Підозрюваний як суб’єкт кримінального процесу

У вчених-процесуалістів немає  єдиної думки щодо визначення поняття підозрюваного.

Проаналізувавши визначення поняття підозрюваного зазначені в працях українських та російських вчених ми дійшли висновку, що всі їх можна розділити на дві групи.

Перша група включає в  себе авторів, які визначають підозрюваного  як особу, щодо якої є дані про вчинення нею злочину, але вони недостатні для пред’явлення їй обвинувачення.

Так М.С. Строгович вважав, що підозрюваний - це особа, щодо якої є дані про вчинення ним злочину, недостатні для притягнення її як обвинуваченого і пред'явлення їй обвинувачення, але викликані необхідністю негайного застосування до неї затримання або запобіжного заходу [93, 35].

А.А. Зайковський пропонує вважати підозрюваним конкретну особу, запідозрену у вчиненні злочину на підставі доказів, які дозволяють обґрунтовано прийти до висновку про вчинення нею злочинного діяння, але недостатніх для притягнення як обвинуваченого [27, 19].

На думку Л.М. Карнєєвої підозрюваним повинна визнаватися особа, дані якої дають підстави для підозри у вчиненні злочину, але їх недостатньо для пред'явлення обвинувачення [39, 35].

Наведені думки авторів  відповідають фактичним (матеріальним) підставам визнання особи підозрюваним, однак не вирішують процесуальних питань надання особі такого статусу, залишаючи відкритим питання щодо визначення моменту з якого особа визнається підозрюваним.

Друга група включає в  себе авторів, які формують поняття підозрюваного на основі процесуальних (юридичних) підстав визначаючи його як особу, щодо якої прийняті ті чи інші процесуальні рішення, застосовані запобіжні заходи або проведені слідчі дії.

В.Я. Дорохов, крім підстав закріплених в законодавстві (затримання й обрання запобіжного заходу), пропонував визнавати підозрюваним особу, відносно якої винесена постанова про порушення кримінальної справи [17, 30].

М.З. Абесалашвілі пропонує вживати в науці кримінально-процесуального права та законодавстві поняття підозрюваного як особи, якій компетентним державним органом (дізнавачем, слідчим, прокурором) пред’явлена мотивована постанова про притягнення її в якості підозрюваного по кримінальній справі [1].

На думку В.Т. Маляренка, підозрюваним спеціальним процесуальним рішенням повинна визнаватися особа, відносно якої заведено кримінальну справу, особа, стосовно якої, для притягнення її як обвинуваченого, застосовано запобіжний захід, і особа, від якої, до притягнення її як обвинуваченого, відібрано письмове зобов'язання про явку [61, 3-14].

С.П. Бекешко, Є.А. Матвієнко вважали, що підозрюваним стає особа, вірогідно винна у вчиненні злочину, стосовно якої прийнято одне з таких рішень: затримання; обрання запобіжного заходу; провадження обшуку, виїмки, освідування; відібрання зразків для порівняльного дослідження; накладення арешту на майно; призначення експертизи і направлення на судово-медичне або судово-психіатричне обстеження; про виклик на пред'явлення для впізнання чи допит із моменту звернення до виконання даних рішень [6, 38].

Т.І. Добровольська та Г.Міньковський зазначали, що, підозрюваним є особа, яка підозрюється у вчиненні злочину та у зв'язку з цим на її майно накладено арешт, або особа, стосовно якої, за низкою категорій злочинів (дезертирство, втеча з місця позбавлення волі, випуск недоброякісної продукції тощо), порушено кримінальну справу, про що прямо вказано у постанові про порушення кримінальної справи; або особа, стосовно якої під час судового засідання встановлено обставини, які вказують на вчинення нею злочину, але вона не була притягнута до відповідальності, а суд порушив проти неї кримінальну справу і надіслав її до органів слідства [16, 31].

Цікавою є думка М.М. Михеєнко, В.Т. Нора та В.П. Шибіко, які пропонують визнавати підозрюваним також особу, стосовно якої закрито кримінальну справу з нереабілітуючих підстав, й особу, затриману органом дізнання за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ст. 425 КПК України (протокольна форма досудової підготовки матеріалів) до порушення кримінальної справи [67, 81].

Слушною є думка В.В. Велигодського, який спробував об’єднати матеріальні та процесуальні підстави, визначаючи підозрюваного як особу щодо якої в рамках кримінальної справи порушеної по факту вчинення злочину компетентним органом отримані достатні дані, які дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину про що винесене письмове повідомлення про підозру у скоєнні злочину і вручена їй її копія, а також яка затримана на місці скоєння злочину і до якої застосований запобіжний захід до пред’явлення обвинувачення [8].

Цікавим є визначення підозрюваного  надане білоруським законодавцем, який у ст.40 КПК Республіки Беларусь зазначає, що підозрюваним є фізична особа [96, 28]. На нашу думку визнання підозрюваним юридичної особи є неприпустимим і суперечить завданням кримінального судочинства.

Отже, на основі проведеного  аналізу історичного розвитку інституту  підозрюваного в кримінальному  процесі, сучасної науково-процесуальної  думки та наведеної в першому підрозділі аргументації визначення підстав визнання особи підозрюваним пропонуємо його дефініцію з внесенням відповідних змін до чинного законодавства: підозрюваний – це особа щодо якої на основі отриманих законним шляхом достатніх даних, які дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, порушено кримінальну справу або винесено постанову про визнання підозрюваним.

Визначивши підстави визнання особи підозрюваним та його поняття  доцільно дослідити його місце в  системі інших суб’єктів кримінального  процесу.

Безперечно, що підозрюваний займає особливе, специфічне місце серед суб’єктів кримінального процесу, з огляду на важливість забезпечення його прав і законних інтересів.

При затриманні підозрюваного  або оборані до нього запобіжних заходів гостро зачіпаються його права та законні інтереси. Можливість застосування таких суворих заходів потребує особливої уваги з боку правоохоронних органів щодо забезпечення його прав і свобод [27, 17].

При визначенні поняття підозрюваного, його місця серед інших осіб, які  приймають участь у кримінальному  процесі, необхідним є вирішення питання - чи є він «суб’єктом кримінального процесу», чи «учасником кримінального процесу», до якої групи згаданих осіб він відноситься, хто і чому окрім нього входить в цю групу і т. ін.

Вирішення цього питання  має глибоке теоретичне і практичне  значення, воно прямо пов’язане  з проблемою реалізації прав підозрюваного  в кримінальному процесі тому, що класифікація осіб, які приймають  участь у справі, здійснюється, як правило, в залежності від основної функції, яка складає зміст такої участі, направленості наданих ним прав і сутності правового інтересу, осіб, які представляють дану групу [2].

В юридичній літературі немає  єдиного підходу до класифікації суб’єктів кримінального процесу. Поняття учасників кримінального процесу та коло суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності в КПК не визначено, тому в літературі існують різні погляди щодо цього питання.

При аналізі кола органів  і осіб, які беруть участь у кримінально-процесуальній діяльності, в теорії використовують терміни «суб'єкти кримінального процесу», «суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності «учасники кримінального процесу», причому в ці терміни вкладається різний або однаковий зміст.

Ю.П. Аленін зазначає що ці поняття не є тотожними. Поняття учасників процесу визначає законодавець. До учасників процесу слід відносити лише тих осіб, які визначає КПК у п.8 ч.1 ст.32, тобто осіб, зацікавлених у результаті справи (підозрюваний, обвинувачений, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники) Поняття суб'єктів процесу і учасників процесу співвідносяться між собою, як рід і вид. Кожен учасник процесу є його суб'єктом, але не кожен суб'єкт процесу є його учасником [50, 58].

Ю.М. Грошевий та О.В. Капліна вважають всіх осіб які беруть участь у кримінальному судочинстві суб’єктами кримінального процесу [48, 80].

На погляд Є.Г. Коваленко, поняття «суб'єкти» й «учасники» кримінального процесу (кримінально-процесуальної діяльності) за чинним законодавством є ідентичними за своїм змістом, але слід вживати термін «учасники кримінального процесу», оскільки кримінально-процесуальний кодекс називає суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності як учасників процесу, наділяючи їх тими чи іншими правами та обов'язками [41, 74].

В.М. Тертишник стверджує, що терміни "суб'єкти кримінального процесу" та ''учасники кримінального процесу" ідентичні і вживаються як рівнозначні. Спроби дати окреме визначення кожному з них науково безперспективні і недоцільні [95, 126].

