Визначення спілкування

 

 У чому сутність педагогічного  спілкування?

Повноцінний розвиток людини, передусім психічний і соціальний, залежить від її спілкування із собі подібними homo sapiens. Люди, які оточують особистість, є невичерпним джерелом її соціального становлення. Головним інструментом, що забезпечує зв'язок особистості з іншими людьми, є спілкування. Тому потяг кожної людини до спілкування зумовлений природними потребами. Серце людини зіткане з її людських стосунків з іншими людьми. Ставлення однієї людини до іншої є своєрідною сутністю, ядром справжньої життєвої психології. Без спілкування мав би зупинитися розвиток людини як особистості. Адже навіть тварини живуть і розвиваються завдяки спілкуванню з істотами свого виду чи роду.

Прагнення до людського  спілкування виступає своєрідним внутрішнім стимулом, рушієм діяльності особистості.

Педагогічне спілкування — це система органічної соціально-психологічної дії учителя-вихователя і вихованця в усіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості.

Оптимальним треба вважати  таке спілкування педагога з вихованцями  у процесі навчально-виховної роботи, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації  у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними процесами в учнівському колективі та дає змогу максимально використовувати особистісні якості вихованців.

Професійне педагогічне спілкування — це взаємообумовлений процес рольових ігор учителя-вихователя і вихованців. Якщо для педагога спілкування є передусім видом професійної діяльності, то для учня — це вид повсякденної життєдіяльності. Тому, спілкуючись з учнями, педагог не тільки взаємодіє з вихованцем, він повинен залишатися одночасної поза ним, бо йому треба спостерігати, аналізувати, коригувати, приймати рішення та ін.

Оскільки ми розуміємо  спілкування як діяльність, необхідно  виділити такі аксіоматичні чинники: а) інтенціональність (наявність конкретної мети та специфічних мотивів); б) результативність (міра збігу досягнутого результату з означеною метою); в) нормативність (необхідність соціально-психологічного контролю за перебігом і результатами акту спілкування).

Виділяють також певні умовні категорії спілкування: діяльність, взаємодію, взаємостосунки, суспільні стосунки, взаємооцінку.

21.2. Які функції  властиві спілкуванню?

Спілкування виконує  не тільки пізнавальну функцію, а  й виступає своєрідним практичним людинознавством, оскільки за його допомогою особистість  пізнає не тільки іншу людину, а й  саму себе. Педагогічному спілкуванню  властиві такі функції: пізнання особистості; обмін інформацією; організація діяльності; обмін ролями; співпереживання; самоутвердження; регулювання спільної діяльності; спонукання особистості до дії та взаємодії.

21.3. Яких етапів  треба дотримуватись у процесі організації педагогічного спілкування?

Педагогічне спілкування, як і спілкування взагалі, — досить складний феномен, який потребує творчого підходу. Виходячи із логіки навчально-виховного  процесу, професійне спілкування має  певну структуру, яка включає  такі етапи:

1) моделювання, очікуваного спілкування з окремими вихованцями або дитячим колективом. Його здійснює педагог завчасно на основі знань особливостей фізичного і соціально-психічного розвитку особистості вихованця, розуміння особливостей прояву його характеру, обізнаності з рівнем розвитку колективу, передбачення можливих зустрічних дій окремого вихованця або всього колективу. Цей етап можна назвати прогностичним;

2) організація початкового етапу спілкування потребує швидкого залучення вихованця, особливо дитячого колективу, до процесу безпосередньої взаємодії. Інколи цей етап називають "комунікативною атакою". Головне, щоб організація здійснювалась через конкретну діяльність і спрямовувалась на діяльність, яка викликає в учнів інтерес;

3) керівництво спілкуванням у педагогічному процесі передбачає підтримання ініціативи вихованців у спілкуванні, внесення необхідних корективів, врахування соціальних умов, віку вихованців, їхніх індивідуальних особливостей, заохочення до активного спілкування;

4) аналіз результатів спілкування має бути спрямований на зіставлення проведеної роботи з раніше визначеними завданнями, виділення і аналіз допущених помилок, обдумування шляхів і засобів подолання виявлених помилок у майбутньому.

