Правова культура

Таким чином, в суспільстві, завдяки диференційованому відношенню до права, складається широкий спектр поглядів на базі не прогресивної правосвідомості та загального становища правової культури – тобто ми бачимо два основних антиподи правової культури: правовий нігілізм та правовий ідеалізм. Взагалі фіксація “не правового” характеру розуміння ментальності суспільства знайшло вираження на реальності, а не тільки на рівні підсвідомості.  

Юридична наука традиційно приділяє значну увагу питанням правосвідомості і правової культури, і це, безумовно, є виправданим, оскільки право, як один зі специфічних соціальних регуляторів, насамперед має справу не з матеріальними об’єктами, якими можна маніпулювати за власним розсудом, а з мислячими суб’єктами, що сприймають дійсність, переломлюючи її через призму своєї свідомості. Кожний нормативно-правовий акт, будь-які правовідносини, перш ніж реалізуватись у практичній діяльності, проходять через своєрідний “фільтр” - юридичні знання, оцінки, установки, стереотипи тієї чи іншої особи. Без урахування особливостей відображення різних юридичних явищ в індивідуальній, груповій та загальносоціальній свідомості право не може належним чином здійснювати свої основні функції - досягнення стану стабільності, впорядкованості існуючих суспільних відносин та забезпечення їх подальшого поступального розвитку.

 Однією із цілей  правової освіти є подолання  правового нігілізму — антипода правової культури. Нігілізм взагалі (у перекладі з лат. - Ніщо) виражає негативне відношення суб'єкта (групи, класу) до певних цінностей, норм, поглядів, ідеалів, окремих, а часом і всхм сторін людського буття. Це-одна з форм світовідчування і соціальної поведінки. Нігілізм, як перебіг суспільної думки зародився давно, але найбільше поширення набув в минулому сторіччі, головним чином у Західній Європі та в Росії. Він був пов'язаний з такими філософами ліворадикального напряму, як Якобі, Прудон, Ніцше, Штірнера, Гайдегер та інші.

Нігілізм буває різноманітним, він може бути етичним, правовим, політичним, ідеологічним і т. д., залежно від того, які цінності заперечуються, про яку сферу знань і соціальної практики йде мова - культурі, науці, мистецтві, етиці, політиці. Між різновидами нігілізму багато відтінків, вони тісно переплетені[6, c. 3]. Між тим, правовий нігілізм не є якимось сугубо специфічним, абстрактним поняттям, що цікавить лише вузьке коло фахівців. Це явище, яке  пронизує всі сфери соціальної життєдіяльності, безпосередньо впливає на стан законності і правопорядку в суспільстві. Сьогодні правовий нігілізм є однією з суттєвих перешкод на шляху розбудови громадянського суспільства та демократичної, соціальної, правової держави. Досягти реальних успіхів у реформуванні суспільства в умовах економічної кризи та політичної нестабільності можливо лише за умов усунення деформацій правосвідомості та підвищення рівня правової культури населення.

Загальною межею всіх форм нігілізму є заперечення, але  не всяке заперечення є нігілізм. Заперечення ширше, воно органічно  властиво людській свідомості, діалектичному  мисленню. Тому далеко не всіх, хто що-небудь заперечує, можна вважати нігілістами. В іншому випадку сам термін «нігілізм» втрачає свій сенс і розчиняється в більш об'ємному понятті «заперечення» [3, c.11].    Нас цікавить нігілізм саме в значенні антипода правової культури. Тенденції суспільного розвитку, соціальні процеси, що відбуваються сьогодні в Україні та інших пострадянських країнах, обумовлюють необхідність глибокого теоретичного дослідження проблеми правового нігілізму в цілях розкриття його сутності, висвітлення механізму зародження та розвитку нігілістичних тенденцій у правосвідомості, факторів, що сприяють їх поглибленню, розробки класифікації видів та рівнів правового нігілізму.

Правовий нігілізм —  це деформований стан правосвідомості  особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною  метою — самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

Виділяють наступні види правового нігілізму:

- загальносоціальний (відчуження  суспільства від права), груповий (негативне сприйняття права тією  чи іншою соціальною групою) та індивідуальний (нігілістичне ставлення до права окремими особами);

- егоцентричний (право  оцінюється негативно тому, що  воно накладає обмеження на  поведінку людини, перешкоджає досягненню  особистих цілей), групоцентричний  (сприйняття права залежить від того, наскільки воно повно і справедливо враховує інтереси групи, до якої належить суб’єкт) та просоціальний (право розглядається як таке, що не має ніякої цінності, оскільки воно не відповідає моральним нормам і загальносоціальним уявленням про справедливість);