Цієї ж думки дотримується Л.М. Лобойко, який зазначає, що намагання вчених розмежувати учасників і суб'єктів кримінально-процесуального права не були успішними. Враховуючи те, що всі особи, залучені до участі у кримінальному процесі, вступають у правовідносини, всі вони є суб'єктами цих правовідносин, а, отже, і суб'єктами кримінальне-процесуального права [58, 59].

Ми підтримуємо думку  Л.Д. Удалової яка зазначає, що термін «суб’єкти кримінального процесу» є більш широким поняттям і включає в себе учасників кримінального процесу (обвинуваченого, підозрюваного, захисника, а також потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників.) [98, 66].

Найбільш вдалою на наш  погляд є класифікація суб’єктів  кримінального процесу надана В.М. Тертишником, який розподіляє всіх осіб які беруть участь у кримінальній справі на чотири групи:

• органи та посадові особи, ясі ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, суд (суддя), прокурор, обвинувач;
• особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, правопорушник у справах протокольної форми досудової підготовки матеріалів, цивільний позивач, цивільний відповідач;
• особи, які захищають та представляють інтереси "третіх осіб": захисник, представник цивільного позивача, представник цивільного відповідача;
• особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, заявник про злочин, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, заставодавець, поручитель тощо [95, 127].

Безперечно, що підозрюваний в системі суб’єктів кримінального процесу посідає особливе процесуальне становище, з огляду на можливість застосування до нього запобіжних заходів і суттєвого обмеження його конституційних прав.

Від суб’єктів інших груп представленої класифікації підозрюваний відрізняється, перш за все, своєю функцією, вектором діяльності який направлений на захист своїх прав та законних інтересів від підозри, яка висувається до нього з боку органів та посадових осіб, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження.

Підозрюваний тісно пов’язаний саме з цією групою суб’єктів адже від їх діяльності залежить забезпечення та реалізація його конституційних прав. Кожному праву підозрюваного відповідає обов’язок його забезпечення органом чи посадовою особою яка веде або безпосередньо здійснює кримінальне провадження по справі. Так, праву підозрюваного знати в чому його підозрюють відповідає обов’язок слідчого роз’яснити за його клопотанням суть пред’явленої підозри; праву підозрюваного подавати скарги, відповідає обов’язок прокурора у встановлений законом строк розв’язати їх і повідомити про прийняте рішення скаржника і т. ін.

На слідчого покладений обов’язок  забезпечення прав та законних інтересів  підозрюваного. На скільки він буде сумлінно підходити до виконання  цього обов’язку, настільки підозрюваний зможе реалізувати свої права  під час розслідування кримінальної справи. На прокуратуру держава поклала  обов’язок нагляду за законністю під час здійснення досудового слідства, тому від того наскільки якісно буде виконуватись ця функція органами прокуратури, настільки буде захищеним і підозрюваний.

Праву підозрюваного на захист відповідає ст.45 КПК, яка закріплює  обов’язкову участь захисника у  визначених випадках. Прямо чи опосередковано підозрюваний взаємодіє і з суб’єктами які сприяють судочинству.

Отже, підозрюваний в силу свого статусу вступає в процесуальний зв’язок майже з усіма суб’єктами кримінального процесу, однак найбільш близькою до нього процесуальною фігурою є, звичайно, обвинувачений. Як зазначає А.К. Аверченко, за своєю суттю, коли підозра обґрунтована, це лише два правових положення однієї і тієї ж особи, дві стадії його просування на шляху притягнення до кримінальної відповідальності [2].

В.А. Стремовський зазначав, що спільні риси для підозрюваного і обвинуваченого в кримінальному процесі проявляються в тому, що:

• по відношенню до обох провадиться розслідування кримінальної справи;
• як до обвинуваченого, так і до підозрюваного застосовуються заходи кримінально-процесуального примусу;
• підозрюваний, як і обвинувачений, завжди особисто зацікавлений в кінцевому рішенні по справі;
• підозрюваному, як і обвинуваченому, законом надані процесуальні права;
• на підозрюваного, як і на обвинуваченого, поширюються рішення слідчого;
• підозрюваний має право знати в чому його підозрюють, так само, як і обвинувачений має право знати суть обвинувачення;
• показання підозрюваного є засобом його захисту від необґрунтованої підозри та джерелом доказів;
• підозрюваний, як і обвинувачений не несе відповідальності за відмову від дачі показань або дачу завідомо неправдивих показань [92].