Методи виробничого навчання

Міністерство освіти і  науки України

Дніпропетровський індустріально  – педагогічний технікум

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни: «Організація і методика виробничого навчання»

на тему: Методи виробничого  навчання.

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент групи ТМ – 08

Тимошенко С. К.

Перевірив:

Викладач

Дубовик Л. В.

 

 

 

Дніпропетровськ 2011

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………….................... 4

1.Загальна частина. «Методи виробничого навчання».……...................... 6

1.1 Словесні методи навчання……………………………………….…..… 6

1.2 Наочні методи виробничого навчання………………………….…...… 8

1.3 Практичні методи виробничого навчання………………………..…... 15

2. Спеціальна частина План уроку виробничого навчання.…………………………………………………………….…….… 17

2.1 Вступний інструктаж.………………………………………………..…. 18

2.2  Поточний інструктаж………………………………………………..…. 35

2.3 Заключний інструктаж…………………………………………………. 35

2.4 Критерії оцінюваня……………………………………………............... 36

Висновок.……………………………………………………………………. 42

Джерела інформації………………………………………………………… 43

 

 

 

 

 

 

Вступ 
     Успіх виробничого навчання значною мірою залежить не тільки від правильного визначення його мети і змісту, а й від засобів досягнення цієї мети, тобто від методів навчання, які використовуються майстрами у різних навчально-виробничих умовах,— у майстернях і лабораторіях училищ, на підприємствах. Добір методів залежить не тільки від мети і змісту навчання, а й від численних інших причин, зокрема від специфічних особливостей професії, рівня попередньої професійної підготовки і віку учнів, умов навчально-виробничого процесу. Крім того, добір методів визначається кваліфікацією і досвідом майстра виробничого навчання. Лише в тому випадку, коли майстер уміло володіє системою сучасних методів навчання, оптимальними прийомами їх застосування, можна досягти успіху.  
Розглянемо  повніше значення  поняття «метод навчання». Слово «метод» у перекладі з грецької означає «спосіб дії для досягнення певної мети». Ширше тлумачення поняття істотно залежить від точки зору конкретного педагога-дослідника. Ми дотримуємося такої точки зору на суть цього поняття: методами виробничого навчання називаються основні способи спільної діяльності майстра та учнів профтехучилища, завдяки яким учні оволодівають знаннями, уміннями і навичками, професійною майстерністю, розвивають творчі здібності, розумові і фізичні сили. У наведеному визначенні дуже важливим є посилання на спільну діяльність майстра та учнів. Це означає, що учень розглядається не тільки як об'єкт навчання, а й як його суб'єкт. Іншими словами, позитивних результатів буде досягнуто лише тоді, коли зусилля майстра на уроці підкріплюються самостійними зусиллями учнів у засвоєнні змісту навчання.

Перейдемо до класифікації методів навчання. Існують різні  підходи до здійснення цієї класифікації залежно від вибору основи. Зазначимо  з огляду на це, що існує певна  відмінність між методами теоретичного і виробничого навчання. Якщо на уроках з предметів профтехциклу викладач повідомляє нову навчальну і технічну інформацію, як правило, всім учням одночасно, то в умовах виробничого навчання досить часто проводяться заняття з підгрупами учнів і навіть індивідуально (наприклад, при навчанні водіння транспортних засобів, на робочих місцях з використанням зварювальних апаратів тощо). У теорії і практиці виробничого навчання найпоширенішою є класифікація методів за ознакою джерела інформації: словесні, наочні і практичні методи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Загальна частина.

1.1 Словесні методи навчання.

Перейдемо до розгляду кожного  з названих вище методів виробничого  навчання, починаючи із словесних. Хоча більшість методів виробничого навчання пов'язана з участю матеріальних, зокрема технічних, об'єктів, це не означає, що живе слово майстра в процесі виробничого навчання відіграє меншу роль, ніж слово викладача на уроках теоретичного навчання 
Однак їх функції і форми поєднання істотно відрізняються.  
Розповідь майстра як метод є оповідною формою розкриття нового навчального матеріалу. Розповідь повинна забезпечувати політехнічну спрямованість викладання, вона містить ознаки тих чи інших об'єктів техніки, предметів і знарядь праці, а також їх зміни у ході технологічних процесів. Розповідь містить лише вірогідні і науково перевірені факти, побудована за певним раціональним планом. Матеріал викладається так, щоб були зрозумілими основні думки. Загальні дидактичні вимоги до розповіді як методу навчання включають: логічну послідовність та чіткість викладу, ясність, правильність мови, образність, використання аналогій та порівнянь, підтримування активності групи шляхом періодичного звернення до окремих учнів тощо. Під поясненням слід розуміти словесне тлумачення, обґрунтування тих чи інших ознак, властивостей, предметів, явищ, процесів, принципів дії апаратів, приладів, пристроїв тощо. Пояснення використовують разом з розповіддю (остання випереджає пояснення) і показом. Питома вага пояснення серед методів виробничого навчання, безумовно, більша, ніж розповіді, адже програма виробничого навчання з більшості професій побудована у такий спосіб, що майстру доводиться частіше пояснювати, тлумачити, ніж розповідати.. Для бесіди як словесного методу характерний діалог між майстром та учнями у формі запитань та відповідей. Колективна бесіда може передувати новій темі, новому змісту навчання. Можливий, однак, інший варіант бесіди — наприкінці заняття. Підготовка майстра до бесіди потребує ретельного обмірковування типових запитань. Слід враховувати і особливості змісту виробничого навчання з даної теми, й індивідуальні особливості окремих учнів, їх знання, активність, попередню підготовку, поведінку тощо. Аналізуючи застосування бесіди як методу виробничого навчання, відомий спеціаліст з питань виробничого навчання М.О.Жиделеев умовно розрізняє три типи бесід. Бесіди при вивченні нового матеріалу доречно проводити тоді, коли попередній навчальний і виробничий досвід учнів тісно пов'язаний із знаннями, уміннями, які належить засвоїти. У таких бесідах майстер, спираючись на знання, практичний досвід і спостереження учнів, поступово підводить їх до чіткого розуміння нового, до самостійних висновків та узагальнень. Висновки в повному обсязі майстер, як правило, робить сам, але в деяких випадках (особливо цінних у педагогічному відношенні) учні самостійно приходять до них. Психологи досить глибоко проаналізували цю навчальну ситуацію і дійшли висновку, що за таких обставин не тільки міцно засвоюються нові знання й уміння, а й розвиваються здібності самостійно розв'язувати виробничо-технічні завдання. Інший вид бесіди спрямований на відтворення раніше засвоєних знань та умінь, теоретичне їх обґрунтування. У цьому випадку розв'язується завдання, орієнтоване на узагальнення, поглиблення і систематизацію знань та умінь учнів з певної теми виробничого навчання. Нарешті, третій тип бесіди спрямований на перевірку і контроль результатів виробничого навчання. Доцільно за цих умов проводити бесіду у такий спосіб, щоб усі учні включилися в активну пізнавальну діяльність. Звичайно, правильне засвоєння змісту запитань абсолютно обов’язкове для успішного проведення цього типу бесіди. Отже, потрібна спеціальна підготовка майстра виробничого навчання.

1.2 Наочні методи виробничого навчання.

Значну роль у системі  методів виробничого навчання відіграють методи, що ґрунтуються на різних типах  наочності. У сучасній дидактиці поняття наочності охоплює різні види сприймання (зоровий, слуховий, дотиковий). Жодне наочне приладдя не має абсолютних переваг перед іншими. Дуже важливо використовувати його досить гнучко, не перевантажуючи уроки значною їх кількістю, що заважає учням зосередитись, обдумати серйозні питання. У профтехучилищах застосовуються різні види демонстрацій, які можна поділити на три основні групи:

1) демонстрація об'єктів і процесів, що вивчаються, у натуральному, природному вигляді (роздатковий матеріал, макети, моделі, показ прийомів роботи, проведення дослідів);

2)демонстрація зображень, у тому числі символічних, умовних (креслення, принципові монтажні, кінематичні, електро-, радіотехнічні схеми та ін.);   
3) демонстрація за допомогою інформаційних технічних засобів навчання, у тому числі навчального кінематографа і телебачення, комп'ютерів, кадрів діафільмів, тощо. На уроках з виробничого навчання, коли майстер демонструє зразки матеріалів і виробів, інструменти, машини, апарати, прилади, механізми тощо, він розміщує учнів у класі таким чином, щоб усі найважливіші частини стаціонарного об'єкта було добре видно всім.

