Залежність між рівнем особистісної тривожності та самооцінкою

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Все більш актуальним стає відчуття тривожності під дією тенденції переживання почуттів власної неповноцінності, полохливості, сором’язливості. Самотичне переживання тривоги юнаків допомагає адекватно встановлювати і реалізувати свої стосунки зі світом, які впливають на самооцінку.

В останні роки в порівнянні з попереднім періодом надзвичайно  збільшилось число тривожних юнаків, що відрізняються підвищеним занепокоєнням; непевністю, в якій відчувається елемент покірності, приниження; емоційною нестійкістю та заниженою самооцінкою та самоповагою під впливом сприймання.

Нам як майбутнім педагогам  розкриття цієї теми необхідне для розуміння психіки юнаків. Кожен вчитель- початківець повинен розумітися на психіці учнів, щоб підберати певний метод викладання.

Педагог повинен знати, що психіка учнів дуже вразлива, душевні травми можуть проявитися в  подальшому майбутньому не дуже в доброму прояві. Тому треба бути обережному у своїх словах, вчинках, потрібно ставити себе на місце учня.

Об’єкт досліджень:

особливість психіки юнаків.

Предмет досліджень:

особливості  самооцінки юнаків, які знаходяться в стані особистісної тривожності.

Гіпотеза:

ми припускаємо, що юнаки, які переживають особистісну тривожність, частіше за все мають занижену самооцінку.

Залежності рівню тривожності  приділяється чимало уваги в психологічній  та педагогічній літературі. Багато відомих  педагогів і психологів розглядали рівні тривожності: Е.Рогов, Р.Доркі, А.Парафіян та ін.; проблему особистісної тривожності вивчали психологи: Ю.Ханін та ін.; а залежність між рівнем особистісної тривожності і самооцінкою вивчав І.Спілберг розробивши методики впливу рівня особистісної тривожності на самооцінку: А.Ліпкіна.

Мета нашої  роботи:

дослідити яким чином особистісна тривожність впливає на самооцінку юнака, яка між ними залежність.

Для вивчення даної теми необхідно на дослідах перевірити нашу гіпотезу. Цьому допоможуть 3 методи дослідження: опитування, бесіда з вчителем, спостереження.

Основні завдання даної  роботи:

1. Опрацювання літератури з теми курсової роботи.
2. Провести дослідження:
• За допомогою тестів І.Спілберга та опитування учнів 11-го класу СЗОШ №88.
• Спостереження за діяльністю юнаків.
• Бесіда з Сокур С.А.- класним керівником учнів 11-го класу.
3. .Проаналізувати отримані результати, порівняти їх і зробити висновки.
4. Розробити рекомендації щодо юнаків з підвищеною тривожністю.
5. Зробити загальні висновки за змістом виконаної роботи.

 

 

 

 

 

1. Залежність між рівнем особистісної тривожності та самооцінкою

 

У психологічній літературі можна зустріти різні визначення тривожності, хоча більшість досліджень сходяться у визнанні необхідності розглядати тривожність – як ситуативне явище і як особистісну характеристику.  

Так А.Парафіян вказує, що тривожність  – це переживання емоційного дискомфорту, пов’язане з чеканням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що загрожує. Розрізняють тривожність як емоційний  стан і як стійку властивість, рису особистості або темперамента.

За визначенням Р.Немова, «тривожність– постійна або сутиативна властивість людини, що виявляється, станом підвищеного занепокоєння, відчуттям  страху і тривоги в  специфічних  соціальних ситуаціях»¹.                                                   

Е.Савина, вважає, що  тривожність визначається, як стійке негативне переживання занепокоєння і чекання неблагополуччя з боку навколишнього світу.

За визначенням С.Степанова  «тривожність- переживання емоційного неблагополуччя, пов’язане з передчуттям небезпеки чи невдачі».

Засновник психоаналізу З.Фрейд зтверджував, що людина має  кілька уроджених потягів – інстинктів, що є рушійною силою поводження людини, які впливають на його настрій. З. Фрейд вважав, що зіткнення біологічних потягів з соціальними заборонами породжує неврози і тривожність.

В індивідуальній психології А.Адлер пропонує новий погляд на походження неврозів. На думку Адлера, в основі неврозу лежать такі механізми, як страх, острах життя, острах труднощів, а також прагнення до значної позиції в групі юнаків. Тобто в основі неврозу лежать ситуації, у яких юнак в силу тих чи інших обставин, у тій чи іншій мірі  випробує почуття тривоги.

       На думку К.Хорни, за допомогою задоволення невротична потреб людина прагне позбутися від тривоги, але невротичні потреби ненасищені, задовольнити їх не можна, а, отже, від тривоги немає шляхів вирішення.

        Інакше підходить до розуміння тривожності Е.Фромм. Він вважає, що «втеча від себе»², лише прикриває почуття тривоги, але цілком не рятує індивіда від неї. Навпаки, почуття ізольованості підсилюється, тому що втрата свого «Я» складає хворобливий стан. Психічні механізми втечі від волі є ірраціональними, на думку Е.Фромма, вони не є реакцією на навколишні умови, тому не в змозі усунути причини страждання і тривоги.

Таким чином, можна зробити  висновок, що тривожність заснована  на реакції страху, а страх є  уродженою реакцією на визначені  ситуації, які пов’язані з збереженням  цілісності організму.

Г.Аракелов,  Е.Шотт, в свою чергу, відзначають, що тривожніст-це багатозначний психологічний термін, що описують як визначений стан індивідів в обмежений момент часу, так і стійка властивість будь-якого юнака. Аналіз літератури останнього років дозволяє розглядати тривожність з різних точок зору, що допускають твердження про те, що підвищена тривожність виникає і реалізується в результаті складної взаємодії когнітивних, афективних і поведінкових реакцій, під впливом на людину різних стресів.

Тривожність –  риса особистості, що характеризує її емоційну сферу³.  Психологи вважають, що неадекватно висока самооцінка в юнаків складається в результаті неправильного виховання: завищених оцінок дорослими успіхів юнак, захвалювання, перебільшення його досягнень, а не як прояв уродженого прагнення до переваги.

Особистісна тривожність, розглядається як особистісна риса, що виявляється в постійній схильності до переживань тривоги у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі  і таких, котрі об'єктивно до цього  не розташовують. Вона характеризується станом беззвітного страху, невизначеним відчуттям погрози, готовністю сприйняти будь-яку подію, як несприятливе і небезпечне. Юнак, в такому стані, постійно знаходиться в настороженому і подавленому настрої, сприймання навколишнього світу лякає його.

Серед причин, що викликають дитячу тривожність, на першому місці, на думку Е.Савиной – це неправильне  виховання і несприятливі відносини  дитини з батьками, особливо з матір'ю. Так відкидання, неприйняття матір'ю  юнака викликає в нього тривогу через неможливість задоволення потреби в любові, в ласці та захисті. У цьому випадку виникає страх: юнак відчуває умовність матеріальної любові («Якщо я зроблю погано, мене не будуть любити»). Незадоволення потреби юнака в любові будуть спонукувати його домагатися її задоволення будь-якими способами.

У тих випадках, коли виховання  ґрунтується на завищених вимогах, з якими дитина не в змозі справитися або справляється з працею, тривожність  може викликатися острахом не справитися, зробити не так, як потрібно, нерідко батьки вимагають «правильне» поводження: відношення до юнака може містити в собі твердий контроль, строгу систему норм і правил, відступ від яких спричиняє осудження і покарання. У цих випадках тривожність юнака може породжуватися страхом, відступ від норм і правил, встановленими  дорослими («Якщо я буду робити не так, як сказала мама, вона не буде мене любити», «Якщо я поводжусь не так, як треба, мене покарають»).

Тривожність дитини може викликатися й особливостями  взаємодії вихователя з юнаком, стилем спілкування чи непослідовності вимог і оцінок. І в першому і в другому випадках юнак знаходиться в постійній напрузі через страх не виконати вимоги дорослих, не «догодити» їм, переступити тверді рамки, тобто обмеження, встановлені педагогом. До них відносяться обмеження спонтанної активності в діяльності, на прогулянках і т.д.; обмеження юнацької безпосередності на заняттях, наприклад, відривання юнака («Ніна Петрівна, а в мене ... Тихо! Я всіх бачу! Сама до всім підійду!»); припинення дитячої ініціативи («поклади зараз же, я не говорила брати листочки в руки!», «Негайно замовчи,  я говорю!»)⁴.

Неадекватне заниження  самооцінки може сформуватись в юнака, як результат частого неуспіху в  якійсь значимій мірі діяльності. Істотну  роль в її формуванні грає демонстративне підкреслення цього неуспіху дорослими чи іншими юнаками.

Однією з самих вразливих  крапок тривожного юнака є комплекс його представлень про себе. В кожної людини, усвідомить він це чи ні, існує  деяка узагальнена оцінка себе як «гарного» чи «поганого». Юнак постійно відчуває своє місце щодо інших, а також щодо того ідеалу, якого йому хотілося б досягти. Це узагальнене представлення про себе називається самооцінкою.

Як установила психолог А.Парафіян, що обстежувала тривожних  юнаків, самою характерною рисою таких юнаків є зниження самооцінки. Вони не здатні поважати себе, цінувати себе, що виявляється в невір'ї у свої здібності, у свої сили.

