Теоретичні проблеми кримінально правової кваліфікації групових злочинів

 

Зміст

 

ВСТУП 2

РОЗДІЛ 1. Нормативне визначення організованої злочинної діяльності: теоретичне та практичне значення 4

РОЗДІЛ 2. Особливості відповідальності за вчинення групових злочинів 14

2.1 . Особливості кримінальної відповідальності за вчинення злочинів групою осіб 14

2.2 . Особливості кримінальної відповідальності за вчинення злочинів групою осіб за попередньою змовою 23

РОЗДІЛ 3. Кримінально-правова кваліфікація групових злочинів 31

ВИСНОВКИ 40

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 43

 

ВСТУП

 

Актуальність  дослідження. Законодавчі новели Кримінального кодексу України стосовно визначення, розкриття сутності та ознак видів спільної злочинної діяльності не вирішили дискусійні питання в науці кримінального права щодо кримінальної відповідальності за групові злочини, чим обумовили необхідність комплексного дослідження окресленої проблематики. Злочинна діяльність групи осіб становить підвищену суспільну небезпеку, адже вона об’єднує зусилля декількох осіб і спрямовує їх на досягнення злочинних наслідків, які є більш істотними, ніж ті, що могли бути спричинені діями однієї особи за таких обставин. Зазначене вище зумовлено тим, що співучасники, діючи в умовах ризику, усвідомлюють підтримку один одного й розраховують на неї. Це дає їм змогу наважитися вчинити більш небезпечне посягання. Саме в групі найбільш інтенсивно відбувається процес передачі злочинного досвіду. Крім того, у злочинній групі значно більшою є можливість щодо приховування злочину та його слідів, так само, як і рівень захищеності її учасників від викриття та притягнення до відповідальності.

Актуальність проблеми посилення  боротьби з організованою злочинністю є загальновідомою для теорії і практики роботи правоохоронних органів України. Відомо, що розв’язання цієї проблеми часто турбує насамперед практиків залежно від визначення суті та поняття організованої злочинності, які повинні знати, які злочини, з якими ознаками відносять до організованої злочинності.

Результати наукових досліджень щодо загальних питань співучасті та окремих  проблем кваліфікації групових злочинів містять багато важливих теоретичних  положень. Однак деякі питання  і сьогодні залишаються дискусійними. Насамперед мова йде про зміст  поняття групового злочину та його видів згідно діючого законодавства.

Аналіз останніх досліджень. У теорії кримінального права окремі проблеми кримінальної відповідальності за групові злочини досліджували такі відомі вчені, як М. І. Бажанов, Ф. Г. Бурчак, А. О. Галіакбаров, Л. Д. Гаухман, Н. О. Гуторова, П. І. Гришаєв, М. Д. Дурманов, В. П. Ємеляьнов, М. М. Ісаєв, М. Й. Коржанський, Г. О. Кригер, Б. А. Ляпунов, В. О. Навроцький, Б. С. Никифоров, А. О. Пинаєв, О. О. Піонтковський, С. В. Познишев, М. С. Таганцев та інші.

Метою курсової роботи є аналіз теоретичних проблем кримінально-правової кваліфікації групових злочинів.

Об’єктом аналізу є групові злочини.

Предметом дослідження виступають основні теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації групових злочинів.

Завдання, які покладені в основу теоретичних досліджень:

1. визначити поняття організованої злочинності;
2. розглянути особливості відповідальності за вчинення групового злочину за змовою та без змови;
3. проаналізувати теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації групових злочинів.

При виконанні завдань курсової роботи використовувалися такі методи як: історико-правовий, діалектичний та метод порівняльного правознавства.

Структура курсової роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Робота представлена на 45 аркушах.

 

РОЗДІЛ 1. Нормативне визначення організованої злочинної діяльності: теоретичне та практичне значення

 

Актуальність проблеми посилення  боротьби з організованою злочинністю є загальновідомою для теорії і практики роботи правоохоронних органів України. Відомо, що розв’язання цієї проблеми часто турбує насамперед практиків залежно від визначення суті та поняття організованої злочинності, які повинні знати, які злочини, з якими ознаками відносять до організованої злочинності.

Панівною є думка, що поняття організованої злочинності, як і злочинності загалом, є не кримінально-правовим, а кримінологічним, з чим варто погодитися. Проте слід нагадати, що кримінологічне поняття злочинності, як і багато інших кримінологічних категорій, ґрунтується на кримінально-правовому понятті злочину. Тобто, до сукупного тлумачення злочинності кримінологи відносять лише ті діяння, які мають кримінально-правові ознаки злочину. Виникає питання, чи слід у розумінні поняття “організована злочинність” виходити з того, що воно охоплює такі самі злочини, що й категорія “злочинність” загалом, чи злочинам, що відносимо до розряду “організована злочинність”, притаманні специфічні ознаки, що відрізняють їх від інших злочинів.[13 ст. 146]

В Україні, як і в Росії, поширилося уявлення, згідно з яким злочини, що відносяться до сукупності “організована злочинність”, відрізняються від інших злочинів організаційними формами їх вчинення. Згідно з цією точкою зору злочини організованої злочинності ідентифікуються через визначення нових форм співучасті, що відрізняються більшим ступенем організованості. Ця позиція знайшла відображення і в новому Кримінальному кодексі України, у ст. 28 якого визначено наступні чотири форми співучасті: група осіб; група осіб за попередньою змовою; організована група та злочинна організація, де також визначено ознаки цих форм, які є переважно організаційними, і лише стосовно злочинної організації, крім останніх, названо деякі змістовні ознаки вчинених злочинів: тяжкі або особливо тяжкі; керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так й інших злочинних груп. У статті 27 поняття “організатор злочину” значно розширено функціональними ознаками діяльності організатора: утворення організованої групи чи злочинної організації або керівництво нею, або забезпечення фінансування чи організація приховування злочинної діяльності згаданих організованих угруповань. Крім того, до Особливої частини Кодексу включено окремий склад злочину “Створення злочинної організації” (ст. 255), в якому, крім згаданих дій, передбачено відповідальність за організацію, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення заходів організаційного, матеріального забезпечення чи координації злочинної діяльності організованих об’єднань. Залишаючи поза розглядом підставність названих трансформацій інституту співучасті, можна дійти до висновку, що новий Кримінальний кодекс України стосовно злочинів, що відносяться до сукупності “організована злочинність”, визначив особливі організаційні форми вчинення останніх, відніс до їх кваліфікації функціональні (організаційні, координаційні, забезпечуючі) дії відносно діяльності злочинних угруповань, а змістовні ознаки вчинюваних ними злочинів (крім деяких, що вчиняються злочинною організацією) не назвав.

Слід зазначити, що організаційні  особливості організованих злочинних  угруповань, безсумнівно, існують, мають  значення для запобігання, виявлення, розкриття, розслідування вчинюваних цими угрупованнями злочинів. Разом  з тим, обумовлення цими ознаками кримінально-правової характеристики злочинів, вчинюваних організованими угрупованнями, що було реалізовано у Кримінальному кодексі Російської Федерації, викликало критичні зауваження. Зокрема зазначалося, що через таку конструкцію допускається певним чином дублювання норм про співучасть у злочині, порушується загальне правило встановлення у Кодексі відповідальності за діяння, а не за те, як і в якому складі воно вчиняється.

Потрібно визнати, що деякі  з цих зауважень, насамперед останнє, на сьогодні стосуються й нового Кримінального кодексу України. Суб’єктивно-оціночний підхід потрібно буде застосовувати для розмежування як організованих груп та груп, що вчинили злочини за попередньою змовою та нібито не мають ознак “організованості”, так і різних форм організованих угрупувань: груп і організацій.

