Ліцензування певних видів господарської діяльності

Послуги   щодо   професійної   підготовки,   перепідготовки,   курсового професійно-технічного   навчання,   підвищення   кваліфікації   робітників підлягають ліцензуванню за умови, що відповідні професії включено до Державного класифікатора професій ДК - 003-95, затвердженого наказом Держстандарту від 27 липня 1995 р. N 257".

Ліцензування  підприємств, установ та організацій, що надають послуги у сфері професійно-технічної освіти, проводиться з урахуванням специфіки навчання та за умови видачі особам, що навчаються, документа про освіту державного зразка.

Підготовка  та перепідготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів ліцензується за умови включення напрямів та спеціальностей до Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. N 507".

Ліцензування  послуг з післядипломного навчання у сфері професійно-технічної та вищої освіти (за винятком перепідготовки) здійснюється у разі, коли передбачається видача документа про освіту державного зразка.

Ліцензія  на освітні послуги іноземцям, які прибули в Україну на навчання, може видаватися лише атестованим професійно-технічним та акредитованим вищим навчальним закладам. Навчальні   заклади  іноземних  держав   або їх   структурні  підрозділи (філії, відділення),   що   функціонують  в Україні,  підлягають ліцензуванню    незалежно    від    переліку   освітніх    послуг, які    ними надаються.

В п.10 Порядку  ліцензування освітніх послуг зазначається, що ліцензування освітніх послуг здійснюють Міністерство освіти і науки України (далі МОН)- щодо надання послуг у сфері професійно-технічної та вищої освіти і Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, органи управління освітою обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій - щодо надання послуг у сфері дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти (далі - органи ліцензування). Участь в організації ліцензування, розгляд і прийняття рішень з питань ліцензування освіти здійснює також Державна акредитацій на комісія (далі ДАК).

Розміри плата за видачу ліцензії на надання освітніх послуг затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпеня 2003 р. №1380 і становить п’ятнадцять неоподаткованих мінімумів доходів громадян для послуг у сфері дошкільної, загальної середньої і позашкільної освіти та двадцять неоподаткованих мінімумів доходів громадян для послуг у сфері вищої та професійно-технічної освіти, а за видачу копії ліцензії – в розмірі п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Як уже  вказувалося, відповідно до ст.13 Закону України «Про електроенергетику» діяльність з виробництва, передачі та постачання електричної енергії в Україні базується на дозвільному принципі. Порядок видачі ліцензій на здійснення окремих видів господарської діяльності у такій важливій сфері господарювання як електроенергетика регулюється не Законом України «Про електроенергетику», а Положення про порядок видачі ліцензій Національною комісією регулювання електроенергетики на здійснення окремих видів підприємницької діяльності (далі-Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 753 та Інструкцією про порядок видачі ліцензій Національною комісією регулювання електроенергетики на здійснення окремих видів підприємницької діяльності (далі-Інструкція), яка затверджена постановою Національної комісії регулювання електроенергетики від 6 жовтня 1999 р. № 1305, і розроблена відповідно до Указу Президента України від 17 листопада 1998 р. №1257/98 "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій".

Особливості здійснення ліцензованих видів підприємницької  діяльності у сфері електроенергетики  регулюються:

з виробництва електричної  енергії – Умовами та Правилами  здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, які затверджено постановою НКРЕ від 8 лютого 19996 р. № 3;

з передачі електричної  енергії магістральними та міждержавними  електричними мережами - Умовами та Правилами здійснення підприємницької  діяльності з передачі електричної  енергії магістральними та міждержавними електричними мережами, які затверджено постановою НКРЕ від 17 жовтня 2001 р. № 1049;

з передачі електричної  енергії місцевими (локальними) електромережами - Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами, які затверджено постановою НКРЕ від 13 червня 1996 р. № 15;

з постачання електричної  енергії за регульованим тарифом - Умовами  та Правилами здійснення підприємницької  діяльності з постачання електричної  енергії за регульованим тарифом, які затверджено постановою НКРЕ від 13 червня 1996 р. № 15/1;

з постачання електричної  енергії за нерегульованим тарифом - Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, які затверджено постановою НКРЕ від 12 серпня 1996 р. № 36;

з оптового постачання електричної  енергії -  Умовами та Правилами  здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної  енергії, які затверджено постановою НКРЕ від 16 грудня 1996 р. № 256.

