Правова культура

ЗМІСТ

 

ВСТУП. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. …..3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ТА ЇЇ СТРУКТУРА . . . . …….5          

РОЗДІЛ 2. АНТИПОДИ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .   .17

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ТА ЇХ ПОДОЛАННЯ …..26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...34

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………………….36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Вибір даної теми зумовлений її обширною структурою та важливістю дослідження, що характеризує актуальність теми правової культури та її антиподів. Вивчення на базі сучасного становища суспільства та його структури робить процес роботи динамічним та включає багато додаткових соціально-державних аспектів. Вона мені особисто імпонує тому, що це є шансом охарактеризувати важливість суспільства та ролі його культурного розвитку в державотворчому процесі і формуванні громадянського суспільства з доступною можливістю реалізації інтересів і прав особистості.

 Розпочинаючи вивчення  питання правової культури та  її антиподів, хотілося б зупинитися  на актуальності даної теми, її  задачах, предметі та об’єкті  дослідження. Метою цієї курсової  роботи є розкриття поняття  правової культури та таких її антиподів, як правовий нігілізм, правовий ідеалізм. Також  потрібно зупинити увагу на особливостях, значенні, проблемах формування правової культури та її антиподів. Потрібно взагалі визначити чинники розвитку правової культури населення, її значення для культури суспільства і особистості, шляхи подолання проблем  правової культури, її антиподів.

Актуальність вивчення правової культури, її місця у сучасному  державно-правовому світі обумовлена:

1. Підвищенням ролі  політичної системи держави в  умовах низького розвитку правової культури. Розвиток суспільства та можливості реалізації інтересів та прав особистості.

2. Необхідністю науково-систематичного вивчення правової культури , як характеристики правового життя громадян, шляхів формування і перспектив розвитку правової культури.

3. Без законослухняної  поведінки кожного члена суспільства  та без чітко визначеного, доступного  у розумінні закону, його дотримання тими, хто представляє і реалізує інтереси громадян – ніякі позитивні зрушення не можливі. Процес еволюції суспільства, а з ним і політичної влади можливий тільки за сформованості правової культури суспільства, кожного її члена окремо.

4. Необхідність вивчення  цієї теми зумовлена практичним  значенням правової культури, як  бази розвитку, інструмента будівництва реальних соціальних, політичних, економічних трансформацій на державному рівні.

5. Актуальність “нігілістичної”  проблеми у Теорії держави  і права, як негативних, деформованих  ідей правосвідомості , як заперечення  дотримання і поваги закону  і права взагалі.

6. Існування правового  ідеалізму, при якому відбувається  переоцінка реальних можливостей  форм права впливати на суспільні  відносини і процеси .

7. Історична практика  показує, що правотворча діяльність  стає ефективнішою, коли в цьому  процесі пріоритетне місце займає аспект культури: свідома, організуюча творчість, розумова робота, що характеризується розвитком правової культури і її значенням.

Задачі дослідження:

1.Вивчення теоретичних  та практичних знань правової  культури та її      антиподів, як соціального феномена.

2.Виявити особливості  правової культури, як однієї  невід’ємної частини політичної  системи сучасного суспільства.

3.Аналіз тенденції  формування та розвитку антиподів  правової культури, що проявляється  у поведінці громадян та їхній правосвідомості.

Об’єкт дослідження : правова культура, її антиподи як фактор соціально-політичного розвитку сучасного суспільства.

Предмет дослідження: місце  і роль правої культури, визначення її антиподів, шляхів, тенденцій, особливостей їх формування і розвитку  в сучасному суспільстві.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ  КУЛЬТУРИ ТА  ЇЇ СТРУКТУРА

Правова культура – це якісна оцінка стану правосвідомості  суспільства та окремих його індивідів, що інтерпретована у правовому регулюванні  громадянського суспільства і  державній реалізації права.

Правосвідомість – це аналіз, оцінка права в суспільстві, що розкриває критику та виносить пропозиції до діючого права. Правова свідомість суспільства, окремих груп, індивідів пов'язана з правом, як цілісним соціальним інститутом, з його виникненням, функціонуванням і розвитком, з правотворчістю та правозастосуванням, іншими сторонами правового буття суспільства. За первіснообщинного ладу, коли на місці цілісного суспільства існував конгломерат кровноспоріднених колективів, культурні норми, зрозуміло, загального значення набути не могли, а отже, загальнообов'язковими, тобто правовими, не ставали. Тільки після формування обміну, як універсального способу кооперації людей в суспільство безвідносно до яких би то не було їх особистісних особливостей, норма культури включалася до опосередкування соціального організму, ставала загальнообов'язковою і, отже, правовий. Правило поведінки, не стало нормою культури, в право не включається. Право - частина культури, її сторона, «момент».                      

Як і правосвідомість, правова  культура може бути представлена  в  трьох основних видах: масова, групова  і індивідуальна.

