ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ
ЗАКЛАД
«ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ
ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ
СКОВОРОДИ»
Природничо-технологічний факультет
Кафедра медико-біологічних
дисциплін і валеології
ДИПЛОМНА РОБОТА
бакалавра
на тему:
«Ендокринні патології
школярів і їх профілактика»
Виконала:
студентка IV курсу групи БП-4
напряму підготовки 6.040102 Біологія
спеціальності «Біологія. Психологія»
Куйбіда Марина Володимирівна
Керівник: к.і.н., доцент кафедри
медико- біологічних дисциплін і валеології,
Годун Н. І.
Рецензент, канд. мед. наук
доцент кафедри гігієни та екології
Національного медичного університету
ім. О.О. Богомольця
Бойко. М. І.
м. Переяслав-Хмельницький –
2014 рік
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ І. МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНА
ОРГАНІЗАЦІЯ ЕНДОКРИННИХ ЗАЛОЗ……………………………………………………….....6
1.1.Центральні
ендокринні залози………………………………………...6
1.2.Периферійні
ендокринні залози………………………………………13
1.3.Залози змішаної
секреції……………………………………………....22
РОЗДІЛ II. ГУМОРАЛЬНА
РЕГУЛЯЦІЯ ТА ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ
ЕНДОКРИННИХ ЗАЛОЗ У ДІТЕЙ………………………………………………………………………………29
2.1. Гормони, їх природа
та фізіологічна роль…………………………29
2.2. Порушення діяльності
залоз внутрішньої секреції у
дитячому віці…………………………………………………………………………………...34
2.3. Вплив гормонів
щитовидної залози на ріст
і розвиток дитячого організму.…………………………………………………………………………..40
РОЗДІЛ III. ТЕОРЕТИКО-
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБГРУНТУ-ВАННЯ ЕНДОКРИННИХ
ПАТОЛОГІЙ……………………………………..48
3.1. Методи дослідження
функціонального стану щитовидної залози……………………………………………………………………………….48
3.2. Заходи, спрямовані
на профілактику патологій щитовидної
залози……………………………………………………………………………….59
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………65
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ………………………………...67
ДОДАТКИ…………………………………………………………………...71
ВСТУП
Актуальність дослідження.
Найболючіше питання нашої
держави – це здоров’я дітей. Адже тільки
здорова дитина досягає успіхів у навчанні,
займає гідне становище у власному колективі,
добре розвивається фізично, має врівноважений
психічний стан.
На сьогоднішній
день спостерігається зростання кількості
учнів з відхиленням у стані здоров’я.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
показують, що 25-30% дітей, які приходять
до першого класу, мають ті чи інші відхилення
у стані здоров'я, серед випускників шкіл
більше 80% не можливо назвати цілком здоровими.
Здоров’я дітей, підлітків
характеризується станом їхньої життєдіяльності,
що відповідає біологічному віку, гармонійній
єдності фізичних та психічних характеристик,
а також адекватному формуванню адаптаційних
та компенсаторних можливостей організму
у процесі росту і розвитку. Забезпечення
відповідних умов для формування дитячого
організму вимагає від педагогічних працівників
знання фізіологічних особливостей розвитку
та потреб своїх вихованців, можливих
відхилень та порушень стану їхнього здоров’я,
а з боку медичних працівників передбачається
постійний контроль над показниками здоров’я
з метою визначення пріоритетних проблем,
виявлення особливостей і тенденцій лікування,
обґрунтування шляхів профілактики захворюваності.
Особливу увагу науковців,
медиків та освітян привертає проблема
порушень діяльності ендокринної системи
у дітей, підлітків та учнівської молоді.
Це пов’язано з тим, що нині ендокринологічні
захворювання дитячого населення України
у структурі усіх хвороб посідає четверте
місце, передусім за рахунок патології
щитоподібної залози. Поширеність її серед дітей
та підлітків значно вища в регіонах з
вираженим йододефіцитом, порівняно з
місцевістю з незначним йододефіцитом
та достатньою йодозабезпеченістю. Абсолютна
першість належить дифузному зобу, який
зареєстрований більш ніж у 500 тис. дітей
України і становить 66,6% від усієї ендокринної
патології [57, C. 2].