Всі зазначені Ліцензійні умови вміщують: загальні положення, що стосуються конкретного ліцензованого  виду діяльності у сфері електроенергетики, умови та правила здійснення такої  господарської діяльності, зупинення  та анулювання дії ліцензій, порядок контролю за здійсненням такої діяльності.

 

Висновки до третього розділу

 

 На основі аналізу  нормативного матеріалу виявлено  критерії віднесення окремих  видів господарської діяльності  до таких, ліцензування яких  регулюється  окремими законами, а саме:

соціально-економічна роль;

 широке коло контингенту  обслуговування; забезпечення економічної  безпеки держави;

 життєво важлива  роль для суспільства; підтримка  на належному рівні інтелектуального  потенціалу суспільства; 

забезпечення соціальної стабільності держави.

Прослідковується тенденція до збільшення переліку видів діяльності, щодо яких застосовується спеціальний порядок ліцензування, проте іноді ці види діяльності не мають таких особливостей у провадженні, існування яких унеможливило б ліцензування їх відповідно до загального порядку.  

На цей час до такого переліку законодавцем віднесені такі види господарської діяльності як: банківська діяльність, професійна діяльність на фондовому ринку, професійна діяльність з надання інших фінансових послуг, зовнішньоекономічна діяльність, діяльність каналів мовлення, у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, у сфері освіти, у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами; у сфері телекомунікацій, будівництві.

 

ВИСНОВКИ

 

Таким чином, зрозумілими  є необхідність та доцільність ліцензування для забезпечення єдиної державної політики у сфері господарювання та захисту економічних і соціальних інтересів держави,  суспільства та окремих споживачів. Ліцензування деякою мірою дозволяє державі забезпечувати одночасне дотримання публічних і приватних інтересів, не вводячи державну монополію на здійснення окремих видів діяльності, при цьому обмежуючи свободу діяльності суб’єктів господарювання, але не виключаючи можливості самої діяльності.

 Визначення терміну «ліцензування», яке зазначено в ст.1 Закону про ліцензування, не відповідає визначенню його як засобу державного регулювання господарської діяльності. Це визначення відповідає визначенню процедури реалізації цього засобу, тому вбачається більш доцільно в ст.1 Закону про ліцензування термін «ліцензування» замінити терміном «процедура ліцензування».

На основі аналізу  поняття та сутності ліцензування можливим стає вирізнити ознаки ліцензування, серед яких:

 публічний (державний)  характер;

процесуальний характер;

єдність ліцензування;

 обов’язок ліцензування.

Також вирізняємо функції  ліцензування: дозвільну, облікову, інформаційну, контролюючу, статистичну, охоронну.

Критеріями, за якими  окремі види господарської діяльності підлягають ліцензуванню, є:

небезпечність діяльності для необмеженого кола осіб, які  безпосередньо не беруть участі в  її здійсненні;

надзвичайна прибутковість  діяльності, у зв’язку з чим щодо неї  здійснюється оподаткування за підвищеними ставками, і це потребує особливого контролю та нагляду з боку державних органів;

діяльність пов’язана  з задоволенням невід’ємних потреб населення; діяльність пов’язана з  використанням вичерпних природних ресурсів або ресурсів, які мають стратегічне значення для держави;

діяльність, до якої залучається  велике коло учасників, і пов’язана  вона із значними витратами ресурсів.

 Важливим моментом  проблематики ліцензування є необхідність децентралізації ліцензування, а саме: на загальнодержавному рівні в обов’язковому порядку ліцензувати тільки ті види господарської діяльності, що стосуються загальнодержавних інтересів. На місцевому рівні спеціальні підрозділи обласних та районних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування можуть приймати рішення практично щодо всіх інших видів господарської діяльності.

Як бачимо з матеріалів даної праці чинне законодавство  України передбачає більш ніж  широкий перелік видів діяльності, які відносяться до сфери ліцензування. В силу цього, висловлюємо думку про необхідність виключення із сфери ліцензування тих видів діяльності, державне регулювання  яких в повній мірі може і повинно здійснюватися державними контролюючими і наглядовими органами в силу функціональних обов’язків, в тому числі через застосування державних нормативів і лімітів, державних стандартів, сертифікації, акредитації, застосуванням санітарних, будівельних та інших правил і норм.

Потрібно відмежовувати ліцензування господарської діяльності від таких суміжних правових понять, як патентування, сертифікація, патентне ліцензування. Визначено, що ліцензування і патентування виконують різні функції регулюючого впливу держави. Патентування здійснюється, перш за все, для обліку суб’єктів підприємництва, що діють у певних сферах, а також для поповнення надходжень до бюджету. Ліцензуванню також характерні ці функції, але, головна функція цього засобу державного регулювання – охоронна. Якщо вид діяльності вимагає здійснення охоронних функцій держави, то вибір повинен бути на користь ліцензування, якщо ж така мета не переслідується, то щодо такої діяльності повинно здійснюватися патентування. 

 Предметом ліцензування є сама діяльність, а предметом сертифікації – конкретні результати такої діяльності, якість продукції, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал. Наявність ліцензії – обов’язкова умова заняття певним видом господарської діяльності взагалі, а при обов’язковій сертифікації  наявність сертифіката – умова виробництва і реалізації конкретної продукції в процесі такої діяльності. Якщо ліцензування направлено на попередження появи на ринку держави сумнівних суб’єктів господарювання, то сертифікація – сумнівної продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу.

 Дослідженню і аналізу  був підданий сучасний стан нормативно-правової бази ліцензування господарської діяльності та охарактеризовано розвиток законодавства у сфері ліцензування певних видів господарської. Процес створення нормативно-правової бази вітчизняної системи ліцензування окремих видів господарської діяльності пройшов декілька етапів, під час яких удосконалювалося нормативне регулювання в цій сфері. На сьогоднішній день цей процес формування ще не завершився. Існує реальна потреба у доопрацюванні чинних нормативно-правових актів та розробці і затвердженні тих, що передбачені Законом про ліцензування, але поки що не виданих.

 Аналіз нормативно-правових  актів, що регулюють порядок  здійснення господарської діяльності у певній сфері народного господарства, дає можливість класифікувати ліцензійні умови здійснення окремих видів господарської діяльності на загальні та спеціальні. До загальних ліцензійних умов можна віднести: додержання прав споживачів; додержання санітарно-гігієнічних,  протипожежних та екологічних правил. Дотримання яких обов’язкове при здійсненні будь-яких ліцензованих видів діяльності.

Спеціальні ліцензійні умови в залежності від специфіки  ліцензованого виду господарської  діяльності можуть бути різними, однак їх можна класифікувати на організаційні, технологічні, кваліфікаційні, матеріально-технічні.

 Контроль за дотриманням  ліцензійних умов здійснюють  органи ліцензування, які безпосередньо  здійснюють ліцензування конкретного  виду господарської діяльності та спеціально уповноважений орган. При ліцензуванні стадія попереднього контролю, що включає в себе перевірку комплекту необхідних документів до видачі ліцензії, поєднується з можливістю наступних перевірок реального дотримання ліцензійних умов, що були підставою видачі ліцензії.

 На основі аналізу  нормативного матеріалу виявлено  критерії віднесення видів діяльності  до таких, ліцензування яких  регулюється  окремими законами, а саме: соціально-економічна роль  та широке коло контингенту  обслуговування (банківська діяльність); забезпечення економічної безпеки держави (зовнішньоекономічна діяльність); життєво важлива роль для суспільства (в цілому і для економіки), економічна безпека держави та широке коло контингенту обслуговування (діяльність у сфері каналів мовлення та телекомунікацій); значення для життєдіяльності суспільства (діяльність у сфері електроенергетики); підтримка на належному рівні інтелектуального потенціалу суспільства (освітня діяльність); забезпечення безпеки держави, фактор соціальної стабільності держави (виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями).