Характеристика та зміст галузевих принципів кримінального процесу України

3) на прокурора покладається обов'язок передати скiнчену справу до суду, де вiн пiдтримує обвинувачення;

4) суд забезпечує всебiчне i вичерпне дослiдження обставин справи; вiн не обмежений доказами, що представленi обвинуваченим, захисником, пiдсудним, а самостiйно перевiряє необхiднi докази, з'ясовує важливi для справи обставини i тим самим забезпечує доведенiсть вини (п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституцiї України);

5) суд зобов'язаний  винести рiшення, не будучи  зв'язаним думкою iнших осiб, що  ведуть справу.

Таким чином, особи, що ведуть процес, зобов'язанi в силу свого посадо-

вого становища  як уповноваженi державою всебiчно, повно i об'єктивно дослiджувати обставини справи, проявляти iнiцiативу в провадженнi всiх необхiдних для досягнення iстини дій.

Саме в силу принципу публiчностi питання про реалiзацiю прав,що надаються обвинуваченому та iншим учасникам процесу, не є лише їх приватною справою, байдужою для iншого суб'єкта - компетентної офiцiйної особи. Така особа зобов'язана в необхiдних випадках призначити обвинуваченому захисника, залучити перекладача для провадження слiдчих дiй навiть i тодi, коли обвинувачений (пiдозрюваний, пiдсудний) не тiльки не заявляє вiдповiдних клопотань, а й заперечує проти їх участi в процесi; роз'яснювати права особам, якi беруть участь у справi, i тодi, коли цi особи не цiкавляться ними²⁶.

Отже під принципом публічності в кримінальному процесі слід розуміти правове положення, згідно з яким діяльність у цьому виді процесу здійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором і судом (суддею) від імені держави на підставі закону в загальносуспільних (державних) інтересах і полягає у виконанні службовими особами державних органів, які ведуть процес, усіх необхідних процесуальних дій у кримінальній справі незалежно від позиції суб'єктів процесу, усіх інших фізичних і юридичних осіб, а також у документуванні цих дій і рішень у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом.

3.5 Принцип  всебічності, повноти і об’єктивності  дослідження 

обставин справи

В умовах розбудови  в Україні правової держави і  реформи правової системи потребує змін та приведення у відповідність із загальновизнаними принципами та стандартами побудова і зміст кримінального судочинства. Однак при цьому переході до якісно нового не слід відмовлятися від того найкращого, що вироблено наукою вітчизняного кримінально-процесуального права за попередні роки; його необхідно врахувати, щоб і надалі ще з більшою ефективністю воно служило інтересам суспільства. Реформування кримінального процесу багато в чому залежить від керівної (концептуальної) ідеї, засвоєної законодавцем та реалізованої у правових нормах. Такою ідеєю може бути постановка загальної мети процесу — встановлення істини у справі.

Для правильного  вирішення кримінальної справи органи розслідування і 

суд мають провести вичерпне дослідження (логічне і  процесуальне), в резуль-

таті якого  незаперечно встановити: чи мав місце  злочин, хто його вчинив, який ступінь вини і відповідальності особи, що його вчинила. Для цього вони зобов’язані зібрати, перевірити та оцінити весь необхідний доказовий матеріал, ретельно з’ясувати всі юридично значимі для справи обставини. Висновки органів розслідування і суду, зроблені у справі, повинні спиратися на факти незаперечно встановлені, достовірні, бути за своїм характером об’єктивно істинними.

Відшукання  у справі об’єктивної істини —  необхідна передумова належного здійснення правосуддя, важлива гарантія законності й обґрунтованості прийнятих рішень. І, навпаки, будь-який відступ від істини призводить до серйозних помилок, завдає шкоди інтересам правосуддя, послаблює дієвість боротьби зі злочинністю. Ось чому встановленню істини у справі підпорядковані всі правила, що регламентують доказування, вся процесуальна діяльність, здійснювана суб’єктами доказування у кримінальному судочинстві.

Кримінально-процесуальний  закон (ч. 1 ст. 22 КПК України) встановлює, що прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність.

У цій вимозі закону закріплено один з принципів  кримінального процесу. Він разом із сукупністю інших принципів та процесуальних гарантій спрямований на забезпечення встановлення об’єктивної істини у кожній кримінальній справі. Даний принцип звернений до фактичної сторони справи і спрямований на встановлення всіх обставин і фактів, що мають значення для правильного розслідування, судового розгляду і вирішення справи. Його вимоги відбивають основні положення діалектики про дослідження кожного явища у всіх його зв’язках і опосередкуваннях, зі всіма властивими йому суперечностями, визна-

чають загальні напрями, умови і зміст процесу  доказування.

Досягнення  об’єктивної істини неможливе без  правильної організації дослідження обставин кримінальної справи та їх всебічного, повного і об’єктивного дослідження. Щоб розкрити злочин, викрити злочинця, піддати його справедливому покаранню органи розслідування і суд повинні точно, вичерпно і незаперечно встановити кожний факт, що має значення у справі, глибоко проаналізувати та об’єктивно оцінити кожний взятий окремо доказ і всю їх сукупність у справі. Від того, наскільки всебічно, вичерпно, об’єктивно і кваліфіковано будуть досліджені обставини злочинного діяння, багато в чому залежать розкриття злочину, законність та обґрунтованість притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Вимога всебічного, повного і об’єктивного дослідження  обставин кримінальної справи є самостійним принципом кримінального процесу.

Про правильність цього висновку свідчить  та обставина, що зазначена вимога посідає особливе керівне положення стосовно інших кримінально-процесуальних норм. Будучи закріпленою у кримінально-процесуальному законі, вона визначає характер і зміст багатьох правових норм, що регулюють діяльність органів слідства і суду. В інтересах забезпечення всебічності і повноти дослідження справи законодавець, наприклад, встановлює перелік підлягаючих доказуванню обставин, умови визнання дізнання, досудового чи судового слідства однобічним чи неповним, коло процесуальних джерел одержання доказів. Для виключення необ’єктивного підходу до дослідження він забороняє участь у справі як дізнавача, слідчого, прокурора і судді осіб, зацікавлених у ньому; встановлює інші правила, що є гарантіями всебічності, повноти і об’єктивності проведеного дослідження. Виявляючи свій вплив на зміст найважливіших процесуальних інститутів, вимога всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи тим самим зумовлює характер і головні напрями діяльності органів, на які покладено обов’язок доказування у кримінальній справі, щодо забезпечення завдань кримінального судочинства та досягнення його загальної

мети — з’ясування істини у справі.

Вимога всебічного, повного і об’єктивного дослідження  пронизує всі стадії кримінального процесу, визначає зміст і напрям діяльності органів розслідування і суду, впливає на характер та обсяг прав, наданих особам, що беруть участь у кримінальному судочинстві. Тому закон з цілковитою підставою відносить зазначену вимогу до числа принципів кримінального процесу. Послідовне проведення в життя цього принципу уможливлює не лише встановити істину вчиненого злочину, а й дати йому правильну юридичну оцінку, визначити характер і ступінь вини особи, яка його вчинила, призначити їй покарання, передбачене кримінальним законом.

Принцип всебічного, повного і об’єктивного дослідження  обставин справи відноситься до галузевих  принципів, що закріплені в КПК України, тобто має на меті регулювати процесуальну діяльність при розкритті, розслідуванні  та вирішенні кримінальних справ. На думку деяких вчених, зокрема Коваленко Є.Г. цей принцип є найважливіший серед спеціальних принципів. Адже, всебічність, повнота й об'єктивність дослідження обставин справи є основним напрямом, вихідним моментом першочергових гарантій встановлення істини при проведенні досудового слідства, необхідним фактом, що забезпечує досягнення мети розслідування, Навіть незначне відхилення від цього принципу тягне за собою неможливість встановлення об'єктивної істини, як наслідок — унеможливлюється здійснення передбачених законом завдань кримінального судочинства, Тому очевидно, що при розслідуванні кримінальної справи слідчий повинен будувати всю свою діяльність зі збирання та дослідження доказів виходячи з цієї вимоги закону²⁷.

Слід зазначити, що цей принцип не є новим у кримінальному процесі України. Вимоги, що до забезпечення всебічності, повноти й об’єктивності дослідження обставин кримінальної справи знаходимо вже у роботах відомих правників ХІХ століття. Зокрема Д.М. Стефановський виступав за необхідність всебічності, глибини і повноти дослідження, висвітлення предмету з усіх точок зору, у його зв’язку з оточуючим, органічно притаманним йому світом явищ. Подібних поглядів дотримувались Д.Г.Тальберг, І.Я.Фойницький, В.П.Данєвський, Л.Є.Володимиров, М.І.Стояновський, В.К.Случевський, А.Ф.Коні²⁸.

У подальшому вимога повноти, всебічності й об’єктивності  була прийнята радянським кримінальним процесом. Теоретичне обґрунтування необхідності застосування цієї вимоги зустрічається у роботах радянських процесуалістів того часу, зокрема М.О.Чельцова, А.Я.Вишинського, М.С.Строговича, А.Л.Ривліна, І.Л.Петрухіна, Л.М.Карнєєвої, П.А.Лупинської, І.В.Тирічева та інших²⁹.