Так, на відміну від злочину, вчиненого групою за попередньою  змовою, за Кодексом злочин визнається вчиненим організованою групою, крім наявності трьох і більше його учасників, якщо група попередньо зорганізувалася. Чи можна нормативно визначити обсяг та межі попередньої змови і чи не охоплює вона певною мірою елементи організації? Ознаками організованої групі крім того визначені об’єднання єдиним планом, розподіл функцій учасників групи. А хіба група, що вчиняє злочин за попередньою змовою, діє при цьому зовсім безпланово, без жодної домовленості щодо змісту, часу та послідовності дій, без елементарного розподілу обов’язків (функцій)? Як бачимо, розмежування організованих та нібито “неорганізованих” злочинних груп проводиться за ознаками, що належать обом категоріям груп та відрізняються лише мірою, ступенем, оцінкою вияву, тобто термінологічною відмінністю, що залишає місце для суб’єктивної оцінки. У такий же спосіб визначаються організаційні ознаки організованих груп і злочинних організацій: і перші й другі — стійкі об’єднання, які попередньо зорганізувалися: перші — для вчинення злочинів, об’єднаних єдиним планом, а другі — для спільної, тобто об’єднаної, зкоординованої діяльності; перші мають розподіл функцій, другі — ієрархічну структуру, яка є різновидом розподілу функцій. Зрозуміло, що ці ознаки визначено ненормативно і за бажанням їх можна по-різному тлумачити. Відмінність злочинної організації простежується лише із наведенням змістовних ознак вчинюваних нею злочинів.

Існуюча практика кваліфікації проявів організованої злочинності  створює викривлене уявлення про  розміри останньої в Україні, перешкоджає розумінню її справжньої принципової відмінності. Застосування в новому Кримінальному Кодексі при регламентації згаданих питань оціночних ознак навряд чи сприятиме зміні такого становища. Про це йшлося на конференції з проблем реалізації нового Кримінального кодексу, яка пройшла 25–26 жовтня 2001 р. у Національній юридичній академії України ім. Я. Мудрого. Характерно, що вже після прийняття Кодексу МВС та СБУ звернулися до Міністерства юстиції з пропозиціями щодо внесення доповнень до Кодексу або Закону “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” щодо нормативних визначень.

Відомо, що в деяких країнах по-іншому вирішується проблема кримінально-правового визначення злочинів, що відносяться до категорії “організована злочинність”. У США, наприклад, з 1970 р. діє Закон про контроль над організованою злочинністю, який містить перелік злочинів, що визнаються проявами організованої злочинності. У Швейцарії визначення організованої злочинної групи ґрунтується не стільки на організаційних (об’єднання на тривалий або невизначений час), скільки на змістовних ознаках їх діяльності: отримання у незаконний спосіб доходів або інших економічних вигод, приховування протиправної діяльності від кримінального переслідування, вчинення або планування з цією метою актів насильства, залякування, впливу на політичні, громадські, адміністративні органи чи організації, юстицію, профспілки, підприємців і та ін. [17, 251]. Кримінальний Кодекс Італії (ст. 416, 416¹) за змістовні ознаки злочинів об’єднань організованої злочинності кваліфікує витягування прибутку у сфері виробництва, обмін та споживання різних товарів і благ, активне використання державних та інших соціально-політичних структур, рекет, складні фінансові операції.

Поряд з цим, останніми роками у західних країнах все частіше констатується, що найбільш небезпечні злочинні угруповання не мають сталої чітко визначеної організаційної будови. Вони часто швидко змінюють її так само, як і напрями та організаційні форми діяльності заради більш раціонального та оптимального досягнення визначеної мети. Як свідчать практика та дослідження, саме кінцева мета справжньої організованої злочинності залишається незмінною — отримання високих та надвисоких прибутків у самий раціональний спосіб та бажано у короткий строк.

