Батьківство в умовах сучасних соціокультурних змін українського суспільства

Батько в основному виконує функцію соціалізації, окрім задоволення потреби в безпеці, стабільності й надійності існування. Його любов умовна й, таким чином, дає дитині можливість соціалізуватися, батько передає соціально-культурні норми, традиції й стежить за їх дотриманням. Бути батьком – це значить бути носієм істини, норми в родині. Так як мати некритична, за соціалізацію відповідає батько. Коли батько – носій норми, з ним зв'язане почуття опори, надійності й упевненості в інших членах родини [28, с.82]. Головними факторами, що впливають на засвоєння дитиною моральних норм, є: 1) страх втрати любов батька, 2) ідентифікація з батьком, 3) розвиток емпатії й почуття провини, спочатку через оцінку батька, а потім через пояснення дитині наслідків його дій. Саме ідентифікація є найбільш важливим фактором засвоєння моральних норм і соціальних ролей, і батько в цьому випадку особливо необхідний хлопчику. Любов батька умовна, що є найважливішим чинником морального розвитку дитини [6, с.124]. Відбувається це тому, що батьки надають більшого значення самостійності, надаючи дітям змогу відповідати за свої дії, і з більшою повагою, чим матері, ставляться до прояву дітьми незалежності.

Прихильники біхевіористського напрямку розглядають батьківство з точки  зору виконання культурних приписів даної соціальної ролі.  Причому класичний біхевіоризм бачив у батька тільки найважливіший елемент середовища, що підсилював або припиняв певні реакції дитини, у такий спосіб виховуючи правильні реакції. Представники необіхевіоризму говорять про те, що батько являється ще й моделлю, спостерігаючи за якою, дитина вчиться [25, с.49].

Дослідники сімейної психології розглядають  родину як систему, у якій кожний елемент  взаємозалежний з усіма іншими й  нормальним функціонуванням якої неможливо  без якого-небудь її елемента. Всі члени родини перебувають у взаємозв'язку один з одним і взаємно впливають один на одного. Таким чином, не тільки батько й мати, відносини подружньої пари впливають на розвиток дітей, але й відносини в диаді «батько -  дитина» впливають  на  стабільність  родини  й самопочуття кожного з її членів. При цьому відносини батька й дитини -  не  ізольована  сфера,  ці  відносини  важливі для функціонування всієї системи. На підтвердження даного положення Г.Амендт приводить результати дослідження, що показало, що діти, які виховуються в неповних родинах, «добудовують» родину у своїх фантазіях про батька [25, с.50].

Гендерний підхід у варіанті фемінізму  постмодерна передбачає соціальну  сконструйованість самих визначень  «материнство» і «батьківство». Поведінка  батьків чоловіків і жінок вважається різною не через «біологічний інстинкт», а через її «обумовленість». Саме феміністки, прагнучи «рівності можливостей», почали говорити про «виховання батьківства» так само, як і існуюче «виховання материнства» [41, c.48].

Що  стосується специфіки суто соціологічного підходу до батьківства, то тут увага вчених зосереджується саме на умовах, які обумовлюють  батьківство, а також на вивченні цінностей, установок самих батьків, що більш детально буде розглянуто у другій главі.

В науковій літературі виділяють такі основні структурні елементи батьківства, як: батьківська позиція та стиль  виховання, оскільки батьківство, в  вузькому значені, є елементом батьківства, в широкому значені, то правомірно буде розглянути такі елементи, як батьківська позиція  батька та стиль виховання батьком. Коротко надамо їм характеристику. Отже, батьківська позиція – психологічна і виховна спрямованість батька, заснована на свідомій чи неусвідомленій оцінці дитини, що знаходить своє вираження  у певних засобах і нормах взаємодії з нею. Батьківська позиція має наступні ознаки: адекватність (найбільш близька до об’єктивної оцінка психологічних та характерологічних особливостей дитини, побудова виховного впливу на основі такої оцінки); гнучкість (здатність змінювати методи та форми спілкування і впливу на дитину відповідно її віковим особливостям, конкретним ситуаціям); перспективність (спрямованість виховних зусиль на майбутнє у відповідності з вимогами, які поставить перед дитиною подальше життя).

У науковому дискурсі існує багато різноманітних підходів щодо класифікації стилів батьківства. Проте найчастіше говорять про наступні три: авторитарний, ліберальний та демократичний [39, с.147 - 149]. Батьки, які додержуються авторитарного стилю, мають тенденцію до карально-насильницької дисципліни, надмірно контролюють усі вчинки дитини, і нетерпляче відносяться до дитячих недоліків та проявів «дитячості», не бажають йти на компроміси з дитиною. Власні мотиви й спонукання авторитарних батьків завжди стоять на першому місці, а мотиви й спонукання дитини для них другорядні. Як правило, такі батьки переконані у своїй непогрішності, упевнені, що не можуть помилятися, тому жадають від дитини абсолютного підлеглості своїй волі [4, с.123]. І як результат – у дитини розвивається невпевненість у собі, страх, мстивість, агресивність по відношенню до слабших, занижена самооцінка. Батьки, які є прихильниками демократичного стилю виховання, поважають особистість дитини або повну його відсутність внаслідок байдужого  ставлення до виконання батьківських обов’язків. Проявами ліберального стилю також можуть бути вседозволеність, виконання усіх забаганок дитини, невиправдана ідеалізація її батьками. Наслідками такого стилю виховання для дитини у першому випадку можуть бути надмірне самолюбство, затримка емоційного розвитку, відчай, недовіра до дорослих, озлобленість, розчарування. У випадку «запещеного дитинства» у індивіда розвивається інфантильність, егоїзм, впертість, вередливість, завищена самооцінка тощо. Батьки, які є прихильниками демократичного стилю виховання, поважають особистість дитини, приймають її такою, якою вона є, дають зрозуміти дитині, що її справи важливі для батьків, довіряють дитині, дозволяють робити їй власний вибір, заохочують її самостійність, засуджують не саму дитину, а її вчинок, прислухаються до думок дитини, проводять разом з нею вільний час, допомагають їй розвивати свої здібності. Результатом такого виховання є формування самодостатньої особистості з адекватною  самооцінкою, яка може приймати відповідальні рішення.

Окрім наведеної  класифікації стилів виховання досить поширеною є класифікація Є.Г. Ейдемілера, в якій виокремленні такі типи:

- гіпопротекція:  недостатній догляд за дитиною,  контроль за її поведінкою, брак  чи відсутність турботи про фізичний і духовний розвиток дитини;

- домінуюча гіпопротекція:  завищена увага і турбота про  дитину, яка проявляється у надмірній  опіці та постійному контролі, а також у великій кількості  заборон та обмежень;

• гіперпротекція, яка базована на потуранні: концентрація батьків на дитині, як на «кумирі сім’ї», оберігання дитини від усіляких труднощів, надмірне обожнювання дитини;
• емоційне відчуження: дитина є тягарем для батьків, вони часто виявляють незадоволення з приводу її існування, ігнорують потреби дитини. Причиною цього може бути те, що дитина була небажаною, або не справдилися очікування батьків щодо народження дитини певної статі, підвищена моральна відповідальність (від дитини вимагають таких проявів почуття обов'язку, які не відповідають її віку, покладають на дитину відповідальність за життя і благополуччя близьких, що не відповідає її реальним можливостям: очікують від дитини великих досягнень у житті і вона боїться не справдити сподівань рідних) [5, с.63].

Не менш важким для дитини є непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість вимог батьків до дитини. Це позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжує у неї підвищену тривожність. На думку Е. Еріксона, потреба в батьківстві - це критичний період у розвитку дорослого і його соціалізації [22, с.73]. Усвідомлюючи свою роль у якості зразка для наслідування, батьки повинні намагатися краще себе контролювати, засвоювати нові знання і життєві стратегії, у тому числі необхідно дотримуватися якогось одного оптимального для дитини стилю батьківства.

Оскільки в суспільстві існує  тенденція зміни ролі батька в  родині  необхідно системне вивчення феномена батьківства, його специфіки  і структури. На основі теоретичного аналізу робіт Ш. Барта, Е. Фтєнакіса, Г.Г. Філіппової, російські дослідники Евсєєнкова Ю.В. і Портнова  А.Г. розробили структурну модель феномена батьківства. Відповідно до якої в структуру батьківства входять наступні компоненти:

- потребо-емоційний,  що включає біологічні, соціальні  аспекти мотивації, потреба в контакті, емоційні реакції, переживання;

- операційний  - поінформованість і вміння, навички  догляду за дитиною й спілкування  з ним;

- цінніосно - смисловий - відношення  батька до дитини, включаючи екзистенціальні  переживання [6, c.129].

Крім того, у дану структуру включається  інтегральний наскрізний компонент -  оціночний, у який входять: 1) самооцінка як елемент Я-Концепції, прийняття  або неприйняття ролі батька, раціональна  й емоційна оцінки себе як батька й  своєї дитини; 2) соціальна оцінка навколишніх, базована на прийняті в даному суспільстві соціальних стереотипах і приписаннях по виконанню ролі, на вимогах, які необхідно дотримувати для відповідності статусу. Соціальна оцінка служить базою для формування власної оцінки, тому що соціальні стереотипи сприяють формуванню образів Я-Ідеального. Оціночний компонент є інтегральним, оскільки пронизує всі інші компоненти структури й впливає на них [6, c.130] .

Дослідники Борисенко Ю.В. і Портнова  А.Г. вказують, що на те, яким образом  формуються й проявляються цінностно-смисловий, операційний й потребо-мотиваційні сфери батьківства, впливають, щонайменше, чотири генералізованих фактори: 1) очікування матері стосовно батька своєї дитини, 2) специфіка взаємин матері з батьком дитини (шлюбний статус, особисті взаємини, конфлікти, розлучення), 3) фактор дитини - його очікування по відношенню до батька, 4) особливості розвитку дитини, такі як різні відхилення в розвитку, проблеми зі здоров'ям, девіації в поведінці [6, c.131].

На підставі аналізу наукової літератури з зазначеної проблематики, можна виділити декілька основних функцій, що історично закріпленні за батьком:

- Батько як годувальник – історично сформована роль чоловіка як годувальника родини. У сучасному родинах особливо в період вагітності дружини й під час догляду за маленькою дитиною, батько є   головним і єдиним  «добувачем» у родині. Хлопчиків  з дитинства  орієнтують  на  виконання  цієї  ролі, що дає родині необхідні відчуття безпеки й почуття впевненості.    

- Батько як захисник також історично закріплена функція чоловіка. І хоча в сучасному суспільстві батько не захищає більше дитину від безпосередньої воєнної небезпеки, проте він виконує функцію соціального захисту, надаючи своїм дітям можливість одержати освіту, вибрати професію як безпосередньо, так і опосередковано, через власний соціальний статус і економічний клас.

- Батько як вихователь. Історія дає безліч прикладів, коли виховання й освіту підростаючого покоління було справою чоловіка-батька [25, с.47]. Батько не тільки прищеплює норми й правила поведінки, але й багато в чому може вносити вклад у професійний вибір дитини, розширюючи його кругозір, займаючись, особливо із хлопчиком, якою-небудь спільною справою.

Сучасна українська сім’я характеризується тим, що мати, як правило,  працює (за винятком періоду народження дитини і виховання її в ранньому віці). Відповідно, зміна сімейних ролей подружжя приводить до зміни моделі соціалізації дитини. Якщо раніше батька розглядали більше як «помічника» матері у вихованні дитини або як носія соціальних вимог і опікувань гарної  поведінки і досягнення дитини, то тепер необхідно прирівняти батька з матір’ю, чий внесок не обмежується функціями навчання і контролю, а передбачає близьке емоційне спілкування з дитиною. Ця тенденція до  егалітарності в реалізації батьківської функції батька і матері відображена в понятті «співбатьківства», який використовується замість термінів «материнство» та «батьківство», коли говорять про сім’ю, де функція матеріального забезпечення розподілена порівну між подружжям. Тобто, виникає модель батьківства, в межах якої батько реалізує нову модель емоційної культури взаємин з дитиною – умовну батьківську і безумовно материнську любов. Нова модель батьківства сприяє позитивному впливу на особистісний розвиток дитини тієї чи іншої статті.

Біологічні і історичні передумови мають дуже важливе значення у  формуванні засобів, особливостей і  характеристик виконання батьківської функції конкретним чоловіком. Біологічні і соціальні фактори тісно  взаємопов’язані, але, на думку І.С. Кона і В.В. Бочарова, якщо біологічне визначає психофізіологічну готовність до батьківства, то соціальні фактори достатньо жорстоко регламентують реалізацію цієї готовності. У людини різниця батьківства і материнства залежать від багатьох соціально-культурних особливостей і умов. Однією із найважливіших є його соціальна обумовленість. Соціум не тільки пред’являє певні вимоги до вікового, економічного, професійного і соціального статусу батька, але і регламентує поведінку людини, котра володіє певним статусом через систему соціальних ролей (про що детальніше у третій главі). Однією із самих суперечливих складових є соціальна роль батька.

Порівняльно-історичні дані свідчать про то, що сучасні життєві уявлення про батьківство не є універсальними, і батьківська любов, як ми її розуміємо, – це продукт досить довгого і протирічливого історичного розвитку. Так, на ранніх етапах розвитку суспільства догляд за дітьми і їх виховання були справою усієї родової спільноти. Батьківські функції розподілялися між широким колом рідних  [33, с.443].

Далі слід розглянути деякі умови  модернізації інституту сім’ї, за участі сучасних батьків. Так, засвоюючі багато принципів «жіночої», більш гнучкої, культури, деяка частина чоловіків  орієнтується, очевидно, на новий тип  батьківства, переважно соціальний, на відповідальність і за нерідних дітей теж (опосередковано, через матір цих дітей), тобто  без вимоги біологічної спорідненості з дітьми, що він виховує. Родинні відносини для цього типу батьків заміняються на партнерські, більш демократичні, емоційні, почуттєві [37, c.51]. Але, з одного боку, це суперечить традиційним культурним стереотипам батьківства, з іншого боку - відповідає багатьом рисам модернізації приватного, сімейного життя людей. Стало бути саме цю групу чоловіків, очевидно, можна вважати «агентами» модернізації інститутів родини, моногамії, батьківства.