Масова правова культура виглядає як стан в масштабах всього суспільства  процесів розуміння права , правотворчості і реалізації права, а також правових установ, взятих під кутом зору їх відповідності правовим цінностям людства і ідеалам прогресивного розвитку. Це правова культура населення країни, виражена у рівнях розвитку правосвідомості, чинного законодавства, юридичної діяльності громадян і посадових осіб, у стані юридичних установ та організацій суспільства. Очевидно, що масовий стан правової культури визначається двома основними факторами: а) рівнем і ступенем розвитку накопичених суспільством культурно-правових цінностей (правові ідеї, теорії, законодавство, правосуддя, законність, органи держави і т. д.); б) культурою юридично значимої діяльності людей у правовій сфері. Остання показує, наскільки накопичена суспільством моральна і духовна культура втілюється в їх практичному житті, наскільки глибоко населення країни освоїло право в повсякденній дійсності.

Групова культура проявляється на рівні мікро і макрогрупп, що утворюють соціокультурну структуру суспільства. Вона показує рівень і ступінь освоєння права класами, соціальними шарами, навчальними та трудовими колективами людей. Найбільш яскраво це виражається в ступені і глибині правових знань, сформованих правових орієнтаціях, стиль і методи юридичної діяльності, культивованих в цьому соціальному середовищі.

Індивідуальна правова культура виглядає як ступінь і характер прогресивно-правового розвитку конкретної особистості, що забезпечують її правомірну поведінку. Її показниками - це якісний стан правосвідомості особистості, добровільне свідоме виконання правових приписів у процесах правової діяльності.

Особливим різновидом правової культури виступає культура професійна. Це правова культура юристів-професіоналів, що характеризується високим рівнем правових знань і розумінням закономірностей правового життя з навичками й уміннями грамотного здійснення юридичної діяльності, орієнтаціями на ідеали прогресивного розвитку та цінності людської культури. Професіоналізм юридичної культури виражається у майстерності, творчості, морально-правової обґрунтованості актів практичної поведінки та діяльності у сфері права. У літературі зазначається, що структурними елементами професійної правової культури виступають: професійні знання правових і моральних принципів, норм і категорій; професійне ставлення до норм права та практиці їх застосування, виражене у злагоді і солідарності з правовими веліннями; вміння застосовувати право і звичка дотримуватися закону; володіння методикою, тактикою і технікою юридичною діяльності; професійний етикет та наукова організація праці. Очевидно, що професійна культура спостерігається там, де в повній мірі реалізуються всі позитивні елементи і можливості професійного правосвідомості юриста.

Правове свідомість - це найважливіший  компонент і показник правової культури. Оскільки раніше в роботі виділені пізнавальна, оціночна, регулятивна і виховна функції правосвідомості, остільки їх можна віднести і до правової культури. Змістовну характеристику даних функцій цілком можна застосувати і до аналізу правової культури.

Правова культура, як і правосвідомість, виконує визначні функції в житті суспільства. Вона являється багатозначною характеристикою однієї з найважливіших сторін життя суспільства. Це більш висока і ємна форма правосвідомості. Але це не є точним визначенням цього поняття. Воно має обширну характеристику та багато складових, які включає і від яких залежить його цінність на практиці [1, c. 46] .

Саме науковим визначенням поняття  правової культури ми і будемо займатися. Не можна відкидати можливість і результати впливу явища культури на формування та розвиток у громадянському суспільстві правової культури та значення права. Дійсно, право в якості засобу соціального регулювання має виключну цінність, тому що забезпечує всебічний розвиток на базі неухильного прогресу в суспільстві. Вопленко Н.Н. [1, с. 41] вважає, що розвиток суспільства та його удосконалення співпадає з загальним розвитком людської цивілізації. Звідси правова культура та її конкретні прояви відображають загальний стан культури суспільства. Оскільки культура - вираз специфічно людського способу діяльності, оскільки вона за своєю природою нормативна, культурні та правові норми можуть збігатися за своїм змістом, тобто вони можуть містити в собі одні й ті ж правила поведінки. Існують дуже багато форм свідомості соціуму, його мислення та аналізу регулюючих його систем.

“Поняття правової культури, її види і роль в житті суспільства за останні роки отримали велику наукову розробку. Однак, як зазначається у літературі, існує близько 500 значень поняття культури і кожне з них може слугувати основою до відповідного підходу аналізу поняття, сутності і змісту правової культури”[1, с. 41]. Таким чином, ми можемо побачити багатоступеневість та складність наукового вивчення  правової культури.

“Не вдаючись у подробиці дискусії  про поняття правової культури взагалі, обмежимося її розумінням, як сукупності матеріальних та духовних цінностей, накопичених людством, включаючи і спосіб їх передачі від покоління до покоління і вражаючих ступінь або рівень прогресивного розвитку суспільства. Вважається, що таке  уявлення може екстраполірувати поняття правової культури ”[1, с. 42]. Звертаючись до права, можна стверджувати, що всі юридичні норми суть норми культури, але не всі норми культури суть юридичної норми. Здійснюваний суспільством відбір культурних норм, після чого вони виявляються включеними в право, проводиться за принципом їх значимості для збереження та функціонування соціального цілого. Якщо правило поведінки, що входить в культуру, має значення для суспільства або, у всякому разі, пов'язане зі здійсненням спільних справ, він має стати загальнообов'язковим, тобто стати правом. Культурний стиль правомірної поведінки характеризується сталістю дотримання принципів у правомірній поведінці, специфікою вирішення життєвих проблем, що виражаються в особливостях вибору варіанта правомірної поведінки в межах, які визначені нормами права. Нормативні судження базуються на фундаменті правових знань, оцінок і сприяють саморегулюванню правової поведінки особистості [4, c. 568].  Нормативність, як організаційний та координаційний засіб, виявляється у формі інституціоналізації відносин і поведінки. Інституціоналізaція - процес визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх в систему, здатну діяти у напрямі задоволення деякої суспільної потреби. Її суттю є поява об'єктивних, незалежних від індивідів правил поведінки та забезпечення їх виконання.

Процес інституціоналізації відносин передбачає їх формалізацію та стандартизацію. Інакше суб'єкт суспільного життя не зміг би передбачити дії інших суб'єктів, пов'язаних з ним, і забезпечити взаємодію - саму глибинну основу будь-якого колективного цілого, в тому числі і суспільства. Саме сформована інституційна система, що регулює поведінку людей, - одне зі специфічних відмінностей людського суспільства. Норми культури інституціоналізує відносини між людьми перш за всіх інших правил поведінки. Безпосередньо, висловлюючи якість людини, вони утворюють найбільш глибинну нормативну систему.

Отже: “під правовою культурою  розуміється обумовлений всім соціальним, духовним, політичним і економічним ладом, якісний стан правового життя суспільства, що виражається в досягнутому рівні розвитку правової діяльності, юридичних актів, правосвідомості і загалом у рівні правового розвитку суб'єкта (людини, різних груп, усього населення) , а також в ступені гарантованості державою та громадянським суспільством свобод і прав людини” [8, c. 331].

Щоб зрозуміти сутність правової культури необхідно розглянути її структуру. Система правової культури відноситься до такого класу систем, які можуть бути адекватно зрозумілі за умови виявлення їх цільових характеристик, опису їх поведінки як цілеспрямованого, тобто передбачає досягнення кінцевого стану, при якому об'єкт набуває певний зв'язок в просторі і в часі з іншим об'єктом або подією. Причому це кінцевий, цільовий стан, що визначається об'єктивними природно-історичними законами розвитку. Включення ж цільового стану в поняття правової культури пояснюється тим, що це поняття носить оціночний характер, бо «всередині» нього правові явища вимірюються з точки зору ступеня їх розвитку, заходи реалізації в правовій дійсності правового прогресу. Навіть якщо суб'єкт історичної дії не усвідомлює, що оцінює правову сторону життя в цілому або окремі її компоненти з позицій правового прогресу, то і тут він виходить з необхідного рівня розвитку правової системи, тобто орієнтується на цільовий стан правової культури. Будь-яка інша оцінка виключає можливість адекватного аналізу правової культури суспільства. Це обумовлює те, що застосування поняття мети до «поведінки» системи правової культури не означає приписуванням цій системі свідомого прагнення «цілі. І тим не менш, як зазначає В. Н. Саратовський, «магія слів» настільки велика, що деякі автори, критикують поняття цільового стану, будують свою полеміку на ототожненні його з свідомої людської метою, що невірно [3, с. 4].

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури. Структура правової культури суспільства включає:1) культуру правосвідомості — високий рівень правосвідомості, що містить оцінку закону з позицій справедливості, прав людини;2) культуру правової поведінки — правову активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;3) культуру юридичної практики — ефективну діяльність законодавчих, судових, , правоохоронних органів. Як зазначає А.П. Семітко: «Виділення структурних елементів правової культури досить умовно, тому що немає правової діяльності, що здійснюється окремо від правової свідомості, правосвідомість може з'явитися лише в правовій діяльності та її результати - правових актах» [8, c. 333]. Правова культура передбачає оцінку всіх сторін правової практики. Стикаючись з явищами навколишнього середовища, людина повинна визначити не тільки моральне, але і правовий зміст (відповідно до закону або протизаконно), вміти оцінити їх з юридичної точки зору. Було б помилкою розглядати правову культуру на звичному рівні. Це стає зрозумілим при вивченні його специфіки, яка полягає в тому, що «правова культура, не піднімаючись до рівня теоретичних узагальнень, виявляється на стадії здорового глузду, активно використовується людьми у їх повсякденному житті при дотриманні юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав і являє собою величезний масив правомірної поведінки » [4, c. 579].