Екологія Азовської популяції піленгасу та управління нею

У 1978 - 1982 рр. в р-он Молочного лиману було доставлено 50 пар виробників і 7 тис. шт. цьгорічків, однолітків піленгасу. Було сформовано ремонтно-маточное стадо, і паралельно з рибоводами здійснювалися акліматизаційні роботи. [10]

З отриманням першого потомства у заводських умовах почалося зариблення Азовського моря одержаною молоддю. Розмноження пелінгаса у природних умовах вперше відмічено у 1986 р., а у 1989 р. в Азовському басейні з’явилося урожайне покоління, яке дозріло у 1992 р. Ці плідники знову відтворили покоління з дуже великою чисельністю — лише в Молочному лимані налічувалося 9 млрд. життєздатної молоді. У весняний період 1992р. популяція пелінгаса була сформована рибами довжиною 27-44 см (середня - 36,8 см), але зустрічалися і риби семирічного віку довжиною до 67 см, вагою більше 6 кг, з робочою плодючістю більше 3 млн. ікринок. Загальний вилов пелінгаса у 1992 р. склав 30 т, а у 1995 досяг 250 т. [18]

 

4.3 Характеристика виду  в Азово-Чорноморському басейні 

4.3.1. Особливості  розмноження виду в регіоні  досліджень

 

Акліматизація далекосхідної кефалі-піленгаса в Азово-чорноморському басейні завершилася в кінці 80-х - початку 90-х років XX сторіччя утворенням популяції, що самовідтворюється. Нові умови проживання виявилися сприятливими для виду, завдяки чому він широко розселився по акваторії Азовського і Чорного морів, ставши одним з важливих об'єктів сучасного промислу.[9]

Встановлено, що нерест піленгаса у Азово-Чорноморському басейні починається і закінчується раніше, ніж в далекосхідних морях. Діаметр ікринок піленгаса в Азово-Чорноморському басейні зменшився при відносному збільшенні розмірів жирової краплі, що сприяло збільшенню плавучості ікри і пристосуванню до проживання в районах з меншою солоністю.

Основними нерестовищами піленгаса в басейні Азовського моря є водоймища Східного Сивашу і Молочного лиману. Чисельність високоврожайних поколінь за даними обліку в Молочному лимані оцінюється до 21 млн. шт, а неврожайних - менше 1 млн. шт. Слід також зазначити, що у піленгасу в нових районах акліматизації в зв’язку зі збільшенням темпу росту і збільшилася плодючість і терміни статевого дозрівання. У нативному ареалі робоча плодючість спостерігалася на рівні 300 тис. ікринок. При вирощуванні в садках вона збільшилася до 500 – 700 тис., а в природних умовах Азовського басейна склала 1.5 – 2 млн. ікринок.[20]

Семеники азово-чорноморського піленгаса є парними органами мішковидної форми, розташованими по обох сторонах кишечника і плавального міхура. Зовні вони покриті тонкою еластичною оболонкою. У молодих риб поверхня семеників рівна, у більш за дорослих утворює декілька складок, що розділяють гонади на крупні долі. Часто один семеник буває помітно більше за інший, іноді зустрічаються особини з однією залозою. Залежно від функціонального стану і ступеня зрілості семеників колір, форма і розміри їх істотно міняються.

На підставі аналізу семеників піленгаса можна представити схему річного статевого циклу самців цього виду в Азово-Чорноморському басейні. Найбільш тривалою є друга стадія зрілості, що продовжується з серпня по лютий-березень. Період розмноження сперматогонієв протікає в широкому діапазоні температури, від 24°С в серпні до 2,9°С в листопаді. У зимові місяці розмноження сперматогонієв, припиняється, поновлюючись при піднятті температури до 2,2-6,0°с в лютому-березні.[24]

В межах Азово-чорноморського басейну ділянки поверхневого шару водної товщі з солоністю понад 18 промілей вельми обмежені. Тому можливість природного відтворення піленгаса в солоноватоводному Азовському морі тривалий час представлялася реальною лише в невеликих об'ємах на обмежених площах окремих додаткових водоймищ. Піленгаса розглядали перш за все як перспективний об'єкт пасовищного і товарного вирощування на базі заводського відтворення.

В умовах Азово-Чорноморського басейну у піленгаса було відмічено зменшення розмірів ікри при деякому збільшенні об'єму жирової краплі і загальної плодючості особин(Табл. 4.2).

