Вступ і обґрунтування теми

Норми станкової площі для свиней, м²/гол.:

• кнури-плідники — 2,5—2,8;
• холості і поросні матки —_г 1,9—2;
• підсисні матки — 4—4,5;
• поросята відлучені — 0,35—0,4;
• ремонтний молодняк — 0,8—1;

- поголів'я  на відгодівлі — 0,8—1.

Фронт годування і напування, см:

- для  кнурів і маток — 40—45;

• для ремонтного і молодняку на відгодівлі — 30;
• для відлучених поросят — 20;
• для поросят-сисунів — 15—20.

Свинарство  – найбільш скороспіла і економічна галузь. Якщо від приплоду корови за рік можна одержати близько 4ц  приросту живої маси, то від свиноматки в 4-5 раз більше й з меншими  витратами кормів. При середньодобових  приростах за період вирощування  і відгодівлі від 600 до 700г на 1кг приросту свиней витрачається всього 4-4,5 корм .од.

Створення м’ясного балансу в країні значно залежить від збільшення виробництва  м’яса усіх видів і зокрема  свинини. І це не тільки тому, що свинарство одна з багатоплідних і скоростиглих галузей тваринництва, від загальної  енергії кормів, які споживають сільськогосподарські тварини і птиця, у харчові  продукти для людини її переходить з свининою 20, молоком – 15, яйцями – 7, курятиною – 5, яловичиною і бараниною  – 4 проценти [31].

За останні  роки галузь свинарства значно інтенсифіковано. Особлива увага надається реконструкції  та розширенню існуючих свинарських  ферм з урахуванням досягнень  науки, зарубіжної та передової практики, застосовують ефективні засоби механізації  й автоматизації виробничих процесів, нові форми організацій і оплати праці [4; 15].

В багатьох господарствах інтенсифікацію свинарства стримують низький рівень селекційно-племінної  роботи, недостатня забезпеченість кормами  і особливо стартерними комбікормами, порушення технології утримання  тварин, а також ігнорування сучасних методів і форм організацій та оплати праці.

Ефективність  ведення свинарства залежить від  забезпечення свинопоголів’я приміщеннями, кормами, впровадження передових технологій, організація праці тваринників  тощо [3].

Практика  показує, що основним видом господарств  з виробництва свинини є господарства, які виробляють свинину за принципом  закінченого циклу на кормах власного виробництва. Вони не розраховують на закупівлю молодняку для відгодівлі та закупівлюкормів. Всім відомо, що кращі  й продуктивніші поросята – власні, що найдешевші і найповноцінніші  корми – вирощені своїми руками.

Господарствам з замкнутим циклом виробництва, крім основної галузі – свинарства, слід мати також і допоміжну. Найдоцільніше  свинарство поєднувати з молочним скотарством, а саме на 100 га сільськогосподарських угідь потрібно мати 10-12 корів і виробляти на цю площу 400-500ц молока, а одержуваний понадремонтний молодняк великої рогатої худоби продавати господарствам або населенню.

Як правило  використовують у господарствах  по виробництву свинини потокову-цехову систему, при цьому близько 40% з  них впроваджують тукову систему  опоросів.

Досвід  виробництва свинини в останні  роки свідчить, що поряд з удосконаленням технологій на великих комплексах і  спеціалізованих фермах більше уваги, ніж раніше, приділяється невеликим  за розміром господарствам [7, 10].

У нашій  країні найчастіше застосовують систему  вирощування поросят з 2-3 разовим  їх групуванням, починаючи від народження й до досягнення ними здавальних кондицій. Цю систему називають тристадійною або трифазною. Спочатку поросята знаходяться  в станках, де поросяться свиноматки. Це перша фаза вирощування. Вона може тривати залежно від прийнятої  технології 28, 35, 42 чи 56-60 днів.

Після відлучення поросят переводять в спеціальні приміщення для дорощування, де вони перебувають від 2 до 4 місячного  віку в групових станках (друга фаза). Після 4 місячного віку й досягнення ними живої маси 32-35кг їх переводять у спеціальні приміщення на відгодівлю (третя фаза).

У кожній з цих фаз годівля і утримання  молодняку неоднакові. Нині трифазна система вирощування поросят  типова для більшості свиноферм  нашої країни.

Але все  більшого поширення у промисловому свинарстві набуває система гніздового вирощування поросят. Ця система  не нова й широко використовують на племінних господарствах.

Дорощування поросят 30-60 днів після відлучення у  тих же станках, де вони народилися, підвищувало їх збереження і приріст. Після досягнення поросятами живої  маси 25-30кг їх переводять на відгодівлю. Таку систему утримання поросят  називають двофазною.

Якщо  поросят-сисунів вирощують в одному й тому ж станку від народження й до здачі на м’ясокомбінат, таку систему утримання називають  гніздовим вирощуванням без перегрупування переводять в інші приміщення.

Нині  високу економічну ефективність мають  деякі господарства при гніздовому утриманні поросят до 90-120-денного  віку там, де вони народилися, тобто  з застосуванням двофазної системи. При цьому відгодовують тварин в  спеціальних приміщеннях, які найбільше  відповідають фізіологічним вимогам  цієї групи свиней. Приміщення з  такою конструкцією у різних варіантах  дає можливість без стадій дорощування, економніше і з кращим збереженням (відсутність стресу) виростити молодняк у ранній період росту й розвитку.

В Полтавському науково-дослідному інституті свинарства  
(Заболотний І.І., Сагло О., 1976) досконало вивчали вплив фактору перегрупування на ріст і розвиток молодняку свиней.

При цьому  встановили, що підсвинки, що підсвинки  яких утримували без переміщення  від народження до здавальних кондицій, мали на 10-12% більшу масу порівняно з  тими, яких три рази за цей період переводили із станка в станок або  в інші приміщення. Дослідами також  встановлено витрати кормів при  різних системах  вирощування поросят. Так, якщо тварин три рази перегруповували  за період вирощування, то на 1кг приросту живої маси витрачали 4,88 корм. од., а  поросятам, яких вирощували одним гніздовим  – 4,1-4,27 корм. од. Отже, на кожному кілограмі  приросту зекономлено 0,61-0,7 корм. од. На фермі, де вирощують підсвинків застосування цієї системи дає змогу зберегти багато концентрованих кормів.

Таким чином, наукові досліди та практика свідчать, що вирощування молодняку свиней за однофазною і двофазною технологіями має значні переваги перед традиційною  трифазною системою [13, 17].

Зараз в  країні понад 40% свинини виробляється на невеликих фермах. Крім того, ці ферми  забезпечують і будуть забезпечувати  внутрішньо-господарські потреби в  продукції та продажу поросят  населенню. Тому й невеликі ферми  потрібно розвивати, реконструювати й  модернізувати механізацію виробничих процесів і таким чином поліпшувати  умови утримання тварин і праці  обслуговуючого персоналу.

На невеликих  фермах слід передбачати сезонно-турове виробництво свинини з використанням  літніх таборів [2, 14].

Збільшення  виробництва свинини та її рентабельність значною мірою залежать від правильної організації відтворення стада  – процесу відновлення або  збільшення кількості поголів’я.

Правильна організація відтворення стада  повинна ґрунтуватися на знаннях  закономірностей росту та розвитку свиней, їх біологічних особливостей, сучасних зоотехнічних вимог, спеціалізації  господарства та його розміру, конкретної програми виробництва свинини або  вирощування і реалізації племінного поголів’я. Головним завданням відтворення  стада є підвищення продуктивності та інтенсивне використання маточного  поголів’я з тим, щоб від кожної свиноматки на промислових фермах і  комплексах одержувати щорічно 18-20 ц  дешевої свинини [12].

Важливими заходами і методами успішного відтворення  свинопоголів’я є комплектування стада  й формування його структури, ефективне  використання кнурів та свиноматок, вирощування  ремонтного молодняку, підбір та складання  плану парувань, визначення строків  опоросів та їх проведення, зоотехнічний облік тощо.

Результат роботи будь-якого свинарського підприємства з закінченим циклом виробництва  значно залежить від якості свиноматок і кнурів стада та щорічного його оновлення. Від того, як організовано в господарстві відбір та вирощування  ремонтного молодняку, в основному  залежить якість стада.

Для правильної організації відтворення стада  основних свиноматок поділяють на проведену  і виробничу групи. Головне призначення  свиноматок провідної групи –  одержання від них молодняку  для ремонту та поширення стада  основних свиноматок [12, 20].

У товарних господарствах з сезонною системою опоросів на початок року найбільш раціонально мати 6-7% основних та 4-5% перевірюваних свиноматок, 0,7-1 –  кнурів, 5-6 – поросят до 2 міс. віку, 9-10 – молодняк від 3 до 4 міс, 62-64% відгодівельного  поголів’я, решта ремонтний молодняк.

При визначенні потреби кнурів виходять з норм навантаження залежно від кількості свиноматок і прийнятої системи опоросів у господарстві. При сезонній системі  опоросів навантаження на одного кнура  становить 15-20 свиноматок при природному паруванні, 200-250 при штучному. У нашому господарстві використовується природне парування.

