Природно-заповідний фонд Миколаївської області. Сучасний стан та перспективи розвитку

2.1. Гранітно-Степове Побужжя (регіональний ландшафтний парк)

Гранітно-Степове Побужжя — регіональний ландшафтний парк на північному заході Миколаївської області України. Парк охоплює річкову долину Південного Бугу і каньйоноподібні долини його приток — Великої Корабельної, Бакшали, Мертвоводу. Простягається на 70 км від південної частини Первомайська до села Олександрівка Вознесенського району. Розташований у межах природного комплексу Гранітно-степове Побужжя, який є однією з найдавніших ділянок суші Євразії, яка не була покрита морем протягом 60 мільйонів років.

Регіональний ландшафтрий парк утворений в 1994 р. рішенням Миколаївської обласної ради, і розташований на території Первомайського, Арбузинського, Доманівського та Вознесенського районів. Площа парку — 6267 га. [3; ст 28].

Парк розташований на південному краю Українського кристалічного щита, в  межах відрогів Подільської та Придніпровської височин. На території парку річка Південний Буг врізається в кристалічний масив Українського щита, в результаті чого на річці існує багато порогів. Рельєф території долинно-балковий. На скелястих берегах видно виходи гранітів, які іноді сягають 40—60 метрів заввишки. Гранітно-степове Побужжя — це справжній гірський ландшафт серед Українського степу. Гранітно-степове Побужжя являє собою залишок відрогів древніх гір, що тягнулися колись на 1000 км з північного заходу на південний схід від Словечансько-Овруцького кряжу до Приазовської височини. У результаті процесів денудації від гір залишилися тільки підстави, представлені твердими кристалічними породами. Найпоширеніші чорноземні ґрунти, що займають 95% території. Прируслові частини долини Південного Бугу та острови місцями зайняті заплавними лісами й луками, на схилах річкових долин і балок збереглися ділянки петрофітного (кам'янистого) степу і залишки різнотравно-злакових і чагарникових степів. Протягом останніх 60 мільйонів років ця ділянка суші не піддавалася затопленням.

Гранітно-Степове Побужжя характеризується унікальною екосистемою з значною  кількістю реліктів та ендеміків  з рослин та тварин середземноморського  та гірсько-альпійського походження. Виявлено 86 представників флори і фауни, занесених до Червоної книги України та Європейського Червоного списку.

На території ландшафтного парку  росте близько 900 видів судинних рослин, 26 з яких занесені до Червоної книги України [28; ст 53].

Також тут мешкають не менше 9000 видів комах і близько 300 видів хребетних тварин. Серед них слід особливо виділити унікальний комплекс риб порожистої частини Південного Бугу (більше 35 видів). Поряд із поширеними видами тут мешкає марена дніпровська — дивовижно красива, сильна тварина, для якої, на жаль, це останній притулок на Землі. Усього в Гранітно-степовому Побужжі зареєствовано 15 видів хребетних тварин, занесених до національної Червоної книги та Європейського Червоного списку. Серед них: шемая дунайська, марена дніпровська, полоз лісовий, полоз жовтобрюх, балобан, орел-карлик, видра річкова, борсук та інші.

Внаслідок суцільної розораності  прилеглих земель для більшості  видів тварин каньйон став останнім притулком.

2.2. Єланецький степ

Природний заповідник «Єланецький  степ» — природоохоронна територія в Миколаївській області. Заповідник призначений для збереження та відтворення степових природних комплексів Правобережної України. Він був організований для охорони найбільшої у Північно-Західному Причорномор'ї ділянки цілинного степу й є першим і, поки що, єдиним степовим заповідником у Правобережній Україні. Його мета — збереження та відновлення типчаково-ковилового степу, не представленого на інших заповідних територіях України. В заповіднику створена одна екологічна стежка довжиною 1,2 км, маршрут якої проходить біля вольєру зоопарку. Відвідувачі мають нагоду ознайомитися з історією появи заповідника, його рослинним і тваринним світом, побачити на власні очі спосіб життя мешканців вольєру. Маршрут по стежці діє з початку квітня до середини жовтня.

Перший заповідний об'єкт в районі розміщення заповідника з'явився у 1978 році, коли тут було організовано заказник місцевого значення «Роза» площею 300 га. Саме з того часу бере початок  історія збереження ділянок цілинного  степу в Правобережній Україні. У 1982 році, вже на площі 976 га, було оголошено ландшафтний заказник місцевого значення «Єланецький». У 1990 році з ініціативи місцевих природоохоронців та українських вчених було прийнято рішення про резервування 2000 га під майбутній заповідник, а 17 липня 1996 року Указом Президента України № 575 було створено природний заповідник «Єланецький степ» [15; ст 242].

Із 70-х років минулого століття у заповіднику лишились зоопарк  та «Палац природи». Перший був створений  у заказнику «Роза» у 1978 році за допомогою фахівців з «Асканії-Нова». Це огороджена ділянка степу площею 70 га, де в напіввільному стані утримувалися бізони, кулани, олені плямисті та муфлони. Так званий «Палац природи» був побудований у 1979 році з метою організації відпочинку та екологічної освіти дітей і юнацтва.