Об'ємні моделі і макети дають  змогу більш наочно показати будову і принцип роботи механізму, взаємодію  його частин. Деякі натуральні об'єкти доводиться піддавати попередній обробці, щоб чіткіше продемонструвати їх найважливіші частини та процеси, що відбуваються в них. Для показу внутрішньої будови машин і механізмів їх подають у розрізі, окремі ділянки поверхонь фарбують у різні кольори. Демонстрацію майстер супроводить коротким, але чітким коментарем, відповідає на запитання учнів. До засобів наочності фактично можна піднести виробничо-технічні документи: робочі креслення, технологічні картки, технічні інструкції, схеми, графіки, виготовлені, як правило, у вигляді планшета досить великих розмірів. По більшості професій ручної і машинно – ручногої праці, процес виробничого навчання починається репродуктивно, тобто за принципом «роби як я», необхідно підкреслити особливу роль, насамперед показу трудових прийомів і способів, у процесі якого в учнів створюється образна орієнтована основа для їхнього виконання. Від того, наскільки яскраво, дохідливо, переконливо, повно майстер покаже прийоми, їхню структуру, взаємозв'язок рухів і дій, темп, ритм, у вирішальній ступені залежить, як їх сприймуть і будуть відпрацьовувати учні. Дуже важливо, щоб це зрозуміли слухачі, глибоко були в цьому переконані. Ми це підкреслюємо, тому, що, як показує досвід, одним із самих слабких місць у роботі переважного більшості майстрів виробничого навчання є невміння методично грамотно показувати трудові прийоми, нерозуміння самого факту, що ефективний (та й ефектний) показ прийомів — це вже половина успіху. Пояснюючи цю думку, необхідно підкреслити, що від перших спроб учня виконати роботу залежить дуже багато в умовах колективного навчання. Якщо учень, не розібравши, що і як потрібно робити, почне професію засвоювати методом «спроб і помилок», це швидко перетвориться у звичку і ні про яку професійну майстерність і мову бути не може. В умовах колективного навчання майстер не має можливості на цих відповідальних етапах приділити кожному учню достатньої уваги, а в кожен процес формування, умінь і навичок відбувається по-своєму, індивідуально. І от для того, щоб перебороти це об'єктивне протиріччя колективного навчання, потрібно на самому початковому етапі процесу виробничого навчання 
     домогтися формування міцний і яскравий способи дії у свідомості учнів. З цим образом вони будуть порівнювати свої спроби виконувати прийом, спосіб, цей образ для них повинний стати зразком, еталоном, до якого вони будуть прагнути. І все це забезпечує методично грамотний показ трудових прийомів.

Якість засвоєння і  відпрацьованні трудових прийомів важливо не тільки при оволодінні професіями ручної праці. Зміст праці по багатьом професіям апаратурного виробництва, де основу складає головним чином інтелектуальна діяльність робітника, включає значну кількість рухових ручних компонентів, швидке і точне виконання яких найчастіше забезпечує загальний успіх роботи: завантаження сировини, зміна і налагодження інструментів, налагодження машини, агрегату, апарата, переключення режимів, користування приладами і т.п. Таким чином, уміле володіння методикою показу прийомів — обов'язкова якість будь-якого майстра виробничого навчання. Після такого вступу використовуючи плакат «показ трудових процесів», необхідно докладно розглянути загальну схему показу трудових прийомів.

Показ прийомів разом, у нормальному робочому темпі

Показ прийомів і їхніх  елементів в уповільненому темпі, із зупинками в характерних моментах; розчленування прийому на елементи і показ окремих трудових рухів

Показ прийомів разом, у нормальному робочому темпі і ритмі

 

При цьому увага слухачів звертається на наступні моменти:  
1.Показ прийомів необхідно починати і завершувати разом, і у нормальному робочому темпі.

2«Педагогічне препарування»  трудових дій, розчленовування  прийому на складові частини,  уповільнення теми-зупинки в характерних  моментах, показ окремих рухів і т.д. виробляється в навчальних цілях для більш чіткого і дохідливого сприйняття способів виконання прийомів учнями.

3.Особливу увагу (повторний показ елементів дії, більш докладного пояснення і т.д.) потрібно приділяти показу тих прийомів і елементів, де учні найчастіше допускають помилки. Показуючи прийоми і способи праці, майстер повинний зуміти поставити себе місце учня і подивитися на себе його очима, зуміти зрозуміти, що для учня важко сприйняти, і постаратися це показати чітко, образно і дохідливо.

