Визначення спілкування

Комунікації - це спосіб спілкування і передачі інформації від людини до людини у вигляді усних і письмових повідомлень, мови рухів тіла і параметрів мови. Спілкування людей здійснюється за допомогою вербальних і невербальних комунікацій.

Вербальні комунікації - це усні та письмові повідомлення. За даними А. Піза передача інформаціївідбувається за рахунок вербальних засобів (тільки слів) на 10%, звукових засобів (включаючи тон голосу, інтонації звуку) - на 35%, за рахунок невербальних засобів - 55%. Невербальні комунікації здійснюються за допомогою мови рухів тіла і параметрів мови. Між вербальними і невербальними засобами спілкування існує своєрідний розподіл функцій: по словесному каналі передається чиста інформація, а по невербальному - ставлення до партнера по спілкуванню.

Вербальна комунікація використовує в якості знакової системи людську мову, природний звуковий мову, тобто систему фонетичних знаків, що включає два принципи: лексичний і синтаксичний. Мова є самим універсальним засобом комунікації, оскільки при передачі інформації за допомогою мови менш за все втрачається сенс повідомлення. Щоправда, цьому повинна супроводжувати високий ступінь спільностірозуміння ситуації усіма учасниками комунікативного процесу, про яку йшлося вище.

До вербальним засобам комунікації  відносяться письмова та усна мова, слухання і читання. Усна і письмова мова беруть участь у виробництві тексту (процес передачі інформації), а слухання і читання - у сприйнятті тексту, закладеної в ньому інформації.

Одним з основних засобів передачі інформації є мова. У промові реалізується і через неї за допомогою висловлювань виконує свою комунікативну функцію мову. До основних функцій мови у процесі комунікації відносяться: комунікативна (функція обміну інформацією); конструктивна (формулювання думок); апелятивності (вплив на адресата); емотивна (безпосередня емоційна реакція на ситуацію); фатіческое (обмін ритуальними (етикетних) формулами); метамовна ( функція тлумачення).

Функцію, яку виконує мова в процесі  комунікації, визначає вид висловлювання і відбір слів. Залежно від цілей, які переслідують учасники комунікації, виділяють наступні типи висловлювань: повідомлення,думка, судження, рекомендація, рада, критичне зауваження, комплімент, пропозицію, висновок, резюме, питання, відповідь.

Мова поділяється на зовнішню і  внутрішню. Внутрішня мова розуміється як спілкування людини з самим собою. Але таке спілкування не є комунікацією, оскільки не відбувається обміну інформацією.Зовнішня мова включає в себе діалог, монолог, усну та письмову мову. Проблема діалогу є основною для вивчення процесу комунікації. Діалог - вид мовлення, що характеризується залежністю від обстановки розмови, обумовленістю попередніми висловлюваннями. Виділяють такі види діалогу: інформативний(процес передачі інформації); маніпулятивний (приховане управління співрозмовником). Мовними засобами маніпуляції є: емоційний вплив, використання суспільних норм і уявлень, лінгвістична підміна інформації; полемічний; фактичний (підтримання контакту).

У процесі комунікації можуть виникнути  комунікативні бар'єри:

Логічний бар'єр - виникає в партнерів  з неоднаковим видом мислення. У залежності від того, які види і форми мислення переважають в інтелекті кожного партнера, вони спілкуються на рівні розуміння чи нерозуміння.

Стилістичний бар'єр - невідповідність форми подання інформації її змістом. Виникає при неправильній організації повідомлення. Повідомлення повинно бути побудовано: від уваги до інтересу; від інтересу до основних положень; від основних положень до заперечень і питань, відповідей, висновків, резюмування.

Семантичний (смисловий) бар'єр - виникає  при невідповідності лінгвістичного словника зі смисловою інформацією, а також через відмінності в мовному поведінці представників різних культур.

Фонетичний бар'єр - перешкоди, створювані особливостями мови мовця (дикція, інтонація, логічні наголоси і т.д.). Треба говорити чітко, виразно, досить голосно.

Невербальні

У нашому зовнішньому поведінці  виявляється то багато чого, що у нас відбувається і є всередині.Тільки ці прояви потрібно вміти розпізнати. За окремими, ледве помітними проявами рук, очей, пози, можна побачити настрій, бажання, помисли вашого партнера. Як зауважив одного разу визнаний знавець людей, легше змінити свій світогляд, ніж свій у вищій мірі індивідуальний спосіб підносити ложку до рота.

У спілкування  людей опиняються закономірно включені емоції спілкуються. Це емоційне ставлення, що супроводжує мовне висловлювання, утворює невербальний аспект обміну інформацією - невербальну комунікацію.