Кримінально-процесуальний  закон вимагає від прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, начальника слідчого відділу при проведенні досудового слідства вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи (ч.1 ст.22, ч.2 ст. 26, ч.1 ст.114-1 КПК України). Суд, у свою чергу, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.3 ст.323 КПК України). Вирок суду вважається законним і обґрунтованим тільки тоді, коли дотримані вищевказані вимоги (ч.1 ст.323 КПК України).

Суворе виконання  органами дізнання, досудового слідства, прокурором і судом вимог цього  Закону є важливою передумовою для  встановлення по кожній справі об'єктивної істини, виконання загальних завдань кримінального судочинства: швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був справедливо покараний і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений (ст. 2 КПК України).

Для виконання  цих вимог закону необхідно слідчому та суду суворо додержуватися принципу всебічного, повного та об'єктивного дослідження справи, що передбачає встановлення всіх обставин, які підлягають дослідженню при розслідуванні кримінальної справи; обставин, які характеризують подію злочину, винність обвинуваченого, коло співучасників, мотив та мету злочинної діяльності; межі дослідження особи обвинуваченого; обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; обсягу заподіяної злочином шкоди та дослідження і встановлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину.

Якщо ж вимоги повноти, всебічності й об’єктивності  не були дотримані судом, то такий  вирок підлягає скасуванню як незаконний.

Вимоги, щодо повного, всебічного й об’єктивного розгляду кримінальних справ та необхідність встановлення істини містяться й у постановах Пленуму Верховного Суду України. Пленум Верховного Суду України пропонує: „ звернути увагу судів на необхідність суворого додержання кримінально-процесуального законодавства при здійсненні правосуддя у кримінальних справах незалежно від характеру і тяжкості вчиненого злочину, недопустимість будь-яких відхилень від вимог закону, маючи на увазі, що неухильне додержання передбаченої законом процесуальної форми є неодмінною умовою всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи і прийняття по ній законного, обґрунтованого і справедливого рішення”³⁰.

У процесуальній  літературі можна зустріти й інші погляди на дотримання процесуальної вимоги, щодо повноти, всебічності та об’єктивності під час розгляду кримінальних справ.

Зокрема, Ф.Н.Фаткуллін  вважає, що повнота, всебічність та об’єктивність це принцип і засіб оцінки доказів³¹. М.П.Шаламов повноту і об’єктивність називає умовами розслідування³². А.І.Трусов всебічний аналіз доказів пов’язує з достовірністю відомостей про факти, які містять докази, і не дає визначення цьому поняттю³³. Г.М.Миньковський у спеціальній роботі, присвяченій межам доказування, розглядає забезпечення повноти дослідження суттєвих обставин кримінальної справи, яку він пов’язує з кількістю слідчих дій, необхідних для встановлення певної обставини³⁴.,М.І.Миколайчик, Є.А.Матвієнко прирівнюють всебічність до предмету доказування, повноту до допустимості, відносності і достовірності доказів, а об’єктивність розглядають як неупередженість, відсутність інтересу у розслідувані на основі всіх можливих версій³⁵.,О.Д.Соловйов оцінює всебічність, повноту та об’єктивність розслідування як необхідну умову встановлення істини у кримінальній справі, зокрема: всебічність - як необхідність дослідження всіх об’єктивно можливих у справі версій, повноту – як дослідження всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і об’єктивність - як неупереджене дослідження обвинувальних і виправдувальних, обтяжуючих і пом’якшуючих відповідальність обвинуваченого обставин³⁶.,В.С.Бурданова вважає, що: « поняття повноти, об’єктивності та всебічності у сукупності є і метою доказування, і методом дослідження того, за допомогою чого це доказування здійснюється »³⁷.

Таким чином, якщо всебічність, повноту й об’єктивність  розглядати як мету доказування, то вони повинні відповідати наступним вимогам: всебічність повинна включати всі сторони елементів складу злочину й інші юридично значимі обставини, тобто предмет доказування; повнота – достатня кількість доказів по кожному факту (обставині), щоб з упевненістю можна було вважати, що факт який намагаються встановити і всі необхідні факти доказані з достовірністю; об’єктивність - прийняття рішень на основі фактів, встановлених у відповідності з законом, з об’єктивною дійсністю, без особистого ставлення слідчого до обвинуваченого і потерпілого. Об’єктивність як мета доказування начебто пронизує весь процес доказування, всі факти, що забезпечують всебічність і повноту, так як всі вони спрямовані на встановлення об’єктивної істини у кримінальній справі.