Екологія Азовської популяції піленгасу та управління нею

 

 

РЕФЕРАТ

 

Тема дипломної роботи: “Екологія Азовської популяції піленгасу та управління нею”.

Дипломна робота представлена на 55 сторінках, має 12 таблиць та 8 рисунків. При написанні роботи було використано 31 літературне джерело.

Науковий керівник старший викладач кандидат біологічних наук Демченко В. О.

Предметом роботи є особливості популяції піленгасу в Азовському басейні. Об'єктом: Азовська популяція піленгасу. Метою роботи є дослідження особливостей популяції піленгасу в Азовському морі.

Для досягнення мети були сформовані наступні задачі:

1. Розглянути фізико-географічні особливості Азовського басейну;
2. Проаналізувати екологічні показники піленгасу у нативному ареалі;
3. Розглянути особливості розмноження і живлення виду в Азовському басейні;
4. Проаналізувати структуру популяції піленгасу в Північно-Західній частині Азовського моря;
5. Розглянути законодавчі основи збереження водних живих ресурсів.

Аналіз зібраних матеріалів дозволив оцінити стан популяції піленгасу в Азовському басейні, та визначити напрямки управління нею.

На основі отриманих результатів запропоновані заходи щодо покращення стану Азовської популяції піленгасу. Результати дослідження можуть бути використані при розробці наукових програм, що безпосередньо стосуються управління водними живими ресурсами у Азовському морі.

Ключові слова: Популяція піленгасу, Азовський басейн, акліматизація, структура популяції.

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність. Акліматизація нових, не властивих водоймі цінних видів риб – це самий ефективний і найменш трудомісткий спосіб збільшення рибної продуктивності. Аналіз успішно завершених акліматизаційних робіт підтверджує їх високу перспективність та економічну ефективність.[19]

 Піленгас - один з небагатьох видів риб-акліматизантів, що стали об'єктами рибного господарства. Причому його господарське значення більше у водоймищах вселення, ніж в природному ареалі.

В результаті акліматизаційних робіт, що виконувалися з 1978 по 1995 рр. в Азовському басейні, сформована популяція піленгасу, що самовідтворюється. Новий вид натуралізувався і був рекомендований до промислового використання. У 1996 - 1998 рр. промисловий запас піленгаса в Азовському морі був близький до 25 - 30 тис. т і міг забезпечити вилов до 9 тис. т. З другої половини дев’яностих років піленгас є одним з основних промислових об'єктів Азовського моря, де його вилов в окремі роки перевищував 10 тис. т. [17]

Фахівці покладають на піленгаса великі надії при розробці проектів підвищення рибопродуктивності Азово-Чорноморського басейну. Споживаючи майже не використовувані кормові ресурси детриту і даючи високі середньорічні прирости, піленгас є вельми перспективним об'єктом лиманового рибництва .

Таким чином, на тлі різкого скорочення уловів аборигенних видів риб, піленгас набуває все більш важливого господарського значення. Високий ступінь еврибіонтності і специфіка живлення роблять піленгаса об'єктом лиманового і ставкового рибництва. Завдяки відмінним смаковим якостям піленгас має попит у населення.[23]

Мета роботи полягає у дослідженні особливостей популяції піленгасу в Азовському морі.

З огляду на мету були сформовані наступні задачі:

1. Розглянути фізико-географічні особливості Азовського басейну;
2. Проаналізувати екологічні показники піленгасу у нативному ареалі;
3. Розглянути особливості розмноження і живлення виду в Азовському басейні;
4. Проаналізувати структуру популяції піленгасу в Північно-Західній частині Азовського моря;
5. Розглянути законодавчі основи збереження водних живих ресурсів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АЗОВСЬКОГО БАСЕЙНУ

 

Азовське море відноситься до середземноморського басейна Атлантичного океану і розташоване на півдні України та Росії між 45 град. 16 хвил. і 47 град. 17 хвил. північної широти та 33 град. 36 хвил. і 39 град 21 хвил. східної довготи. Його площа 38 тис. км2, об’єм 326 км2, середня глибина 7,4 м., а максимальна 15 м.[14]

 Особливістю  Азовського моря є його майже  повна, відокремленість від Світового океану. Через Керченську протоку довжиною близько 41 км при ширині від 4 до 4 5 км відбувається обмін водою з Чорним морем в незначній кількості. Головними джерелами постачання води є рідкі і природні опади. Основні водні артерії - Дон, який приносить у море біля 30 км3 води та Кубань – 11 км3, а також ріки Приазов`я, які вносять біля 1 км3 води щорічно (табл. 1.1). За рахунок опадів – біля 30 км3 опрісненої води. Але випаровування відбирає майже 282 км3. 0тжє для моря лишається 40 км3. води. В басейні Азовського моря нараховується близько 130 штучних водоймищ з загальною площею водного дзеркала 6000 км2 і сумарним об'ємом 40 км3. Отже, можна, вважати, що для моря це нульовий баланс. Зважаючи на те, що через ріки відбувається винос солей з сільськогосподарських ланів - майже 2,5 млн. тон та за рахунок притоку чорноморської води у кількості біля З8 км3, що еквівалентно вносу 200 млн. т. солей, сумарний приріст солоності води в Азовському морі складає біля 1 ‰ відносно багаторічного середнього значення (10 - 11‰).[14]

 Рельєф дна Азовського моря характеризується вировненостю, досягнутою в результаті поховання нерівностей крівлі континентальних верхнеплейстоценових суглинків під товщею морських опадів ( потужність 30 - 40 м.) тільки у західній частині моря, в районі морських банок, і на сході між косою Єленіной і Железинською банкою рівнинна поверхня дна моря порушується невеликими локальними підняттями, які підносяться відносно оточуючих ділянок на 3 - 4 м.[2]

Таблиця 1.1.

Площа водозбору річок що впадають в Азовське море

Річка	Довжина річки, км	Площа водозбору, км2
Дон	1870	422000
Кубань	870	57900
Річки між Доном та Кубанню (Єя, Чєлбас та інш.)	-	37600
Річки Криму (Салгір та інш.)	-	11600
Річки між Кримом і Доном (Молочна, Берда, Кальміус та інш.)	-	40000
Всього	-	569300

 

В акваторії щорічно накопичується біля 12 млн. тон речовин, з яких за рахунок річкового зносу твердих – більше 8 млн. тон, органічних речовин фітопланктону та бентосу більше 2 млн. тон і майже стільки ж карбонатів. До цього слід додати 2,5-3 млн. тон продуктів абразії берегів. Все це сприяє осадконакопиченню на дні із швидкістю 2 мм за рік. Це один з факторів поступового обміління моря – за 1000 років майже на 2 метри. Але цьому процесу протистоїть інший процес – повільне прогинання дна яке, найбільш виражене у центральній частині моря. Це супроводжується поступовою абразією берегів. З-за цього відбувається їх розмив – для берега Керченського півострова не більше 0,2 м. за рік, а для східного берега Бердянської коси біля одного метра за рік. З-за цього маса абразії щорічно складає у мільйонах тон: на ділянці Білосарайської коси біля 13, а на Керченському півострові тільки 0,21.[13]

Важливу роль в Азовському морі відіграють течії, на які впливають три основні причини: впливи вітрів, охоплюючих всю або значну частину моря; компенсаційні явища, які відновлюють нормальну рівневу поверхню моря та береговий водний стік. Перший фактор вирішальний і визначає як систему течій, так і середню циркуляцію водних мас. Компенсаційні течії – сгінно-нагінних явищ, які мають суттєве значення для окремих районів моря. Вплив берегового стоку домінує лише при тривалих штилях і малій швидкості вітрів або при наяві льодового покриву. Змінність течій - специфічна риса гідрологічного режиму Азовського моря. Вони швидко виникають і втягують до руху всю товщу води, досягаючи в окремих випадках значних швидкостей, і також швидко згасають з припиненням дії причин, які викликали їх – в основному вітру.

Для Азовського моря найбільш характерні дві системи течій, які створюються найбільш часто повторюваними вітрами північно-східного та південно-західного напрямків. Тривалість вітрів інших напрямків, як правило, не перевищує трьох годин на добу і тому якихось інших стійких систем течій не виникає. В залежності від швидкості та тривалості дії-вітру, рух водних мас в мілководних частинах моря дещо відрізняється. На мілководді, особливо уздовж північного та західного берегів моря, течія від поверхні до дна має один напрям і при комірному 3-5 балів вітрі, виникає одна черга швидкостей. При вітрах силою 5-7 балів і тривалістю більше ніж 8-10 годин швидкість течії в шарах, що знаходяться нижче, на 0,35-0,75 км за годину менше, ніж на поверхні.[14]