4.Якість засвоєння показу багато в чому залежить від забезпечення гарної видимості, демонструючих прийомів: вибір місця показу, освітленість, розташування учнів у робочого місця майстра і т.д.

5.Ефективність показу  збільшується, якщо його поєднати  з демонстрацією засобів наочності  із зображенням елементів. 

6.При наявності в майстра на робочому місці інструкційної карти для вивчення чи операції її частини він спочатку зачитує рекомендації з виконання прийому, що містяться в карті, а потім показує відповідні трудові прийоми. Це в значній мірі полегшує показ і його засвоєння учнями, тому що по ходу зорового сприйняття прийому учень сприймає його словесний опис.

7.Особливо в методиці показу варто виділити сполучення власного показу і слова майстра. Не можна показувати прийоми мовчки, але й бути багатослівним, тому що це відволікає учнів від сприйняття показуваного. За допомогою слова, майстер повинен пояснювати задачі, сутність і значення досліджуваних прийомів і способів роботи; давати пояснення, звертаючи увагу учнів на найбільш істотне, на «невидиму» частину показу; спонукувати учнів до уявного наслідування; підводити підсумки показу.

8.Сполучення дії і слова не тільки допомагає майстру чітко і точно донести сутність показуваних прийомів до учнів, але і сприяє якісному сприйняттю і засвоєнню учнями. У цьому зв'язку при пробному виконанні учнями показаних майстром прийомів варто пропонувати їм попутно проговорювати, що і як вони роблять. Тим самим учні направляють і контролюють себе. Особливий ефект розкриття методики показу дає тоді, коли воно супроводжується наочним прикладом-зразком показу прийомів викладачем.

Характеризуючи способи  використання на уроках виробничого  навчання наочного приладдя різних типів  і видів, необхідно відбивати  такі особливості методики їхнього  застосування; демонстрація наочних  приладдя повинна органічно поєднується  з показом прийомів, розбором технічних  вимог, технології виконання робіт  і т.д.; для демонстрації зразків  робіт, інструментів, пристосувань і  т.п. доцільно комплектувати їх на спеціальних  тематичних щитах, що створює умови  для порівняння й узагальнення; дрібні зразки використовувати як роздавальний матеріал; при поясненні технології обробки, зборки, монтажу і т.п. варто  широко використовувати зразки, оброблені (зібрані, змонтовані) у послідовності  технологічних переходів; при використанні як наочні посібники устаткування, приладів, агрегатів, двигунів і т.п. необхідно зробити їх максимально  наочними: зняти кожуха, огородження, кришки і т.п., для того щоб учні змогли більше побачити.

Наступний метод  у класі наочних методів — використання екранних посібників. Цей наочний метод у процесі виробничого навчання знаходить значно менше застосування в порівнянні з першими двома . Основна частина — навчальні фільми, діафільми, слайди й інші засоби екранної наочності централізовано випускаються поки тільки в основному для вивчення предметів теоретичного навчання. У виробничому навчанні використовуються головним чином екранні посібники, створені в училищах, а також ті фільми, ' діафільми і слайди, що містять наочний матеріал, характерний для виробничого навчання (у цьому зв'язку слід зазначити серію діафільмів по слюсарних роботах, де добре показані прийоми і способи виконання слюсарних операцій). З інших шляхів використання екранних засобів у виробничому навчанні слід зазначити створення серій діафільмів і слайдів, що розкривають прийоми, способи, засоби виконання робіт, передовий досвід, прогресивні інструменти, пристосування, оснащення, схеми зборки, налагодження, алгоритми пошуку й усунення несправностей, програми настроювання устаткування з використанням, створення інформаторів і репетиторів на екранній основі. Усе це цілком доступно для розробки і виготовлення в училищах. Далі в порядку вивчення матеріалу теми коротко розглядається такий наочний метод, як самостійні спостереження учнів. Цей метод характерний головним чином для виробничих екскурсій, а також для ознайомлювальної практики учнів у цехах і на ділянках підприємств, коли вони в процесі роботи не беруть участь, а тільки вивчають устаткування і технологічний процесс. При цьому варто прокоментувати слухачам наступні методичні прийоми навчання учнів цілеспрямований спостереженням: