Ендокринні патології школярів і їх профілактика

1) на мембранні процеси

2) на мітохондрії (кількість мітохондрій зростає, транспорт АТФ у них пришвидшується, підвищується інтенсивність окислювального фосфорилювання);

3) на ядро (стимулює транскрипцію специфічних генів та індукцію синтезу певного набору білка);

4) на білковий обмін (підвищуються обмін білків, окислювальне дезамінування);

5) на процес обміну  ліпідів (підвищується як ліпогенез, так і ліполіз, а це призводить до перевитрат АТФ, збільшення теплопродукції);

6) на нервову систему (підвищується  активність симпатичної нервової  системи; дисфункція автономної  нервової системи супроводжується загальним збудженням, неспокоєм, тремором і м’язовою втомою, діареєю).

Тироїдні гормони (ТГ) мають винятково важливе значення для забезпечення нормального розвитку та функціонування мозку дитини. Ніякі інші гормони не мають такого впливу. Терміни диференціювання мозку жорстко обмежені за часом. Дефіцит ТГ на будь-якому з етапів формування мозку обертається серйозними наслідками: мозок зупиняється в розвитку. Його структури зазнають дегенеративних змін, що різко погіршує інтелектуальні та моторні функції дитини [32, с. 186].

Прищитоподібні залози

У людини дві пари прищитовидних (паращитовидних) залоз, які розташовані на поверхні або всередині щитовидної залози. До складу залози входять так звані основні («темні» й «світлі») клітини, що мають ацидофільну протоплазму з оксифільними включеннями в протоплазмі (вони з’являються лише у віці після 20 років, розмножуючись з віком). Основну масу залози становлять «темні» клітини. У паренхімі залози є система канальців, яка містить колоїдну речовину. Залози добре оснащені кровоносними та лімфатичними судинами, одержують симпатичну (від шийних гангліїв) і парасимпатичну (блукаючий нерв) іннервацію [35, с. 427].

Гормони прищитовидних залоз. Прищитовидні залози виробляють паратгормон (паратирин), який поруч з кальцитоніном щитовидної залози регулює обмін кальцію в організмі і підтримує його вміст у крові на певному рівні. Це досягається за допомогою:

а) резорбції кальцію із кісток;

б) реабсорбції із дистальних канальців нефрона;

в) прискорення всмоктування із кишок під впливом метаболіту вітаміну Б, який утворюється в нирках. Паралельно паратгормон зумовлює вивільнення фосфату із мінеральної речовини, що утворює кістку (гідрооксиапатиту) і гальмує реабсорбцію фосфатів у нирках, таким чином знижуючи їх концентрацію в крові [67 с. 216].

1.3. Залози змішаної  секреції

Підшлункова залоза

Ендокринна частина підшлункової залози представлена групами «світлих» клітин», розташованих серед екзокринної тканини, які називаються острівцями підшлункової залози, або острівцями Лангерганса. Маса цієї тканини в підшлунковій залозі не перевищує 1− 2 %. Найбільше містить її хвостовий відділ залози. Острівці, особливо їх центральна частина, добре оснащені капілярами. Іннервація підшлункової залози здійснюється гілками симпатичних, блукаючого і спінальних нервів. Безпосередньо в острівцях закінчуються постгангліонарні симпатичні і парасимпатичні волокна. У острівцях підшлункової залози виділяють три основних типи клітин (бета-, альфа- і дельта-), які розрізняються за характером секреторних гранул і видом продукованих гормонів. Основну масу острівців Лангерганса становлять бета-клітини. Гормони острівців підшлункової залози. У бета-клітинах синтезується гормон інсулін (у формі проінсуліну), в альфа-клітинах − глюкагон, у дельта-клітинах − соматостатин. Крім того із екстрактів тканини підшлункової залози виділено горони ваготонін, цеятропнеїн, бомбезин і ліпокаїн [41, с. 74 ].

Інсулін − білковий гормон, до складу якого входить цинк. Він є першим гормоном і першим білком, синтезованим штучно. Інсулін бере участь у регуляції вуглеводного, білкового і ліпідного обміну. Під його дією зменшується концентрація цукру в крові − виникає гіпоглікемія. Це зв’язано з тим, що інсулін підвищує проникність клітинних мембран для глюкози, посилюючи надходження глюкози в середину клітини (за винятком клітин головного мозку), сприяє перетворенню глюкози на глікоген у печінці і м’язах, знижує глюконеогенез (утворення глюкози із амінокислот). Окрім впливу на вуглеводний обмін, інсулін стимулює синтез білка з амінокислот і їх активний транспорт у клітини. Він також бере участь у регуляції жирового обміну, сприяючи утворенню вищих жирних кислот із продуктів вуглеводного обміну (ліпогенез), а також посилюючи здатність жирової тканини і клітин печінки до захоплення вільних жирних кислот і накопичення їх у формі тригліцеридів (ліпідогенез) [76, c. 449].

У механізмі дії інсуліну на вуглеводний обмін важливу роль відіграють специфічні рецептори, розташовані на плазматичній мембрані клітин-мішеней. Взаємодія інсуліну з рецепторами реалізується через пригнічення аде- нілатциклази і активації тирозинкінази, яка сприяє проникненню інсуліну в клітину і підвищенню активності гексокінази (перша стадія гліколізу). Крім цього, активізується пентозний шунт з наступним утворенням НАД (НАДФ)-нікотинамідних коферментів, котрі потрібні для здійснення ліпогенезу.

Глюкагон посилює глікогеноліз у печінці і підвищує рівень глюкози в крові за допомогою активації цАМФ. Щодо цього глюкагон є антагоністом інсуліну і синергістом адреналіну. Глюкагон сприяє глюконеогенезу, прискорює окислення жирних кислот у печінці [42, c. 195 ].

Ваготонін підвищує тонус блукаючих нервів, їх активність.

Центропнеїн збуджує дихальний центр, сприяє розслабленню гладких м’язів бронхів, унаслідок чого їх просвіт збільшується. Крім того, центропнеїн підвищує здатність гемоглобіну еритроцитів зв’язувати кисень і поліпшує його транспорт.

Ліпокаїн бере участь у мобілізації жиру із депо.

Бомбезин стимулює виділення пепсинів шлунком і відповідає за насичення організму.

Статеві залози

Статеві залози (сім’яні залози у чоловіків і яєчники у жінок) належать до залоз, котрі мають змішану функцію. За рахунок зовнішньосекреторної функції цих залоз утворюються чоловічі й жіночі статеві клітини − сперматозоони і яйцеклітини. Інкреторна функція проявляється утворенням та виділенням чоловічих і жіночих статевих гормонів, які безпосередньо надходять у кров [55, с. 193].

Яєчники локалізуються в порожнині малого таза, не вкриті очеревиною і зовні оточені одним шаром клітин поверхневого (або зародкового) епітелію. Основною гормонопродукуючою частиною яєчників є кірковий шар. У ньому серед сполучнотканинної строми розташовані фолікули. Основна їх маса − примордіальні фолікули, що являють собою яйцеклітину. Протягом періоду постнатального життя велика кількість примордіальних фолікулів гине, і до періоду статевої зрілості число їх у кірковому шарі зменшується в 5− 10 раз. Поряд з примордіальними фолікулами в яєчниках містяться також фолікули, що перебувають на різних стадіях розвитку або атрезії, а також жовті й білі тіла. Центральну частину яєчника займає мозковий шар, в якому відсутні фолікули. В ньому серед сполучної тканини проходять основні кровоносні яєчникові судини і нерви. Репродуктивний період життя характеризується циклічними змінами в яєчниках, що зумовлюють дозрівання фолікулів, їх розривання з виходом дозрілої яйцеклітини (овуляція), утворення жовтого тіла з його наступною інволюцією на випадок відсутності настання вагітності [49, c. 552].

Сім’яні залози, або яєчка, зовні вкриті щільною сполучнотканинною оболонкою − білковою капсулою.

На задній поверхні вона потовщується і входить у середину сім’яної залози, утворюючи гайморове тіло. Від нього розходяться сполучнотканинні перетинки, які ділять залозу на часточки. В них розташовані сім’яні канальці, а також кровоносні судини та інтерстиціальна тканина. Звивисті сім’яні канальці є органом, де відбувається сперматогенез. їх формування завершується тільки, в період статевого дозрівання. З 10 років у сім’яних канальцях формуються епітеліальні клітини − підтримуючі клітини (клітини Сертолі). Цитоплазма цих клітин містить чисельні включення жирового, білкового і вуглеводного характеру, в них є також багато РНК і ферментів, що свідчить про їх високу синтетичну активність. Біля капілярів сім’яних залоз компактними групами розташовані інтерстиціальні клітини (клітини Лейдига), які мають добре розвинену капілярну мережу, а також чисельні мітохондрії. У цитоплазмі цих клітин багато включень − жирових, білкових, кристалоїдів, що свідчить про участь клітин у гормонотворенні (стероїдогенезі). Близьке розташування інтерстиціальних клітин до капілярів сприяє виділенню статевих (андрогенних) гормонів у кров’яне русло [51, c. 420] .

Гормони статевих залоз.

Статеві гормони діляться на чоловічі й жіночі. До чоловічих гормонівналежать андрогени, основним представником яких є тестостерон, і незначна кількість естрогенів, які утворюються внаслідок метаболізму андрогенів. До жіночих гормонів належать естрогени, прогестини (естрадіол, естрон, прогестерон), а також андрогени в низькій концентрації. Тобто в організмі чоловіків і жінок виробляються одні й ті ж гормони, але в різних кількостях.

Естрогени та прогестини синтезуються в яєчниках клітинами теки та жовтого тіла і в плаценті, андрогени − у яєчку інтерстиціальними клітинами.

Розвиток статевих залоз і надходження в кров вироблених ними статевих гормонів визначає статевий розвиток і дозрівання. Статева зрілість у людини настає у віці 12−16 років. Вона характеризується повним розвитком первинних і появою вторинних статевих ознак. До первинних статевих ознак належать статеві залози (сім’яні залози, яєчники) і статеві органи (статевий член, передміхурова залоза, клітор, піхва, великі і малі статеві губи, матка, яйцеводи). Вони визначають можливість здійснення статевого акту та дітонародження [50, с. 135].