Середній багаторічний рівень Азовського моря дорівнює 0,328 м. в балтійській системі відміток. Зміна рівня обумовлюється закономірностями його багаторічних, річних і добових рухів, які у великій мірі обумовлюються сгінно-нагінними явищами. Останні залежать в основному від форми та положення акваторії відносно домінуючих вітрів і мають першорядне значення при короткочасних рівневих змінах. Сгінно-нагіні явища спостерігаються на акваторії Азовського моря протягом всього року, однак в різних районах вони проявляються по різному . Сильні вітри напрямом із сходу, північного сходу та із заходу, південного заходу складають приблизно 80% загальної кількості штормів усіх напрямків. Напрям їх із тривалістю хвилювання моря, що приводить до максимальних рухів рівня в Таганрозькій затоці та біля Арабатської стрілки. Повторюваність штормів північно-західних румбів 12%. Найбільший їх вплив проявляється у Темрюкській затоці. В районі Сивашу переважають вітри східного і північно-східного напрямів, які зумовлюють визначний гідродинамічний режим в межах Сивашу та прилягаючій частині Азовського моря.[2]

Всі вище вказані фактори – температурні градієнти швидкості і напрямки вітрів та течій сприяють біоекологічній рівновазі у морі. Важливим показником цього є концентрація планктону і донних організмів. Так біомаса фітопланктону складає в середньому 250-295 г/м3, з якої діатомові складають 52,5 %, перидинієві – 42%, а синьо-зелені – 5,5%. Середня біомаса бентосу складає біля 325 г/см2,  або майже 21 млн. тон. Органічні речовини у загальному балансі Азовського моря складають майже 3,6 млн. тон, з яких розчинних біля 3 і зважених – 0,6 млн. тон, це повинно було б сприяти збільшенню рибних запасів, але в наслідок інтенсивного хімічного забруднення (ріки Дон, Кубань, малі річки, комунальні стоки), спостерігається загибель риб, зміна більшості організованих екосистем менш структурованими, але більш стійкими. Це чорноморські медузи, атлантичний гребневик, а також інші інтродуценти,  які руйнують аборигенні екосистеми.

На берегах Азовського моря знаходиться багато солоних озер. Основні лимани і лагуни, в тому числі і з лікувальними полоїдами, зосереджені у береговій зоні Азовського моря, в західній частині (Сиваш), на Таманському півострові (Ахтанизовський, Курчанський), східному узбережжі (Приморсько-Ахтарська група лиманів та ін.) і в Північному Приазов`ї (Молочний лиман, бердянська затока). Загальна площа водоймищ лиманного типу близько 4200 км2, що складає дев’яту частину площі акваторії Азовського моря. В західній частині моря вони мають лагунне походження з-за переміщення донних відкладень, які і сприяли відокремленню деяких заток з подальшими ї перетвореннями у закриті водойми.[14]

Найбільшим таким утворенням можна вважати Сиваш, який є західною частиною Азовського моря. Це мілководна водойма лагунного типу з солоністю води від 11 до 200 проміле, яка взимку замерзає. Влітку температура воду коливається від 20 до 32 градусів. Розміри його із заходу на схід 160 км., а з півночі на південь – 117 км., загальна площа 2540 км2, максимальна глибина 3 метри. Із Азовським морем Сиваш поєднаний Генічеською протокою шириною 80 – 120 м., глибиною 2,0 – 3,5 м. та довжиною біля 5 км. Чонгарський півострів розділяє Сиваш на західну і східну частини, поєднані між собою Чонгарською протокою. Західна частина Сиваша простягається на 30 км. від Чонгарського півострова до Перекопського перешийка при його ширині від 7 до 23 км. Східна гілка тягнеться від м. Генічеська до селища Рибацького уздовж коси Арабатська стрілка, яка відокремлює його від східної частини Азовського моря. Довжина східного Сиваша 117 км., ширина складає від 2 до 35 км.[2]

Між косою Бирючий острів - на сході, Арабатською стрілкою - на заході знаходиться Утлюкський лиман площею 700 км2 при довжині 60 та ширині до 15 км. Глибина сягає до 6-6,5 метрів, південно-західні береги підвищені, урвисті, а південно-східні - низькі, піщані, місцями заболочені та порослі очеретом. В нього впадають дві річки - Великий Утлюк та Малий Утлюк, які разом з морем підтримують водний баланс лиману, солоність води в якому від 12 до 15 проміле. Тут, як і в Сиваші, водяться бички, кефаль. Водна флора представлена діатомовими, червоними і зеленими водоростями. Його береги є місцем гніздування багатьох видів птахів та рекреаційною зоною.

Північніше від Утлюкського лиману розташоване солоне Генічеське озеро площею 9,2 км2 при довжині 4,5 та ширині до 2,9 км, глибині 0,5-0,6 метра. Улоговина озера - це колишня затока Сиваша, з яким воно сполучене каналом і живиться його водою. З-за. незначної глибини та високої температури води влітку (+28-32°С) її солоність сягає до 150 г/л. Дно озера вкрито шаром темно-сірого мулу, перемішаного з самосадною сіллю, яку тут добувають. У воді поширені червоні, зелені водорості та окремі безхребетні.[14]