Залежно від змісту і  спрямованості дій партнерів виділяють такі рівні спілкування:

1) конвенційний (від лат. соnvencionalis — відповідно до договору) — здійснюється відповідно до прийнятих правил,

Рис. 55. Взаємозв'язок етапів педагогічного спілкування

обмежений певними умовами, які заздалегідь визначені та прийняті. Потребує високої культури спілкування, ретельного дотримання певних правил;

2) примітивний — для того, хто виявляє ініціативу спілкування, співрозмовник виявляється усього-на-всього предметом, потрібним чи таким, що стоїть на перешкоді діяльності ініціатора. Якщо потрібний — треба ним оволодіти, коли заважає — відштовхнути, знехтувати;

3) маніпулятивний — рівень спілкування, коли партнер — це лише суперник у певній грі, яку треба будь-що виграти;

4) стандартизований — спілкування ґрунтується на стандартах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одного. Це своєрідний "контакт масок";

5) ігровий — спілкування відбувається в ігровій формі, що потребує від партнерів прояву творчості, добору таких прийомів, які допомагали б підтримувати запропонований тон;

6) діловий — передбачає організацію співрозмовника чи колективу вихованців на виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів;

7) духовний — вищий рівень людського спілкування. При такому спілкуванні партнер сприймається як носій духовного начала, і усвідомлення цього пробуджує у співрозмовника почуття особливої поваги, шанобливості.

21.5. Які є  види спілкування?

У процесі спілкування люди використовують такі його види:

1) вербальне — основним засобом є слово;

2) мануальне (від лат. manualis — ручний) — засобом спілкування є рухи рук (жести);

3) матеріальне — одна людина спілкується з іншою за допомогою певних матеріальних речей (іграшки, одяг, продукти харчування та ін.); цей вид спілкування опосередковано об'єднує багатьох людей різної статі та професій у своєрідних, часто безпосередньо не бачених партнерів;

4) технічне — радіо, кіно, телебачення, телефон тощо; тут технічні пристрої допомагають людям спілкуватися один з одним, а також із колективами, зближуючи між собою багатьох людей;

5) біоенергетичне — пов'язане із сприйняттям біоенергетичних полів партнерів безпосередньо або на відстані. Цей вид спілкування ще мало вивчений і приховує в собі багато загадок.

Названі види спілкування  діють не завжди автономно. У багатьох випадках люди у процесі спілкування  використовують одночасно різні  види, тим самим збагачуючи своє спілкування (рис. 56).

21.6. Які є  стилі спілкування і які особливості їх прояву?

На основі особливостей взаємодії людини (особливо тієї, що виконує керівні функції на будь-якому  рівні) з іншими людьми або певними  колективами склалися такі стилі  спілкування:

1) авторитарний (від лат. autoritas — влада) — ґрунтується на беззаперечному підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог-вихователь, що стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрями діяльності

Рис. 56. Види педагогічного  спілкування

школярів, а також кожен  крок діяльності вихованців, зупиняє  будь-яку ініціативу учнів. Основний засіб впливу на вихованців — вказівка, наказ, розпорядження, інструкція тощо.

2) ліберальний (від лат. liberalis—вільний) — ґрунтується на безпринципному, байдужому ставленні до негативних дій вихованців, характеризується потуранням дій учнів. Педагог схильний не втручатися в життєдіяльність колективу, не виявляє активності й ініціативи у керівництві колективом, пасивно пливе за подіями, самоусувається від відповідальності за стан справ;

3) демократичний (від лат. demokratia — влада народу, народовладдя) — ґрунтується на врахуванні думки і волі колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з членами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихованців на виконання усвідомлених завдань, заохочує ініціативу учнів, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів вирішення завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до виконання керівних функцій. Демократичний стиль якнайповніше сприяє розвитку особистості школярів, формуванню їх людської гідності, підготовки до активної діяльності в демократичному суспільстві. На засадах демократичного стилю має розвиватися педагогіка співробітництва.

