Правове реглювання охорони праці

б) оцінка ризиків, яких не можна уникнути;

в) усунення небезпек у  їх джерелах;

г) врахування людського  фактора під час роботи, особливо, при облаштуванні робочих місць, виборі засобів праці, робочих і  технологічних процесів, передусім, з точки зору полегшення монотонної роботи та роботи в ритмі, заданому машиною, а також послаблення її шкідливого впливу на здоров’я;

д) адаптування до технічного прогресу;

е) виключення або зменшення  небезпек;

ж) планування запобігання  небезпекам з урахуванням стану техніки, організації праці, умов праці, соціальних відносин і впливу навколишнього середовища на робочому місці;

з) надання пріоритету колективним захисним заходам над  індивідуальними захисними заходами;

і) належний інструктаж працівників".

Також в національному  законодавстві не знайшов свого  відбиття обов’язок роботодавця  встановлений пунктом 2 ст.10 Директиви  №89/391/ЄЕС, щодо здійснення необхідних заходів з тим, щоб роботодавці  працівників інших підприємств, залучених до роботи на його підприємстві або виробництві одержували призначену для них інформацію стосовно: загроз для безпеки і здоров’я, а також захисних та запобіжних заходів на підприємстві або виробництві в цілому, а також для кожного робочого місця або виду робіт; чисельності працівників для надання першої допомоги, боротьби з пожежею і евакуювання працівників, їх підготовки та обладнання, що є в їх розпорядженні.

Вимоги інших вищезазначених директив Європейського Союзу певним чином враховані національним законодавством в сфері охорони праці. В той же час, в національному законодавстві відсутній комплексний нормативно-правовий акт, який би комплексно регламентував питання висвітлені у Директиві Ради № 89/654/ЄЕС "Про мінімальні вимоги щодо безпеки і охорони здоров’я в робочих зонах" від 30 листопада 1989 р. Нагадаємо, що вказана директива закріплює обов’язки роботодавця щодо забезпечення безпеки і захисту здоров’я в робочих зонах, встановлює мінімальні приписи щодо безпеки і захисту здоров’я для робочих зон, що використовуються вперше та мінімальні приписи щодо безпеки і захисту здоров’я для робочих зон, що вже використовуються.

Крім цього сьогодні в Україні застосування знаків безпеки  регулюється ще нормами Державного стандарту СРСР (ДОСТ 12.4.026-76. ССБТ. "Кольори  сигнальні та знаки безпеки"), який не в усьому відповідає Директиві Ради № 92\58\ЄЕС "Про мінімум вимог до забезпечення знаків безпеки й/або гігієни праці" від 24 червня 1992р. Так, п.3.13 "Вказівні знаки" ДОСТу 12.4.026-76. ССБТ. закріплює, що ці знаки призначені для вказівки місцезнаходження різних об'єктів і пристроїв, пунктів медичної допомоги, питних пунктів, пожежних постів, пожежних кранів, гідрантів, вогнегасників, пунктів повідомлення про пожежу, складів, майстерень та встановлює такі основні характеристики цих знаків: синій прямокутник, окантований білою каймою по контуру. У той же час п.3.4 "Знаки аварійних маршрутів або першої допомоги" та 3.5 "Знаки для боротьби з пожежею" Директиви Ради № 92\58\ЄЕС встановлюють у першому випадку такі основні характеристики знаків: прямокутна або квадратна форма, біла піктограма на зеленому фоні, а в іншому - прямокутна або квадратна форма, біла піктограма на червоному фоні.

З огляду на це вважаємо за необхідне розробити комплексний  нормативно-правовий акт, який би встановлював мінімальні норми щодо безпеки і  охорони здоров’я у робочих зонах  та відповідав би Директиві Ради № 89/654/ЄЕС. Крім цього існує необхідність у розробці на основі Директиви Ради № 92\58\ЄЕС національного нормативно-правового акту, який би закріплював вимоги до забезпечення знаків безпеки й/або гігієни праці.

2.2. Досвід європейських країн в сфері охорони праці.

Як відомо, світове  співтовариство у цілому несе важкий тягар витрат, породжуваних нещасними випадками на виробництві, результатом яких стають людські страждання і матеріальні втрати. Про масштаб проблеми свідчить той факт, що в усьому світі за шість років другої світової війни травми на виробництві одержало значно більше людей, ніж було поранено в боях.

Маються різні підрахунки вартості нещасних випадків і професійних  захворювань у промислово розвитих країнах. Наприклад, відповідно до доповіді комісії лорда Робенса, загальна вартість нещасних випадків і професійних захворювань у Великобританії в 1969 р. склала суму, рівну 0,87% валового національного продукту. Статистика США дає загальну вартість каліцтв у результаті нещасних випадків на виробництві в 1965 р. у сумі 11 млрд. дол., причому в цю суму не включений матеріальний збиток, заподіяний виробництву. Національна рада з безпеки праці США оцінював вартість нещасних випадків у країні в 1976 р. у 51,1 млрд. дол.

З огляду на це у другій половині ХХ ст. промислово розвинуті  країни світу почали приділяти значну увагу питанням забезпечення охорони праці та виробничого побуту. Сьогодні в європейських країнах увага до цього питання приділяється як з боку держави, так і з боку суб'єктів трудових правовідносин. Це проявляється у встановленні великої кількості правил, техніко-юридичних стандартів, що стосуються вимог до виробничих приміщень, оснащенню запобіжними пристроями верстатів і машин, сидінь для робітників, електро- і вибухобезпеки, змісту й експлуатації парових казанів, захисту від радіоактивного випромінювання, пожежобезпеки, засобам індивідуального захисту, режиму температури і вологості, стану повітряного середовища, шуму і вібрації, освітленості, питному режиму, їдальням і буфетам, санітарно-побутовим приміщенням і пристроям (туалети, душові, роздягальні і т.п.). Установлено критерії класифікації підприємств за ступенем їхньої шкідливості для здоров'я працюючих, відповідальність виробників і постачальників виробничого устаткування, норми по навчанню працівників безпечним методам праці.

В усіх європейських країнах  створені спеціальні державні органи, покликані забезпечувати реалізацію законодавства з охорони праці, техніці безпеки, видавати відповідні правила і стандарти, координувати роботу в цій області всіх державних  органів і неурядових установ. Так, у Швейцарії контролює застосування законодавства про охорону праці Федеральне бюро промисловості, мистецтв і ремесел. У ньому існує відділ захисту працівників, що складається з чотирьох інспекцій, кожна з яких займається одним з чотирьох регіонів країни. Цьому відділу додані дві служби трудової медицини в Берні і Цюріху.

Практичний контроль за застосуванням законодавства  про охорону праці здійснює кантональна  влада, що має в своєму розпорядженні  власні служби санітарії і захисту  від пожеж. Ці служби по-різному оснащені і різняться за чисельністю. Так, в Женевському кантоні вказані служби значні по кількості працівників і добре екіпіровані, то в кантонах з незначною промисловістю вони досить слабкі.

У 1984 р. у Швейцарії  набрав сили консолідований закон, яким охоплені всі аспекти безпеки і гігієни праці. Цей закон надає право інспекторам припиняти роботу підприємства або роботу на будівельному майданчику, якщо вони вважають, що існує серйозний ризик каліцтва або захворювання для працівників.

Важливий вплив на стан безпеки праці має так  звана Національна каса, що здійснює страхування від нещасних випадків і професійних захворювань. Ще в  Законі 1911 р. про страхування на випадок  захворювання або травматизму було передбачено, що кожне підприємство повинне в обов'язковому порядку страхувати працівників від зазначених ризиків. Тому Національна каса, що займається таким страхуванням, має можливість значно впливати на галузь безпеки і гігієни праці, встановлюючи умови, обов'язкові для дотримання. Національна каса, будучи суб'єктом приватного права, підтримує тісні відносини з федеральною і кантональною владою з усіх питань безпеки і гігієни праці в країні. Усі серйозні нещасні випадки на виробництві піддаються перевірці інспекторами каси (незалежно від державної інспекції). В їх компетенції видавати накази про зупинку на виробництві всіх операцій, які вони вважають небезпечними. Ці інспектори мають доступ також до регістрів нещасних випадків і професійних захворювань на підприємствах і можуть рекомендувати збільшення страхових внесків для тих підприємств, у яких є недоліки в цій області або в яких незадовільні програми безпеки й охорони здоров'я.

Національна каса також  має свої лабораторії, де вивчаються проблеми, пов'язані з пневмоконіозами, впливом хімічних речовин, іонізуючою радіацією, шумів і вібрацій.

У Німеччині програми безпеки і гігієни праці багато в чому схожі на швейцарські, наприклад, тут також домінуючу роль у  страхуванні від нещасних випадків грають приватні організації. Діюча  у ФРН загальна система запобігання нещасним випадкам складна і складається з багатьох елементів.

Безпека і гігієна  праці в Німеччині регламентуються  двома типами положень:

1) офіційні державні  тексти (закони і постанови);

2) правила запобігання  нещасним випадкам, видані страховими асоціаціями в різних областях економічної діяльності. Так, законами регулюється ряд класичних проблем запобігання нещасним випадкам (пов'язаних з паровими казанами, ліфтами, пожежонебезпечними рідинами, вибуховими речовинами й іншими небезпечними матеріалами), а постанови стосуються захисту молодих працівників і вагітних жінок. Правила запобігання нещасним випадкам, які видаються страховими асоціаціями, стосуються звичайних промислових ризиків, створюваних машинами в таких галузях, як швейна промисловість, виробництво хімічних речовин, гончарна справа, а також ризиків поводження з матеріалами. Ці правила повинні доповнювати офіційні тексти. Хоча згадані правила не є обов'язковими, вони дуже впливають на безпеку праці: фактично їх розглядають як директиви інспекторам, які їх враховують при проведенні інспекцій.

Відповідальність за безпеку праці лежить на підприємці, однак законом передбачено, що в  деяких випадках необхідно заручитися згодою сторін, зацікавлених у безпеці  на робочому місці, наприклад заводського комітету. Підприємець зобов'язаний при певному чисельному складі працівників і в залежності від ступеня ризику на виробництві призначити заводського лікаря й інженера по техніці безпеки. На підприємствах з числом працюючих більш 20 осіб повинні призначатися уповноважені по техніці безпеки, що зі своєї ініціативи здатні сформулювати рекомендації і пропозиції в області своєї компетенції.

Інспекція праці забезпечується спільно компетентними службами окремих земель і страхових асоціацій, причому останні організують свою службу за галузевим принципом, а не за регіональним. Також у ФРН мається широка мережа спеціалізованих центрів з випробування матеріалів.

У французькому Законі про  гарантії проти професійних ризиків 1991р. встановлено обов'язок працівників відповідно до інструкцій, отриманих від адміністрації, і правил внутрішнього трудового розпорядку піклуватися про свою безпеку і здоров'я, а також про безпеку інших осіб. За порушення цього обов'язку працівники в ряді випадків караються штрафами. У Франції працівник вправі відмовитися виконувати небезпечну для його життя і здоров'я роботу.

Контроль за забезпеченням  безпечних та здорових умов праці  у Франції здійснює інспекція  праці. Даний орган не має права  безпосередньо притягати до відповідальності винного підприємця, а повинний звертатися в судові органи. Також інспектори праці не можуть самі при надзвичайних обставинах тимчасово закривати підприємства або видавати обов'язкові накази (наприклад, про евакуації персоналу). У цьому случаю інспектори повинні звертатися в суд, що розглядає таке звертання в прискореному порядку.

У Франції законодавство  передбачає створення на підприємствах  з числом працівників більш 250 соціальної служби з проблем праці. Персонал служби призначається за згодою між  адміністрацією і комітетом підприємства, а при відсутності домовленості - інспектором праці. Мета служби - надання допомоги працівникам у рішенні психологічних проблем, особливо жінкам, молоді, інвалідам, літнім трудящим. Ці служби повинні координувати і спрямовувати дії адміністрації і комітету підприємства на вирішення соціальних питань; сприяти створенню на підприємстві сприятливого психологічного клімату, задоволеності всіх працівників працею, запобіганню стресів, виробничого дискомфорту, "виробничої туги".

Важливе місце в сфері  забезпечення безпечних та здорових умов праці в країнах Європейського  Союзу посідають організації  трудящих (частіше всього це профспілкові організації). Слід зазначити, що функції  та повноваження організацій трудящих у питаннях охорони праці різних європейських країн значно різняться. Як правило, функції та повноваження представницьких органів визначається в їхніх відносинах з роботодавцями. Вони визначаються трьома основними моментами: правом на одержання інформації і дачу консультацій, правом стежити за дотриманням норм в області безпеки і гігієни праці всередині і поза підприємством, правом накладати заборону або відмовлятися від згоди на рішення, прийняті роботодавцем у цій області. Останнє право було надано представникам трудящих у ФРН, Нідерландах і Люксембурзі. Представники трудящих Данії наділені деякими правами щодо прийняття спільних рішень, але ці права носять обмежений характер, а в Бельгії і у Франції це право стосуються лише деяких рішень роботодавця.

У всіх інших державах - членах Європейського Союзу представники трудящих можуть одержувати інформацію з питань гігієни і безпеки праці і з ними повинні проводитися консультації з цих питань. Так, у більшості країн ЄС прийняті правові акти загального характеру що передбачають, наприклад, що представники трудящих мають доступ до будь-якої інформації, необхідної їм для виконання своїх задач, або що з ними проводяться консультації з усіх питань, що стосується безпеки праці, охорони здоров'я і добробуту.

У більшості країн - членів Європейського союзу представники трудящих (принаймні, на найбільш великих підприємствах або на підприємствах з найбільшими ризиками для працівників) мають право на одержання і розгляд періодичних документів про заходи, які підприємство має намір здійснювати в області гігієни і безпеки праці, а у Франції, Бельгії і Нідерландах ще і річних програм діяльності адміністрації. У цих трьох країнах підприємці повинні представляти через визначений час звіт про хід виконання таких програм. Крім того, у більшості держав - членів Європейського Союзу роботодавці зобов'язані вести реєстри з вказівкою в них частоти випадків виробничого травматизму і професійних захворювань, застосування або наявності отруйних речовин, а також результатів біологічних спостережень за робітничим середовищем. В Італії колективні угоди передбачають кілька таких реєстрів, наприклад реєстр факторів потенційних ризиків у кожному робітничому середовищі або реєстр даних про неявку на роботу, про захворювання, нещасні випадки, результати медичних оглядів і т.д., що стосуються осіб найманої праці, які працюють в однакових умовах.

Крім права на одержання  інформації і на участь у консультаціях, у всіх країнах - членах Європейського  Союзу представники працівників  у тій або іншій формі мають  право брати участь в інспектуванні робочих місць і в розслідуванні випадків виробничого травматизму, але в цій області відзначається велика розмаїтість у ступені участі трудящих. Відповідно до законодавства Ірландії і Нідерландів, права трудящих досить обмежені: в Ірландії їхні представники можуть тільки супроводжувати інспектора з праці при відвідуванні підприємства; у Нідерландах вони мають право знайомитися з умовами праці на підприємстві, однак, що це означає на практиці, не ясно. В той же час, у Великобританії представники працівників мають право стежити за безпекою праці й охороною здоров'я трудящих. Британський акт, що стосується делегатів з безпеки праці і комітетів з безпеки праці, як і численні колективні угоди в Італії, дозволяють трудящим проводити свої власні інспекції і розслідування. В Італії і Норвегії інспектора з охорони праці зобов'язані консультуватися з представниками профспілок перед прийняттям своїх розпоряджень щодо порушень трудового законодавства й умов праці (у смислі техніки безпеки). У більшості інших країн - членів Європейського Союзу право контролювати застосування норм належить змішаному комітету з безпеки праці, що означає, що роботодавець і представники осіб найманої праці можуть спільно проводити періодичні інспекції робочих місць і розслідування випадків виробничого травматизму.