Вступ і обґрунтування теми

Вступ і обґрунтування  теми

У нас, в Україні, свиня споконвіку вважалась годувальницею та джерелом прибутку селянської родини і майже  ніколи не була збитковою у дбайливого господаря. Не перебільшуючи, можна  сказати, що свинарство значною мірою  є національною галуззю нашого сільськогосподарського виробництва. Були часи, коли свинина  в загальному виробництві м'яса  наближалась до 58 %. Найбільша кількість  свиней в різних господарствах країни (21,4 млн. голів, або 27,4% від чисельності її в Радянському Союзі) була зареєстрована в 1971 р., а рекордне валове виробництво свинини (1576 тис. т в забійній масі) одержано в 1989 році. Необхідно підкреслити, що в 70—80-і роки до розвитку галузі свинарства було привернуто максимальну увагу держави, що сприяло створенню необхідного генофонду і її міцної матеріально-технічної бази.

На превеликий жаль, всупереч обґрунтованій  практиці більшості країн світу і нашим національним традиціям, ця важлива галузь тваринництва в Україні в останні десять років катастрофічно занепадала. Так, порівняно з 1989 роком загальна чисельність свиней скоротилась у 2 рази, а виробництво свинини майже на дві третини. В більшості господарств генетичний потенціал наших порід зараз використовується за репродуктивними якостями лише на 45—50%, а за відгодівельними — навіть на 20—25 %.

Серед господарств, які займаються свинарством, нині нараховується в основному чотири категорії: державні, колективні підприємства, створені внаслідок проведених реформ; індивідуальні підсобні і фермерські. За різними джерелами інформації їх доля у виробництві свинини визначається приблизно таким співвідношенням: 10, 25, 64 і 1 відсоток.

Як бачимо, доля виробництва свинини  в індивідуальних присадибних господарствах у відсотковому відношенні більша ніж в господарствах державних і колективних, однак за фактичним валом цього показника вони незначно поки що перевищують рівень, який було досягнуто в цьому секторі ще 10—15 років тому. При цьому можливість подальшого розвитку присадибних індивідуальних господарств на даний період майже вичерпана, оскільки вони лишились істотної підтримки з боку суспільного сектора. Ці виробники свинини потребують сприяння суспільства в плані прийнятних форм придбання поросят, необхідних кормових добавок або допомоги у виготовленні на місці повноцінних кормосумішей з зернофуражу, зооветеринарного обслуговування і особливо в реалізації чи переробці вирощеної свинарської продукції. Значною мірою цьому сприяло б створення на відповідній законодавчій основі регіональних асоціацій (об'єднань) індивідуального виробника свинини, перші паростки яких уже з'явились в окремих регіонах країни. І все ж, за нашим глибоким переконанням, утримання 1—3 голів свиней у кожному господарстві слід розглядати як тимчасовий вимушений вихід, а не як генеральну лінію майбутнього цивілізованого суспільства, будівництво якого ми передбачаємо здійснити.

Як свідчить практика високорозвинених країн, розповсюдженою формою ведення свинарства, що виправдала себе, є фермерське господарство з сучасною технологією виробництва і відповідними об'єднаннями для більш ефективної та керованої їх діяльності. Немаловажним є і той факт, що фермерством дозволяється тут займатися відповідно підготовленим особам.

Враховуючи те, що створення ефективно  діючих фермерських господарств  потребує значних капітальних витрат на їх організацію і налагодження системи сервісних послуг, не слід найближчим часом розраховувати на їх вагомий внесок в загальний обсяг виробництва товарної свинини, хоч ініціаторів-фермерів, які беруться за розведення та відгодівлю свиней, безумовно, слід всіляко підтримувати.

Світовий досвід засвідчує, що закономірним процесом для всіх цивілізованих  країн є розвиток свинарства на індустріальній основі при розумній концентрації виробництва. Нагадаємо, щодо 1990 року на свинарських комплексах України одержували 120—160 кг

свинини на перехідну голову, відгодовували  по 24 підсвинки на основну свиноматку при середньодобових приростах 550—650 г, що відповідало світовим досягненням. Тому не слід руйнувати створеної міцної індустріальної бази тваринництва, і в тому числі свинарства. Необхідно шукати шляхи її використання. Промислові технології потрібно удосконалювати в напрямку зниження енергомісткості і підвищення ступеня захисту оточуючого середовища. З усіх точок зору промислові комплекси і крупні свинарські ферми можуть бути найбільш ефективними і в майбутньому у вигляді акціонерних товариств, агрофірм та спільних підприємств у поєднанні з іншими господарствами, а також комбікормовими заводами, переробними та торговельними підприємствами.

Дуже  слушним і своєчасним є те, що проектом «Національної програми стратегічного  розвитку України» пріоритетного значення в нарощуванні виробництва м'яса надається інтенсифікації галузі свинарства, а також птахівництва і м'ясного скотарства. В найближчі роки передбачається довести виробництво свинини до 1,5 млн. т, що цілком реально і уже практично досягалось, окрім того, цей показник наближається до науково обґрунтованих норм харчування людей. У перспективі за рахунок інтенсифікації використання наявного поголів'я, покращання кормової бази і удосконалення технології виробничих процесів можливе подальше нарощування виробництва свинини до 2,0—2,2 млн. т з використанням її лишків як додаткового джерела валютних надходжень до бюджету України. При цьому слід підкреслити, що в 1998 році обсяг експорту свинини свіжої, охолодженої та мороженої становив лише 1,5 тис. т за ціною 2718 доларів за одну тонну.

Отже, ставиться завдання радикально відродити галузь свинарства, перевести її на інтенсивну технологію і добитися того, щоб вона могла давати дешеву, конкурентноспроможну продукцію і бути відповідно наукоємним виробництвом, яке можна було б порівнювати за ефективністю з передовими країнами. Для цього наша країна має необхідний генофонд і племінну базу свиней, володіє родючими землями, має висококваліфікований потенціал науковців і виробничників.

1.Огляд літератури

Фермерські господарства — це форма  підприємницької діяльності громадян, як самостійного господарського суб'єкта, наділеного правами юридичної особи. Фермерське господарство на підставі використання окремим громадянином, родиною чи групою громадян землі або майна, що знаходиться в їх власності (арендовані), займається виробництвом, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції [22, 19].

Власник господарства самостійно приймає  і здійснює всі рішення з управління виробництвом, виходячи з власних інтересів і запитів ринку, забезпечує себе матеріальними і виробничими ресурсами, несе повну відповідальність за результати своєї діяльності.

На підставі земельного кодексу України обсяг  фермерського господарства визначений у 50 га ріллі, з яких 2 га відводяться під вирощування картоплі, овочів для родини, а 48га використовуються для товарного виробництва [26,36].

Фермою  треба вважати господарство, яке  реалізує протягом року свинини не менше 80—90 ц у живій масі в  розрахунку на кожного працюючого. Свинарські фермерські господарства повинні поєднувати товарне виробництво зерна (ячмінь, пшениця, жито, горох, кукурудза, соя, люпин та ін.), а також корене- і бульбоплодів (буряк цукровий і кормовий, картопля, комбісилос та ін.). В Україні фермерські господарства мають 11,6 млн. селянських родин, у їх користуванні знаходиться 7 % від загальної кількості сільськогосподарських угідь. Середній розмір їх становить 18,8га угідь, 16,4га ріллі (1993, 
П. Т. Саблук).

Зоотехнічне і ветеринарне обслуговування (консультації, надання конкретних рекомендацій) виконують зооінженери і лікарі ветеринарної медицини колгоспів, радгоспів, агропромислових підприємств за договірними цінами [32].

Досвід  ведення в Україні фермерських  господарств з виробництва свинини засвідчує доцільність утримання 10—12 основних і 6—8 свиноматок, що перевіряються, від яких протягом року можна одержати 280—350 поросят. На таких за потужністю фермах утримують 4—5 корів для одержання молока для родини і годування свиней. Обслуговування такого господарства здійснюється родиною з 4—5 працівників.

Користуються  попитом проекти свинарників  для вирощування і відгодівлі 100-200—300 свиней на рік, а також відгодівель-них свиноферм на 150 і 300 станкомісць, а для власників підсобних господарств — проекти на 5 свиноматок [37, 39].

Уявлення  про ці свинарники, їх планування і  механізацію трудомістких процесів дають проекти на 300 голів. Така ферма обслуговується 4 працівниками. На ній передбачено одержання 35—37 т свинини на рік. Розміри свинарника 12 х 36м. Будівля прямокутна, стіни зводяться з цегли. Покриття виконують із збірних залізобетонних плит. У такому свинарнику є секції утримання тварин, зберігання і приготування кормів, допоміжне приміщення.

Заслуговують  на увагу рекомендації науковців  Інституту тваринництва УААН (1992) про фермерське господарство з виробництва свинини при наявності 13 основних і 8 свиноматок, що перевіряються, зі шлейфом.

У свинарнику передбачені: 13 індивідуальних станків для підсис-них маток, 1—2 станки для групового утримання 13 холостих і поросних маток, 1—2 станки для 15 ремонтних свинок, 16—18 станків на 10 голів кожний для розміщення поголів'я на відгодівлі. Всі станки розташовані в два ряди на ширину будівлі 12м. Секції відтворення обладнуються вигульними майданчиками з розрахунку 2— З м² на голову [31, 27].

