ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЇЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ В УКРАЇНИ

Спеціалісти служби охорони  праці мають право:

• видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;
• зупиняти роботу виробництв, дільниці, машин, механізмів, устаткування у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працівників;
• вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимоги нормативно-правових актів з охорони праці;
• надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності посадових осіб та працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста служби охорони праці може скасувати лише роботодавець.

Для нормального функціонування системи управління охороною здоров’я власник зобов’язаний розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях. Ці правила мають відповідати основним вимогам, встановленим державними міжгалузевими і галузевими нормативними актами про охорону праці.

На власникові підприємства також лежить обов’язок здійснення постійного контролю за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту і виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці.

Законодавство про охорону здоров’я передбачає й обов’язки працівників. Так, згідно зі ст. 10 Основ законодавства України про охорону здоров’я громадяни зобов’язані піклуватися про своє здоров’я. Стосовно трудового законодавства цей обов’язок полягає в тому, що працівники зобов’язані знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; додержуватися зобов’язань з охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди тощо.

Відповідно до ст. 11 Основ законодавства про охорону здоров’я іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають на території України і працюють на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності та господарювання, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов’язки в галузі охорони здоров’я, як і громадяни України.

Закон України “Про охорону праці” передбачає такі обов’язки працівника:

- дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства, знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва;

- проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Трудовий колектив також бере участь в організації охорони праці на підприємстві. Зокрема, за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу та поданням роботодавця і професійної спілки на підприємствах усіх форм власності може створюватися постійно діючий консультативний орган — комісія з питань охорони праці на підприємстві. Типове положення про таку комісію затверджено наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21 березня 2007 р. № 56

 Комісія формується  на засадах рівного представництва  осіб від роботодавця (спеціалісти  з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства) та професійної спілки, а у разі її відсутності — уповноважених найманими працівниками осіб. Рішення комісії оформляються протоколом і мають рекомендаційних характер.

За участю представників  роботодавця і трудового колективу  на підставі Типового положення з  урахуванням специфіки виробництва опрацьовується Положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці, яке затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства. Типове положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці затверджене наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду 21 березня 2007 р. № 56. Уповноважені з питань охорони праці обираються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства або цеху, зміни, дільниці, бригади, ланки тощо. Роботодавець за свій кошт організовує навчання, забезпечує необхідними нормативно-правовими актами, довідковими матеріалами з питань охорони праці та звільняє уповноважених з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку [41].

Уповноважені з питань охорони праці мають право  безперешкодно перевіряти на підприємстві стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів з охорони праці на об’єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого його обрав; вносити роботодавцю обов’язкові для розгляду пропозиції про усунення виявлених порушень з безпеки та гігієни праці, здійснювати контроль за їх реалізацією.

Встановлено гарантії прав та діяльності уповноважених з питань охорони праці. Зокрема, будь-які законні інтереси працівників у зв’язку з виконанням ними обов’язків уповноважених з питань охорони праці не можуть бути обмежені. Їхнє звільнення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється лише за згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним договором. Уповноважений з питань охорони праці може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу.

Фінансування охорони  праці здійснюється роботодавцем. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони здоров’я при виконанні трудових обов’язків. Відповідно до ст. 19 Закону України “Про охорону праці” фінансування охорони праці для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, має становити не менше 0,5 % від суми реалізованої продукції. На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 % від фонду оплати праці.

З 1 квітня 2001 р. набув  чинності Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р. і розпочав роботу Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Фонд фінансує відшкодування шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, а також здійснює заходи, спрямовані на запобігання нещасним випадкам, усунення загрози здоров’ю працівників, викликаної умовами праці; бере участь у навчанні з охорони праці; у розслідуванні нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань тощо. Законом передбачено, що Фонд надає підприємствам на безповоротній основі фінансову допомогу для розв’язання особливо гострих проблем з охорони праці. Щоправда дію цього пункту зупинено на 2008 р. Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” [54].

На власникові також  лежить обов’язок організувати за свої кошти проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба в огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведення передбачено Положенням про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р. №45 (Кодекс законів).Проведення медичних оглядів покладено на медичні заклади, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за невідповідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника.

Відповідно до ст. 21 Закону України “Про захист населення від інфекційних захворювань” постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559 затверджено Перелік професій, виробництв і організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, а також Порядок проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів і видачі медичних книжок.

Відповідно до ст. 31 Основ  законодавства України про охорону здоров’я Кабінет Міністрів України затвердив перелік професій і видів діяльності, для яких є обов’язковим первинний (перед допуском до роботи) і періодичний профілактичний наркологічний огляд для певних категорій працівників. До них належать працівники підприємств, установ, організацій, які в час виконання своїх функціональних обов’язків повинні використати насичені й ненасичені вуглеводні (нафта, бензин), спирт етиловий; працівники фармацевтичних підприємств, аптечних установ незалежно від відомчої підлеглості та форм власності; анестезіологи, медичні працівники; працівники, що виконують роботи, пов’язані з використанням вибухових речовин; працівники підприємств, які для виконання своїх професійних обов’язків повинні отримати і використати вогнепальну зброю, у тому числі працівники воєнізованої охорони, незалежно від відомчої підлеглості; водії транспортних засобів; працівники цивільної авіації, пілоти-аматори; працівники, що забезпечують рух поїздів; плаваючого складу водного транспорту; особи, що поступають на службу до органів МВС, Державної податкової служби, митних органів, СБУ, Збройних Сил, у тому числі такі, які призиваються на строкову військову службу (постанова Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. № 1238 “Про обов’язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення” (зі змінами) [37].

Власник має право  притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності й зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Дотримання правил техніки  безпеки і виробничої санітарії  залежить не тільки від виконання власником своїх обов’язків, а й від того, наскільки кожний працівник знає і виконує їх під час роботи. Тому, всі працівники при прийнятті на роботу і в процесі виконання обов'язків за трудовим договором повинні проходити на підприємстві навчання і перевірку знань з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки та дії при виникненні аварій.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджено наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 р. № 15. Цей Перелік поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності.

Навчання й інструктаж працівників з питань охорони здоров’я під час праці є складовою системи управління охороною праці. Наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 р. № 15 затверджено Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці.

Відповідальність за організацію і здійснення навчання та перевірки знань з питань охорони праці на підприємстві покладається на роботодавця. Контроль за навчанням і періодичністю перевірок знань з питань охорони здоров’я здійснює служба охорони праці.

Інструктажі працівників  за характером і часом проведення поділяють на:

1. вступний (при прийнятті на роботу);
2. первинний (на робочому місці);
3. повторний (на робочому місці з усіма працівниками: на роботах з підвищеною небезпекою — один раз на 3 місяці, на інших роботах — один раз на 6 місяців, проводиться індивідуально або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу);
4. позаплановий (при зміні правил з охорони праці, заміні обладнання або інших чинників, що впливає на безпеку праці); цільовий (при виконанні разових робіт, не пов’язаних з прямими обов’язками зі спеціальності, при ліквідації аварії, стихійного лиха.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить  безпосередній керівник робіт (начальник  виробництва, цеху, дільниці, майстер). Інструктажі завершуються перевіркою знань усним опитуванням за допомогою технічних засобів навчання, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів роботи. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони  праці, забороняється. При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажу для працівника протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством. При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

Організація роботи щодо управління охороною праці  базується на принципах теорії управління, основними з котрих є: системність, оптимальність, динамічність, наступність та стандартизація. Принцип системності полягає в тому, що процеси технології та безпеки розглядаються у взаємозв’язку.