Теоретичні проблеми кримінально правової кваліфікації групових злочинів

Головним змістом цієї кваліфікуючої ознаки "вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб" є змова, тобто домовленість двох чи більше осіб вчинити злочин спільно, загальними поєднаними зусиллями. Спільність вчинення злочину включає  загальну усвідомленість кожного співвиконавця  про те, що у вчиненні злочину  беруть участь кілька осіб, що вони діють  спільно, взаємопоєднано, допомагають один одному і кожен з них розраховує на таку взаємодопомогу. Спільність вчинення злочину — це не тільки вчинення подібних дій в один і той же час, в одному й тому ж місці. [3, 61]

Спільність вчинення злочину  — це головним чином усвідомленість згуртованості, єдності всіх учасників  злочину, розуміння того, що злочин чиниться гуртом (що надає сили, впевненості), і кожен співучасник, розуміючи  спільність вчинення злочину, розраховує на підтримку, на взаємодопомогу, на сприяння з боку інших співучасників.

Деякі злочини можуть кваліфікуватися  як вчинені групою осіб і без їх попереднього зговору про вчинення цього злочину (ч. 3 ст. 152 і ч. 2 ст. 153 КК). Як зазначив Пленум Верховного Суду, для визнання зґвалтування вчиненим групою осіб не вимагається попереднього зговору між учасниками злочину. Тобто зговір про вчинення таких  злочинів може виникнути і під  час вчинення посягання.

Третім видом групового  злочину є вчинення злочину організованою  групою (ч. 2 ст. 147, ч. З ст. 149, ч. З ст. 161, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 188, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 199, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 234, ч. 3 ст. 303, ч. 3 ст. 313, ч. 4 ст. 345 КК та ін.).

Деякі злочини за своєю  юридичною сутністю можуть бути вчинені  лише групою осіб: зговір про насильницьку зміну чи повалення конституційного  ладу або захоплення державної влади (ст. 109 КК), бандитизм (ст. 257 КК), масові заворушення (ст. 294 КК), організація  або активна участь у групових діях, що порушують громадський порядок, створення не передбачених законом  воєнізованих або збройних формувань, а так само і участь у цих  формуваннях (ст. 260 КК).

Вчинення деяких злочинів групою осіб значно підвищує їх суспільну  небезпечність, але закон не передбачає посилення покарання за них у  разі вчинення їх за попереднім зговором групою осіб чи організованою групою. До таких злочинів належать: посягання  на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК) або на життя представника іноземної держави (ст. 443 КК), умисне вбивство (ст. 115), заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 124 КК), Опір представникові влади, працівникові правоохоронного  органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку  і державного кордону або військовослужбовцеві (ст. 342 КК), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського  чи річкового судна (ст. 278 КК), незаконне  введення в організм наркотичних  засобів, психотропних речовин або  їх аналогів (ст. 314 КК) та ін. [10, 34]

Пленум Верховного Суду України  роз'яснив судам, що крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання чужого майна кваліфікуються як вчинені  за попереднім зговором групою осіб лише тоді, коли у вчиненні відповідного злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи. З цього безперечно треба  зробити висновок — якщо інші співучасники викрадення були підмовниками або пособниками, то немає підстав кваліфікувати  таке викрадення як вчинене за попереднім зговором групою осіб.

Так само і зґвалтування кваліфікується як вчинене групою осіб за ч. 3 ст. 152 КК лише тоді, коли група  осіб діяла погоджено з метою  вчинення насильницького статевого акту з потерпілою. Якщо винні особи діяли погоджено відносно кількох потерпілих, хоч кожен з них мав на меті і зґвалтував одну потерпілу, дії кожного кваліфікуються як зґвалтування, вчинене групою осіб.

Зґвалтування також визнається як вчинене групою осіб (ч. 3 ст. 152 КК) лише тоді, коли всі співучасники були співвиконавцями злочину. Співвиконавством визнаються і дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою. Дії такої особи визнаються співвиконавством зґвалтування, вчиненого групою осіб, і кваліфікуються за ч. 3 ст. 152 КК. Дії учасника групового зґвалтування кваліфікуються за ч. 3 ст. 152 КК і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших підстав, передбачених законом, не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Це роз'яснення Пленуму  Верховного Суду України має певну  обмеженість. Дії виконавця злочину  можна кваліфікувати за ч. 3 ст. 152 КК лише за сукупністю умов:

1) неосудний   чи   малолітній  був   учасником   злочину, брав якусь участь  у його вчиненні, якимось чином  допомагав виконавцеві у його  вчиненні, а не був лише спостерігачем  події;

2) малолітній, який не  досяг віку кримінальної відповідальності, але має вік 12-13 років і може надати певну фізичну чи психічну допомогу виконавцеві злочину. Здатність надати виконавцеві злочину суттєву допомогу у вчиненні зґвалтування повинна бути критерієм для визнання певної особи учасником злочину,  а дії виконавця мають кваліфікуватися як зґвалтування, вчинене групою осіб за ч. 3 ст.  157 КК.

Дії особи, яка сприяла  вчиненню групового зґвалтування, але  сама особисто статевого акту з потерпілою не вчинила і не застосовувала  щодо неї насильства під час її зґвалтування іншими особами, кваліфікуються як пособництво.

Одержання хабара кваліфікується за ознакою вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб (ч. 2 ст. 368 КК), якщо у вчиненні злочину як співвиконавці  брали участь дві і більше посадові особи, які домовилися про спільне  одержання хабара, як до, так і  після надходження пропозиції про  дачу хабара, але до його одержання. Співвиконавцями вважаються посадові особи, які одержують хабар за виконання чи невиконання дій, які  кожен з них міг чи повинен  був виконати, використовуючи посадові повноваження: Для кваліфікації одержання  хабара, як вчиненого групою осіб за попереднім зговором, не має значення, як були розподілені ролі між співвиконавцями, чи всі вони повинні були виконувати або не виконувати обумовлені дії, чи усвідомлював той, хто дав хабар, що в одержанні хабара беруть участь кілька посадових осіб. [16, 46]

Найнебезпечнішими є злочини, що вчинюються організованою групою. Пленум Верховного Суду України зазначив, що організованою групою слід вважати  стійке об'єднання двох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися  для спільної злочинної діяльності. За наявність цієї кваліфікуючої  ознаки можуть, зокрема, вказувати: розроблений (хоч би у загальних рисах) і  схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх  осіб (у тому числі і шляхом дачі хабарів службовим особам), вербування нових членів, наявність загальних  правил поведінки тощо.

У цьому визначенні поняття  організованої групи Пленум Верховного Суду України назвав її мінімальні характерні ознаки. По-перше, навряд чи може бути організованою злочинна група, що складається з двох осіб, та й  взагалі чи можна таке об'єднання  назвати організацією. По-друге, не виділив Пленум таку обов'язкову рису організації як її структура —  наявність певних підрозділів та організаційні зв'язки між ними, запровадження та додержання певної дисципліни. До речі, як свідчить досвід, організовані злочинні групи характеризуються суворим додержанням дисципліни, а її порушення жорстоко караються. По-третє, не позначив Пленум і такої ознаки організованої злочинної групи як мета її створення. Будь-яка організація починається з мети свого створення (для вчинення не взагалі злочинів, а конкретних, певних злочинів — контрабанди, викрадень транспортних засобів, вимагання грошей, цінностей (рекет), вчинення нападів тощо). По-четверте, не вказав Пленум і на таку обов'язкову ознаку організованої злочинної групи як наявність матеріальної бази — приміщень, транспорту, зв'язку, коштів, друку, охорони тощо. Без будь-якої матеріальної бази ніяка організація існувати не може.

Отже, організована група  — це стійке об'єднання кількох  осіб, які спеціально зорганізувалися  для більш-менш тривалої злочинної  діяльності. Узагальнивши наведене, можна  виділити такі ознаки організованої  злочинної групи:

1. наявність статуту — розробленого (хоч би в загальних рисах) і схваленого учасниками групи плану злочинної діяльності і визначеної мети діяльності групи;
2. створення організаційної структури — підрозділи, їх керівники, підпорядкованість, підзвітність і їх конкретні завдання;
3. наявність організатора (керівника);
4. конспірація — прикриття своєї діяльності, налагодження корупційних зв'язків з органами влади;
5. вербування нових членів;
6. наявність загальних правил поведінки, ієрархія стосунків між учасникам організації;
7. наявність матеріальної бази — приміщень, транспорту, сховищ, коштів тощо.

Пленум Верховного Суду зазначив, що організована група від групи  осіб відрізняється головним чином  ступенем зорганізованості. Звичайно, що організована група має вищий  ступінь стійкості, зорганізованості, ніж випадкова група, що вчинила злочин за попереднім зговором. Але ступінь зорганізованості організованої групи не повинен впливати на кваліфікацію діяння, нею вчиненого. Діяння належить кваліфікувати як вчинене організованою групою незалежно від ступеня стійкості, зорганізованості цієї групи.