Відомий багатьом фахівцям в Україні американський професор Д. Албанезе визначає організовану злочинність як “постійно діюче злочинне підприємство, що працює раціонально для отримання прибутку через незаконну діяльність у тих сферах, на які існує найбільший суспільний попит” [4, 18].

Ця важлива ознака організованої  злочинності зберігається і за умов набуття нею транснаціонального характеру. За визначенням Інтерполу, під організованою злочинністю слід розуміти “будь-яку організацію або групу осіб, що займаються постійно міжнародною злочинною діяльністю, мета якої — отримання прибутку”. Ще у 1990 році в документі Секретаріату ООН, підготовленому до проведення VІІІ Конгресу ООН із запобігання злочинності та ставлення до правопорушників, відмічалося, що організовані злочинні угрупування одержують фінансові прибутки та отримують владу через створення та експлуатацію ринків незаконних товарів та послуг [6, 8]. Сьогодні в одній з рекомендацій Міжнародного семінару ООН щодо визначення організованої злочинності зазначається, що остання — це масове об’єднання стійких і керованих угруповань, для яких злочинна діяльність є промислом і які створюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких протизаконних засобів як насильство, залякування, корупція і великомасштабні розкрадання [21, 133]. У цьому визначенні органічно поєднано організаційні, змістовні, цільові та забезпечуючі ознаки.

В одному з останніх документів ООН — Конвенції проти транснаціональної організованої злочинності, що підписана й Україною наприкінці 2000 р. (Палермо, Італія), — діяльність організованої злочинної групи вбачається у вчиненні одного або декількох серйозних злочинів (карається позбавленням волі на максимальний термін не менше чотирьох років або більш суворою мірою покарання — або злочинів, які визнаються такими у Конвенції, а її кінцева мета — у тому, щоб отримати прямо або опосередковано фінансову або іншу матеріальну вигоду (ст. 2 п. “а”) [11, 41].

Аналіз наведених сучасних визначень організованої злочинності  дозволяє виділити дві її змістовні  ознаки: організована злочинна діяльність і спрямування останньої на отримання прибутків та надприбутків.

Розглянемо, чи існує можливість нормативного визначення зазначеного  поняття.

У кримінальному праві  категорія “злочинна діяльність” згадувалася ще у дореволюційні часи [25, 17]. Іноді припускалося її ототожнення із злочинним діянням.

Кримінально-правова характеристика категорії “злочинна діяльність” принципово не змінилася у кримінальному праві і за часів незалежної України. Науково-практичні коментарі Кримінального кодексу 1960 р., підручники із Загальної частини кримінального права обмежувалися у цьому питанні визнанням стадій вчинення злочину за етапи підготовки і здійснення злочинної діяльності [5, 243], віднесенням до попередніх етапів останньої готування до вчинення злочину і замаху на вчинення злочину. Значно розширив застосування категорії “злочинна діяльність” Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України 2001 р. (власне, як і сам Кодекс). Проте у питанні співвідношення понять “злочинна діяльність” та “стадії вчинення злочину” Коментар далі повторення згаданих положень не пішов [19, 57]. У деяких роботах цього періоду, присвячених стадіям вчинення злочину, категорія “злочинна діяльність” зовсім не згадується.

Наведене уможливлює дійти  до певних висновків. Фахівці з кримінального права в Україні (як і в колишньому СРСР) використовують категорію “злочинна діяльність” при розгляді стадій вчинення злочину; наводять деякі її ознаки, проте визначення поняття “злочинна діяльність” не дають. Залишаються нез’ясованими, по-перше, достатність підстав для фактичного ототожнення злочину і злочинної діяльності, у тому числі розглядання злочину за діяльність; по-друге, обґрунтованість характеристики стадій вчинення злочину за злочинну діяльність та можливість зведення злочинної діяльності до стадій вчинення злочину і використання поняття “стадії” за замінник поняття “злочинна діяльність”.