Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Апреля 2013 в 22:21, курсовая работа
Між тим, серед раніше широко відомих цивільно-правових відносин у Цивільному кодексі (далі – ЦК) України з'явилися і такі, які суттєво відрізняються від типових договірних. До таких належить раніше невідомий вітчизняній спадковій системі інститут спадкового договору. Цей специфічний аспект договірних відносин потребує подальшого розгляду в українській науковій та навчальній літературі.
При цьому уявляється, що розмір винагороди призначеної у договорі особи може наводитися як у його змісті, так й зазначатися окремо, оскільки матеріальні взаємовідносини відчужувача та призначеної особи не стосуються набувача за договором. Тому доцільно зазначити винагороду призначеної особи окремо та обумовити її виплату таким чином, щоб набувач не мав певної уяви про її розмір та її виплата здійснювалася після смерті відчужувача.
До прав та обов'язків призначеної особи слід віднести:
Щодо прав та обов'язків сторін спадкового договору, то ст. 1305 ЦК регламентує лише обов'язки набувача у спадковому договорі. Так, набувач у спадковому договорі зобов'язаний:
Для аналізу таких прав та обов'язків набувача, крім ст. 1305 ЦК, потрібно брати до уваги й ст. 1302 ЦК та її зміст. Зокрема, у ст.1302 ЦК на відміну від ст. 1308 ЦК йдеться про виконання розпорядження, а не певних дій. Крім того, у ст. 1302 ЦК час переходу права власності на майно відчужувача встановлюється після смерті відчужувача, а в ст. 1305 ЦК йдеться про час відкриття спадщини (як до, так і після). Рахувати час від моменту відкриття спадщини не зовсім коректно, оскільки в спадковому договорі може бути встановлено умову про перехід всього майна відчужувача після його смерті до набувача, а тому спадщина відкриватися не повинна.
Отже, при посвідченні спадкового договору доцільно чітко встановлювати умови виконання зобов'язань до смерті відчужувача та після його смерті. Крім того, у спадковому договорі можуть мати місце умови, які стосуватимуться особисто відчужувача, наприклад, надання йому матеріальної допомоги до його смерті, а також розпорядження щодо його, відчужувача, поховання та періодичного проведення поминальних обідів на його честь після його смерті.
Але у спадковому договорі
можуть мати місце умови, які стосуються
виконання набувачем зобов'
Відносно терміну виконання зобов'язань набувачем після смерті відчужувача, то цей період необхідно конкретизувати щодо зазначення в спадковому договорі точної дати чи обставини, з настанням якої має бути виконане розпорядження відчужувача, оскільки після смерті відчужувача законом не визначено, що призначена особа чи нотаріус вправі встановлювати терміни виконання зобов'язань набувачем. Цю умову слід вважати істотною, оскільки за ст. 1307 ЦК відчужувач може визначити особу, яка лише контролюватиме виконання, але остання і нотаріус вправі тільки вимагати належного виконання зобов'язань у зазначені у договорі строки [9, c.99].
У спадковому договорі повинні бути передбачені не тільки обов'язки набувача, а й обов'язки відчужувача. Так, відчужувач зобов'язаний:
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком іншою особою, яка зобов'язалася поховати померлого. Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються: лікарське свідоцтво про смерть - закладом охорони здоров'я; свідоцтво про смерть та довідка про смерть - відділом реєстрації актів громадянського стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України. Зазначені документи можуть видаватися за дорученням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов'язалася поховати померлого, іншій юридичній чи фізичній особі [9, c.101].
2.2. Укладення спадкового договору
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства і основоположним принципом договірного права, який створює найсприятливіші передумови для вступу в договірні відносини.
В зарубіжних джерелах є міркування з приводу недопустимості укладення спадкового договору, який за законодавством окремих країн є однією з підстав спадкування (НЦУ, ЦК Австрії, ЦК Швейцарії) з огляду на те, що він обмежує свободу заповіту спадкодавця [6, с. 68], а у вітчизняних – критиці піддається положення про те, що на майно, визначене спадковим договором, накладається заборона відчуження, мовляв, це обмежує можливості відчужувача розпорядитися вказаним майном за життя, і позбавляє його можливості розпорядитися ним на випадок смерті.
В разі укладення спадкового договору можливість розпорядження майном обмежується не більше, ніж, скажімо, в разі укладення договору купівлі–продажу чи дарування. Адже якщо певне майно є предметом договору купівлі–продажу чи дарування, то продавець або, відповідно, дарувальник більше не може розпорядитися цим майном ні за життя (наприклад, укласти стосовно цього ж майна інший договір купівлі–продажу чи дарування або передати це майно у власність певній особі на підставі інших цивільно-правових договорів), ні на випадок смерті, бо на момент відкриття спадщини таке майно не включатиметься до її складу внаслідок того, що продавець чи дарувальник розпорядився майном ще за життя. І у цьому не вбачається жодного обмеження можливості розпоряджатися майном.
Спадковий договір є договором за життя і, розпорядившись певним майном ще за життя, відчужувач не може розпорядитися ним ні вдруге за життя, ні на випадок смерті.
По-друге, закріплений
законом принцип свободи
Тому в цьому аспекті спадковий договір є навіть більш, так би мовити, привабливим, бо становище відчужувача є кращим порівняно зі становищем того ж продавця чи дарувальника.
Тому обмеження можливості розпорядження майном внаслідок укладення спадкового договору є цілком природним явищем і жодним чином не характеризує цей договір з негативного боку. Більше того, порівняно з іншими договорами про відчуження майна, спадковий договір в цьому відношенні має свої переваги, оскільки за відчужувачем, хоч і з деякими обмеженнями, але зберігається право розпоряджатися майном [10, c.288].
Що стосується порядку укладення спадкового договору, то незважаючи на те, що він має свої особливості, щодо порядку його укладення все ж застосовуються загальні положення про укладення договорів. Це пов’язано з тим, що незалежно від диференціації договорів за різними критеріями, їх поєднує загальне для будь-якого без винятку договору начало, що будь-який договір становить домовленість сторін.
Будь-який договір –
це взаємне узгоджене
Процес укладення договору передбачає наявність двох послідовних стадій:
1) пропозиції укласти договір (оферта);
2) прийняття пропозиції укласти договір (акцепт).
Оферта регулюється нормами ст. 641 ЦК України, в якій зокрема подано її поняття, вимоги, які до неї пред’являються, визначено, які правові наслідки вона має, та як відмежувати оферту від суміжних правових понять.
Проте, досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору не є достатнім для його укладення, оскільки згідно з вимогами норми ч. 1 ст. 638 та ст. 640 ЦК України така згода повинна бути досягнута в належній формі.
Договір завжди є двостороннім правочином, тому у визначенні форми договору сторони повинні керуватися загальними положеннями щодо форми правочинів, крім випадків, коли закон прямо зазначає, в якій формі належить укладати той чи інший договір.
Крім того, при визначенні форми договору сторони можуть, керуючись принципом свободи договору, на власний розсуд визначити ту форму, в якій вони бажають закріпити свої договірні відносини. Проте свобода договору не може бути абсолютною, тому закон встановлює певні межі свободи укладення договору для того, щоб вільне волевиявлення учасників договору не порушувало інтересів суспільства [5, с. 345].
Власне таке обмеження свободи сторін у виборі форми договору викладене у вигляді застереження в ч. 1 ст. 639 ЦК України і полягає в тому, що сторони не можуть на власний розсуд обрати форму договору, якщо вимоги щодо форми договору встановлені законом.
Норма ст. 1304 ЦК України визначає, що спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. При недотриманні цієї вимоги спадковий договір є нікчемним з огляду на ч. 1 ст. 220 ЦК України.
Водночас майно, визначене у спадковому договорі, набувається у власність набувача після смерті відчужувача, а тому лише нотаріальне посвідчення договору може забезпечити реальний перехід майна від відчужувача до набувача: за життя відчужувача на майно нотаріус накладає заборону відчуження, а після його смерті на примірнику правовстановлювального документа роблять напис про перехід права власності до набувача у зв’язку зі смертю відчужувача.
Власне, враховуючи наведену законодавчу вимогу про нотаріальне посвідчення спадкового договору, можна говорити про те, що навіть якщо й буде пропозиція укласти спадковий договір з усіма визначеними законом необхідними для неї ознаками та повне і безумовне прийняття цієї пропозиції іншою стороною, то в контексті укладення спадкового договору це не спричинить ніяких правових наслідків: договір все одно не буде укладено, оскільки згода має бути досягнута ще й в належній формі. Тому, незважаючи на досягнення згоди щодо всіх істотних умов, спадковий договір має бути нотаріально засвідчений . скільки спадковий договір, передбачений гл. 90 ЦК України, не є підставою спадкування, а отже, відчужувач шляхом укладення цього договору не розпоряджається на випадок смерті, хоча й момент переходу майна у власність набувача й визначається моментом смерті відчужувача та й сам договір називають "спадковим", то до відчужувача не повинні застосовуватися вимоги, пред’явлені до особи, яка вчиняє особисте розпорядження на випадок смерті.
Отож, до відчужувача у спадковому договорі не застосовують вимог ст. 1234 ЦК України, а саме те, що відчужувач може укласти спадковий договір лише особисто. А тому при укладенні спадкового договору відчужувач може діяти через представника. Такої ж позиції притримується Р.А. Майданик, який зазначає, що спадковий договір може бути укладений відчужувачем особисто або через представника [9, с. 393].
Особиста присутність другої сторони спадкового договору – набувача також не вимагається, оскільки й на його стороні, на нашу думку, допускається представництво.
При посвідченні спадкового договору нотаріус, передусім, повинен встановити особу відчужувача та набувача або їхніх представників, які особисто звернулися за посвідченням спадкового договору, на підставі документів, передбачених п. 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі – Інструкція) [1].
При посвідченні спадкового договору нотаріус має з’ясувати обсяг цивільної дієздатності осіб, які беруть участь в укладенні договору, а якщо якась зі сторін чи обидві сторони діють через представника, то нотаріус повинен перевірити й повноваження представника.
Якщо відчужувачем є одне з подружжя і спадковий договір укладається з приводу майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, нотаріус повинен перевірити наявність письмової згоди другого з подружжя, оскільки згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Те саме стосується і випадків, коли набувачем у спадковому договорі є одне із подружжя і передбачені спадковим договором дії виконуватиме набувач за рахунок майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.