За даними ГГ УААН передбачено вихід ділових  поросят від основної матки не менше 9 голів, матки, що перевіряються,—8 голів. Підсис-ний період — 35 днів, тривалість вирощування і відгодівлі — 120— 150 днів. Вік реалізації свиней живою вагою 120кг — 8—9 місяців.

Утримання свиней безвигульне за виключенням  маток і кну-рів-плідників, для  яких рекомендовано вигульне утримання. У фермерських господарствах потужністю до 300 голів доцільно передбачити 2-фазне вирощування свиней, тобто поєднувати дві фази (підсисний період і дорощування до 4-місячного віку гніздами) в тих самих станках, де проходив опорос. Для зниження стресу у свиней на відгодівлі їх треба утримувати по 10—12 голів у станках [21].

Для попередження переохолодження рекомендується 0,5 кг/добу 
підстилки, що має вологість не більше 25 %. Протягом року реко 
мендується соломи, кг: кнурам не менше 300, підсисним маткам—500, 
холостим і поросним маткам 200, поросятам відлученим —100, сви 
ням на відгодівлі— 50.

На сімейних фермах, в особистих господарствах  вирощувати 
поросят необхідно в одну фазу, тобто вирощування свиней від на 
родження до завершення відгодівлі в одному приміщенні (без пере 
міщення). Встановлено, що одне переміщення свиней призводить 
до втрати 25—30 г середньодобових приростів, а переміщення 
з сортуванням до 65—70г. Успіхи фермерського, особистого господарства з виробництва свинини залежать від забезпечення оптимальних умов утримання і повноцінного годування, правильного відбору поросят для вирощування. З цією метою треба враховувати:

• використання місцевих порід (велика біла, миргородська та ін.);
• запліднювати маток, починаючи з 10 до 15 вересня, і одержу 
  вати опороси у травні;

-досягнення  живої маси у 2-місячному віці  не менше 16кг;

• досягнення у 8-місячному віці (листопад) живої маси не менше120 кг;
• знати анатомо-фізіологічні особливості свиней.

Вибір поросят для вирощування. У плечах порося повинно бути не ширше ніж у спині, з довгим і прямим тулубом, широкою спиною, що переходить у закруглені глибокі боки [40].

Високоногі  костисті свині добре ростуть  і додають у масі, придатні для відгодівлі на дешевих грубих кормах з невеликою кількістю концкормів. Свиня на низьких ногах, з короткими бабками і тонким кістяком рано припиняє зростати і швидко осалюється. Легка голова поросяти з курносим профілем вказує на можливість раннього ожиріння. Важка голова і прямий профіль — ознака загальної міцності тварини, грубуватості її м'язової тканини, але вони повільно зростають.

Анатомо-фізіологічні особливості  свині

Температура тіла — 38—40 °С.'

Кількість ударів пульсу на хвилину — 60—90.

Кількість вдихів на хвилину — 15—20.

Тривалість  поросності—114—116 днів.

Кількість зубів  у дорослих — 44 шт.

Кількість сальних  залоз — 13—1 8 шт.

Місткість шлунку у новонароджених поросят — 25—30 мл.

Місткість шлунку у дорослих свиней — 6—8 л.

Довжина кишечника, м:

тонкого відділу  — 18—20;

товстого  відділу — 6,5—7.

Добове виділення  слини — 10— 15л.

Годування свиней. Свиня — це біологічне диво з точки зору виробництва м'яса і жиру. Вона перетворює на харчову продукцію 20% поживності з’їденого корму (корова — 15 %, птиця на яйце — 7 %, птиця на м'ясо — 5 %, бички великої рогатої худоби — 4 %). Свиня, як виробник м'яса, в 4—5 разів більш продуктивна, ніж інші тварини. Те ж саме стосується жирів тваринного походження: щоб одержати 1кг сала, необхідно 6—8 кг корм, од., а 1 кг масла вершкового — 25кг корм. од. Свині всеїдні тварини, але головним традиційним кормом для них є концкорми (зернові, жмих, висівки); грубі (трав'яне і сінне борошно); соковиті (коренебульбоплоди, зелена маса, комбінований силос); тваринного походження (обрат, сироватка, сколотини, рибні і відходи з бойні); мінеральні (кухонна сіль, крейда, деревне вугілля, біла кормова глина, трикальційфосфат), харчові відходи. Досягти високої продуктивності свиней можна тільки використовуючи повноцінні раціони, збалансовані за енергією, протеїном, вітамінами і мінеральними речовинами [30, 28].

Не рекомендується годувати свиней дертю з якого-небудь одного виду корму. Дерть повинна бути подрібнена: для поросят сисунів — не більше 0,8мм, відлучених — 1,1мм, ремонтного і молодняку на відгодівлі — 1,6мм, маткам і кнурам — 2мм. Згодовування концкормів з розміром помолу більше 2мм і тонкого — 0,4мм — не рекомендується.