- ідеологічний (теоретично  обгрунтований, базується на власному  розумінні тим чи іншим автором  закономірностей функціонування  суспільства; зокрема, його прикладами  є погляди Штирнера, Шестова, Ніцше,  Прудона, теоретиків соціалізму, синдикалізму, анархізму та лівого радикалізму), професійний (різні прояви неповаги до права, до закону у сферах законотворчості, правозастосування та правоохоронної діяльності) та буденний (неповага до права базується на особистому досвіді осіб, що не мають юридичної освіти, та проявляється у їх повсякденному житті). Існують такі основні варіанти класифікації різновидів правового нігілізму[10, c. 23]

- абсолютний (повне невизнання  права як соціальної цінності) та відносний (сумнів, скептичне  ставлення до окремих правових  інститутів та сфер правового регулювання);

- конструктивний (націлений  на створення більш досконалих  регуляторів суспільних відносин, ніж право) та деструктивний  (руйнівний, такий, що не має  ніякої позитивної програми, не  пропонує ніякої прийнятної альтернативи);

- теоретичний (право  втрачає свою цінність для  суб’єкта, але він, в силу різних  причин, продовжує вести себе  правомірно) та практичний (негативне  ставлення до права знаходить  свій прояв у поведінці людей);

- активний (проявляється  у скоєні правопорушень, у свавіллі чиновників) та пасивний (коли громадяни не приймають участь у виборах, референдумах, не звертаються за допомогою до державних органів);

- “гедонічний” (його  носій отримує задоволення від  свого нігілізму, він використовує  кожну нагоду для того, щоб порушити правові приписи) та “аскетичний” (він полягає у демонстративному невикористанні своїх прав навіть тоді, коли вони є цілком доступними);

- первинний (виникає  як безпосередня реакція на  певні юридичні явища) та похідний (його коріння - у негативному ставленні до будь-яких соціальних цінностей - до культури, моралі, релігії);

- стійкий (заснований  на глибокому внутрішньому переконанні  суб’єкта у відсутності цінності  права) та нестійкий (негативне  сприйняття права обумовлюється  зовнішніми обставинами, має епізодичний характер);

- явний (відкритий,  свідомий) та потайний (що приховується  під показною повагою до закону  або навіть не усвідомлюється  самим індивідом);

- конформістський (нігілізм, що формується під впливом  існуючих у найближчому оточенні стереотипів і забобонів) та принциповий (нігілізм опозиції);

- раціональний (формується  у результаті дії аналітико-синтетичного  апарату мислення) та емоційний  (грунтується на афективно-почуттєвих  оцінках правової дійсності);

- нігілізм сили (виникає  у суб’єкта, який досяг певного рівня у соціальній ієрархії та який має потреби більші, ніж це може бути досягнуто за допомогою правових засобів) та нігілізм слабкості (нігілізм особи, що не знайшла гідного місця у житті, нігілізм відчаю та пригнічення).

Можна виділити більш детальну класифікацію правового нігілізму за практичною діяльністю. Так, за проявами правовий нігілізм може виражатися у навмисному порушенні законодавства, масовому недотриманні і невиконанні юридичних розпоряджень, виданні суперечливих правових актів, п1дміні законності доцільністю, конфронтацією представницьких і виконавчих структур та порушенні прав людини. Інша класифікація правового нігілізму може здійснюватися за формою. У цьому випадку правовий нігілізм може виражатися як в активній, так і в пасивній формі. Пасивна форма правового нігілізму, яку ще називають теоретичною формою, означав байдуже ставлення до права, недооцінку його ролі і значення. Прикладом цієї форми є анархізм.

Науковий анархізм виник  у ХIХ-ХХ столітті як один з варіантів перетворення існуючого ладу. Анархісти вважали, що відносини між людьми не потребують якогось державно-правового регулювання, адже люди самі зможуть домовитися між собою. Активна форма нігілізму означає свідомо вороже ставлення до права. Прикладом саме цього є вчинення злочинів [9, c. 437].

Антиправові настрої  найбільш поширились після Жовтневої  революції, коли юридичні норми підмінялись  так званою пролетарською правосвідомістю "революційне настроєних мас". Сьогодні нігілізм виражається в різних іпостасях - заперечення певними верствами населення курсу реформ, неприйняття нових форм життя, соціальні протести, популізм, кон'юнктура, демагогія, лівацьке нетерпіння нових борців добитися всього і відразу шляхом «червоногвардійських атак» і т.д. Еволюція вже мало кого влаштовує - тільки «революція», хоча план з революцій, як висловився один з наших публіцистів, країною давно, перевиконано. Правовий нігілізм, так би мовити, у "чистому вигляді" (тобто ігноруванні всіх без винятку норм права) зустрічається рідко. Більш поширеним є прихований, або латентний, правовий нігілізм, коли ігнорується якась конкретна правова норма або галузь права.  Носії правового нігілізму мають низький рівень правосвідомості і правової культури, з одного боку, і тверду впевненість у вседозволеності і правильності своїх дій - з другого. Право вони вважають лише якоюсь примхою, незначною перешкодою для досягнення власних цілей.

Правовий ідеалізм - перебільшення реальних регулятивних можливостей правової форми. Одним з основоположників правового ідеалізму був Платон, який вважав, що принципові зміни суспільства є можливими за допомогою мудрих законів [5,c.437] .

Якщо правовий нігілізм означає недооцінку права, то правовий ідеалізм - його переоцінку. Обидва ці явища «харчуються одними країнами» - юридичним невіглаством, нерозвиненою і деформованою правосвідомістю, дефіцитом політико-правової культури. Вказані крайнощі, незважаючи на їх, здавалося б, протилежну спрямованість, у кінцевому рахунку замикаються і утворюють як би «подвійне» загальне зло. Іншими словами, перед нами “дві сторони однієї медалі”. Хоча зовні правовий ідеалізм менш помітний, не так впадає в очі (у всякому разі, про нього майже не говорять, він не «на слуху»), явище це завдає такої ж шкоди державі, суспільству, як і правовий нігілізм. Він вкрай деструктивний за своїми наслідками. Усвідомлюється це, як правило, «потім», коли загальний рейтинг стає очевидним. Тому, борючись з правовим нігілізмом, не слід впадати в іншу крайність - правовий фетишизм, волюнтаризм, ідеалізм. Але одночасно виникла й інша тенденція. Як відзначається в літературі, «побутували на всіх рівнях правосвідомості наївна віра у всемогутність закону змінюється більш стриманим ставленням до нього. Соціальні очікування все більше покладаються вже не стільки на прийдешній справедливий закон, скільки на оперативні розпорядження влади, не обов'язково наділені в нормативно-правову форму » [3, c. 14].

Таким чином, наша еклектична і деформована правосвідомість робить черговий зигзаг і, на жаль, не у бік поваги і шани закону. Ми схильні вже схвалювати і неправові дії-аби вони давали потрібний результат. Це щось близьке до формули «Мета виправдовує засоби». Нерозвинене юридичне мислення заважає визначити, що, власне, ми хочемо від права - щоб воно, як і раніше служило інструментом або гарантом? У масовій свідомості існує не тільки нерозуміння значення юридичної форми, але і її явне перебільшення, гіпертрофована як панацеї від усіх бід. Ілюзії володіють багатьма, в тому числі законодавцями, які переконані, що за допомогою законів одним махом можна реформувати країну. І це теж ідеалізм, бо законодавці, виходячи зі своїх високих цілей, ідей, приймають і приймають закони, свідомо знаючи, що багато хто з них не досягають кінцевих результатів. Нерідко найважливіші акти застряють на півдорозі до своїх безпосередніх адресатів - їх стопорить чиновницька бюрократія з огляду на загальну розхлябаність і безконтрольність. [ 3, c. 12]. Правовий ідеалізм (романтизм) — один з проявів деформації правосвідомості, що характеризується таким станом правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси. Очікування від права результатів, які воно об'єктивно не здатне забезпечити, закономірно призводить з часом до розчарування в ньому і далі до нігілістичних поглядів і оцінок права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ТА ЇХ ПОДОЛАННЯ

Як ми можемо побачити, то однією з найбільших проблем формування правової культури є її не достатній  розвиток в суспільстві. Але це лише початковий аналіз проблеми, так як демократичне, громадянське суспільство не може функціонувати, як і система права та законодавства, яких ця проблема також торкається[6, c. 177].

Правова культура, будучи необхідною умовою точного і неухильного  виконання правових приписів, забезпечення законності правової основи державного і суспільного життя, безумовно, виконує важливу роль у правовій системі суспільства. Рівень розвитку правової держави, цивілізованості суспільства багато в чому визначається рівнем правової культури його громадян. Цілком очевидно, що правова культура є різновидом загальнолюдської культури[7, c. 156]. Під нею багато фахівців розуміють якісний стан правового життя суспільства, що виражається в досягнутому рівні досконалості правових актів, правової діяльності, правосвідомості та правового розвитку особистості, а також в ступені свободи її поведінки та взаємної відповідальності держави і особи, які позитивно впливають на суспільний розвиток і підтримка самих умов існування суспільства [2, c. 158]. Рівень розвитку правової держави, цивілізованості суспільства багато в чому визначається рівнем правової культури його громадян. Найважливішим елементом правової культури є законодавче будівництво, як результат законотворчої роботи. Закріплюючи в законах правила поведінки і встановлюючи відповідальність за їх порушення, держава використовує законодавство в якості найважливішого засобу формування розвинутої особистості. У її правовій культурі прийнято виділяти такі елементи, як знання права, ставлення до права і готовність до правомірної поведінки. Говорячи про знання права, на мій погляд, у першу чергу, слід виділити знання законодавства. Цілком очевидно, що всі закони практично неможливо знати, тим більше для громадянина, який спеціально не займається юридичними питаннями. Тому постає завдання виділити ті сфери і положення законодавства, які представляють найбільший інтерес для громадянина і дають йому можливість орієнтуватися в чинному законодавстві. До них, в першу чергу, можна віднести: