Батьківство в умовах сучасних соціокультурних змін українського суспільства

В четвертих, в нашій країні останні десятиліття складалася така ситуація, що чоловік з тих чи інших причин менш успішно, ніж жінка міг реалізувати себе в професійній сфері. Постійне неясне відчуття своєї соціальної неуспішності, внутрішньої нереалізованості, непотрібності народжує глуху агресію, яка часто "розряджається" в родині, руйнуючи її і демонструючи дітям "неліквідність" чоловічої поведінки в цьому суспільстві. До речі, саме тому багато хлопчики ідеалом чоловіка обрали для себе кілера або бандита. Ці образи давали дітям такі необхідні їм специфічні якості: силу, мужність, здатність протистояти зовнішнім впливам, "крутизну" і авторитет, які їм так не вистачає вдома в сім'ї.

У п'ятих, практично в кожній другій родині в Росії чоловікові заважає  стати батьком ставлення до нього  дружини, молодої матері. Ця проблема має різні аспекти. Перший: молодий батько першої дитини, як правило, просто боїться доторкнутися до нього, мимоволі завдати шкоди, не знає, як тримати і що робити. Він відчуває себе слоном у посудній лавці. А молода мати замість того щоб сказати "бери і тримай", говорить: "Який ти незграбний, дай, я сама!" За подібним відстороненням відчувається несвідома особлива ревнощі матері, яка будучи "матір'ю однієї дитини", мимоволі боїться, що дитину не вистачає на двох. Другим аспектом, ведучим за собою внутрішній поділ між чоловіком і дружиною, є те, що молода мати майже завжди шукає допомоги у вихованні дитини не в чоловіка, а у своєї матері, демонструючи глибинну інфантильність і небажання розлучитися зі своїм дитинством і подорослішати, взявши відповідальність за нової людини на себе і свого чоловіка. Симбіоз дочки-матері здатний зруйнувати навіть саму велику любов між подружжям, особливо коли чоловік і батько витісняється тещею з родини під приводом турботи про онука і дочки. Тому залишається порекомендувати молодим сім'ям обмежувати благі наміри своїх батьків у справі виховання онуків і їх самих. Третім аспектом є рання соціалізація дитини, коли його ще на три роки відділяють від матері та батька і поміщають в дитячий сад. Відносини з матір'ю у такого немовляти ще зберігаються на інстинктивному рівні, а з батьком просто не встигають виникнути - адже з батьком дитини пов'язують зовсім інші емоції і почуття, ніж з матір'ю.   В результаті чоловік, сприйманий жінкою як банкомат або тяглова сила, відчуває свою присутність вдома необов'язковим. Він як би виконав свою функцію батька - дитина зачата і народився. Звідси щире нерозуміння чоловіками того, чого хочуть від них жінки, нав'язуючи їм культпоходи з дітьми. В четвертих, в чому винне шкільне виховання. З дитинства на хлопчиків чиниться тиск, що перешкоджає розвитку їх чоловічого, батьківського початку. Суспільство в цілому і школа як його бойовий авангард заохочують пасивну дисципліну, бездумне слухняність і нетерпимо ставляться до таких традиційно чоловічим якостям, як ініціатива, вигадка, активність. У школах дівчаток менше карають і більше хвалять, ніж хлопчиків. Дівчатка, особливо в початкових класах, користуються великим авторитетом і значно частіше стають формальними лідерами. Так вже в шкільному віці закладаються основи майбутнього домінування жінки в родині.   

Далі необхідно  порівняти ролі батьків у Радянському  Союзі та на Заході. Так американський  учений К.Лашем визначив родину як місце  для прояву інтимних почуттів, любові, довіри [27, с.99]. Традиційна модель батьківства передбачає чітко розмежовані ролі, очікування, обов'язки, сфери діяльності й впливу чоловіка - годувальника й дружини - охоронниці вогнища, що виховує дітей і відповідає за емоційну підтримку чоловіка, збереження зв'язків з родичами й друзями. Принципово важлива «приватність» сім'ї, її ізольованість, що забезпечується нуклеарністю й автономністю. У сім'ї акцент зроблений на співробітництві, кооперації, а не конкуренції, тобто життя підкоряється законам обов'язку й моральності, а не договірним стосункам. Сім'я - як самоціль, у ній батьки повинні жертвувати своїми інтересами заради дітей, дружина - підкоряти свої бажання чоловікові, він - сприймати тяготи роботи, якщо вона добре оплачується, як належне в ім'я сім'ї [28, с.100].

У США в 1950-ті рр. традиційна модель сімейних відносин досягла свого апогею з погляду  поширеності й, головне, нормативності  й представлялася найбільш функціональною. Більшість учених і суспільно-політичних діячів цього періоду гаряче підтримували ідею соціолога Т.Парсонса, що для нормального функціонування родини в розвиненому капіталістичному суспільстві зовсім необхідні «інструментальний» батько й «експресивна» мати. Поняття успіху, першорядна інструментальна цінність для американців, припускала індивідуальні досягнення в знаходженні особистої влади, матеріального статку або статусу, які були немислимі зовні сім'ї й повинні були стати у вигляді морального й соціально-санкціонованого вкладу в американське суспільство [33, с.460].

Пізніше відбувається переоцінка культурних цінностей  і одна із причин – це криза маскулінності, що полягає в нереальності поєднання ролі добропорядного годувальника й сім'янина й чоловіка - мужнього, упевненого в собі героя, який завжди до чогось прагне й усього досягає. Американські батьки виявлялися занадто віддаленими від своїх дітей і не могли забезпечувати зовні м'яку, спокійну, у той же час рішучу, сильну й тверду батьківську владу. Чоловікові, що займає посаду «білого комірця» було нелегко почувати себе комфортно на бюрократичній роботі й відповідати емоційним запитам з боку дружини [27, с.110].

В 1950-ті рр. у батьківстві  повинен був виражатися авторитет  чоловіка, в одну із завдань якого  входила протидія зайвій опіці дітям  з боку матері. Фігура батька символізувала владу, у кожному контакті з дитиною була закладена інформація: «що ж означає бути чоловіком у сучасному світі». Академічна наука підтримували й тиражували ідею щирої маскулінності, втіленої в батьківстві. В 1930-ті рр. багато чоловіків активно займалися дітьми, тому що через безробіття не могли знайти собі іншого застосування. В 1954 р. журнал «Лайф» проголосив ідею «одомашнювання американського чоловіка» - і як результат батько повинен був бути «приятелем дітям» і другом дружині [28, с.203]. І хоча, як справедливо відзначав у свій час історик У.Гуд, далеко не всі чоловіки повністю відповідали стереотипу «емоційно анестезованого, фізично міцного, відважного, що не бажали або були не в змозі піклуватися про дітей» батька, у реальному житті батько часом виявляв собою фігуру авторитарну, відсторонену від сім'ї, що практично не займається дітьми, попри все те, що вони були орієнтовані на родину й без неї не мислили свій успіх. В 1950-ті рр. навряд чи можна було побачити чоловіка, що йде з коляскою по вулиці. Недостача часу була лише одним з пояснень. Але як би те не було, роль батька змінювалася. Чоловіки перестали боятися проявляти себе в якості турботливих і ніжних вихователів, а не тільки годувальників. У другу неділю червня американці почали відзначати День Батька. В 1960-ті рр. соціологи й психологи стали приділяти ще більше уваги фігурі батька, ті були визнані психологічно й емоційно компетентними в справі виховання дітей, і утворилася теорія рівного батьківства. В 1961 р. М.Мід вказувала на те, що роль «американського батька» почала змінюватися убік його більшої включеності в сімейні справи. В 1967 р. вона писала: ми є свідками еволюції в напрямку до нового стилю батьківства, коли молоді батьки повною мірою розділяють турботу за маленькими дітьми з матерями, принципово відрізняючись від своїх дідусів. Вважалося, що основа успішного батьківства - просто бути з дітьми. Наслідком цього стали  досить категоричні висновки про те: що три важливих показники адекватного розвитку дитини (оволодіння соціально визнаними статевими установками, освітні успіхи й моральний розвиток) самим безпосереднім способом погоджувалися із присутністю або відсутністю батька в родині. Багаторічне дослідження сімей, проведене вченими Єльського університету, показало, що в тих сім'ях, де батько нарівні з матір'ю (або навіть у трохи більшому ступені) займається вихованням дітей, останні зазнають у майбутньому менше проблем із самоідентифікацією, із задоволенням поєднують заняття, що вважаються «традиційно жіночими або чоловічими». Однак є й інші дослідження, що прямо суперечать цьому. Дані опитування, проведеного Бюро перепису населення в 1992 р. показують, що американські батьки активно піклуються (тобто є безпосередніми вихователями) про дітей дошкільного віку (20%). Асинхронність між змінами в культурі батьківства і їхній безпосередній поведінці відзначається, в основному, жінками. Але ідея залучення чоловіків у процес соціалізації дітей не є більше лише одним з вимог феміністок. Американське суспільство почало швидко сприймати виниклі ціннісні орієнтації як норму, навіть якщо в реальному житті втілення подібних ідеалів поки скромніше. Завдяки появі в суспільстві нових стандартів, чоловіки все частіше починають зазнавати почуття провини, якщо їхнє власна поведінка не відповідає їм [27, с.205]