Проблематика поширеності захворювань
ендокринних залоз серед дітей досить
актуальна на сьогоднішній день. Ця тема висвітлюється
у працях Плехової О. І., О. В., Тронько
Н . Д., Косовцевої Г. В., Зелінської Н. Б.
та ін.
На сьогодні в Україні зареєстровано
майже 1 млн. дітей та підлітків з ендокринною
патологією, що вказує на актуальність
та соціальну значущість цієї проблеми.
Поширеність хвороб ендокринної системи
за останні роки має тенденцію до зростання,
проте захворюваність на них дещо знижується.
Однією з причин такої ситуації є низька
якість профілактичних оглядів дітей
та недостатнє виявлення ендокринної
патології лікарями первинної ланки. Вивчення
тенденцій захворюваності та поширеності
хвороб серед різних вікових груп населення
є важливою складовою планування стратегічних
напрямків розвитку охорони здоров'я і
держави. [5, С. 18 ].
Аналіз показників захворюваності
та поширеності хвороб за останні роки
свідчить про стійкі тенденції до їх зростання.
За даними Центру медичної статистики
МОЗ України, у 2010 р. особливо небезпечна
ситуація склалася серед дитячого населення:
було зареєстровано близько 11 млн. 757,7
тис. випадків хвороб, виявлених вперше
(захворюваність) і 16 млн. 148,5 тис. звернень
на рік з приводу всіх хвороб (поширеність).
Відносний показник захворюваності (на
1 тис. відповідного населення) становив
1454,96, а поширеності − 1998,3. За останні п’ять
років помітна тенденція до зростання
показника захворюваності та поширеності
хвороб відповідно з 1261,2 до 1454,96 (на 15,36%)
і з 1813,7 до 1998,3 (на 10,18%). Ситуація, що склалася
у сфері здоров’я дитячого населення,
викликає негативний резонанс в освітній
галузі щодо успішності навчально-виховного
процесу та підвищення інтелектуального
рівня підростаючого покоління країни
[29, с. 124].
Тому більше уваги повинно приділятися
вихованню особистості не тільки грамотності,
але і перш за все здоров’я, так як стан
здоров’я підростаючого покоління −
найважливіший показник благополуччя
суспільства і держави, що відображає
не тільки справжню ситуацію, але і дає
точний прогноз на майбутнє.
Трудові ресурси країни, її
безпека, політична стабільність, економічне
благополуччя, і моральний рівень населення
безпосередньо залежать від стану здоров’я
дітей, підлітків і молоді. В зв’язку з
цим перед суспільством постала проблема
виховання людини, що прагне до здорового
способу життя.
Мета дослідження: з’ясувати основні патології
ендокринної системи школярів, та заходи
попередження їх виникнення.
Об’єкт дослідження: ендокринна система людини
.
Предмет дослідження: ендокринні патології та їх
вплив на нормальний ріст і розвиток організму
Завдання дослідження:
- на основі аналізу теоретичного
матеріалу охарактеризувати анатомо- фізіологічні особливості ендокринних залоз;
- з’ясувати природу та механізм дії гормонів;
- охарактеризувати найпоширеніші патології ендокринних залоз;
- з’ясувати вплив гормонів щитовидної
залози на ріст та розвиток дитячого організму.
- запропонувати профілактичні
заходи щодо попередження патологій щитовидної
залози.
Методи дослідження: антропометричні виміри, анкетування.
Структура дослідження. Робота складається зі вступу,
трьох розділів, висновків та списку використаних
джерел.
Теоретичне значення
дослідження. Матеріали дослідження можуть
бути використані при викладанні таких
дисциплін у ВНЗ як «Валеологія», «Вікова
фізіологія», а також у навчально-виховному
процесі шкіл при викладанні предметів
«Біологія», та «Основи здоров’я».
Практичне значення
дослідження. Матеріали наукової роботи
можуть бути використані батьками та вчителями
при організації навчально-виховного
процесу.