Інше рішення могло  призвести до того, що ступінь стійкості, зорганізованості групи став би предметом  доведення, для чого потрібно було б  враховувати кількість членів організації, термін її існування, діяльності, наявність  у неї організаційних структур, матеріальної бази і та ін.

Визначення стійкості, згуртованості, зорганізованості групи має значення лише для відмежування організованої  групи від інших випадків вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб. У постанові Пленуму Верховного Суду "Про судову практику в справах  про бандитизм" від 7 липня 1995 р. (п. 2) роз'яснюється, що групу слід вважати  стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів. Від інших  злочинів, вчинених групою осіб, за попереднім зговором групою осіб чи організованою  групою, бандитизм відрізняється  найбільш високим ступенем внутрішньої  організації, стійкості, згуртованості  та озброєності. Якщо організована група  являє собою банду, то діяння, скоєні її членами, кваліфікуються за сукупністю злочинів бандитизму і того більш  тяжкого злочину, що вчинила банда. [23, 148]

У чинному Кримінальному  кодексі обставина вчинення злочину  організованою групою досить широко застосовується як кваліфікуюча або  особливо кваліфікуюча ознака багатьох складів злочинів. Та все ж законодавець врахував її не у всіх необхідних випадках. Як видається, ця обставина могла  б бути використана як така, що посилює  відповідальність, стосовно контрабанди (ст. 201), ухилення від сплати податків, інших обов'язкових платежів (ст. 212 ) та ряду інших злочинів, для яких характерним є вчинення їх організованою  групою.

У багатьох статтях вчинення злочину організованою групою як ознака, що утворює кваліфікований чи особливо кваліфікований склад злочину, закріплюється «у парі» з іншою  подібною за значенням ознакою —  «вчинення злочину за попередньою  змовою групою осіб». При цьому вони розташовуються у різних частинах статей і вчинення злочину організованою  групою тягне більше посилення покарання  порівняно з обставиною вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Проте у окремих випадках ця цілком зрозуміла логіка їх застосування у законі порушується. Наприклад, ст. 109 КК передбачає кваліфікуючу ознаку вчинення злочину організованою  групою і не містить ознаки вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.

Разом з тим з незрозумілих причин у чинному кодексі не використовується ні як кваліфікуюча ознака, ні як обставина, що враховується при призначенні  покарання, обставина вчинення злочину  злочинною організацією — єдина  з передбачених у ст. 28 КК, мабуть, тому, що у ст. 255 КК встановлено відповідальність за участь у злочинах, вчинюваних такою організацією. Проте з таким законодавчим вирішенням проблеми відповідальності членів злочинних організацій у випадках вчинення ними конкретних злочинів важко погодитися, насамперед тому, що при цьому порушується притаманна чинному законодавству і виправдана тенденція посилення такої відповідальності у зв'язку з груповим вчиненням злочину. У всіх випадках вчинення злочинною організацією злочинів, за які законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років при одноосібному їх вчиненні, таке ж покарання може бути призначене її членові у межах санкції ст. 255 КК, котра у таких випадках і буде застосовуватися. А таких ситуацій за чинним Кримінальним кодексом може створюватися доволі. Вказане зауваження стосується законодавчого вирішення питань відповідальності членів й інших організованих злочинних угруповань, передбачених статей 257, 260 КК.

Ст. 256 КК, як зазначалося, встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних  організацій та укриття їх злочинної  діяльності. Проте чомусь не криміналізується інша форма участі в організованій злочинній діяльності — просто сприяння діяльності цих організацій. Власне, саме про такий характер сприяння злочинній діяльності треба вести мову і у випадку, коли воно здійснюється щодо окремого учасника злочинного угруповання і не є заздалегідь обумовленим. Усвідомлення особою, котра надає сприяння, факту належності іншої до організованого злочинного угруповання суттєво змінює значення дій, котрі вона виконує. Об'єктивно з її боку має місце сприяння самому по собі угрупованню. У таких випадках втрачає сенс розмежування сприяння на заздалегідь не обіцяне та заздалегідь обіцяне, оскільки таке сприяння пов'язується не з конкретним злочином та моментом його вчинення, а з фактом функціонування організованого злочинного угруповання.