Екологія Азовської популяції піленгасу та управління нею

В західній частині Утлюкського лиману, відокремлений від нього греблею, розташований лиман Белградський Сивашик. Його довжина 24 км, ширина до 4 км, а площа 14  км2. Живиться водами Утлюкського лиману і частково - за рахунок поверхневого стоку. Мінералізація води близько 30 г/л із значним вмістом сірководню, що виділяється з донного мулу чорного кольору.

На північний захід від коси Бирючий острів знаходиться Якимівський лиман довжиною близько 2 км., шириною понад 1км, глибині до 2,5 м., та площі 2,1 км2. Береги низькі, заболочені, порослі очеретом південним. Дно піщане, вкрите шаром мулу, в лимані водяться бички, кефаль, а на його берегах гніздяться дикі качки, гуски. Якимівський лиман, за Рамсарською угодою має міжнародне значення, як водно-болотне угіддя.

Великим прибережним водоймищем Азовського басейну є Молочний лиман - гідрологічний заказник державного значення з 1974 року. Це озеро розташоване на території яка займає затоплену морем пригирлову ділянку ріки Молочна. Воно сполучається з Азовським морем через піщано-черепашковий пересип. Довжина _ км ширина у південній частині біля 10 км, площа.168 км2, глибина коливається від 0,5 до 3 метрів. Західні береги глинясті, високі та урвисті, а східні - низькі та пологі, що підкреслює його річкове походження. Дно вкрите товстим шаром мулу, змішаним з черепашковими відкладеннями, який має; лікувальні властивості. Живиться Молочний лиман за рахунок водообміну з морем та річкового стоку. Прозорість води залежить від пори року і змінюється від 0,5 до 1,2 метри. Температура води в ньому влітку сягає +30° С, а  взимку утворюється льодовий покрив.[13]

В лимані поширена прибережно-водяна рослинність - очерет південний, осоки, водорості, які є місцем гніздування багатьох видів птахів, місцем нересту та нагулу промислових видів прісноводних та морських риб. Тут водяться щука, лящ, судак, короп, 4 види кефалі, атерина, камбала, бички, в останні роки акліматизована дальньосхідна кефаль-піленгас. Молочний лиман є і господарським об'єктом, в якому ведеться рибальство і рекреаційна діяльність.

Стійке епейрогенічне опускання узбережжя Азовського моря зумовлює затоплення низовини степових річок та балок. Саме на цих місцях утворилися озера лиманного типу, сягаючи іноді великих розмірів. Серед таких – Молочний, Утлюкський лимани, площа яких сягає сотні квадратних кілометрів.[14]

Озера лиманного типу відкриваються або в сторону моря, або відокремлені від нього косами та пересипами. Сольовий склад таких озер залежить від концентрації хлориду натрію, сульфату кальцію та магнію та гідрокарбонату магнію. У формуванні вод лагунних та лиманних озер приймають участь богаті сульфатами води степових річок та зливові води з поверхні степових угідь. Ранньою весною, коли вода в таких озерах значно опріснена, відбувається підвищення активності життєвих форм.[2]

 

Таблиця 1.2

Кількість днів у році з обільними опадами

Станція	Кількість опадів, мм/доб.
	10	20	30	40	50	60	80
Генічеськ	11	2.3	0.5	0.2	0.1	0.1	0.1
Бердянськ	13	3	1	0.3	0.1	-	-
Маріуполь	15	4.3	1.3	0.1	0.1	-	-
Таганрог	16	3	0.7	0.1	0.2	0.1	0.1
Приморсько-Ахтарськ	12	5	1.5	0.2	0.6	0.1	0.1
Темрюк	15	4.3	1	0.3	0.2	-	-

 

Становище погоди на Азовському морі обумовлюється мірою впливу Сибірського (азіатського) та Азорського (атлантичного) антициклонів. Річні коливання температури повітря тут досить значні. Мінімальна температура, простежується в січні-лютому -30, -32° С (1952 р.), при середній -4,2°, а максимальна у липні - серпні - до +38°С (1998 р.) при середній +23° С. Середньорічна температура повітря дорівнює 10,3° С. Кількість без морозних, днів коливається від 205 до 240 - це майже на 100 днів більше, ніж в більш північних районах. Значення атмосферного тиску (мм. рт. ст.) за сезонами розподіляються так: взимку - 766, весною - 761, влітку - 758, восени - 764. Отже, різкі його коливання не характерні. Опади не стабільні і для них характерні різкі коливання (Табл. 1.2). Найбільша їх кількість спостерігається у холодних порах року - взимку та навесні.[2]

Річна кількість опадів за багаторічними даними коливається від максимуму - 620 мм. (1894 р.) до мінімуму -180 мм у 1921 році, при середньому значенні 380 мм. за рік. Кількість туманів складає 10 % від року. Найбільша їх кількість спостерігається у грудні - 8,2 %, найменше у червні - 0,3%. Відносна вологість повітря найменша у серпні - 60%, найбільша у жовтні, листопаді та березні - 80%.[14]

 

Рис. 1.1. Азовське море

 

 

РОЗДІЛ 2

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ПІЛЕНГАСУ В НАТИВНОМУ АРЕАЛІ ТА АЗОВСЬКОМУ БАСЕЙНІ.

 

Піленгас - представник кефалевих, що мешкає в морях і низов’ях річок Далекого Сходу. По біології, способу життя і поведінці піленгас близький до азово-чорноморських кефалей, а по ряду ознак - екологічній пластичності, холодостійкості, можливості відтворюватися в лиманах відрізняється від них у вигіднішому відношенні [7]. З кінця 60-х років у зв'язку з скороченням чисельності автохтонної кефалі по біологічному обґрунтуванню Б. І. Казанського (1966) почалися роботи з акліматизації піленгаса в Азово-Чорноморському басейні [8].

З 1978 р. роботи по акліматизації піленгаса були початі і в басейні Азовського моря. У них брали участь співробітники АзНІІРХ, його Бердянського відділення і Ростовської станції виробничо-акліматизаційної. Оскільки передбачалося, що в умовах низької солоності Азовського моря створити популяцію піленгаса, що само-відтворюється, не вдасться, основна увага була зосереджена на формуванні ремонтно-маточного стада для організації надалі пасовищного вирощування [9].

За даними Семененко Л. І. у 1978 - 1982 рр. в район Молочного лиману було доставлено 50 пар виробників і 7 тис. шт. цьгорічків, однолітків пелінгасу. Було сформовано ремонтно-маточное стадо, і паралельно з рибоводами здійснювалися акліматизаційні роботи [22].

З отриманням першого потомства у заводських умовах почалося зариблення Азовського моря одержаною молоддю. Розмноження пелінгаса у природних умовах вперше відмічено у 1986 р., а у 1989 р. в Азовському басейні з’явилося урожайне покоління, яке дозріло у 1992 р. Ці плідники знову відтворили покоління з дуже великою чисельністю — лише в Молочному лимані налічувалося 9 млрд. життєздатної молоді. У весняний період 1992р. популяція пелінгаса була сформована рибами довжиною 27-44 см (середня - 36,8 см), але зустрічалися і риби семирічного віку довжиною до 67 см, вагою більше 6 кг, з робочою плодючістю більше 3 млн. ікринок. Загальний вилов пелінгаса у 1992 р. склав 30 т, а у 1995 досяг 250 т. [21]

Популяції піленгаса з водоймищ нативного ареалу і водоймищ Азово-Чорноморського басейну достатньо істотно відрізняються багатьма показниками популяцій (темпами зростання, розмірами, часом статевого дозрівання).Їх вивченням займалися Казанський Б. І. та  Мизюркина Ф. В.

За даними Мизюркіної А. В. для далекосхідного піленгаса характерні невисокий темп зростання, невеликі розміри і пізніше статеве дозрівання, ніж у піленгаса з Азовського і Чорного морів. Так, піленгас з Амурської затоки дозріває у віці трьох (самці) - чотирьох (самки) років досягши довжини 28-30 см. У віці 10 років далекосхідний піленгас досягає маси 2700 г. Крупніші екземпляри цього вигляду в морях далекого Сходу не відомі.[12]

Досить добре вивчені популяційні особливості піленгасу у Азосько-Чорноморському басейні їх вивченням займалися Ю. В. Пряхин, Е. В. Микодина, А. И. Глубоков, Старушенко Л. И., Яновський Е. Г. та інші.

Ю.В. Пряхін у 1997 році проаналізував популяційні показники піленгасу і виявив що в Азово-Чорноморському басейні темпи росту піленгасу і розміри значно більші ніж у нативному ареалі. Середні показники маси тіла дволіток піленгасу із Азовського моря становлять 640 г, трьохліток – 954 г, чотирьохліток – 1341 г, п’ятиліток – 2572, шестиліток – 2996 г. Він встановив що в Азовських лиманах середні показники довжини тіла п’яти – і шести річок становлять 60-65 см, а показники маси 3,5-5,0 кг [17]

Що стосується екологічних особливостей далекосхідного піленгасу Б.Н. Казанський (1986) повідомляє, що на Далекому Сході піленгас на зимівлю заходить в річки і їх пониззя, де залягає в ями на глибині 6-10 м. По р. Роздольна він піднімається на 100 км. вгору за течією і тримається там 100- 120 днів. Захід піленгаса в річки на зимівлю відбувається в кінці жовтня - початку листопада при резкому похолоданні, хід досить дружний. Після зимівлі, в кінці березня - початку квітня, піленгас виходить з річок у води Амурської затоки, розподіляється на мулистих мілинах [9]

Інакше відбувається розподілом азовського піленгапса, який високоактивний практично протягом всього року. Ю.В. Пряхін із співавторами (2000) наводять дані, згідно яких цьоголітки  і частини найбільш дрібних дволіток звичайно заходять на зимівлю в прісні водотоки. На відміну від усталеної думки, заснованої на даних по водоймищах Далекого Сходу, молодь піленгаса навіть при температурі води близько 2 °С не тримається постійно в стійких скупченнях, а тимчасово розосереджується або концентрується, здатна переміщатися з однієї ділянки зимівлі на іншій і розвивати високі кидкові швидкості у разі небезпеки.[5]

Питання розмноження піленгасу та особливості його біології у Азовському басейні вивчені мабуть найширше, цими питаннями займалися: Сабодаш, Семененко, Яновський, Любомудров, Моисеева, Старушенко, Пьянова, Чесаліна, Пряхин, Воловик та багато інших дослідників.

Шляхов В.А.(1997, 1998) стверджує що основними нерестовищами піленгасу в басейні Азовського моря є водоймища Східного Сивашу і Молочного лиману. Чисельність високоурожайних поколінь за даними обліку в Молочному лимані оцінюється до 21 млн. шт. (1992 р.), а неврожайних - менше 1 млн. шт. (1998 р.). У 1998 р. в тралових уловах піленгас був представлений особинами у віці до 9 років. По біологічних підставах, допустимо щорічно вилучати при промислі до 30.8% , від загальної кількості.

Значна варіабельність морфо-екологічних і біохімічних показників ікри піленгаса (відносний об'єм жирової краплі, кількість ліпідів, плавучість) грає важливу роль в адаптації, що гарантує відтворення і виживання піленгаса в нових эколого-гідрологічних умовах Азово-чорноморського басейну. Зменшення діаметру ікри при одночасному збільшенні жирової краплі підвищує плавучість ікри і забезпечує нормальний розвиток в зваженому стані при щодо низької солоності.[24] Ці зміни - адаптація, направлена на забезпечення ефективнішого використання нерестовищ за рахунок розвитку ікри не тільки в шарі гіпонейстону, але і в пілогіалі – описує Старушенко Л. І. (1997) [6].

Щодо термінів нересту азово-чорноморської піленгасу думки дослідників розділилися. Так, Т.П. Чесаліна (2000) вважає, що в Чорному морі піленгас розмножується з кінця травня до середини липня [24]. С. П. Воловік і Ю. В. Пряхін (1997) повідомляють, що в другій половині червня 1996 р. у відкритій частині Азовського моря 60% самок і 40% самців піленгасу мали гонади у стадії вибоя, 28% самок і 26% самців були з дозріваючими або зрілими гонадами, у 11% самок розмірами 30-50 см і 34% самців розмірами 31-55 см вони були в стані спокою [1].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

 

Вибір виду над яким проводилося дослідження був обумовлений необхідністю вивчення його екологічних особливостей як акліматизанту, який зміг натуралізуватися у нових умовах Азовського басейну.

При виконанні теоретичної частини роботи було проаналізовано понад 30 джерел літератури, в результаті чого були викладені загальні відомості про особливості розпоширення виду,  його екологічні показники, промислове значення та механізми його охорони у регіоні дослідження.

Для виконання практичної частини роботи були взяті дані зібрані лабораторією іхтіології та загальної гідробіології НДІ біорізноманіття наземних та водних екосистем України. Збір даних здійснювали протягом 2001-2004 років. Фактичний матеріал отримували під час експедицій, що проводили кожного сезону, та на стаціонарних пунктах досліджень протягом року.

Експедиційні дослідження проводили щосезоно за стандартною сіткою станцій. Під час експедиційних робіт проводили контрольні лови мальковим волоком (на прибережних станціях), виставляли зяброві сітки. Лов частково аналізували на місці збору, заповнювали іхтіологічний бланк та записували кількість особин. Після цього улов чи його частину (вибірку) фіксували 4% розчином формаліну для подальшого опрацювання в лабораторії.