Самооцінка- це усвідомлення власної ідентичності незалежно  від мінливих умов середовища. В  основі самооцінки лежить самосвідомість, тому що на визначеному ступіні розвитку самосвідомість стає самооцінкою. Самосвідомість- це знання до себе, відношення до цього знання, як результат відношення до себе, виявляючись в виді самооцінки.

Іншими словами, самооцінка – це оцінка особистістю самого себе, своїх можливостей, здібностей, якостей і місця серед інших людей. Самооцінка відноситься до фундаментальних утворень особистості. Вона в значній мірі визначає її активність, відношення до себе й інших людей.

Розрізняють загальну і приватну самооцінку. Приватною самооцінкою буде, наприклад, оцінка якихось деталей своєї зовнішності, окремих рис характеру. У загальній, або глобальній самооцінці відбивається схвалення чи несхвалення, що переживає юнак стосовно самого себе. Який може оцінювати себе адекватно і неадекватно (завищувати або занижувати свої успіхи, досягнення). Самооцінка може бути високою та низкою, які відрізняються за ступенем стійкості, самостійності, критичності.

Процес формування глобальної самооцінки суперечливий і нерівномірний. Це обумовлено тим, що приватні оцінки, на основі яких формується глобальна самооцінка, можуть знаходиться на різних рівнях стійкості й адекватності. Крім того, вони можуть по-різному взаємодіяти між собою: бути погодженими, взаємно доповнювати один одного чи суперечливими, конфліктними. У глобальній самооцінці відбиває сутність особистості.

Підсумковим виміром Я, формою існування  глобальної самооцінки є самоповага особистості. Самоповага — стійка особистісна риса, і підтримка його на визначеному рівні складає важливу турботу особистості. Самоповага особистості визначається відношенням її дійсних досягнень до того, на що людина претендує, яку мету перед собою ставить.

Сукупність таких цілей  утворить рівень домагань особистості. У його основі лежить така самооцінка, збереження якої стало для особистості потребою. Рівень домагань – це той практичний результат, якого суб'єкт розраховує досягти в роботі. У своїй практичній діяльності людина звичайно прагне до досягнення таких результатів, що погодяться з його самооцінкою, сприяють її зміцненню, нормалізації. Як фактор, що визначає задоволеність чи незадоволеність діяльністю, рівень домагань має велике значення для осіб, орієнтованих на запобігання невдач, а не на досягнення успіхів. Істотні зміни в самооцінці з'являються в тому випадку, коли самі успіхи або невдачі зв'язуються суб'єктом діяльності з наявністю чи відсутністю в нього необхідних здібностей.

Отже, функції самооцінки і самоповаги психічного життя особистості полягають у тому, що вони виступають внутрішніми умовами регуляції поводження і діяльності людини. Завдяки включенню самооцінки в структуру мотивації діяльності, особистість постійно співвідносить свої можливості, психічні ресурси з цілями і засобами діяльності.

Знання, накопичені людиною про самого себе, а також глобальна самооцінка, що формується на основі таких знань, дозволяють сформувати багатомірне утворення, що називається Я - концепцією і складає ядро особистості. Я - концепція — це більш-менш усвідомлена, пережита як неповторна система представлень людини про себе, на основі якої він будує взаємодію з іншими людьми, здійснює регуляцію свого поводження і діяльність.

Таким чином, найважливіший компонент  цілісної самосвідомості особистості, є самооцінка, що виступає необхідною умовою відношень людини як з самим собою, так і з іншими людьми, з якими він вступає в спілкування і взаємодію.

Неадекватна занижена самооцінка також  може сформуватися в результаті об'єктивних недоліків юнака: низький ріст, неприваблива зовнішність і т.п.; вигадані недоліки: мнима повнота, що здається відсутність здібностей; неуспіх у спілкуванні; низький статус у групі, непопулярність серед однолітків; погроза відчуження: нелюбов батьків, виховання в «їжакових рукавицях» і т.п.; надмірна вимога до зовнішніх оцінок, що відходять від значимих інших і т.д.

Юнаки з заниженою самооцінкою переживають почуття неповноцінності, як правило, вони не реалізують своїх потенцій, тобто неадекватна занижена самооцінка стає фактором, що гальмує розвиток особистості юнака.

Вплив тривожності  на самооцінку юнака

Тривожність як властивість особистості багато в чому обумовлює поводження суб'єкта. Існує визначений рівень тривожності – природна й обов'язкова особливість активної діяльності особистості. В кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності – це так названа корисна тривожність, призначення якої є забезпечення  безпеки суб'єкта на особистісному рівні. Рівень тривожності показує внутрішнє відношення юнака до певного типу ситуацій і подає непряму інформацію про характер взаємин юнака з однолітками і дорослими в родині, класі, школі.