Згідно з фізико-географічним районуванням заповідник знаходиться у межах  Дністровсько-Дніпровської провінції  Північностепової підзони Степової зони, на степових відрогах Придніпровської  височини Південнобузько-Дніпровського межиріччя.

Територія заповідника являє собою  яружно-балковий комплекс, який включає нижню частину кількох великих балок (Прусакової, Орлової та Рози), що належать до гідрографічної мережі річки Громоклії — лівої притоки Інгулу. Днища цих балок широкі й вирівняні, а схили порізані різними за розмірами, переважно сильно задернованими ярами. Крутизна схилів звичайно не перевищує 15°, але в окремих місцях досягає 30 — 40° і більше. Саме завдяки значному ерозійному почленуванню, заповідник суттєво відрізняється від суміжних територій, що зазнали суттєвого антропогенного пресу. Специфічною особливістю рельєфу «Єланецького степу» є обмаль вододільних ділянок, які були розорані на початку 20 століття. Привододільні ділянки території заповідника були порушені надмірним випасом, кар'єрними розробками вапняку та лісомеліорацією напередодні заповідання.

Найпоширенішими ґрунтоутворювальними породами є леси, а на схилах балок  — вапнякова жорства, мергелі  та суглинки. У ґрунтовому покриві  переважають малогумусні й щебенюваті чорноземи, а також виходи лесів та елювію вапняків. Характерною ознакою ландшафту заповідника, яка надає йому мальовничості, є виходи вапняків, котрі місцями утворюють досить високі і круті стінки. Подекуди по днищах балок виходять червоні граніти, великі брили яких надають усьому ландшафту особливої своєрідності [9; ст 161].

Клімат на території  заповідника помірно континентальний  з теплим тривалим літом, малосніжною  зимою, дефіцитом вологи, частими  посухами та суховіями. Середньорічна  температура повітря становить +8,4 °C, середня температура січня — −4-5°С, а липня — +21-22°С. Максимальна температура повітря (липень) сягає +38 °C, мінімальна (січень) — −23 °C. Середня тривалість безморозного періоду на ґрунті становить 150—160, а у повітрі — 170—185 діб. Вегетаційний період триває 215—220 діб. Зими малосніжні, з частими відлигами, проте в окремі роки ґрунт може промерзати на глибину до 54 см. Середньорічна сума опадів становить 438 мм, найбільша їх кількість (до 300 мм) випадає у вигляді злив у теплу пору року, особливо в червні-липні. Для другої половини літа характерні сухість повітря і суховії. Весни також посушливі і супроводжуються суховіями, навіть пиловими бурями. В середньому протягом року буває 16-20 днів із суховіями.

Постійних водотоків  на території заповідника немає. По днищах балок проходять русла струмків, які наповнюються водою лише навесні та під час дощів і літніх злив. Проте, завдяки особливостям геологічної будови (наявності кількох шарів водопідпірних глеїв), тут існує принаймні три водоносних горизонти, водою яких наповнюються колодязі та джерела, а в Прусаковій балці утворилися досить великі заболочені ділянки, де вода зберігається навіть у посушливі сезони. Від численних колись джерел води у заповіднику залишилось лише одне. Внаслідок бездумної оранки більшість з них зникла під шаром ґрунту, що змивається з навколишніх ланів. З часом, за умови перегляду засобів землекористування, вони можуть відновитися і знову стати прикрасою цих місць [23; ст 149].

Незважаючи на відносно невеликі розміри, територія заповідника відзначається значним ландшафтним різноманіттям, що й зумовлює багатство його рослинного та тваринного світу.

За складом і територіальним розподілом рослинності заповідник «Єланецький степ» помітно відрізняється  від інших степових заповідників України насамперед тим, що в ньому майже половину площі займають перелоги різного віку. Через це одним з основних завдань заповідника поряд з охороною ділянок цілинного степу, є відновлення природної рослинності на трансформованих ділянках. Це дуже важливий і актуальний напрям діяльності, який надає заповідникові особливого значення. Відбитком недавнього господарського освоєння території заповідника (інтенсивне випасання худоби, оранка, проведення лісомеліоративні заходів) є наявність у складі його флори великої кількості бур'янів і культивованих (здичавілих, випадкових, висіяних та інтродукованих) рослин (69 видів).

Водночас природна рослинність  заповідника є надзвичайно багатою  і різноманітною. Вона представлена переважно справжніми степами різних варіантів та їх кам'янистими різновидами, а також лучно-степовими, лучними, лучно-болотними та оригінальними чагарниково-деревними комплексами. Тут охороняється 5 степових рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: формації ковили Лессінга, ковили української, ковили волосистої, ковили найкрасивішої, ковили вузьколистої.

У флорі заповідника  нараховується 423 види судинних рослин, серед яких переважають степові  та лучно-степові види. Із несудинних рослин у заповіднику зареєстровано зростання 5 видів мохоподібних, 29 — водоростей, 14 — лишайників. Тут зростає також 17 видів грибів [24; ст 93].

До Червоної книги  України занесено 17 видів рослин (5 видів ковили: волосиста, Лессінга, найкрасивіша, українська та вузьколиста, астрагал шерстистоквітковий, брандушка різнокольорова, шафран сітчастий, сон чорніючий, дрік скіфський тощо), 7 видів рослин, поширених у заповіднику, занесені до Європейського червоного переліку (гвоздика ланцетна, смілка південнобузька, карагана скіфська, перлівка золотолускова та ін.). Ендемічних рослин на території заповідника нараховується 33 види, частина з яких (астрагал одеський, зіновать Скробічевського, гвоздика прибузька та ін.) є вузькими ендемами вапнякового субкомплексу та гранітних відшарувань середнього Побужжя.

У складі флори заповідника  зареєстровано також багато регіонально-рідкісних  видів, які підлягають особливій  охороні у межах Миколаївської  області.

Незважаючи на значну господарську освоєність навколишніх  територій та наслідки колишнього господарювання в самому заповіднику, його тваринний світ зберіг головні зональні риси. На території заповідника та його найближчих околиць мешкає приблизно 1500 видів безхребетних тварин, з них 158 видів (більше 10%) є рідкісними або регіонально рідкісними і потребують охорони. Більше третини їх занесено до Червоної книги України (ктир гігантський, 16 видів перетинчастокрилих, зокрема, сколія степова, джмелі моховий, лезус, вірменський, глинистий і яскравий, 32 види метеликів і ін.), а до Європейського червоного переліку занесено 8 видів безхребетних. Близько 40% безхребетних становлять мешканці степу, а решту — різних деревно-чагарникових угруповань, лук, а також види, що не віддають переваги жодному біотопу. Дуже цінним і різноманітним виявився комплекс комах — природних запилювачів рослин.

Загальна кількість  зареєстрованих у заповіднику видів  хребетних тварин становить 181 вид: 13 видів земноводних, 4 — плазунів, 142 — птахів, 22 — ссавців. З них 20 видів включено до «червоних» переліків  різного рівня (полози чотирисмугий та жовточеревий, шпак рожевий, канюк степовий, лелека чорний, сорокопуд сірий, борсук тощо). Цікавою особливістю є значна щільність популяції полоза чотирисмугого, або Палласового, який трапляється майже на всіх ділянках заповідника, проте перевагу віддає стрімким, місцями кам'янистим і не дуже зарослим чагарниками схилам балок.

Серед птахів є мешканці відкритих просторів та деревно-чагарникових заростей, види-синантропи, а також  види, що живляться у степу. Домінують  жайворонок польовий та щеврик польовий, численними є чекан лучний, славка сіра, вівсянка садова, припутень та інші, трапляються сиворакша, кам'янка-плясунья, шпак рожевий та лежень. Ще одна особливість тваринного світу заповідника полягає у значному поширенні тут хижих птахів, насамперед дрібних соколів, лунів, сов. З інших рідкісних видів тут зустрічаються змієїд та орел-карлик [18; ст 162].

Серед ссавців переважають  дрібні гризуни. Байбак тримається трьома колоніями загальною кількістю близько 100 особин. З хижих ссавців переважає лисиця, зустрічаються ласка, тхір степовий, інколи заходить вовк. З диких копитних в заповіднику мешкає козуля, зустрічається дикий кабан.

Загалом на території  заповідника мешкають 11 видів тварин, занесених до Європйського червоного  списку, 71 вид тварин, занесених до Червоної книги України.

За складом рідкісних, ендемічних і тих представників  флори та фауни, що занесені до Червоної книги України, заповідник «Єланецький  степ», безумовно, має велике наукове  та природоохоронне значення. Однак  не менш важливим є сприймання його як частки ландшафту Правобережжя України, що в природному стані майже не зберігся. Головною і невід'ємною складовою цього ландшафту є тварини та рослини, які поки що не стали рідкісними, але зумовлюють зональну своєрідність регіону, і без них неможливо уявити собі степ. Зберегти цей ландшафт у всій його цілісності — головне завдання заповідника. У ньому є всі умови для відновлення природних рослинних комплексів, реакліматизації деяких рідкісних видів тварин та репатріації окремих степових видів рослин, які були втрачені внаслідок антропогенної трансформації довкілля [19; ст 113].

2.3. Національний природний парк «Білобережжя Святослава»

Національний природний  парк «Білобережжя Святослава» —  природоохоронна територія на території  Очаківського та Березанського районів Миколаївської області.

Парк створено згідно з указом президента України 16 грудня 2009 року з метою збереження, відтворення  і раціонального використання цінних природних та унікальних комплексів та об'єктів степової зони, що мають важливе природоохоронне, рекреаційне і культурно-освітнє значення.

До території національного  природного парку «Білобережжя Святослава»  погоджено в установленому порядку  включення 35223,15 гектара земель державної  власності, а саме: 28587,74 гектара земель, що надаються (у тому числі з вилученням у землекористувачів) національному природному парку в постійне користування (з них 25000 гектарів земель акваторій Дніпро-Бузького лиману, Ягорлицької затоки та прилеглої акваторії Чорного моря навколо Кінбурнського півострова), і 6635,41 гектара земель, що включаються до складу національного природного парку без вилучення.