Поряд із загальною структурою стада важливе  значення має віковий склад кнурів та основних свиноматок. Враховуючи необхідність щорічної заміни до 40% тварин основного  стада, в господарствах доцільно мати основних кнурів та свиноматок до 2-річного віку – 40%, від 2-до 3-річного  віку – 45, від 3-до 4 річного віку 15%.

Свинок  для вирощування на плем’я доцільно відбирати із зимових або ранньовесняних опоросів при сезонній системі опоросів. Намічають свинок для ремонту  ще тоді, коли вони знаходяться під  свиноматками. Вони повинні бути добре  розвиненими із багатоплідних гнізд. Під час огляду звертають особливу увагу на кількість нормально  розвинених сосків (не менше 12) і прикус (щоб передні зуби нижньої щелепи не виступали вперед, а збігалися  з передніми зубами верхньої щелепи). Перевагу слід надавати довшим, міцнішим поросятам. Не можна відбирати на ремонт стада свинок з гнізд, де є  поросята з кривим рилом, мопсоподібні або з кратероподібними сосками. Парувати ремонтних свинок доцільно у 10 міс. Віці живою масою не менше  120 кг.

При купівлі  ремонтних кнурців звертають  увагу на їх розвиток, конституцію, екстер’єр і походження. Вони повинні  бути здоровими, мати міцну конституцію, бути типовими для породи. Пускати  ремонтних кнурців у перше  парування слід у 10-11 місячному віці живою масою не менше 135 кг [3, 17].

Як при  сезонних так і при цілорічних опоросах – широко практикують турові, при яких свиноматки, закріплені за оператором, поросяться протягом 3-5 днів. Застосування  турової системи  опоросів дає змогу комплектувати  великі групи поросят за віком  і живою масою, що полегшує підготовку їх до відгодівлі, а також механізацію  процесів годівлі та догляду за ними.

Добре відомо, що кількість і якість поросят  при опоросі значно залежить від  підготовки кнурів і свиноматок до парування.

При сезонних опоросах підготовку кнурів до парування  розпочинають за 1-1,5 місяці до нього. Важливо  довести плідників до заводської вгодованості. Перед використанням  проводять загальне обстеження кнурів, оглядають їх статевий апарат, спостерігають  за проявленням статевих рефлексів, контролюють якість сперми. При виявленні  будь-яких відхилень від норми  призначають відповідне лікування, поліпшують умови годівлі та утримання.

При підготовці свиноматок до парувальної кампанії також звертають увагу на їх вгодованість. Годівлю регулюють так, щоб свиноматки мали заводську вгодованість, тобто  не були жирні чи худі. При такому стані забезпечуються не тільки висока заплідненість і кращий розвиток ембріонів, а й одержання більшої  кількості добре розвинених поросят. Жирні свиноматки, як і худі, погано запліднюються, часто перегулюють, народжують дрібних, нежиттєздатних поросят. При цьому науковими дослідами  і практичними спостереженнями  встановлено, що вихід поросят із живою масою при народженні 800г  становить 60%; 800-1000г – 25-30%; 1000-1200 – 10-15%, понад 1200 – 5-8%.

Більшість свиноматок приходить в охоту  через 3-7 днів після відлучення поросят, тому його бажано проводити в четвер. Це зменшить обсяг робіт по природному паруванню у вихідні дні [5, 16].

Для припинення лактації у перші два дні після  відлучення поросят свиноматкам  згодовують тільки половину денної норми  кормів. У наступні дні їх годують  інтенсивно, що сприяє збільшенню маси тварин, утворенню більшої кількості  яйцеклітин та кращому заплідненню. Необхідною умовою вдалого відтворення  стада є своєчасне виявлення  охоти у свиноматок. В практиці найбільш поширене одно- або дворазове  виявлення охоти протягом доби. В  останньому випадку доцільно, щоб  інтервали між двома виявленнями  охоти протягом доби були приблизно  однаковими. Краще, коли це роблять  о 7-й та 19-й годині. Результати по заплідненню будуть гіршими тоді, коли в деякі дні (найчастіше в  неділю) свиноматок в охоті не виявлять. У такому випадку не можливо оператору  точно визначити строки початку  охоти.

Ефективність  виявлення свиноматок в охоті  знижуватиметься, якщо інтервали між  перевірками неоднакові. Особливо це спостерігається в господарствах, де згідно з розпорядком дня робочі процеси здійснюються від  
8-ї до 18-ї години. При дворазовому виявленні свиноматок в охоті першу перевірку проводять о 8-й, другу о 16-й год. інтервали між виявленням - 16 годин, тому й строки осіменіння свиноматок будуть різними.