Ендокринні патології школярів і їх профілактика

Вазопресин – основний фактор регуляції осморегуляторної функції нирок. Він зменшує сечовиділення і підвищує осмотичну концентрацію сечі. Ця дія гормона пов’язана зі збільшенням проникливості стінки канальців для води. Рецептори гормона розташовані в ниркових канальцях.

Вазопресин виконує в організмі дві функції:

1) стимулює вплив гормона  на гладкі м’язи артеріол, що призводить до підвищення їх тонусу і артеріального тиску;

2) посилює реабсорбцію (зворотне  всмоктування) води з дистальних  відділів канальців нирок у  кров, що супроводжується зменшенням  продукції сечі в нирках. Для пресорної дії потрібна велика концентрація гормона.

Окситоцин вибірково діє на гладкі м’язи матки, посилюючи її скорочення, якщо вона була під впливом естрогенів, котрі збільшують чутливість матки до окситоцину. Під час пологів окситоцин стимулює скорочення матки, забезпечуючи нормальний їх перебіг. Вважають, що окситоцин збільшує проникність мембран клітин м’язів матки для .

Окситоцин може стимулювати виділення молока з альвеол молочної залози. При цьому посилюється, власне, виділення молока, а не його утворення. Секреція контролюється пролактином адено-гіпофіза. Крім спеціальних вісцеротропних ефектів ці гормони можуть діяти синергічно з релізинг-гормонами, сприяючи виходу аденогіпофізарних гормонів.

Гормони в комплексі з нейрогіпофізом у вигляді гранул транспортуються з тіл клітин по аксонах в нейрогіпофіз. Термінали аксонів утворюють тісні контакти з капілярами, в які виділяються гормони. Гормони, які поступили в кров, вільні від носія і швидко руйнуються: період їх піврозпаду складає 2-4 хвилини, інактивація відбувається в печінці і нирках [63, с. 367].

Молекули вазопресина і окситоцина складаються з 9 залишків амінокислот, за двома із них вони і відрізняються. Обидва гормони секретуються в менших кількостях і іншими структурами нервової системи, клітинами вилочкової залози, підшлункової залози, наднирників, нирок і гонад.

Збільшення секреції вазопресина відбувається при дії ряду стресових ситуацій і частково при збільшенні осмотичного тиску плазми крові та міжклітинної рідини. Останнє відбувається внаслідок дієти, чи зменшення об’єму рідини в організмі (при лактації, крововтратах, посиленому потовиділенні) [68, c. 233].

Посилення секреції окситоцина відбувається при розтягненні матки під час акта родів. Подразнення рецепторів соска під час акту ссання також сприяє виділенню окситоцина.

Гіпоталамо-аденогіпофізарна система

Основне призначення гіпоталамо-аденогіпофізарної системи − здійснення зв’язку між гіпоталамусом і гіпофізом. В 40-50 рр. XX століття Г.Харріс звернув увагу на наявність системи ворітного кровопостачання, що зв’язує гіпоталамус з гіпофізом. В дрібних нейросекреторних клітинах гіпоталамуса, що знаходяться в так званій гіпофізотропній зоні, відбувається вироблення ліберинів і статинів, які регулюють функцію залозистих клітин аденогіпофіза. Аксони нейросекторних клітин закінчуються в медіальному підвищенні, що являє нейрогемальну частину гіпоталамо-аденогіпофізарної системи [61, с. 356].

Аденогіпофіз − передня частка гіпофіза має тісний судинний зв’язок з гіпоталамусом, утворюючи гіпоталамо-аденогіпофізну систему. Система кровоносних судин називається портальною. Потік крові у ній має низхідний напрям і забезпечує вплив рилізинг-гормонів на тропні гормони гіпофіза. Є ще одна капілярна сітка, потік крові в якій має висхідний напрям і може забезпечувати вплив гіпофізарних гормонів на гіпоталамус за механізмом зворотного зв’язку.

В аденогіпофізі виявлено 7 гормональних речовин, які є переважно білковими або пептидними похідними. їх прийнято ділити на дві групи. До першої групи належать гормони, які впливають на метаболічні процеси і регулюють ріст і розвиток організму. Це соматотропін, або гормон росту, ліпопротеїни й пролактин. Друга група включає тропні гормони, їх основним призначенням є регуляція секреції периферичних ендокринних залоз. До них належать: адренокортикотропін, тиреотропін, гонадотропні (лютеїнізуючий і фолікулостимулювальний) гормони.

Гормон росту (соматотропін) бере участь у регуляції росту. Це обумовлено його здатністю посилювати синтез білка в організмі. Найбільшою мірою гормон впливає на кісткову і хрящову тканини. Під його дією відбувається ріст епіфізарних хрящів у довгих кістках кінцівок, унаслідок чого кістки ростуть у довжину. Максимальна секреція гормона росту припадає на нічний час (фаза глибокого сну) [38, с. 356].

Пролактин, або лютеотропний гормон, сприяє утворенню молока в альвеолах молочної залози жінки. До настання лактації молочна залоза формується під впливом жіночих статевих гормонів і естрогени зумовлюють ріст протоків молочної залози, а прогестерон – розвиток її альвеол. Після пологів посилюється секреція гіпофізом пролактину і настає лактація – утворення і виділення молока молочними залозами. Пролактин має також лютеотропну дію, тобто забезпечує функціонування жовтого тіла і утворення прогестерону. У чоловічому організмі він стимулює ріст і розвиток передміхурової залози та сім’яних міхурців [62, c. 291].

Ліпопротеїни, виділені з передньої частки гіпофіза, мобілізують жир із жирових депо, зумовлюють ліполіз зі збільшенням вмісту вільних жирних кислот у крові. Вони є попередниками ендорфінів.

Тропні гормони аденогіпофіза.

Адренокортикотропін (адрено-кортикотропний гормон – АКТГ) є стимулятором пучкової і сітчастої зон кори надниркових залоз. Це проявляється посиленням окислювального фосфорилювання у кірковій речовині, збільшенням швидкості синтезу білка, активізацією глюкогенезу і посиленням утворення і секреції кортикостероїдів. У надниркових залозах при цьому зменшується вміст аскорбінової кислоти і холестерину, які використовуються для синтезу адренокортикальних гормонів надниркових залоз. АКТГ спричинює розпад білка в організмі і гальмує його синтез (щодо цього є антагоністом соматотропіну), знижує проникність стінки капілярів (цим пояснюється протизапальна дія гормона). Під впливом гормона зменшуються лімфатичні вузли, селезінка і особливо щитовидна залоза, знижуються рівні лімфоцитів (лімфопенія) і еозинофілів у периферичній крові (еозинопенія). Секреція гормона залежить від добових коливань: увечері вміст його в гіпофізі вищий, ніж уранці[1, с. 245].

Тиреотропін діє винятково на щитовидну залозу, стимулюючи її функцію. Тиреотропін активізує протеолітичні ферменти (катепсини), під впливом яких відбуваються гідроліз-тиреоглобуліну і вивільнення з нього гормонів щитовидної залози – тиреотропіну та трийодтироніну. Тиреотропін стимулює також утворення білка тиреоглобуліну в клітинах фолікулів щитовидної залози і надходження його в порожнину фолікула

До гонадотропінів належать фолікулостимулюючий (фолітропін) і лютеїнізуючий (лютропін) гормони. Вказаним гормонам не властива статева специфічність, вони є як у жінок, так і у чоловіків. Загалом у організмі практично всі етапи морфологічного розвитку і функціональної активності статевих залоз є наслідком синергічної дії фолітропіну і лютропіну.

Під впливом фолітропіну в яєчнику стимулюються ріст везикулярного фолікула і його оболонок, секреція фолікулярної рідини. Цей гормон впливає на утворення чоловічих статевих клітин – сперматозоонів. Лютропін потрібен для росту фолікула яєчника на стадіях, які передують овуляції, і для власне овуляції, тобто для розривання оболонки дозрілого фолікула і виходу з нього яйцеклітини, а також для утворення на місці фолікула, який лопнув, жовтого тіла. Лютропін стимулює утворення жіночих статевих гормонів естрогенів, а в чоловіків – чоловічих статевих гормонів андрогенів [64, с. 542].

Епіфіз (шишковидна залоза)

У Стародавній Греції його вважали «центром душі людини» Однак тривалий час функції епіфіза були невідомі. У нижчих хребетних епіфіз є фоторецептивним органом і має назву тім’яного ока. У ссавців ця залоза знаходиться в ділянці чотиригорбикового тіла середнього мозку і функціонує як орган внутрішньої секреції. Епіфіз є найважливішою залозою, що впливає на функції адено- і нейрогіпофіза, щитовидної та паращитовидних залоз, наднирників, статевих залоз, панкреатичних острівців [4, с. 321].

