фактів.

Резюмування є  сенс застосовувати під час тривалих бесід, його функція - підбити підсумки бесіди або поєднати окремі її фрагменти в єдиний змістовий контекст.

Розглядаючи структуру  діалогового спілкування, П. Мі-цич  виділяє п'ять його стадій: початок  бесіди, передання інформації, аргументація, нейтралізація, прийняття рішень. Цим стадіям відповідають п'ять основних принципів ведення ділових бесід: звернути увагу співрозмовника, збудити у нього зацікавленість, детально обгрунтувати бесіду, виявити інтереси й усунути сумніви, втілити інтереси співрозмовника в остаточне рішення.

У бесіді ми виступаємо "посередниками" між конкретною ситуацією і певною людиною або  групою. Тому потрібно орієнтуватися  як на співрозмовника, так і на ситуацію. Ми маємо й певні цілі відносно співрозмовника: пояснення (лекція, повідомлення), стимулювання ініціативи; формування або підсилення певного настрою. Відповідно до цього можна виділити такі види бесід:

професійні бесіди, коли розглядаються спеціальні проблеми без впливу на почуття;

промови, мета яких - досягнути домовленості щодо спільних дій у процесі інформації та аргументації. Такі промови впливають як на почуття, так і на розум та волю. Особливим видом таких бесід є дискусії й дебати;

виступи, що торкаються певної події (вітальні промови, подяки, вступні слова).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         

Вербальні

Передача будь-якої інформації можлива  лише за допомогою знаків, точніше  знакових систем. Існує кілька знакових систем, які використовуються в комунікативномупроцесі, відповідно до них можна побудувати класифікацію комунікативних процесів. При грубому розподілі розрізняють вербальну і невербальну комунікації, що використовують різні знакові системи. Відповідно виникає і різноманіття видів комунікативного процесу. Кожен з них необхідно розглянути окремо.