Вторинні статеві ознаки − це ті особливості статевозрілого організму, які відрізняють чоловіка від жінки. У чоловіків вторинними статевими ознаками є: поява волосся на обличчі, на тілі, зміна тембру голосу, форми тіла, а також психіки і поведінки. У жінок до вторинних статевих ознак належать: особливе розташування волосся на тілі, зміна форми тазу, розвиток молочних залоз Характер впливу статевих залоз та їх гормонів на різні функції організму найчіткіше проявляється при видаленні статевих залоз, або кастрації. Зміни, що виникають при цьому, залежать від того, коли проведена кастрація − до чи після настання статевої зрілості. Якщо кастрацію було проведено до статевого дозрівання, то розвиток статевих органів зупиняється і в подальшому статевий потяг (лібідо) не проявляється. Змінюється форма скелету за рахунок видовження кінцівок у зв’язку з тим, що запізнюється окостеніння хрящів. У кастрованих, як правило, буває високий зріст з непропорційним розвитком кінцівок (євнухоїдний тип, або гіпогонадний гігантизм). У жінок спостерігається нерозвинутий таз, який зберігає дитячу форму, недорозвинені молочні залози. У чоловіків не ростуть вуса, борода, волосся в пахвинній впадині, голос залишається дитячим. Якщо кастрація проведена в зрілому віці, то відбувається зворотний розвиток первинних статевих ознак, хоч статевий потяг до протилежної статі зберігається. У чоловіків після видалення сім’яних залоз припиняє рости волосся на обличчі, межа волосся на лобку стає горизонтальною, тембр голосу наближається до дитячого. Спостерігаються порушення обміну речовин, передусім жирового, у зв’язку з чим розвивається схильність до ожиріння [43, c. 225].

На ранніх етапах ембріогенезу (приблизно наприкінці 3-го місяця) чоловічі статеві залози стають гормонально активними, тобто синтезують андрогени (зокрема, тестостерон), під впливом яких статеві органи набувають будови, характерної для чоловічої статі. Утворення андрогенів припиняється після завершення ембріонального розвитку плода чоловічої статі. У період статевого дозрівання активність статевих залоз у хлопчиків відновлюється, а у дівчаток внутрішня їх секреція виникає вперше. Під впливом андрогенів у хлопчиків та естрогенів і гестагенів у дівчаток статеві органи ростуть і дозрівають [69, с. 412].

Андрогени потрібні також для нормального дозрівання сперматозоонів, збереження їх рухової активності, виявлення та здійснення статевих поведінкових реакцій. Вони значною мірою впливають на обмін речовин, мають анаболічну дію − посилюють синтез білка в різних тканинах, особливо у м’язах; зменшують вміст жиру в органах, підвищують основний обмін. Андрогени впливають на функціональний стан ЦНС, вищу нервову діяльність. Після кастрації відбуваються різні зміни в психічній та емоційній сферах.

Естрогени стимулюють ріст яйцеводів, матки, піхви, розростання внутрішнього шару матки − ендометрію, сприяють розвитку вторинних жіночих статевих ознак і прояву статевих рефлексів. Крім того, естрогени прискорюють і посилюють скорочення м’язів матки, підвищують чутливість матки до гормона нейрогіпофізу − окситоцину. Вони стимулюють розвиток і ріст грудних залоз [65, с. 215].

Фізіологічне значення прогестерону полягає в тому, що він забезпечує нормальний перебіг вагітності. Під його дією відбувається розростання слизової оболонки (ендометрію) матки, це сприяє імплантації заплідненої яйцеклітини в матці. Прогестерон створює сприятливі умови для розвитку навколо імплантованої яйцеклітини децидуальної тканини, підтримує нормальний перебіг вагітності за рахунок гальмування скорочень м’язів вагітної матки і зменшує чутливість матки до окситоцину. Крім того, прогестерон гальмує дозрівання і овуляцію фолікулів внаслідок пригнічення творення гормона лютропіну аденогіпофізом.

До екстрагенітальних ефектів статевих гормонів належить, наприклад, анаболічна дія андрогенів, тобто посилення синтезу білка, катаболічна дія прогестерону, вплив андрогенів і гестагенів на ріст кісток, підвищення базарної температури тіла тощо.

Клітини жовтого тіла яєчників, окрім продукції стероїдних гормонів, синтезують білковий гормон релаксин. Посилена секреція релаксину розпочинається на пізних стадіях вагітності. Значення цього пептидного гормона полягає в послабленні (релаксації) зв’язку лобкового симфізу з іншими тазовими кістками, механізм якого пов’язаний із збільшенням рівня цАМФ у хондроцитах. Це призводить до розпаду молекулярних компонентів їх зв’язок. Крім того, під впливом релаксину знижуються тонус матки і її скоротливість, особливо шийки. Таким чином, цей гормон готує материнський організм до майбутніх пологів [67, с. 224].