Широко визнається, що на більше пізніх стадіях соціалізації дитини, коли починається його/її когнітивний  розвиток, батьки, у значно більшому ступені, ніж матері, додержуються гендерних  стереотипів і прагнуть прищеплювати їх дітям. У хлопчиків і дівчаток можуть бути різні обов'язки по дому, до того ж у хлопчиків іноді їх менше. Хлопчикам більше дозволяється пустувати, на них трохи менше звертають уваги батьки [33, с.471]

Хоча імперативність і нормативність  народження дитини явно втратили свою силу в порівнянні з 1950-мі рр., діти продовжували залишатися важливою життєвою цінністю. Американці пізніше заводили дітей, думаючи, що це являє собою зовсім особливий етап у житті сім'ї. Бездітність (у тому числі й добровільна) стала більш прийнятної. Але бажання більшості американців мати дітей не зменшувалося. Про зміну відносин до дітей взагалі говорить і той факт, що тоді як відчуття щастя від власних дітей залишалося характерним для багатьох американців протягом усього досліджуваного періоду, все менше число людей вважало, що в принципі діти приносять безумовне щастя. Властиво враження батьків від виховання дітей і спілкування з ними не піддалися настільки істотним змінам, за винятком набагато більш активної участі батьків у соціалізації дітей. У цілому американці середнього класу мали меншу кількість дітей, але більше вкладали у кожну з них. Діти виховувалися не в дусі конформізму, а під знаком незалежності, індивідуального вибору, але й терпимості. Факт якогось протиставлення дітей батькам пояснюється це почасти підвищеною увагою останніх до свого власного внутрішнього світу (privacy), що діти неминуче порушують [28, с.293].

Так, ставлення американців і  американок до інституту батьківства пройшло кілька етапів у своїй усе ще триваючій еволюції: від традиційної, найчастіше авторитарної ролі відверненого від реального спілкування з дітьми годувальника ( 1950-ті рр.), до образа незамінного батька, відсутність якого приводило до вкрай негативних і необоротних наслідків у розвитку дитини до більш збалансованого типу 1980-1990-х рр. – батька як рівноправного й рівноцінного (але не обов'язково прирівнюваного до матері) учасника процесу соціалізації [27, с.207]. На даному етапі виділені три параметри батьківської взаємодії з дитиною: залучення батька в безпосередній догляд, спілкування або гру з дитиною, доступність батька для дитини  та відповідальність за виховання й прийняття відповідних рішень [29, с.102].

У такий спосіб степінь батьківської залученості у США в останній третині ХХ ст. виросла на третину, а доступності - наполовину. Американські батьки проводили  із дітьми в середньому близько 1,9 години в робочий день й 6,5 годин у вихідні дні. Це значно більше, ніж 25 років тому. В 1990-х роках батьківська ангажованість становить понад 40%, а доступність – дві третини материнської. Цей ріст іде принаймні з 1920-х років. Середня кількість часу, що американські батьки, за даними різних дослідників, проводили із дітьми, виросло з 1960-х років на 25 % - 37 %. А оскільки дітей стало менше, то час на одну дитину виріс ще більше. Всупереч стереотипу, для більш молодих і більш освічених американських чоловіків сім'я психологічно важливіше роботи, вона займала центральне місце в їхньому житті й багато в чому визначала їхнє психічне благополуччя [30, с.9]. Проте слід зазначити, що приріст батьківської турботи практично знищувався тим, що через збільшення числа позашлюбних дітей і числа розлучень все більша доля чоловіків не жила зі своїми сім'ями. Для багатьох чоловіків шлюб і батьківство - свого роду «пакетна угода», тим більше, що самі батьківські ролі й необхідні для цього навички визначені культурою менш чітко, чим материнські, тут багато чого залежить від індивідуальної угоди. У США після розлучення дев'ять із десяти дітей залишаються з матір'ю, після чого їхнє спілкування з батьками обмежується, а те й зовсім припиняється; в 1995 р біля третини американців після розлучення практично перестали спілкуватися з дітьми. Почасти тому, що чоловіки самі втрачають до них інтерес, а почасти тому, що колишні дружини перешкоджають таким контактам. У результаті на макросоціальному рівні бездоглядність не зменшувалася, а росла [30, с.10].

 Таким чином проаналізувавши  особливості батьківства у радянському  суспільстві нами були виявлені наступні особливості: незначність і бідність батьківських контактів з дітьми в порівнянні з материнськими; педагогічна некомпетентність батьків; незацікавленість і нездатність батьків здійснювати виховні функції, особливо догляд за маленькими дітьми;  ріст бездоглядності, часта відсутність батька в родині. У Радянському Союзі функції економічного утримання, виховання та інші, що історично були закріплені за батьком, виконувалися владними організаціями. Так тогочасні батьки не приділяли достатньої уваги й часу своїм дітям, вони були орієнтовані на досягнення значного рівня у професійній сфері. Порівнявши ці тенденції зі станом уявлень про батьківство у західних країнах, було виявлено, що історично перші типи батьківства досить схожі, але на противагу радянським батькам у США в кінці 20 ст. формується поняття «нові батьки». Вони приділяють дуже багато часу вихованню та догляду за дітьми. На даному етапі формується образ незамінного батька, відсутність якого призводить до негативних наслідків у розвитку дитини.

Підсумовуючи, зазначимо, що виникнення феномену батьківства у науковій соціологічній літературі пов’язують з розвитком форм власності. Так, влада батька та ступінь його впливу на родину історично основані на його власності. Всі зміни уявлень, що проходить батьківство, пов’язані з втратою власності та її розподілом серед членів родини. У патріархальній родині батько безроздільно володів економічними ресурсами, що обумовлювало його абсолютну владу у родині. Після залучення жінки до промислового виробництва батько виконує функцію утримання родини та виховання дітей. Владу у сім'ї реалізують і батько і матір. У радянські часи батько максимально був ізольований від виконання батьківської ролі, так як функції виховання та соціалізації виконували державні заклади, що призвело формування некомпетентного, безвідповідального батьківства. Сучасні сімї характеризуються як дітоцентристські, у яких батько орієнтований на забезпечення найкращих умов для самореалізації дитини. Окрім матеріального забезпечення та виховання від батька вимагається й емоційна підтримка дітей.

Глава 3. Характерні риси сучасного батьківства

Перш за все вважаємо доцільним розглянути умови відтворення  батьківства в умовах сучасного  українського суспільства, для цього  нам необхідно визначити об’єктивну спроможність молодих чоловіків України до народження дітей, виявити фактори, що впливають на реалізацію батьківства.   Вважаємо, що репродуктивне здоров’я чоловіка є об’єктивним показником батьківства. Стійке скорочення народжуваності, яке спостерігається в нашій країні останнім часом, з одного боку відображає світову тенденцію, обумовлену складним впливом біологічних, економічних, соціально-психологічних і інших чинників, а з іншого - є наслідком катастрофічного зниження життєвого рівня населення України, що вимушує значно обмежувати кількість дітей в сім'ї. Так, За 2001—2009 кількість народжень збільшилась на 36% і перевищила рівень 1995 року. На 34% збільшився і коефіцієнт фертильності, досягнувши у 2008 році майже 1.5 народжених дитини на 1 жінку дітородного віку. Станом на 1 квітня 2013 року чисельність наявного населення України  становила 45 млн. 513 тис. мешканців.[1] За січень-березень 2013 року чисельність населення скоротилась на 40,0 тис. осіб (3,5 особи на 1000). Міграційний приріст за цей період становив +13081 осіб, покривши 25% природного скорочення (–53138 осіб).

За 2012 рік в Україні  народилось 520,7 тис. дітей (11,4 на 1000), померли 663,1 тис. осіб (14,5 на 1000). Природне скорочення населення становило 142,4 тис. осіб, що на 19,5 тис. менше ніж за аналогічний період 2011 року. Природний приріст населення спостерігався у м.Києві (+6047 осіб), а також у Закарпатській (+4155), Рівненській (+4014), Волинській (+1636), Чернівецькій (+271), Івано-Франківській (+300) областях. В інших регіонах було зафіксовано природне скорочення населення, яке коливалось від 668 осіб у м.Севастополь до 27657 у Донецькій області.

Одним з показників репродуктивного  здоров'я є безпліддя в браку. Проведені епідеміологічні дослідження  свідчать, що проблеми з народженням дитини мають 14,2 - 16,4% сімейних пар в США, 15 -22% - в економічно розвиненій Європі. Є підстави вважати, що в Україні загальна чисельність безплідних браків складає 15 - 20% і більше. [46, с.6]. За даними ВООЗ, безплідними є близько 10-15 % подружніх пар. І «чоловічий фактор» у безплідному шлюбі сягає від 34 до 54 % [50, с.10]. Причин сімейного безпліддя з чоловічого боку чимало, а саме – економічні (стресові ситуації, хронічна втома), медичні (високий рівень захворюваності та смертності), соціальні (алкоголізм, наркоманія, паління), рівень сексуальної культури (ранній початок статевого життя), спосіб життя сучасного чоловіка-батька.

Вивчаючи особливості сучасного  батьківства необхідно враховувати  й суб’єктивні фактори, що впливають на реалізацію батьківства, до яких відносяться засвоєння та прийняття батьком функцій, що приписуються сім’ї. Визначення батьком основних орієнтирів у вихованні дітей, розподіл сімейних ролей. Проведене нами опитування, методом анкетування, у квітні цього року, де предметом дослідження є особливості сучасного батьківства, дозволяє проаналізувати чинники, що впливають на батьківство та сформувати образ сучасного батька.

РЕЗУЛЬТАТЫ ИССЛЕДОВАНИЯ

З метою визначення домінуючих функцій  сім'ї респондентам були запропоновані варіанти відповідей. Узагальнені результати по групі представлені нижче у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Функції сім'ї