Апробація результатів
дослідження. Дослідження виконано в рамках
наукової тематики кафедри медико-біологічних
дисциплін і валеології, обговорено на
засіданні кафедри та опубліковано в збірнику
матеріалів студентських наукових робіт.
Куйбіда М. В. Вплив гормонів щитовидної
залози на ріст і розвиток дитячого організму.
/ М. В Куйбіда. // Актуальні проблеми фізичної
культури, олімпійського та професійного
спорту й реабілітації у навчальних закладах
України. − Кіровоград: Поліграфічне підприємство
«Ексклюзив-Систем», 2014 − С. 177 – 181.
РОЗДІЛ I
МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНА
ОРГАНІЗАЦІЯ ЕНДОКРИННИХ ЗАЛОЗ
2.1. Центральні ендокринні
залози
Гіпофіз.
У системі ендокринних залоз
гіпофіз посідає особливе місце, його
називають центральною залозою внутрішньої
секреції, «королем ендокринної системи».
Це пов’язано з тим, що гіпофіз за рахунок
своїх спеціальних тропних гормонів регулює
діяльність інших, так званих периферичних
залоз внутрішньої секреції.
Гіпофіз, або нижній мозковий
придаток, розміщується на вентральній
поверхні мозку на дні турецького сідла
і складається з трьох функціонально різних
часток: передньої (аденогіпофіза), задньої
(нейрогіпофіза) та проміжної долі. Він
є у всіх хребетних, але в процесі філогенезу
аденогіпофіз розвивається раніше, ніж
нейрогіпофіз. Аденогіпофіз розвивається
з епітеліального вип’ячування передньої
кишки (гіпофізарний карман, або карман
Ратке), нейрогіпофіз формується з дна
воронки проміжного мозку.
Гіпофіз, або нижній мозковий
придаток, являється ендокринною залозою,
функції якої регулюються гормонами
гіпоталамуса. Це важливий регуляторний
центр, який об’єднує нервовий і ендокринний
компоненти координаційної системи організму.
Гіпофіз має тісні зв’язки
з гіпоталамусом, який регулює його діяльність
і складає з ним єдину гіпоталамо-гіпофізарну
систему[35, с. 328].
Гіпоталамо-гіпофізарна
система.
Гіпоталамо-гіпофізарну систему
можна поділити на дві основні частини:
гіпоталамо-задньогіпофізарну (нейрогіпофізарну)
систему, в якій виробляються нейрогормони
(вазопресин і окситоцин), і гіпоталамо-аденогіпофізарну
систему, в якій виробляються гіпофізотропні
фактори-ліберини і статини. Ліберини
(рилізинг-гормони) стимулюють, а статини
пригнічують секрецію гормонів аденогіпофіза.
У середній частці аденогіпофіза
утворюється гормон меланотропін, або
інтермедин. Він впливає на пігментний
обмін. Введення меланофорного гормона
спричинює потемніння шкіри, тоді як видалення
гіпофіза сприяє посвітлінню шкіри.
Гіпоталамо-нейрогіпофізна
система
Нейрогіпофіз – задня частка
гіпофіза перебуває в тісному морфологічному
функціональному зв’язку з гіпоталамусом,
утворюючи нейрогіпофізну систему.
Гіпоталамо-нейрогіпофізна
система складається з великих нейросекреторних
клітин, які у вищих хребетних містяться
у двох основних ядрах: супраоптичному
і паравентикулярному. Волокна, що проводять
нейросекрет і складають гіпоталамо-гіпофізарний
тракт, закінчуються в нейрогемальному
органі – нейрогіпофізі, або задній долі
гіпофіза. В клітинах цих ядер відбувається
вироблення вісцеротропних гормонів –
вазопресину, або антидіуретичного гормона
(АДГ) і окситоцину. В супраоптичному ядрі
виробляється більше вазопресину, а в
паравентикулярному − більше окситоцину.
Ці гормони є нонапептидами і складаються
з 9 амінокислот. У нижчих хребетних існує
лише одне предоптичне ядро, яке виробляє
гомологи вазопресину і окститоцину[10,
с. 381].