Теоретичні проблеми кримінально правової кваліфікації групових злочинів

Для відповіді на ці питання  звернемося передусім до поняття  “діяльність”, різновидом якої є злочинна діяльність.

У психології, якій первинно належить категорія “діяльність”, відмічається, що у самих загальних рисах — це усвідомлене (чим відрізняється від поведінки тварин) виявлення людської активності. На відміну від одноразового вияву останньої (вчинок), діяльність — це система пов’язаних між собою єдиною потребою, метою і послідовністю дій, вчинків, операцій, менш об’ємних діяльностей. Кожна з них має свій предмет, мотив та ціль. Але у сукупності їх спрямовано на реалізацію єдиної потреби та кінцевої мети. Проте діяльність — це не сума навіть системно пов’язаних дієвих проявів. Актуалізація механізму свідомості програмує, спрямовує діяльність, контролює її здійснення. Суттєва риса діяльності — її специфічне послідовне цілеутворення, що раціонально розгортається залежно від її поступу, умов здійснення, містить пристосування до них, а за потребою і можливістю — зміну останніх аж до досягнення кінцевої мети, яка полягає у зміні суспільних відносин в інтересах суб’єкту діяльності.

Розрізняють діяльність внутрішню (розумова, пізнавальна) та зовнішню (поведінка  у суспільному оточенні); індивідуальну, колективну (спільну, групову) і масову; передуючу одному вчинку або багатьом діям; короткочасну, тривалу, постійну. Зовнішня діяльність, що має характер суспільного спілкування, підпорядкована нормам людського буття, у частині — правовим нормам. Звідси йдеться про правомірну та протиправну, у тому числі злочинну діяльність.

У сучасній українській психології реалізується спроба визначення злочинної  діяльності. Стверджується, що це система  діянь, визначених кримінальним законом  як суспільно небезпечні, вчинених з прямим умислом, психологічно зумовлених загальним мотивом, реалізацію яких суб’єкт планує постановкою і досягненням окремих проміжних цілей. Злочинна діяльність відображає антисоціальну спрямованість особистості у даній сфері. У цьому визначенні злочинна діяльність необґрунтовано ототожнюється з системою злочинів, обумовлених загальним мотивом. Не враховується, що дії, які передують вчиненню злочину і становлять злочинну діяльність, необов’язково мають бути суспільно небезпечними. Вони стають такими, коли скоюються з метою забезпечити вчинення злочину (злочинів). Більше того, мотив передуючої дії може бути зовсім не пов’язаний із “загальним мотивом”. Злочинна мотивація виникає знову тоді, коли дія або її результат мають бути використані для досягнення кінцевої мети злочинної діяльності. Головне для визначення дії елементом злочинної діяльності і для визнання останньої саме за злочинну — це те, що вона підкорена меті забезпечення вчинення злочину. Саме ця обставина підвищує суспільну небезпечність злочинної діяльності порівняно з одномоментним злочином.

Проте нас цікавить кримінально-правова  характеристика злочинної діяльності. Слід запозичити з психології загальне визначення поняття діяльності, а, відповідно, й злочинної діяльності за систему пов’язаних між собою єдиною потребою, метою і послідовністю дій, необхідно визначити такі її ознаки, як неодночасність складових дій та їх усвідомленість. Остання — у межах стадій вчинення злочину свідчить про наявність у цих діях прямого умислу.

Можна запропонувати кримінально-правове визначення поняття “злочинна діяльність”, яка є системою цілеспрямованих неодночасних злочинних, інших протиправних і непротиправних дій суб’єкта злочину, вчинених з прямим умислом, підкорених єдиній меті забезпечення умов та безпосереднього вчинення злочину (злочинів), підтримки і розвитку самої злочинної діяльності.

Набуття злочинною діяльністю характеру організованої пов’язано  з тим, що її основні елементи — загальна мета та система забезпечення — набувають нових якостей, що свідчать про підвищену суспільну небезпечність цього виду злочинної діяльності. На відміну від звичайної злочинності, що приховується від влади, організована злочинність спирається на владу та суспільство, що дозволяє їй та державним і господарським структурам, за якими вона стоїть, отримувати значні прибутки і через незлочинну діяльність, у “тіньовій” сфері і, навіть, легальними засобами: податкові пільги, преференції, гарантії, кредити, бюджетні кошти. Проте майже за кожним таким “благодіянням” криються корисливі інтереси можновладців, лоббістів, високих чиновників, що охоплюється поняттям “масштабна корупція”, яка супроводжує справжню організовану злочинність.