До засобів  невербальної комунікації належать жести, міміка, інтонації, паузи, поза, сміх, сльози і т.д., які утворюють знакову систему, що доповнює і посилює, а іноді й заміняє кошти вербальної комунікації - слова. Як говорилося вище, згідно з дослідженнями, 55% повідомлень сприймається через вираження обличчя, пози і жести. Іншими словами, у багатьох випадках те, як ми говоримо, важливіше слів, які ми вимовляємо. Більшість невербальних форм і засобів спілкування в людини є вродженими і дозволяють йому взаємодіяти, домагаючись взаєморозуміння на емоційному та поведінковому рівнях, не тільки із собі подібними, а й з іншими живими істотами. Багатьом вищим тваринами, в тому числі і найбільше собакам, мавпам і дельфінам, дана здатність невербального спілкування один з одним і з людиною.

Завдяки невербальному спілкуванню людина отримує можливість психологічно розвиватися ще до того, як він засвоїв і навчився користуватися мовою (близько 2-3 років). Крім того, саме по собі невербальне поведінка сприяє розвитку і вдосконаленню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого він ставати більш здатним до міжособистісних контактів і відкриває для себе більш широкі можливості для розвитку.

Розрізняються три основних види невербальних засобів  передачі інформації (або їх ще називають  паралінгвістіческіе засоби спілкування): фонационного, кінетичні і графічні.

До фонационного невербальних засобів відносяться  тембр голосу, темп і гучність мови, стійкі інтонації, особливості вимовляння звуків, заповнення пауз (е, ме ...).

До кінетичним компонентів мови відносяться жести, пози, міміка.

Графічні невербальні засоби комунікації виділяються в письмовій мові.

Види невербальних засобів спілкування.

Міміка.

Під мімікою ми розуміємо руху мускулатури  обличчя. Її не слід плутати з фізіогноміки (наука, за допомогою якої за формою обличчя можна судити про психічні властивості тієї чи іншої людини).

Міміка буває різна:

Сильно рухлива міміка. Сильно рухлива міміка свідчить про жвавості та швидкої змінюваності сприйняття вражень і внутрішніх переживань, про легку збудливості від зовнішніх подразників. Така збудливість може досягати маніакальних розмірів.

Малорухлива міміка. Вказує в принципі на сталість душевних процесів. Вона свідчить про рідко змінюється стійкому настрої.

Також мімічні рухи поділяються  на:

міміку агресивно-наступальну - гнів, злість, жорстокість та ін;

активно-оборонну - відраза, презирство, ненависть та ін;

пасивно-оборонну - покірність, приниженість і ін;

міміку орієнтовно-дослідницької  спрямованості;

міміку задоволення-невдоволення;

маскувальні вираження - міміка приховування істини, двозначності, нечесності й  т.п.

Одним з найбільш важливих елементів  міміки є погляд.

Жести.Жести - це виразні рухи головою, рукою або пензлем, які здійснюють з метою спілкування і які можуть супроводжувати роздум або стан. Ми розрізняємо: вказівні, підкреслюють (підсилюють), демонстративні, дотичні жести.

Вказівні жести спрямовані у  бік предметів або людей з  метою звернути на них увагу.

Підкреслюють жести служать  для підкріплення висловлювань. Вирішальне значення надається при цьому положенню кисті руки.

Демонстративні жести пояснюють  стан справ. За допомогою дотичних жестів хочуть встановитисоціальний контакт або отримати знак уваги з боку партнера. Вони використовуються також для ослаблення значення висловлювань.

Розрізняють також: довільні і мимовільні жести.

Довільними жестами є рухи голови, рук або кистей, які відбуваються свідомо. Такі рухи, якщо вони проводяться часто, можуть перетворитися на мимовільні жести.

Мимовільними жестами є руху, скоєних несвідомо. Часто їх позначають також як рефлекторні рухи.Цим жестам не потрібно вчитися. Як правило, вони бувають вродженими (оборонний рефлекс) або набутими.

Наукові дослідження в галузі лінгвістики  показали, що існує пряма залежність між соціальним статусом, владою, престижем людини і її словниковим запасом. Іншими словами, чим вище соціальне чипрофесійне положення людини, тим вище його здатність спілкуватися на рівні слів і фраз. Дослідження в області невербалики виявили залежність між красномовністю людини і ступенем жестикуляції, використовуваної людиною для передачі змісту своїх повідомлень. Це означає, що існує пряма залежність між соціальним станом людини, його престижем і кількістю жестів і рухів, якими вона користується.Людина, що знаходиться на вершині соціальних чи сходів професійної кар'єри, може користуватися багатством свого словникового запасу в процесі комунікації, в той же час як менш освічений-меншпрофесійна людина буде частіше покладатися на жести, а не на слова в процесі спілкування.

Одним із невербальних засобів отримання  інформації є також і наш одяг. В одязі і в тому, як людина хотіла б виглядати, виявляється та роль, яку він хотів би грати в суспільстві, і його внутрішня позиція.

Важливою деталлю в одязі  є прикраси.

До засобів прикрасити самого себе відносяться наступні:

Наколки, розфарбування і татуювання, зачіска, парфумерія, манікюр, макіяж, аксесуари.

3.

Спілкування як сприймання та розуміння одне одного  

 

Взаємодія між учасниками спілкування, як правило, супроводжується сприйманням і розумінням одне одного. Деякі психологи вважають, що відбувається пізнання однієї людини іншою [3, с. 5]. У загальному плані можна сказати, що сприймання іншої людини означає відображення її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з особистісними характеристиками індивіда та інтерпретацію на цій основі її вчинків.

Під час пізнання одна людина емоційно оцінює іншу, намагається зрозуміти її вчинки, виробити стратегію зміни її поведінки та побудувати власну. При цьому відбувається усвідомлення себе через іншого за допомогою механізмів ідентифікації та рефлексії. Перший з них зводиться до уподібнення, ототожнення себе з іншим. Це сприяє розумінню партнера по спілкуванню, стимулює відповідну поведінку (альтруїстичну, гуманістичну, емпатійну тощо). Рефлексія у спілкуванні — це усвідомлення того, як суб’єкта сприймають і оцінюють інші.

Відомо, що сприймання та розуміння одне одного залежить від ряду факторів, зокрема від установок, обсягу інформації про інших і різних ефектів. Наприклад, якщо через певні обставини у нас ще до зустрічі з незнайомою людиною вже було сформовано щодо неї позитивну установку, то, сприймаючи, ми наділятимемо її образ переважно позитивними ознаками. У противному разі інтерпретація тих самих рис скоріше за все буде негативною.

Інколи, якщо інформації замало, під час сприймання людям  приписуються певніхарактеристики, яких вони насправді не мають (каузальна атрибуція). У цьому разі негативними характеристиками найчастіше наділяються ті люди, яких ми не любимо, яким не симпатизуємо.

Міжособистісні  взаємини у спілкуванні — це такі взаємозв'язки між 1 людьми, які суб'єктивно  переживаються та об'єктивно проявляються в характері та способах взаємного впливу. Ці взаємини мають для людей не менше значення, ніж їжа та повітря. Якщо ці стосунки погані, то продуктивна взаємодія людей, їхня спільна діяльність стають неможливими. У людини псується настрій, здоров'я, вона не відчуває радості буття. Нездорові міжособистісні взаємини впливають також на характер спілкування. Іноді останнє зводиться до того, що розмови про інших ведуться виключно в категоріях оцінок, а то й за допомогою ярликів, причому, як правило, усе "малюється" чорно-білими фарбами. Для того щоб система міжособистісних взаємин була ефективною, а суспільство загалом здоровим, бажано відмовлятися від звички за всіма вчинками людей бачити злий намір. Отже, важливою рисою міжособистісних взаємин є їхня емоційна основа. Одні люди під час спілкування нерідко без особливих зусиль можуть викликати в інших позитивні емоції, підтримувати гарний настрій. Інші вносять у взаємини напруженість, пробуджують негативні емоції, тривогу. Тому для успішного спілкування важливим є використання гуманістичних орієнтацій у взаєминах, дотримання емпатійного способу спілкування. Останній передбачає більш-менш точне сприймання внутрішнього світу іншої людини із збереженням притаманних їй емоційних і змістовних відтінків. Саме ці орієнтації та прояв емпатії у взаєминах є результатом високого рівень культури спілкування. Водночас наявність такого рівня є основою,! на якій у майбутньому формуються гуманістичні комунікативні установки та способи й засоби їхньої реалізації[5, c. 59-60].

При спілкуванні виникають ефекти соціальної перцепції як результат приписування чи поширення оцінного враження на сприймання дій, вчинків, особистісних рис іншої людини за дефіциту часу і джерел інформації.

Ефект ореолу. Характеризується тенденцією перебільшувати властивості особистості співрозмовника, переносити сприятливе (несприятливе) враження про одну якість індивіда на всі інші.

Ефект ореолу проявляється в тому, що загальне позитивне враження про людину зумовлює позитивні оцінки і не представлених якостей. Буває і навпаки: загальне неприємне враження породжує негативні оцінки. Позитивна переоцінка поведінки і рис іншої людини зумовлена позитивною упередженістю. Щодо неї вживають назву "позитивний ореол", негативна негативною упередженістю, коли виявлені надалі позитивні якості не беруться до уваги, недооцінюються (негативний ореол).