Природно-заповідний фонд Миколаївської області. Сучасний стан та перспективи розвитку

Згідно з указом президента Кабінет Міністрів України повинен:

- забезпечити:

1. вирішення питання щодо утворення адміністрації національного природного парку «Білобережжя Святослава» та належного її функціонування;
2. розроблення та затвердження у шестимісячний строк у встановленому порядку Положення про національний природний парк «Білобережжя Святослава»;
3. підготовку в 2010—2011 роках матеріалів та вирішення відповідно до законодавства питань щодо вилучення і надання національному природному парку «Білобережжя Святослава» 28587,74 гектара земель у постійне користування;
4. розроблення протягом 2010—2011 років проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок і проекту землеустрою з організації та встановлення меж території національного природного парку, отримання державних актів на право постійного користування земельними ділянками;
5. розроблення у 2010—2012 роках та затвердження в установленому порядку Проекту організації території національного природного парку «Білобережжя Святослава», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів;
6. передбачати під час доопрацювання проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та підготовки проектів законів України про Державний бюджет на наступні роки кошти, необхідні для функціонування національного природного парку «Білобережжя Святослава» [22; ст 277].

2.4. Національний природний парк «Бузький Гард»

Національний природний парк «Бузький Гард» — національний природний парк створено Указом Президента України від 30.04.2009 № 279/2009. Відповідно до Указу Президента розроблено і затверджено наказом Міністра охорони навколишнього природного середовища від 19.06.2009 Положення про НПП «Бузький Гард».

Національний природний  парк "Бузький Гард" знаходиться  в Арбузинському, Братському, Вознесенському, Доманівському та Первомайському районах  Миколаївської області. Парк розташований в долині річки Південний Буг  від міста Первомайськ до смт. Олександрівка Вознесенського району, а також в долині річки Велика Корабельна від села Благодатне до с. Семенівка Арбузинського району, та річки Мертвовод від села Петропавлівка Братського району до села Актово Вознесенського району, включаючи долину річки Арбузинка від села Трикрати до села Актове.

Найвища висота на території  Національного природного парку - 120 м над рівнем моря біля села Мигія  Первомайського району в урочищі "Літній хутір". Найвища висота 17 м - урочище  Гард з правого берега Південний Буг в околоицях села Богданівка.

Загальна площа території  парку становить 6138,13 га, в тому числі 2650,85 га земель, що надаються парку  у постійне користування, і 3487,28 га земель, що включаються до його складу без  вилучення у власників земельних ділянок та землекористувачів [20; ст 312].

Національний природний  парк "Бузький Гард" розташований на південно-західному схилі найбільшої геоструктурної області України - Українського кристалічного щита, що складений  товщею тріщинуватих скельних порід нижнього протерозою, продуктами їх вивітрювання, яка вкрита осадовими утвореннями різного ступеня обводненості.

У межах парку чітко  виділяється плато з пологими схилами. Плато розсічене долинами річок Південний Буг, Мигійський Ташлик, Корабельна, Мертвовод, Арбузинка та Бакшала на окремі ділянки, що у свою чергу розчленовані мережею балок та ярів, найбільш крупні з яких впадають безпосередньо у долину річки Південний Буг. Таких балок на лівобережжі річки нараховується 13, а на правобережжі - 16.

Клімат району розташування НПП "Бузький Гард" є помірно-континентальним, з характерними, для степової зони, особливостями. Регіон розташований у  Північно-степовій підзоні. Він характеризується малосніжною, порівняно теплою нестійкою  зимою, жарким літом з недостатнім і нестійким зволоженням, частою повторюваністю засух і суховіїв.

Температура повітря  протягом року змінюється в широкому діапазоні від -34°C до +39°C. Температура вище 0°C тримається тут дев'ять місяців.

Основною ґрунтотвірною  породою на території національного природного парку "Бузький Гард" є леси. З півночі на південь вони вкривають увесь простір міжріччя.

За механічним складом  леси першого ярусу переважно  легкосуглинисті і важкосуглинисті. Вони містять від 15% до 16% CaCO3, що обумовлює  у процесі ґрунтоутворення, закріплення продуктів розпаду органічних мас, гумусних з'єднань і, як наслідок, утворення родючих чорноземів. У пониженнях рельєфу подекуди зустрічаються оглеєні леси, які відзначаються несприятливими для ґрунтоутворення фізичними якостями - щільною будовою і низькою водопроникністю. На давніх терасах зустрічаються лесоподібні суглинки, що відзначаються легким механічним складом. На схилах долини р.Південний Буг та його приток, по балках, в місцях, де спостерігаються відслонення гранітів та гнейсів, утворюється елювій магматичних порід. Майже на всій території парку леси підстелені червоно-бурими глинами, які характеризуються важким механічним складом та високою водопроникністю. Це обумовлює утворення чорноземів різного ступеню засоленості.

Флора НПП «Бузький Гард»  налічує більше ніж 1000 видів рослин. Інвентаризаційними дослідженнями  на території парку виявлено 861 вид  покритонасінних рослин, 2 види голонасінних, 10 видів папоротей, 4 види хвощів, 76 видів  мохоподібних, 46 видів лишайників та 141 вид водоростей. 34 представники місцевої флори занесені до Червоної книги України, 6 – до Європейського червоного списку, 5 - до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи, 2 - до Бернської конвенції. Одинадцять рослинних угруповань занесені до «Зеленої книги» України. Серед раритетних видів представлені: смілка бузька (Silene hypanica), гвоздика бузька (Dianthus hypanicus), вишня Клокова (Cerasus klokovii), мерингія бузька (Moehringia hypanica), громовик гранітний (Onosma graniticola), рутвиця смердюча (Thalictrum foetidum), чистець вузьколистий (Stachys angustifolia), тюльпан бузький (Tulipa hypanica), ковила гранітна (Stipa graniticola) та багато інших.

На сьогодні на території  парку мешкає 22 види хребетних тварин, що занесені до Червоної книги України, 5 – до Європейського червоного списку, 5 - до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи, 176 - до Бернської конвенції. Серед переліку рідкісних видів - полоз лісовий (Elaphe Longissima), видра річкова (Lutra lutra), марена дніпровська (Barbus barbus borysthenicus), орел-карлик (Hieraaetus pennatus), підорлик малий (Aquila pomarina), ящірка зелена (Lacerta viridis) та багато інших. Чисельність безхребетних за оцінкою фахівців сягає понад 11000 видів. Серед них на території парку відмічено 23 види, що занесені до Червоної книги України, 10 – до Європейського червоного списку, 4 – до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи, 7 – до Бернської конвенції. Рідкісними є дозорець-імператор (Anax imperator), дибка степова (Saga pedo), красотіл пахучий (Calosoma sycophanta), поліксена (Zerynthia polyxena), джміль глинистий (Bombus argillaceus) та ін. [16; ст 192].

Завдяки своєму розташуванню територія національного природного парку "Бузький Гард" у достатній  кількості має мальовничі куточки, придатні для відпочинку, оздоровчо-пізнавальної рекреації тощо. Найбільш привабливими для відвідувачів є: урочища "Протич", "Громове", "Лабіринт", "Гард" та ін.

Для гірського туризму, скелелазіння найбільш цінними є  виходи кристалічних порід в урочищі "Громове" (скеля Громова), в урочищі «Романова Балка» (скеля «Крапля») в Актовському каньйоні.

Основна частина водних рекреаційних ресурсів представлена р. Південний Буг, де проходять водні  маршрути по порогам II-III категорії  складності на плавзасобах різних класів (рафти, катамарани, каяки). Вся ділянка русла річки, де проходять водні маршрути (від с. Мигії до с. Богданівки), має популярність серед любителів активного виду відпочинку. Найбільш відвідуваними є: урочище "Протич» та гирло річки Велика Корабельна.

З подальшим використанням  рекреаційних ресурсів в рекреаційній і туристичній діяльності адміністрації  парку необхідно здійснити організаційно-господарські заходи, які включають в себе будівництво  та обладнання візит-центру, еколого-інформаційних пунктів, створення нових і облаштування уже існуючих екскурсійних та туристичних маршрутів, стежок, рекреаційних пунктів тощо. Саме ці заходи направлені на здійснення регулювання чисельності відвідувачів та підвищення місткості рекреаційних ділянок.

На території НПП  «Бузький Гард» надзвичайно мальовничими є каньйоноподібні долини рр. Південний  Буг, Арбузинка, Мертвовод.

Пороги, що до нашого часу збереглися на Південному Бузі, мають  місцеву назву брояки. З ними, як і з багатьма островами та скелями, пов'язана велика кількість запорізько-гайдамацьких легенд і переказів, які зберігають пам'ять про козацьку старовину та бувальщини. Про минуле говорять їхні назви: Запорізька брояка, острів козака Мамая, скелі Турецький стіл і Пугач, Гайдамацька балка та інші [13; ст 154].