У практиці роботи учителів-вихователів  спостерігається так званий змішаний стиль, в якому проглядаються  елементи уже названих стилів. Проте  в умовах становлення України  як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави національна школа має розвиватися на демократичних засадах (рис. 57).

Рис. 57. Стилі педагогічного  спілкування

Для успішності й ефективності педагогічного спілкування учитель-вихователь повинен зважати на певні умови, які забезпечують оптимальність у сфері взаємин із вихованцями. По-перше, він якнайповніше має володіти психолого-педагогічними якостями і вміннями. Це те підґрунтя, яке дає змогу вихователю оволодівати майстерністю педагогічного спілкування. По-друге, лише високий рівень тактовності учителя є важливою передумовою ефективності спілкування з учнями, колегами, батьками.

Педагогічний такт (від лат. ІакШв — дотик, відчуття) — це міра педагогічно доцільного впливу учителя на учнів з урахуванням їх психічного стану. З педагогічним тактом тісно пов'язані вміння педагога володіти соціальною перцепцією (лат. регсерйо — сприймання, пізнання), що передбачає чуттєве сприйняття зовнішніх предметів і людей ("читання по обличчю").

Успішність спілкування, особливо на початковому етапі, певною мірою залежить від уміння вчителя "подати себе", створити позитивний імідж через самопрезентацію.

Оскільки основним засобом  педагогічного спілкування є  слово, то культура мовлення вчителя створює морально-психологічний ореол, який робить спілкування бажаним для вихованців.

Видалять такі загальні умови, що сприяють ефективності педагогічного  спілкування (рис. 58).

Рис. 58. Умови, що сприяють ефективності педагогічного спілкування

Для забезпечення у процесі  педагогічного спілкування оптимального психологічного контакту особистість  учителя-вихователя повинна мати в  собі велику кількість "вільних валентностей", тобто здатність "приворожувати" значну кількість дитячих сердець. Наявність такої здатності залежить передусім від гуманістичної спрямованості педагога, його любові до дітей.

У процесі спілкування  потрібно дотримуватися внутрішньої  психологічної схеми протікання цього процесу; посилаю думку; стежу за сприйняттям її партнером (цікавлюсь його оцінкою); сприймаю зворотну думку партнера; оцінюю її; посилаю у відповідь нову думку.

21.8. Яких правил  треба дотримуватись у процесі  педагогічного спілкування?

У процесі розвитку людства  слово дало можливість конкретній особистості  спілкуватися з собі подібними. Тому люди акумулювали в соціальному  досвіді певні правила спілкування. Педагогу доцільно дотримуватися таких  правил педагогічного спілкування, що дасть змогу уникнути багатьох помилок:

1. Пам'ятайте: успіх педагогічної  діяльності насамперед залежить  від культури спілкування.

2. Моделюйте спілкування  не "від себе", а від вихованців, від їх потреб та інтересів.

3. Орієнтуйте своє  педагогічне мовлення на конкретного учня, а не на абстрактну групу.

4. Використовуйте різні  види спілкування.

5. Вступайте у спілкування  з вихованцями, організовуйте  його не "по вертикалі", зверху  вниз, а на взаємних інтересах.

в. Постійно враховуйте психологічний  стан окремих вихованців і колективу в цілому.

7. Вчіться дивитися  на себе ніби збоку, постійно  аналізуйте свої вчинки та  дії.

8. Умійте слухати дітей,  зважайте на їхню думку.

9. Організовуючи спілкування,  намагайтесь зрозуміти настрій  вихованців і на цій основі  моделюйте спілкування з ними.

10. Спілкування має  приводити не до конфліктів, а  попереджувати їх.

11. Не принижуйте людську  гідність вихованців.

12. Спілкування має  бути систематичним. Не залишайте  "незручних" для вас вихованців  поза увагою.

13. Ініціативу спілкування з учнями тримайте у власних руках.

14. У процесі спілкування  враховуйте стать вихованців.