Правове реглювання охорони праці

Закон не відмінив жодної з діючих норм і дозволив:

•  створити органи управління охороною праці та систему органів нагляду за охороною праці;

•  створити власну нормативну базу з охорони праці;

•  забезпечити гласність з питань охорони праці;

•  ввести економічні важелі управління охороною праці;

•  визначити роль колективних договорів;

•  увести нові інститути  управління і нагляду за охороною праці на підприємстві (уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці);

•  розпочати підготовку дипломованих спеціалістів з охорони  праці. Розглянемо основні принципи державної політики в галузі

охорони праці:

« пріоритет життя  і здоров'я працюючих, відповідальність роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці;

•   комплексне  вирішення  завдань охорони  праці  на основі створення національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці  та виробничого середовища;

•  соціальний захист працівників, повне відшкодування  шкоди потерпілим від нещасних випадків, профзахворювань;

•   встановлення єдиних вимог з охорони праці для  всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності;

•  організація навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працюючих з питань охорони праці.

Закон України  «Про загальнообов'язкове державне соціальне  страхування від нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

Цей Закон визначає правову  основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Завданнями страхування  від нещасних випадків є такі:

•  здійснення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням;

•   відновлення  здоров'я та працездатності потерпілих па виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

•  відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Дія Закону поширюється  на осіб, які працюють за умовами  трудового договору на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.

Гарантом забезпечення прав у страхуванні від нещасних випадків на виробництві для всіх застрахованих є держава.

Кодекс законів  про працю

Кодекс законів про  працю України — основний закон  національного трудового законодавства.

Законодавство про працю  України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами  України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Працівники реалізують право на працю укладанням трудового  договору на підприємстві, в установі тощо.

Працівники мають право на:

•  відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про  щорічні оплачувані відпустки;

•  здорові й безпечні умови праці;

•  матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, у разі хвороби, втрати працездатності, а також матеріальну допомогу в разі безробіття;

•  об'єднання в  професійні спілки;

•  вирішення колективних  трудових конфліктів.

Умови договорів про  працю, які порушують чинне законодавство України про працю, вважаються недійсними.

Закон України «Про охорону здоров'я населення»

Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи охорони здоров'я населення в Україні.

За Конституцією України  кожен громадянин України має  право на охорону здоров'я. Це право передбачає:

•  життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я людини;

•  безпечне для життя  і здоров'я навколишнє природне середовище;

•  безпечні та здорові  умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

•  кваліфіковану медико-санітарну  допомогу, до якої входить також вільний вибір лікаря та медичної установи;

•  матеріальну компенсацію  за втрачене здоров'я.

Закон України «Про пожежну безпеку»

Закон визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України. Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон наголошує, що забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників.

Власники підприємств  зобов'язані:

•  розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;

•  забезпечувати дотримання протипожежних вимог, стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов державного пожежного нагляду;

•  організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки. У загальноосвітніх, професійних  і вищих навчально-виховних

закладах організовується  вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також  дій у разі пожежі.

          Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»

Завданням законодавства  про охорону навколишнього середовища є встановлення відносин у галузі охорони, використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідація негативного впливу господарської діяльності на довкілля.

Закон передбачає підвищення екологічної культури населення, а також підготовку кваліфікованих спеціалістів через обов'язкову освіту і виховання у сфері охорони навколишнього природного середовища в навчально-виховних закладах.

Кожен громадянин України  має право на:

•  безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

« отримання екологічної  освіти;

•  участь у роботі громадських екологічних об'єднань. Державний контроль у сфері охорони довкілля здійснюють Ради депутатів, Міністерство екології та _природних ресурсів і Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Громадський контроль за охороною навколишнього природного середовища здійснюється громадськими інспекторами.

Нагляд за дотриманням  вимог законодавства здійснює Генеральний  прокурор України.

Закон регулює також  використання природних ресурсів. Для  фінансування заходів з охорони  довкілля створено державний і регіональний фонди охорони навколишнього природного середовища за рахунок:

•  штрафів за забруднення  довкілля;

• штрафів за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища;

•  добровільних внесків  підприємств та окремих громадян.

У законі визначено заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, а також природні території та об'єкти, що підлягають окремій охороні (природно-заповідний фонд, курортні та лікувально-оздоровчі зони тощо).

Порушення законодавства України про охорону довкілля тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, кримінальну відповідальність.