Епіфіз розвивається з даху третього шлуночка під заднім кінцем мозолистого тіла і за допомогою корінця зв’язується із задньою та повідцевою спайками. В корінці є нервові волокна, однак вони не досягають залози. Епіфізарна строма містить нейроглію і паренхіматозні клітини, що свідчить про її секреторну функцію. Подібно до інших залоз внутрішньої секреції, епіфіз має надзвичайно проникні фенестровані капіляри. У немовлят шишкоподібна залоза великих розмірів, і її клітини мають тенденцію об’єднуватись в альвеоли. Перед початком періоду статевого дозрівання починається інволюція епіфіза, і в людини у тканині залози формуються невеличкі каменеподібні скупчення фосфату й карбонату кальцію (епіфізарний пісок). Оскільки ці конкременти є рентґенконтрастними, то нормальна шишкоподібна залоза часто візуалізується на рентгенограмах черепа дорослих осіб. Зміщення кальцифікованого епіфіза порівняно з його нормальним положенням свідчить про наявність об’ємного утвору, наприклад, пухлини мозку [7, с. 287].

До складу паренхіми епіфіза входять великі світлі клітини, які називаються пінеальними. Вважають, що клітини паренхіми епіфіза гліальної природи. Кровопостачання залози здійснюється судинами м’якої мозкової оболонки. Епіфіз іннервується симпатичними нервами і, можливо, нервовими волокнами безпосередньо з ЦНС (з пластинки чотиригорбкового тіла та ін.). З віком залоза зазнає поступової інволюції, але функціональна активність її не втрачається повністю. З тканини епіфіза виділені біологічно активні речовини мелатонін, аденогломерулотропін, серотонін.

Мелатонін гальмує розвиток статевих функцій у дитячому організмі і дію гонадотропних гормонів – у дорослому. Це зумовлено впливом мелатоніну на гіпоталамус (блокує звільнення рилізинг-гормона) і аденогіпофіз (гальмує дію люліберина). В організмі, що росте, активні речовини епіфіза гальмують також вироблення соматотропіну (гормона росту) в аденогіпофізі [73, с. 245].

Діяльність епіфіза залежить від добового ритму, зокрема, від освітлення. Інформація про освітлення надходить від сітківки ока ретиногіпоталамічним шляхом у гіпоталамус (супрахіазматичне ядро) і через низхідні шляхи цього ядра, модулюючи активність симпатичних нервів, які підходять до епіфіза. Це спричинює гальмування секреції мелатоніну (в темряві його синтез підвищується). Із збільшенням тривалості світлового дня наростаюче гальмування секреції мелатоніну супроводжується збільшенням виділення гонадотропінів, що зумовлює ріст статевих залоз, утворення в них статевих гормонів і стимулює статеву активність (ці дані мають велике значення для розуміння смислу річного ритму плідності багатьох ссавців). Висловлюється припущення, що епіфіз бере участь у процесах адаптації організму до нових умов існування в ролі біологічного «годинника». Бере участь у стимуляції гормона кори надниркових залоз альдостерону, а отже в регуляції водно-електролітного обміну.

1.2. Периферичні ендокринні залози

Надниркові залози

У людини є дві надниркові залози, які розташовані над верхніми полюсами нирок на рівні XI грудного хребця. Вони складаються з поверхневого кіркового шару, на який припадає 90 % маси усієї залози, і глибокого мозкового. Кіркову речовину ділять на клубочкову, пучкову і сітчасту зони. Клубочкова зона є поверхневою і найтоншою, сітчаста складається з переплетених клітин, що, як сітка, оточують мозкову речовину. Пучкова зона складається з паралельних тяжів клітин, заключених у тонкі мембранозні трубочки, що йдуть від клубочкової до сітчастої зони. Мозковий шар надниркових залоз складається із хромафінної тканини, в якій є два види клітин: ті, що утворюють адреналін, і ті, що утворюють норадреналін. Мозкова речовина разом із симпатичними гангліями, в яких також містяться хромафінні клітини, належить до так званої адреналової системи [9, с. 273].

Надниркові залози інтенсивно постачаються кров’ю. Іннервація їх здійснюється головним чином за рахунок гілок черевного сплетіння і гілок великого черевного нерва. Крім того, надниркові залози ще отримують гілку від нижнього діафрагмального сплетіння. Питання про іннервацію надниркових залоз гілками блукаючого нерва ще не розв’язане [14, с. 206].

Кірковий і мозковий шари надниркових залоз мають різне походження. їх можна розглядати як дві самостійні залози внутрішньої секреції, що виробляють різні гормони і виконують різні функції.