Використовуючи вищенаведене можна визначити кримінально-правову характеристику, яка є тривалою злочинною діяльністю колективного угруповання або його членів, підпорядкованого загальній меті отримання та подальшій легалізації (“відмивання”) значних коштів, що супроводжується створенням спеціально організованої системи забезпечення внутрішнього зміцнення та зовнішньої підтримки і захисту від соціального контролю, проникнення до легальної економіки та політичної влади. Організаційні форми такого угруповання визначаються у вигляді організованої злочинної групи та злочинної організації.

Нормативне визначення організованої  злочинної діяльності сприятиме  розв’язанню проблеми боротьби з організованою злочинністю не лише на теоретичному та нормативно-правовому рівнях, а й у сфері організації та спрямування практичної діяльності правоохоронних органів у боротьбі з злочинністю, у тому числі організованою.

Згідно з переліченим практична діяльність має організовуватися та здійснюватися за двома рівнями:

реагування на повідомлення про всі злочини  та прояви злочинної діяльності, у тому числі групової, незалежно від організаційної форми вчинення, їх розкриття, виявлення та притягнення до кримінальної відповідальності винних мають здійснювати в усіх суспільних сферах, крім економіки, підрозділи кримінального розшуку та ті підрозділи, які з ними безпосередньо у цьому взаємодіють (дільничні інспектори міліції, патрульно-постова служба, експертно-криміналістичні підрозділи та інші), а в економіці — підрозділи захисту економіки від злочинних посягань (БЕЗ). В разі встановлення у виявлених злочинах ознак організованої злочинної діяльності, тобто мети отримання значних коштів з наступним їх “відмиванням” або без такого, а також елементів спеціальної організації системи забезпечення злочинної діяльності (названі вище), підрозділи кримінального розшуку та БЕЗ мають передавати матеріали, включаючи оперативні, та заведені кримінальні справи про цю діяльність спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією; перевірки спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією наявності в злочинній діяльності угруповання ознак її організованого здійснення (мета отримання значних коштів та спеціально організована система забезпечення).

РОЗДІЛ  2. Особливості відповідальності за вчинення групових злочинів

1. Особливості кримінальної відповідальності за вчинення злочинів групою осіб

Форми співучасті — це об'єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними.

Насамперед, у ч. 1 ст. 27 говориться, що співучасниками є виконавці, організатори, підбурювачі та пособники, а в  ч. 2 цієї ж статті сказано про  співвиконавців. Отже, можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива і  співучасть з розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині  різні функції: один - виконавець, другий - пособник, третій - підбурювач і т.п. 

Таким чином, у ст. 27 закріплена співучасть у формі співвиконавства і співучасть з розподілом ролей. Це поділ співучасті на дві форми, виходячи з тієї ролі, що виконують співучасники в злочині, тобто за об'єктивними ознаками.

У такому разі говорять про  просту і про складну співучасть:

1. проста співучасть (співвиконавство, співвинність) має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже, всі вони виконують однорідну роль. Звичайно, їх дії можуть мати різний характер. Наприклад, один з виконавців загрожує жертві ножем, інший б'є її, а третій обчищує кишені. Але з погляду форми співучасті їх ролі однорідні - всі вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК як ознаки об'єктивної сторони конкретного складу злочину, в даному випадку розбою;
2. складна співучасть (співучасть з розподілом ролей) виявляється в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей – один або кілька з них – виконавці, інші – пар підбурювачі, пособники і т.п. Інакше кажучи, при цій формі співучасті не всі співучасники є виконавцями злочину.

За суб'єктивними ознаками, за стійкістю суб'єктивних зв'язків, стійкістю умислу ст. 28 розрізняє  вчинення злочину різними злочинними групами:

а) вчинення злочину групою осіб;

б) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

в) вчинення злочину організованою  групою

г) вчинення злочину злочинною  організацією.

Розглянемо ці форми співучасті:

а) злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили  декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови. У цих  випадках діяльність одного виконавця  приєднується до діяльності іншого (інших) виконавця вже в процесі вчинення злочину (коли воно вже почалося), але  до його закінчення. Змова на вчинення злочину (на доведення його до кінця) має місце не до початку, а вже  в ході злочину, коли хоча б один з виконавців почав його вчиняти.

Отже, група осіб, що вчинила  злочин без попередньої змови, являє  собою просту співучасть (співвиконання), коли всі співучасники безпосередньо виконують об'єктивну сторону складу злочину. Практично — це група осіб, до якої входять двоє або більше виконавців злочину, які ситуативно, без попередньої змови, вчиняють злочин шляхом приєднання суб'єктів до злочинної поведінки того, хто вже розпочав злочинні дії. Тут змова на спільну діяльність досягається вже в процесі розпочатого вчинення об'єктивної сторони складу злочину хоча б одним із злочинців.

Вчинення деяких злочинів співвиконавцями без попередньої  змови законодавець вважає кваліфікуючою (такою, що посилює відповідальність) ознакою: умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб (ч. 2 ст. 121 КК), зґвалтування, вчинене групою осіб (ч. 3 ст. 152 КК), хуліганство, вчинене групою осіб.

Дана форма співучасті передбачена в деяких статях КК як кваліфікуюча ознака злочину (наприклад, при зґвалтуванні - ст. 152, хуліганстві - ст. 296, у такому військовому злочині, як непокора, - ст. 402 та ін.). Якщо до особи, яка вчиняє хуліганство, приєднуються інші особи і разом з нею  продовжують хуліганські дії, має  місце дана форма співучасті і  винні несуть відповідальність за ч. 2 ст. 296;

б) злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, коли його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Для  цієї форми співучасті необхідна  попередня змова співучасників  на спільне вчинення злочину. Змова  повинна мати місце до початку  злочину. Ця змова може відбутися  задовго до вчинення злочину, а може відбутися прямо перед злочином, але до замаху на нього. Закон не вимагає для цієї форми співучасті якої-не-будь стійкості, досить лише змови. Вчинення злочину за попередньою  змовою групою осіб передбачено як кваліфікуючу ознаку в багатьох статтях  КК (наприклад, у всіх корисливих злочинах проти власності, злочинах у сфері  обігу наркотичних засобів тощо). Слід зазначити, що вчинення злочину  за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачено в  статтях Особливої частини КК, вважається обтяжуючою обставиною при  призначенні покарання.

Груповий злочин набагато ефективніший для виконання злочинних  намірів. Поєднання злочинних зусиль кількох осіб набагато перевищує  суму їх окремих, індивідуальних дій. Саме тому груповий злочин набагато більше суспільне небезпечний від злочину, вчиненого в одиночку. Вершини  суспільної небезпеки сягає організована групова злочинність, яка має  ознаки організації.

Відносно групової злочинності  чи злочину, вчиненого групою осіб, можна визначити правило —  чим більша злочинна група та чим  міцніше вона організована, тим більшу суспільну небезпеку вона утворює  і тим більшої кари вона заслуговує.

Такий висновок ґрунтується  на особливостях спільної злочинної  діяльності, яка забезпечує: а) більшу ефективність цієї діяльності; б) більшу латентність (скритність) вчинюваних злочинів; в) меншу безпеку для злочинців  бути викритим і покараним. Вчинення злочину декількома суб'єктами –  перша ознака співучасті

До об'єктивних ознак співучасті вчені звичайно відносять:

• вчинення злочину декількома суб'єктами;
• спричинення єдиного для всіх співучасників наслідку;
• причинний зв'язок між діями кожного співучасника і злочинним результатом.

Також дуже важливою ознакою  співучасті є спільність дій співучасників.

Відсутність однієї з названих об'єктивних ознак тягне за собою  і відсутність співучасті.

Далі будуть детально проаналізовані такі ознаки співучасті, як: вчинення злочину  декількома суб'єктами; спільність дій  співучасників; причинний зв'язок між  діями кожного співучасника і  злочинним результатом.

Для наявності співучасті, перш за все, у злочині повинні  приймати участь не менше двох осіб, які відповідають вимогам, що пред'являються  до суб'єктів злочину. Ця ознака є  загальною як для співучасті з  розподілом ролей, так і для співучасті, відповідальність за яку встановлена  безпосередньо в нормах Особливої  частини Кримінального кодексу.

Кожна з осіб, які беруть участь у вчиненні злочину, повинна  відповідати загальним ознакам  суб'єкта злочину — бути осудною  і досягти встановленого законом  віку кримінальної відповідальності.

Дотримання цих умов для  кожного співучасника є важливим положенням, тому що на практиці зустрічаються  випадки, коли правопорушник використовує для досягнення злочинного результату малолітніх чи неосудних осіб (так  зване "посереднє виконавство" чи "посереднє заподіяння шкоди"). Однак законодавчого вирішення  дана проблема в КК України не одержала.