Ця особливість забезпечила  місцевості у 2008 році перемогу РЛП «Гранітно-степове  Побужжя» у всеукраїнській акції  «Сім чудес України» у другому  етапі акції «Сім природних чудес  України". У 2009 році в рамках конкурсу «Сім природних чудес Миколаївської області» чотири природних об’єкти на території НПП «Бузький Гард» отримали відзнаки переможців.

2.5. Рацинська Дача (заказник)

Рацинська Дача — лісовий заказник державного значення. Розташований на схід від смт Вознесенське, між селами Солдатське, Малосолоне і Трудове Вознесенського району Миколаївської області, у верхів'ях річки Білоусівки (ліва притока Південного Бугу). Серед масиву розташоване село з однойменною назвою — Рацинська Дача.

Площа заказника 1782 га, статус — від 1974 р.

Охороняється штучний лісовий масив, створений у XIX ст. на схилах і прилеглій території природного байраку. Переважає дуб звичайний, у домішці — клен гостролистий, ясен, акація біла, гледичія колюча, дерен, зростають ялівець звичайний та віргінський, клен польовий тощо. Також різноманітний трав'яний покрив.

Лісові насадження приваблюють  в період гніздування велику кількість  хижих птахів, серед яких: осоїд, орел-карлик, підорлик малий, балобан, канюк степовий і звичайний, шуліка чорний, яструб великий. Більшість з  них занесено до Червоної книги України.

Заказник має наукове, природоохоронне та пізнавальне  значення, є важливою ділянкою для  відтворення мисливської фауни [28; ст 171].

2.6. Регіональний ландшафтний парк «Приінгульський»

Приінгульський РЛП  — регіональний ландшафтний парк в Миколаївській області.

Регіональний ландшафтний  парк (РЛП) «Приінгульський» — складова частина природно-заповідного фонду  України. Він створений рішенням Миколаївської обласної ради від 17 грудня 2002 р. на площі 3152,7 га.

Парк розташований на ділянці долини р. Інгул на землях Новобузької міської ради, Кам'янської, Софіївської, Розанівської сільських рад у Новобузькому районі Миколаївської області, неподалік від м. Новий Буг, від якого їхати в напрямку до с. Софіївка. Він знаходиться за 95 км від м. Миколаїв, 80 км — м. Кривий Ріг, 85 км — м. Кіровоград.

Метою створення парку  є збереження в природному стані  ділянки долини р. Інгул з її типовими та унікальними природними комплексами (фрагментами цілинного степу, гранітними відслоненнями, водотоками, лісовими насадженнями).

Основні завдання парку:

- збереження та відновлення цінних природних комплексів, видів рослинного і тваринного світу;

- створення умов для туризму, відпочинку в природних умовах;

-проведення наукових досліджень;

- екологічна освітньо-виховна робота.

До складу РЛП без  зміни категорії входять гідрологічний  заказник «Софіївське водосховище», ботанічний заказник «Пелагеївський».

Спеціальну адміністрацію (дирекцію) парку створено 2007 р., вона розташована в с. Софіївка Новобузького району.

Парк розташований на південно-західній околиці Інгульського блоку Українського кристалічного  щита. Вапняки, глини й піски тут  лежать на докембрійських утвореннях — гнейсах та гранітах, які по долинах річок Інгул та його притоків — Березівка, Сагайдак, Стовпова — місцями виходять на поверхню, створюючи неповторно привабливі ландшафтні утворення, ізотопний вік яких визначається геологами у 1,8-2,2 мільярди років.

Окремі, найбільш примітні або мальовничі, виходи кристалічних порід отримали власні назви. Про деякі з них складено по декілька легенд, як, наприклал, про скелі над Ігулом «Пугач», «Стовп» (або «Скеля скам'янілих богатирів», «Кам'яних богатирів», та ін.), «Спляча красуня», «Стіна» або просто «Устя» поблизу від гирла р. Березовка, де вона впадає у р. Інгул. На південь від с. Розанівка також є «Стіна» або «Воронова скеля», на якій здавна селиться пара воронів. Є ще два «Пугача» — «Старий» та «Молодий». Є фантастично привабливі гранітні відслонення — «Берег кам'яних химер», гранітне плато у місці злиття р. Стовпової з р. Інгул, що має назву «Чортів міст» та ін.