Спасковий договор

Відповідно до ч. 1  ст. 1307  ЦК України на майно,  визначене  у спадковому договорі,  нотаріус,  який посвідчив цей договір,  накладає заборону відчуження [2].

Власне у забороні відчуження майна і проявляється та зміна у майнових відносинах, яка настає внаслідок укладення спадкового договору для відчужувача і унеможливлює розпорядитися майном як вдруге за життя, так і на випадок смерті.

Така заборона відчуження є тривалою, оскільки зберігається аж до моменту смерті відчужувача. Проте ситуація не змінюється і зі смертю відчужувача. Як не міг він відчужити майно,  визначене спадковим договором,  за життя,  так і не зможе відчужити його після смерті,  оскільки внаслідок настання цієї події відчужував перестає бути суб’єктом цивільних правовідносин,  а отже припиняються його цивільні права й обов’язки. 

Тому й неможливість відчуження,  яка існувала за життя  відчужувача, зберігається і після  його смерті, оскільки не можна відчужити  те, право на що припинилося.

Зміна в майнових відносинах настає і для набувача,  який,  виходячи з норм ст.ст. 1302, 1305  ЦК України,  зобов’язаний виконувати розпорядження  відчужувача, які можуть носити як майновий, так і немайновий характер.

Для дійсності спадкового договору необхідно також, щоб кожна з його сторін була б у визначеній законом мірі правосуб'єктна, тобто володіла необхідною для вчинення даного правочину цивільною правоздатністю і у відповідному обсязі дієздатністю. Загальною умовою виникнення у контрагентів права укладати договір є наявність повної цивільної дієздатності.

Отже, передусім, такою є особа, яка досягла вісімнадцяти років і на момент вчинення заповіту не була визнана недієздатною. У разі реєстрації шлюбу, громадянин, який не досяг повноліття, набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 СК України за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. З огляду на це, право на укладення спадкового договору у такої особи виникає з моменту реалізації нею права на шлюб, а не з моменту вступу в силу рішення суду про надання їй цього права, оскільки це є особисте право неповнолітньої особи реалізувати право на шлюб або ж взагалі відмовитися від нього. У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття або визнання його недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Право на укладення договору мають також емансиповані особи, які набули повної цивільної дієздатності на підставах, передбачених ст. 35 ЦК. Такими особами є громадяни, які досягли шістнадцяти років і працюють за трудовим договором або бажають займатися підприємницькою діяльністю, а також неповнолітні особи, які записані матір'ю або батьком дитини. У разі припинення трудового договору або припинення фізичною особою підприємницької діяльності за нею зберігаються усі набуті нею цивільні права. Оскільки над особами, зазначеними в ст. 36 ЦК, встановлюється піклування, то вони мають право вчинити спадковий договір лише за наявності на це згоди піклувальника. Відмова піклувальника надати згоду на вчинення цього правочину, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду (ст. 37 ЦК) [2].

На відміну від свого іноземного аналогу, який, як і заповіт, відноситься до розпорядчих правочинів суто особистого характеру, вітчизняний спадковий договір такою рисою не наділений, а, отже, є цілком припустимою можливість його укладення через представника, що діє за довіреністю або на підставі закону (батьків, опікунів і т.д.) [14, c.29].

Відповідно до ст. 78 ЦК дієздатна фізична особа, яка за станом свого здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки, має право обрати собі помічника. Помічник надає такій особі всю необхідну допомогу при здійсненні нею своїх прав і виконанні обов'язків, представляє її у суді на підставі окремої довіреності, а також в інших органах влади і місцевого самоуправління та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення. Однак згоди помічника на вчинення спадкового договору не потрібно - дієздатний підопічний володіє таким правом самостійно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ CТОРОНИ, ЗМІСТ ТА УКЛАДЕННЯ  
СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

 

2.1. Зміст та сторони спадкового договору

 

Сторонами спадкового договору згідно з цивільним законодавством України є відчужувач та набувач (ст. 1303 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1303 ЦК України відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа.

Таке законодавче окреслення кола осіб, які можуть бути відчужувачем у спадковому договорі, на наш погляд, не є логічним, до того ж і нехарактерним для цивільного законодавства. Законодавець у цьому випадку відходить від традиційного критерію, що лежать в основі визначення сторін цивільно-правового договору, а саме - поділу осіб на фізичних та юридичних.

Власне, виходячи з цього критерію, і визначаються сторони інших  договорів, передбачених ЦК України. Скажімо, відчужувачем у договорі довічного утримання може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я (ч. 1 ст. 746 ЦК України); сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи (ч. 1 ст. 829 ЦК України); сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада (ч. 1 ст. 720 ЦК України). Цей перелік можна продовжити.

І у договорі дарування, і у договорі довічного утримання чи найму  житла, коли йдеться про те, що стороною цих договорів може бути фізична особа, то зрозуміло, що це може бути як подружжя, так і один з подружжя, або ж особа, яка взагалі в шлюбі не перебуває. А тому стосовно цих договорів та й інших договорів, передбачених ЦК України, законодавець на цьому і не наголошує, а просто використовує загальне для такого кола осіб позначення – фізична особа, бо можливість вступу фізичної особи в договірні відносини не пов’язана з перебуванням чи неперебуванням у шлюбі, а лише з огляду на це має певні, передбачені законодавством, особливості.

Тому незрозуміло, чому стосовно визначення кола осіб, які можуть бути відчужувачем у спадковому договорі, законодавець відступив від загального правила, вказавши, що відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа, тим більше, що коли у ч. 2 цієї ж ст. 1303 ЦК України йдеться про набувача, то тут вказано, що це може бути фізична або юридична особа. На наш погляд, немає потреби наголошувати на тому, що відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя, оскільки це й так зрозуміло. Достатньо буде вказати, що це може бути фізична особа, тим більше, що ст. 1306 ЦК України містить спеціальні положення щодо особливостей укладення спадкового договору за участю подружжя, а отже зазначена норма і вказує, що відчужувачем у спадковому договорі може бути в тому числі й подружжя [13, c.67].

Відчужувачем у спадковому договорі може бути лише фізична особа, хоча це прямо і не передбачено ч. 1 ст. 1303 ЦК України, яка зазначає, що відчужувачем, поряд із подружжям та одним з подружжя, може бути також й інша особа. Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦК України під особою розуміється фізична та юридична особа. Але навряд чи в цьому випадку під «іншою особою» можна розуміти юридичну особу. Якщо дотримуватися логіки законодавця, який зазначає, що відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя, то під «іншою особою» в цьому контексті, очевидно, треба розуміти фізичну особу, яка не перебуває у шлюбі, а не юридичну особу, як зазначається в деяких джерелах.

Такий висновок випливає з норми  ст. 1302 ЦК України, де йдеться про  те, що набувач набуває право власності  на майно відчужувача лише після  його смерті. А це означає, що відчужувачем у спадковому договорі не може бути юридична особа, оскільки смерть є підставою припинення цивільних прав та обов’язків лише для фізичних осіб, а отже, й відчужувачем у спадковому договорі може бути лише фізична особа.

Як зазначали розробники проекту  ЦК України, сфера застосування спадкового договору на практиці не буде широкою і стосуватиметься, головним чином, подружжя та інших осіб, які спільно проживають і не мають дітей [3, с. 422]. Однак практика, яка вже склалася за останні роки, свідчить про протилежне, а саме на користь того, що спадковий договір укладається, здебільшого, літніми особами, які не перебувають у шлюбі. Якщо говорити про фізичну особу-відчужувача, то для того, щоб укласти спадковий договір, вона повинна володіти відповідним обсягом цивільної дієздатності.

Глава 90 ЦК України, присвячена правовому регулюванню спадкового договору, не передбачає спеціальних норм щодо того, яким обсягом цивільної дієздатності повинні володіти його сторони, а тому дехто з науковців вважає, що тут треба керуватися загальними положеннями про фізичну особу, передбаченими главою 4 ЦК України, тобто що відчужувачем у спадковому договорі може бути будь-яка фізична особа. Безумовно відчужувачем у спадковому договорі може бути тільки фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність, оскільки в цьому випадку вона може вчиняти будь-які правочини.

За загальним правилом, повну  цивільну дієздатність має фізична  особа, яка досягла 18-річного віку. Але з цього правила є винятки, оскільки набуття фізичною особою повної цивільної дієздатності закон пов’язує не лише з досягненням певного віку, а й з іншими юридичними фактами. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ч. 2 ст. 34 ЦК України). Крім того, повна цивільна дієздатність може бути надана: фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором; неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини; фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Нічого не сказано у законі про те, чи може неповнолітня фізична особа бути відчужувачем та набувачем за спадковим договором, тобто немає обмежень у віці. Оскільки неповнолітня особа може мати на праві особистої власності майно, яке вона, наприклад, отримала у порядку спадкування, то неповнолітній може передати його у власність набувачеві, тобто бути відчужувачем за спадковим договором. Але можливість неповнолітнього бути відчужувачем має контролюватися органами опіки та піклування. Так, за ч. 2 ст. 32 ЦК на вчинення правочинів неповнолітньою особою від 14 до 18 років потребується згода батьків (усиновлювачів), яка повинна бути нотаріально посвідчена, та дозвіл органу опіки та піклування. Або із майна, яке належить неповнолітній особі на праві власності, робити витрати на утримання відчужувача чи здавати в оренду відчужувачеві, наприклад, майстерню діда-скульптора може надати в користування відчужувачеві-скульптору для виготовлення скульптур, їх збереження, а за це відчужувач після його смерті передасть у власність набувачеві антикварний автомобіль та можливість отримання доходів від використання належного неповнолітньому права інтелектуальної власності.