Законодавство України  про охорону навколишнього природного середовища складається з цього Закону, а також із земельного, водного, лісового кодексів, законодавства про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону та використання рослинного і тваринного світу.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів  про охорону праці службовою  особою підприємства, установи, організації або громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, — карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки,— карається виправними роботами на строк до двох років  або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи .займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

Основним безпосереднім  об’єктом злочину є конституційне  право людини і громадянина на безпечні умови праці. Додатковим обов’язковим об’єктом виступає здоров’я особи.

Потерпілим від злочину  може бути особа, яка має постійний  або тимчасовий зв’язок з даним  підприємством, установою, організацією чи з виробничою діяльністю громадянина  — суб’єкта підприємницької діяльності, тобто учасник виробничого процесу.

Визнання особи потерпілим не залежить від того, перебуває  особа в трудових відносинах з  об’єктом, де стався нещасний випадок  на виробництві, чи пов’язана з ним  Іншими відносинами — адміністративними (учні, студенти-практиканти, відряджені), цивільно-правовими. Водночас не можуть визнаватися потерпілими від цього злочину особи, не пов’язані з даним виробництвом, зокрема представники контролюючих органів, громадяни, які випадково опинилися на території підприємства, установи, організації, де з ними стався нещасний випадок, замовники продукції чи послуг, особи, ^які мешкають поблизу підприємства. Заподіяння шкоди таким особам у зв’язку з діяльністю виробничого підрозділу залежно від конкретних обставин справи дає підстави кваліфікувати вчинене як злочин у сфері службової діяльності, злочин проти життя та здоров л особи, проти довкілля.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновоки до розділу 1.

 

Отож, підводячи  підсумки, дамо легальне визначення поняття  охорони праці, що нам подається  в ст. 1 Закону України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці»: Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Також до поняття охорони праці входять і всі ті заходи, що спеціально призначені для створення особливих полегшених умов праці для жінок і неповнолітніх, а також працівників зі зниженою працездатністю! Тому правове регулювання охорони праці охоплює розробку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих — жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо.

Головною метою охорони  праці є створення на кожному  робочому місці безпечних умов праці, безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та професійних захворювань.

Створення безпечних і здорових умов праці сприяє підвищенню її продуктивності та зниженню собівартості продукції. Підвищення продуктивності відбувається за рахунок зниження стомлюваності працюючих протягом робочого часу, його раціонального використання. Собівартість продукції знижується при зменшенні витрат на компенсацію втрат робочого часу в зв'язку з тимчасовою або стійкою непрацездатністю, а також при зниженні витрат на оплату пільг за роботу в несприятливих умовах.

У Законі «Про охорону праці» вперше в історії України економічні заходи управління охороною праці зведені до рангу державної політики. Цим Законом у суспільстві стверджуються принципово нові взаємовідносини, що базуються на економічному механізмі управління умовами праці — формуванні у власника (роботодавця) економічної зацікавленості у здійсненні заходів щодо поліпшення умов праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

2.1. Законадавство Європейського Союзу з охорони праці.

 

З моменту отримання  Україною незалежності вона свій подальший  розвиток спрямувала на впровадження в національну практику європейських цінностей в галузі прав і свобод людини та інтеграцію у європейське співтовариство.

Сьогодні завданням  номер один для України є набуття  членства у Європейському Союзі. Зазначимо, що двосторонні стосунки Україна-Європейський Союз були започатковані відразу після здобуття Україною незалежності. Саме тоді країни-члени Європейського Союзу закликали Україну до відкритого і конструктивного діалогу. Згодом Україна стала першою країною на теренах СНД, яка уклала Угоду про партнерство та співробітництво з ЄС, де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. Угоду було підписано 14 червня 1994 р. у Люксембурзі та ратифіковано Верховною Радою України 10 листопада 1994 р.

На Копенгагенському саміті Україна - Європейський Союз 4 липня 2002 р. Європейський Союз підтвердив свою готовність продовжувати співробітництво і підтримувати Україну в адаптації законодавства, що є одним з ключових елементів співробітництва між Україною та Європейським Союзом. Європейський Союз привітав прагнення України розробити план-графік адаптації законодавства у пріоритетних сферах. На Ялтинському самміті Україна - Європейський Союз 7 жовтня 2003 року досягнуто спільне розуміння, що одним із найбільш ефективних шляхів використання можливостей нинішнього розширення ЄС для України є інтенсифікація нею роботи у напрямі адаптації національного законодавства, норм і стандартів до відповідних норм ЄС. Європейський Союз підтвердив свою готовність продовжувати співробітництво і підтримку України у процесі адаптації законодавства.