Значна варіабельність морфо-екологічних і біохімічних показників ікри піленгаса (відносний об'єм жирової краплі, кількість ліпідів, плавучість) грає важливу роль в адаптації, що гарантує відтворення і виживання піленгаса в нових еколого-гідрологічних умовах Азово-Чорноморського басейну. Зменшення діаметру ікри при одночасному збільшенні жирової краплі підвищує плавучість ікри і забезпечує нормальний розвиток в зваженому стані при щодо низької солоності. Ці зміни - адаптація, направлена на забезпечення ефективнішого використання нерестовищ за рахунок розвитку ікри не тільки в шарі гіпонейстону, але і в пелагіалі.[22]

 

Таблиця 4.2

Морфологічні характеристики ікри пелінгасу

Район	Діаметр ікри, мкм	Діаметр жирової краплі, % від діаметру ікри.
Амурська затока	830 – 1010	10 – 12
Севастополя	870 – 970	--
Азовське море	675 – 850	14 – 16

 

Приведені дані свідчать про початок формування в Азово-Чорноморському басейні неоднорідної популяції піленгаса, здатною використовувати для інтенсивного і ефективного нересту райони з великими відмінностями по солоності води. Враховуючи досліди по аерації в період інкубації, можна допустити, що течії і хвилювання моря сприяють підтримці ікри в зваженому стані навіть при щодо низької солоності. У природних умовах перемішування водної товщі в придонному горизонті до глибини 15 м відбувається вже при швидкості вітру 7 м/с. В період розмноження піленгаса і розвитку його ікри такі ситуації виникають більш ніж в 90% випадків.[25]

Гонадо-соматичні індекси (ГСІ), по яких можна судити про ступінь готовності риб до нересту, у самців піленгаса з Молочного лиману досягають максимальних значень в другій половині травня і складають в середньому 10,7%. У самок азовського піленгаса цей показник перед нерестом складає в середньому 16,8%.  Мінімальні значення ГСІ у азовського стада відмічені після повного завершення нересту - на початку серпня. Їх величина у статевозрілих особин складає в середньому 0,3% у самців і 0,9% у самок. У особин кизілташського стада, що беруть участь в нересті, максимальні величини ГСІ декілька нижче, а мінімальні відповідають таким у особин з Молочного лиману. Вони складають 9,0-12,6% і 0,3% відповідно. Таким чином, ГСІ демонструє великий ступінь реалізації репродуктивного потенціалу азовським піленгасом в порівнянні з чорноморським.[3]

Перші випадки виявлення заплідненої ікри і личинок піленгаса азовської популяції були відмічені в додаткових морських водоймищах з підвищеною мінералізацією води (13-18‰) - в Молочному і Сиваському лиманах.[20]

Ікринки піленгаса сферичної форми, оболонка їх гладка, тонка і прозора, жовток гомогенний блідо-жовтого кольору. Усередині ікринки розташовується одна крупна жирова крапля (0,36-0,40 мм). Ікринки пелагічні, плавають у самої поверхневої плівки води жировою краплею догори. Запліднені ікринки починають набухати, через 10-20 хвилин від моменту запліднення між жовтком і оболонкою з'являється простір, що становить 3,3-16,6% діаметру ікринки.

В цілому ембріональний розвиток піленгаса усередині оболонки при температурі води 20,5-22°с продовжується 41-43 години. Тривалість процесу ембріогенеза залежить від температури інкубації. Так, період інкубації ікри піленгаса при пониженням температури води з 23°с до 17°с подовжується з 36 до 60 годин.

Передличинки піленгаса, що тільки що виклюнулися, мають довжину 2,4-2,6 мм. Тіло їх коротке і високе. У них зберігається великий жовтковий мішок завдовжки близько 0,67 мм з крупною жировою краплею діаметром 0,42-0,44 мм. Голова щільно притиснута до жовткового мішка, ротовий отвір відсутній. Плавникова облямівка добре сформована, починається від головного відділу і тягнеться до анусу. Антеанальна відстань в середньому складає 58% від довжини тіла.[3]

На третю добу передличинки досягають довжини 2,91-3,30 мм. У них є видимим жовтковий мішок завдовжки близько 0,48 мм. Відкривається кінцевий рот. У очах з'являється чорний пігмент. Антеанальна відстань зменшується до 55% довжини тіла. Грудні плавники збільшуються. У крові з'являються одиничні еритроцити. На голові розташовуються окремі великі зірчасті меланофори. Пігментація тулубного відділу слабшає, а за анусом утворюється широка поперечна смужка з великого числа меланофорів. Тіло передличинок забарвлене в жовтий колір клітками жовто-коричневого кольору. Зірчастими міланофорами сильно пігментується верхня частина кишечника. Клітки жовто-коричневого кольору локалізовані у підстави грудних плавників і на черевній стороні передличинки. Активність передличинок невелика, лише зрідка вони здійснюють вертикальні переміщення в товщі води.[25]

 

4.3.2 Особливості живлення в регіоні дослідження.