Можливість і доцільність посвідчення спадкового договору в інтересах неповнолітнього може диктуватися різними умовами, зокрема, хворобою малолітнього або неповнолітнього, неможливістю ним виважено розпоряджатися своєю власністю. Зрозуміло, що у таких випадках за них мають здійснювати їх права та інтереси їх законні представники - батьки, але бувають випадки, коли діти опиняються сиротами і за ними доглядають опікуни та піклувальники, зокрема, похилого віку. У таких випадках, вони навіть не здатні передати належне їм майно, оскільки за заповітом з умовою умова має існувати на момент відкриття спадщини, тому особи похилого віку не здатні говорити про те, що малолітній або неповнолітній стануть власниками лише після досягнення віку, з яким фізична особа набуває повної дієздатності [16, c.5].

Щодо «іншої особи», яка може бути набувачем спадкового договору, то цей термінуч. 1 ст. 1303 ЦК вживається в однині. На практиці виникає запитання, а чи можуть бути відчужувачами і одночасно набувачами дві особи - родичі, друзі, які можуть мати на праві власності спільне майно або кожний своє, роздільне. Щодо набувача, то термін «фізична та юридична особа» також вживається в однині. На нашу думку, таке положення ЦК не свідчить про заборону посвідчувати спадковий договір щодо лише однієї фізичної особи чи лише однієї юридичної особи (наприклад, набувачем може бути концерн) .

Щодо можливості юридичної особи  стати набувачем за договором, то в законі не встановлено жодних обмежень організаційної форми таких осіб. Отже, комерційні особи, а також особи  з іноземними інвестиціями можуть стати  набувачами за спадковим договором. Однак вважаємо необхідним виходити з мети діяльності юридичної особи та цілей відчужувача майна. Тобто в разі наявності у спадковому договорі елементів договору довічного утримання, пропонується перевагу надавати громадським об'єднанням, які не мають на меті отримання прибутку.

Загалом, вважається доцільним  ліцензувати таку форму діяльності, яка передбачає виконання умов спадкового договору, довічного утримання (догляду), оскільки тут будуть використовуватися кошти юридичної особи на виконання умов спадкового договору або договору довічного утримання. Зокрема, юридичні особи, метою яких є отримання прибутку, сплачують високі податки на відміну від громадських об'єднань [8, c.12].

Зазначаючи про суб'єктів  спадкового договору, треба сказати  і про призначену особу (ч. З ст. 1307 ЦК), яка здійснюватиме контроль за виконанням обов'язків набувачем після смерті відчужувача та необхідності закріплення у договорі її прав та обов'язків. Крім того, слід зауважити, що така особа може бути призначена відчужувачем лише за її згодою, а така згода має бути належним чином оформлена. Автори виходять з того, що призначення фактично «контролера спадкового договору», якого позначають у договорах «Призначеною особою», може відбуватися декількома способами, які мають зменшити вірогідність або унеможливити виникнення домовленості між цією особою та набувачем, що може мати місце після смерті відчужувача.

По-перше, призначена особа  може лише обумовлюватися у спадковому договорі, а не обов’язково зазначатися. Наприклад, автори вважають, що у тексті договору може бути зроблена позначка, що особа, яка контролюватиме виконання договору, зазначена у заповіті відчужувача. Зокрема, відповідними повноваженнями може бути наділений й виконавець заповіту. Якщо така особа позначена у секретному заповіті, то до його розкриття ніхто не буде здатен вказати призначену особу, а це відбудеться при оголошенні змісту заповіту, тобто після смерті заповідача і одночасно відчужувача за спадковим договором. По-друге, вважається, що особу, призначену виконувати спадковий договір, можна не тільки зазначити у змісті цього документу, а й ввести до складу осіб, які беруть участь у його посвідченні. Наприклад, якщо зазначити призначеною особою відоме адвокатське об’єднання, то можна сподіватися, що воно не буде ризикувати своїм ім'ям задля отримання незначної вигоди. Тобто автори вважають, що юридичні особи можуть приймати участь у спадкових договорах не тільки в якості набувачів майн, а й як призначені для здійснення контролю за ходом виконання договору особи [8, c.13].