Методика формування у дітей дошкільного віку понять про орієнтування в часі

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

УНІВЕРСИТЕТСЬКИЙ  КОЛЕДЖ

 

Циклова комісія  викладачів психолого-педагогічних дисциплін

 

Методика  формування у дітей дошкільного  віку понять про орієнтування в часі

КУРСОВА РОБОТА

спеціальність 5.01010101 «Дошкільна освіта»

 

 

 

 

 

Студентки ІV курсу ДОмс-1-08-4.Од групи

_____________________________________

(прізвище, ім’я, по-батькові студента)

 

Керівник  Плуготар Л. О.

 

1. Допущено до захисту «___» ______ 2012 р.
2. Оцінка захисту _____ «___» ______ 2012 р.

Члени комісії  ___________________________

                              (підпис)   (прізвище та ініціали)

                            ___________________________

                            (підпис)  (прізвище та ініціали)

                            ___________________________

                            підпис)      (прізвище та ініціали)

 

 

 

                                                        

                                                          КИЇВ 2012

План

Вступ………………………………………………………………………….......3-5

1. Особливості сприймання часу дітьми дошкільного віку................................6-9
2. Значення знань про час у роботі з дітьми дошкільного віку........................10-12
3. Завдання і зміст ознайомлення дітей дошкільного віку з часовими уявленнями..........................................................................................................13-15
4.    4.1.Методика ознайомлення дітей дошкільного віку з часовими уявленнями..........................................................................................................16-18

4.2.Методика навчання розрізнення частин доби, визначення їхньої послідовності..............................................................................................18-22

4.3. Методика ознайомлення з календарем як системою мір часу..........22-26

4.4. Формування відчуття часу у старших дошкільників...............................26-28

5. Практична частина........................................................................................29-42

Додатки.............................................................................................................43-

Висновок.

Література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Методика  формування елементарних математичних уявлень в системі педагогічних наук призвана надати допомогу в підготовці дітей дошкільного віку до сприйняттю ті засвоєнню математики – одного з найважливіших навчальних предметів в школі, сприяти вихованню різностороннього розвитку особистості.

Виділившись з дошкільної педагогіки, методика формування елементарних математичних уявлень стала самостійною науковою та навчальною областю. Предметом її дослідження являється вивчення  основних закономірностей процесу формуванню елементарних математичних уявлень у дошкільників в умовах суспільного виховання.

Коло  завдань, що вирішуються методикою, досить обширні і одним з головних являється навчальне обґрунтування програмних вимог до рівня розвитку кількісних, просторових, часових та інших математичних уявлень дітей в кожній віковій групі.

З матеріалістичних позицій час як форма існування  матерії виражає відповідні відношення всіх матеріальних явищ у нескінченному розвитку світу: відношення всіх матеріальних явищ у нескінченному розвитку світу: відношення в процесі розвитку, відношення послідовності стадій розвитку і змін. Розгорнення реальних явищ завжди має часові характеристики: тривалість, порядок слідування, швидкість перебігу, частоту повторень і ритм. Характерними особливостями часу є його плинність, неперервність та необоротність. Це виявляється у тому, що завжди у русі, має бути тільки один напрямок – вперед, від минулого до майбутнього; час неможливо затримати, повернути, «показати». І. М. Сєченов зазначав, що спеціальних аналізаторів для відображення тривалості, послідовності, швидкості перебігу явищ об’єктивної дійсності у людини немає. Будь-який аналізатор, який відображує і їхні часові особливості. Дослідження учнів Павлова дають змогу зробити висновок, що «відлік часу» є однією з найважливіших функцій організму, і що діти, як дорослі, здатні до тонкої диференціації часових інтервалів, що відчуття тривалості властиве як дорослому, так і дитині. Воно разом з усвідомленням часової послідовності явищ, нагромаджуючись в зростаючому досвіді, поступово виробляє в дитині інтуїцію часу.

Психологи зазвичай відмічають труднощі в сприйнятті часу й відносно пізніше розвиток часових уявлень у дітей дошкільного  віку. Час не має наглядних форм, не підлягає чуттєвому спогляданню, тому сприймається він опосередковано, через рух чи яку-небудь діяльність, пов’язану з певним часом, чи через  чергування яких-небудь постійних уявлень.

Складно для дітей також розуміти сенс слів, що означають часові відношення в силу їх відносного характеру. Що означають, наприклад, слова тепер – зараз чи сьогодні – вчора – завтра? При тотожності значень цих часових позначень конкретний момент реальності, на який вони вказують, безперестанку рухається. Ці обставини складають ті трудності, з якими діти не відразу можуть справитися.

Проте С. Л. Рубінштейн стверджував, що не слід перебільшувати недоступність часових  уявлень для дітей і що відносно пізніше їх розвиток відбувається тоді, коли «не приділяти  достатньої уваги  їх виробці».

Велику  роль в сприйнятті часу дітьми ритмічних  процесів життєдіяльності, з їх правильним чергуванням праці та спокою. Мабуть дитина якось відчуває і циклічність  діяльності організму, і ритмічність  діяльності внутрішніх органів. Дитина помічає, що лиця людей то зникають то з’являються, прохання його виконуються  з різною швидкістю. – кожна потребує свого часу. Всякий рух самої дитини так же потребує часу, є короткі  приємну заняття, є заняття від  яких він втомлюється. Деякі явища  регулярно повторюються (їжа, сон  і т. д.), тому на очікування їх у дитини вироблюються умовні рефлекси. Практичне  орієнтування в часі сприяє чіткий режим життя, в якому постійно чергуються ті чи інші процеси, наповнені  близьким і життєво значимим для  дитини змістом.

Основою сприйняття часу являється система  перцептивних дій, формуючих образ. В сприйнятті часу беруть участь три  перцептивні дії: оцінка, відмірювання та відтворення часового інтервалу. При оцінці людина словесно визначає продемонстрований їй матеріал (наприклад, одна хвилина). При вимірювання сам  оцінює названий їй інтервал. При відтворенні  повторює продемонстрований їй інтервал.

Таким чином, можна говорити про особливу роль слова в сприйнятті й оцінці часу.

Актуальність обраної теми

Завдання дослідження

Методи дослідження

База дослідження

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Приблизно з півтора року починається мовленнєве відображення категорій часу. Першочергово з’являються прислівники, що визначають часову послідовність: зараз, спочатку, тепер.  Діти ще погано володіють граматичними формами минулого і майбутнього часу, тому вони змішують такі часові прислівники, як тепер, зараз, потім.

  Для  дітей дошкільного віку час  вже не вичерпується справжнім.  Короткий час включається в  інше, більш довше й спільне,  з розумінням його тривалості дитина підходить вже не відчуттями, а роздумуванням про щось таке. Що існує разом з подіями, але як би віддалено від них. У дошкільників утворюється ясне для конкретних подій уявлення про минуле, теперішнє та майбутнє. Багато педагогів відмічають цей конкретний характер часових уявлень дошкільників. Про дні, місяці, години діти говорять як про предмети і навіть уособлюють час: «Куди пішло вчора?»

По мірі накопичення досвіду орієнтування в часі діти установлюють більш суттєві  ознаки, як показники часу починають  використовувати деякі об’єктивні явища: «Зараз вже ранок, світло, сонечко  встає, а ніч – це коли темно  і всі сплять».

Молодші дошкільники вже більш чітко  локалізують в часі події, що володіють  відмінними якісними ознаками, емоціональною  симпатією, добре їм знайомі: «Ялинка  – коли зима, поїдемо на дачу, коли літо» та ін..

Найбільш  доступними, першочерговими мовними  вираженнями категорії часу являються  нерозчленовані часові відношення. Вони означають слова спочатку, потім, раніше, пізніше, за тим дитина починає користуватися словами давно і скоро.

  Діти 6 – 7 років вже активно користуються часовими прислівниками. Але не всі часові категорії сприймаються ними і правильно відражають ся в мові: краще засвоюються прислівники, що означають швидкість і локалізацію подій в часі, гірше – прислівники, що виражають тривалість та послідовність. Але декілька навчальних занять, що розкривають значення найбільш складних для дітей часових прислівників, уточнюють їх розуміння. Звідси слідує висновок: процес мовленнєвого вираження часових понять у дітей 5 – 7 років знаходиться в стадії непереривного розвитку, який протікає особливо інтенсивно, якщо цим процесом управляти. Але тонке диференціювання часових відношень в дошкільному віці формується ще повільніше і в значимій ступені залежить від спільного розумового та мовленнєвого розвитку дітей.

Характер  уявлень дітей дошкільного віку про час пов'язаний з розумінням ними властивостей часу, оволодіванням  часовими поняттями ( на світанку, в  сутінки, опівдні, о півночі, доба, тиждень, місяць, рік), вмінням орієнтуватися  в часі доби по природнім явищам, уявленням про причинно-часових  залежно ритмічних природних  явищ, про тривалість секунди, хвилини  та години і умінь визначати час  на годиннику, оцінювати часові інтервали.

Досвід  навчання показує, що в процесі організації  педагогічного впливу в дитячому садку і в сім’ї діти засвоюють лише деякі з перерахованих часових уявлень і умінь орієнтуватися в часі. Рівень цих знань невисокий. Різні по значенню часові поняття часто поєднують. Наприклад, діти не відчувають різниці в словах світанок та сутінки, що означають перехідні періоди від нічної темряви до денного світла. Значення слів північ і південь не сприймають як визначення моментів рівного ділення дня і ночі. Діти змішують поняття «день» і «доба», не можуть назвати всіх частин доби, не знають, що день – це частина доби.

Більшість дітей не помічають різниці в  забарвленні небосхилу в різні  періоди доби, не можуть встановити і послідовність частин доби. В  їх уяві доба закінчується ніччю, а  ранком починається. Таким чином  деякі діти мають неправильне  уявлення по особливості кожної доби та її неперервність.

Часто дошкільники  не знають назв днів тижня, не можуть визначити  їх послідовність. В запам’ятовування днів тижня спостерігається нерівномірність, краще запам’ятовуються дні, що мають  виражене емоційне забарвлення для  дитини. Ця особливість проявляється і в запам’ятовуванні дітьми назв місяців.

Недостатні  знання навіть старших дошкільників про способи виміру часу (за допомогою  календаря, годинника). Назви інтервалів часу (хвилина, година) залишаються  для дітей чисто словесними, абстрактними, так як ще не накопичений життєвий досвід діяльності за певний перебіг  часу цих відрізків часу.

Досвід  показує, що дошкільники здібні оцінювати  тривалість однієї хвилини, але ця оцінка залежить від характеру діяльності в даний проміжок часу. Позитивні  емоції у дітей, що виникають в  процесі цікавої діяльності, викликають бажання продовжити приємний момент. Тому при оцінці часу, заповненого  подіями цікавого та багатого змісту, дитина допускає переоцінку малого часу, яке протікає непомітно і його тривалість здається менше. Час, заповнений одноманітною, мало цікавою діяльністю, здається дитині тривалішим. Вплив  цих суб’єктивних факторів може бути значимо ослабленим в результаті розвитку у дітей «відчуття часу», точність оцінки різних часових інтервалів під дією спеціально організованих  вправ удосконалюється.

Знання, що мають діти про час неповні, одиничні, не взаємопов’язані і  статичні. Це пояснюється тим, що епізодичні заняття (що проводяться з дошкільниками  переважно словесними методами), на яких дітей знайомлять з ознаками частин добі, завчають послідовність  днів тижня, місяців, не дають їм необхідних знань про час – про його плинність і незворотність, про  ритм, темп і періодичність. Отримані дітьми відомості залишаються на поверхні свідомості, не розкривають  часових відношень.

Час сприймається дитиною опосередковано, через конкретизацію  часових одиниць і відношень  в постійно повторюваних явищ життя  і діяльності. Більшою точністю відрізняються  уявлення дітей про такі проміжки часу, навичка розрізнення яких формується на основі особистісного досвіду. Через  це дітей потрібно знайомити з  такими інтервалами часу, якими можна  виміряти і визначити тривалість, послідовність, ритмічність їх дій, різноманітних видів діяльності.

Всі міри часу (хвилина, година, доба, тиждень, місяць, рік) являють певну систему часових  еталонів, де кожна міра складається  з одиниць попередньої і служить  основою для побудови наступної. Тому знайомство дітей з одиницями  виміру часу повинно виконуватись в  строгій системі і послідовності, де знання одних інтервалів часу, можливість їх визначення й виміру служили б  основою для ознайомлення з наступним  і розкривали дітям істотні характеристики часу: його плинність, непереривність, незворотність.