 

Протягом перших двох місяців піленгас харчується зоопланктоном і незабаром переходить на живлення детритом. У зв'язку з цим кінцевий рот у молоді стає потім нижнім, і край нижньої губи набуває форми і значення ріжучого скребка, що знімає верхній тонкий шар мула. Вузька і вельми досконала спеціалізація живлення піленгаса детритом фактично ставить його у більш вигідне становище порівняно з іншими видами.[7]

Піленгас, будучи типовим спеціалізованим детритофагом, абсолютно не конкурує з іншими рибами по найбільш цінних і обмежених тваринних об'єктах живлення. Великий ступінь харчової схожості з іншими видами по детриту не говорить ще про конкурентні відносини, оскільки цей об'єкт живлення є достатнім і недовикористовується. Крім того, у інших видів, як правило, наявність більшої кількості детриту в їжі має сезонний характер і при недоліку інших об'єктів живлення, а у піленгаса він весь час складає основу живлення. У Азово-Чорноморському басейні крім детриту в шлунках піленгаса зустрічаються поліхети, хирономіди, молодь креветок, молюск гидробія і нитчасті водорості.

Їжа, поступає в ротову порожнину, фільтрується на зябрових тичинках, звідки прямує в глотку, де ущільнюється, після чого переміщається в передню частину шлунку, що сильно розтягується. Звідси їжа потрапляє в м'язисту частину шлунку, де частково перетирається, після чого переходить в надзвичайно довгий кишечник.[1]

Зазвичай індекси наповнення шлунку у піленгаса вищі, ніж у інших видів риб. Хоча в період нересту зустрічається значна частина самок з порожніми шлунками. Мабуть в цей період інтенсивність їх живлення сильно знижується.

Восени при охолоджуванні води до 5-8°С піленгас припиняє нагул і, відповідно, живлення.[6]

 

4.3.3. Популяційні  показники виду

 

Вивчення структури популяції піленгасу проводилося на основі даних отриманих з уловів в Азовському морі протягом 2001-2004 років.

Найбільшу кількість піленгасу було виловлено зябровими сітками вічком 40 -80 мм., за ними ідуть улови мальковою волокушею, майже втричі менше потрапило у невід. Найменша кількість особин була здобута волокушею, більше особин вдалось виловити зябровими сітками вічком 18 мм (табл. 4.3). Особин з найбільшими середніми розмірами було вилучено неводом, найбільша середня маса зареєстрована в уловах волокушею, але найважча особина була виловлена зябровою сіткою вічком 40 мм.

Середня довжина тіла  піленгасу на протязі року у районі досліджень значно коливається - від 9.5 см. у вересні і до 53 см. у лютому.(рис. 4.1.) У березні можна помітити зниження середньої довжини, яка у квітні опускається до мінімуму. У травні-червні середня довжина знов зростає і становить близько 50 см. У липні цей показник знов знижується і вже у вересні він становить 9.5 см.

Таблиця. 4.3

Розмірно масові показники піленгасу з різних знарядь лову

Знаряддя лову	n, екз.	Довжина, см				Маса, г
		min	max	M	±m	min	max	M	±m
Малькова волокуша	532	2.0	55.0	5.7	0.16	0.2	2000.0	10.6	3.96
Невід	359	26.3	70.7	51.1	0.48	290.0	6020.0	2348.3	57.25
З.С 18 мм.	73	13.8	58.8	29.4	1.43	30.0	4100.0	649.9	103.69
З.С 40 мм.	927	22.2	71.2	48.3	0.29	140.0	6370.0	2025.9	33.43
Волокуша	56	33.3	70.0	50.5	1.16	580.0	6330.0	2470.1	192.18

 

 

Рис. 4.1.  Зміна середньої довжини тіла піленгасу на протязі року

 

Аналізуючи динаміку розмірно-масових характеристик нерестової популяції піленгасу на протязі 2001-2004 років можна помітити коливання середніх розмірів та ваги (табл. 4.4). Найбільшими значеннями характеризуються 2001 і 2003 роки . На протязі всього періоду як лінійні розміри так і маса самок досягають більших показників, ніж самців (табл. 4.5).