Правова культура

Першим компонентом правової культури можна виділити моральні погляди, переконання. Від них залежить якість правових знань і умінь ними користуватися; характер ставлення до закону (почуття поваги до нього, почуття законності); готовність виконувати правові норми. Цей рівень розвитку правової свідомості визначає, наскільки інформовано в правовому відношенні населення, його соціальні, вікові, професійні та інші групи, наскільки глибоко освоєні їм такі правові феномени, як цінність прав і свобод людини, цінність правової процедури при вирішенні спорів, пошуку компромісів і т. д. Але для того, щоб сформувалася правова культура, одних знань недостатньо. Такий буденний рівень обмежений рамками життя людей при їх зіткненні з правовими явищами. Правова культура формується поступово. Під впливом навколишнього середовища формуються уявлення про необхідні правила взаємовідносин між людьми. Поряд з цим населення опановує правовими знаннями та вміннями - основою правосвідомості.

Другим структурним  компонентом є правова діяльність, що сприяє зміцненню законності і  правопорядку, а також здійснює контроль над виконанням правових норм.

Рівень розвитку правової свідомості населення повинен бути зафіксований в реальній правовій діяльності, якою займаються юристи. Правова культура багато в чому визначається такими факторами, як діяльність громадян з реалізації права та обов'язки його виконання (наприклад, заповнення податкової декларації про сукупний річний дохід). При безпосередньому, щоденному зіткненні з правовими поняттями та явищами у них виробляється професійна правова культура. Їм властивий більш високий рівень правової культури. Вони повинні володіти системою правових знань, а також навичок і вмінь, які сприяють вирішенню складних ситуацій.

Професійна правова  культура - одна з форм культури, властива спільності людей, що професійно займається юридичною діяльністю, що потребує спеціальної освіти та практичної підготовки. Головне у професійній правовій культурі - високе місце права, його верховенство і відповідне до цього положення справ в правовому полі держави: підготовка юридичних кадрів, роль юридичних служб у всіх сферах громадського і державного життя, становище суду, адвокатури, прокуратури, нотаріату, міліції; розвиненість наукових юридичних установ, ефективність роботи юридичних професійних громадських організацій і т.д.

 Правова культура третього компонента являє собою наукові знання про сутність, характер і взаємодію правових явищ взагалі, всього механізму правового регулювання, а не якихось окремих напрямків. На даному рівні правової культури існує маса проблем, що розглядаються законодавством. По справжньому культурна в правовому відношенні людина не повинна бути сліпим фанатиком права. Він повинен бачити такі недоліки, як зайвий формалізм і інші, але це не означає, що він має права сам здійснювати тлумачення закону, що призводить до його порушення. Всі рівні , взаємопов'язані і взаємообумовлені між собою.

Правова культура може бути розглянута з двох сторін: особистого, коли акценти зміщуються на особистісні властивості та якості, і суспільного, коли звертається увага на функціонування соціального організму в його цілісності.

Правову культуру особистості  складають

- правосвідомість і правове мислення;

- правомірна поведінка;

- результати правомірної поведінки і правового мислення.

Правова культура особи (загальна і спеціальна - професійна) сприяє виробленню культурного стилю правомірної поведінки, який формується в залежності від:

-ступеня засвоєння і вияву цінностей правової культури суспільства;

-специфіки професійної діяльності;

Правова культура особи  характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства, ступінь засвоєння  і використання ним правових основ державного і соціального життя. Правова культура особи означає не тільки знання і розуміння права, а й правові судження щодо нього як про соціальну цінність, і головне - активну роботу з його здійснення, зі зміцнення законності і правопорядку. Іншими словами, правова культура ocoби - це її позитивна правова свідомість у дії. Вона включає перетворення особою своїх здібностей і соціальних якостей на підставі правового досвіду.

Правова культура особи  включає:

-знання законодавства (інтелектуальний зріз). Поінформованість була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особи;

- переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів;

- уміння користуватися правовим інструментарієм - законами та іншими актами - у практичній діяльності (поведінковий зріз).

Правова культура особи  означає правову освіченість  людини. Включаючи правосвідомість, уміння і навички користуватися  правом, підпорядкування своєї поведінки  вимогам юридичних норм.

Змістом правової культури особи є:

- правосвідомість і правове мислення. Правове мислення має стати елементом культури кожної людини;

-правомірна поведінка;

- результати правомірної поведінки і правового мислення.

Правова культура суспільства - частина загальної культури, що представляє собою систему цінностей, накопичених людством в галузі права і відносяться до правової реальності даного суспільства: рівня правосвідомості, режиму законності та правопорядку, стану законодавства, юридичної практики та ін. Кожне суспільство в структуру правової культури включає:

• культуру правосвідомості — високий рівень правосвідомості, що містить оцінку закону з позицій справедливості, прав людини;

• культуру правової поведінки — правову активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;

• культуру юридичної практики — ефективну діяльність законодавчих, судових, право застосовних, правоохоронних органів виробляє свою модель правової культури[5, c. 23].

Культура суспільства  є результатом соціально-правової активності окремих особистостей, колективів та інших суб'єктів права. Вона виступає відправним моментом, базою для такого роду активності і в цілому для правової культури особистості.  Правова культура в кожен даний момент "присутня" у кожній даній крапці правової реальності, не співпаде з нею повністю, але існує в ній як складова частина, яка здатна виступати у вигляді характеристики рівня розвитку цієї реальності. Правова культура взаємодіє з іншими сферами суспільної культури: політичної, моральної, релігійної, естетичної і т.д. при цьому, у специфічному змісті правової культури обов'язково проявляються риси та особливості, властиві як панівної культури даного суспільства, так і окремих її галузей. Говорячи про функції правової культури, ми можемо виділити такі функції;

-пізнавальна — засвоєння правової спадщини минулого сьогодення — вітчизняної та іноземної;

-регулятивна — забезпечення ефективного функціонував всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку;

-нормативно-оксіологічна — оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів.

-пізнавально-перетворювальна функція пов'язана з теоретичною та організаційною діяльністю з формування правової держави і громадянського суспільства.

 -ціннісно-нормативна функція правової культури виражається за допомогою системи аксіологічних характеристик.

Аксіолoгія (від грецького—цінність) — наука про цінності, учення про природу духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв'язку між собою, із соціальними, культурними чинниками та особистістю людини; розділ філософії. Зокрема, наука про цінності освіти, у яких представлена система значень, принципів, норм, канонів, ідеалів, які регулюють взаємодію в освітній сфері і формують компонент відносин у структурі особистості. Вона проявляється в різноманітних фактах, які набувають ціннісного значення, відбиваючись у свідомості діючих індивідів і людських вчинках, соціальних інститутах. Виходячи з цього, правові норми, інші складові правової культури суспільства виступають об'єктами оцінки. Регулятивна функція спрямована на забезпечення стійко-динамічного розвитку правової системи та суспільства в цілому.

 Під комунікативною функцією  розуміється встановлення зв'язку  між громадянами у правовій  сфері (через спілкування в  сфері права). Забезпечуючи спілкування громадян в юридичній сфері, вона існує через це спілкування і впливає на нього. Тут мається на увазі не тільки безпосереднє спілкування громадян у сфері дії права, але й непряме «спілкування» з особами, що належать до минулих поколінь, або з нашими сучасниками, з якими незнайомі, або які відділені від нас на відстані і часі. Таке спілкування опосередковується юридичними творами і сьогодні значно розширюється у зв'язку з вдосконаленням засобів масової інформації. Правове спілкування виступає як форма меж суб'єктних взаємодій вільних і унікальних особистостей у сфері права. Правова культура покликана акумулювати в собі прогресивні досягнення всіх типів правових культур як нинішніх, так і минулих епох.

Прогностична функція охоплює правотворчість і реалізацію права, забезпечення правомірної поведінки громадян, їх соціальної активності, включає аналіз тенденцій, характерні для всієї правової системи. В даний час елементи наукового прогнозування і планомірності, наприклад у законодавчій діяльності, посилюються, хоча логіка і послідовність розробки і прийняття законодавчих актів ще залишають бажати кращого.

Правова культура - практично єдина глобальна форма, через яку відтворюється цінність і своєрідність національних правових феноменів - державності, правопорядку, правової системи. Культура несе в собі «генетичний код» вітчизняних юридичних явищ, служить, як засобом їх збагачення в процесі всесвітнього право-культурного обміну, так і особливим бастіоном від чужого культурного впливу, що руйнує вихідні передумови національної правової ідентичності. Інтернаціональний і одночасно національний характер правової культури дозволяє поєднувати і само- регулювати вітчизняні та іноземні джерела правового прогресу. Названі риси правової культури пояснюють складність цього явища для пізнання, його неоднозначний гносеологічний статус, який в теорії стає темою численних поглядів, точок зору, доктрин правової культури[8, c. 333].

Ці концепції, уявлення, позиції, розходяться в конкретних інтерпретаціях поняття, змісту, структури правової культури, як правило, єдині у розумінні основних функцій, які зводяться передусім до збереження духовних цінностей в юридичній області, передачу правового досвіду наступним поколінням, підтримці механізмів відтворення правової свідомості народу і його впливу на життєво важливі сфери взаємин (держава, політика, економіка, міжнародні відносини і т. д.). Специфіка правової культури саме в суперечливій єдності рівнів її стану. Причому важливо, що ідеальний момент витає в «повітрі формації», а не береться з голови суб'єкта, хоча і визначається раціонально. Проблема розвитку правової культури суспільства, назвемо її« цільовий стан », зумовлена соціально-економічним і політичним ладом суспільства, тобто суспільство має певну правову мету, виходячи з якої і оцінюється реальна правова дійсність. Так, рівень розвитку правової свідомості (знання права, ставлення до права, правова установка) виявляється (оцінюється) стосовно до необхідного для суспільства цільовим станом. Таким чином, рівень правової дійсності - готівкова підсистема правової культури, де кожен елемент наявного стану в тій чи іншій мірі відповідає необхідному рівню розвитку, тобто цільовим її станом [3, с. 4].

РОЗДІЛ 2. АНТИПОДИ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

Антипод - в загальному сенсі, що-небудь, розташоване протилежно чому-небудь іншому. Термін антипод був введений і використовувався давньогрецькими географи, фізиками і філософами. Термін має кілька значень в різних дисциплінах. У переносному сенсі може застосовуватися до будь-яких протилежним предметів, наприклад до людей з протилежними поглядами.

 Важливе питання при виявленні  обсягу поняття правової культури  - співвідношення її з політичною, матеріальною, духовною культурою. У радянській культурології це питання розглядалося лише в ракурсі співвідношення правової і політичної культури. Так, на думку Н. М. Кейзерова, правова культура - складова частина політичної культури. Безсумнівно, правова культура неможлива без високого рівня політичної і моральної культури. У цьому сенсі автор правий. Разом з тим, якщо з метою наукового аналізу розглядати даний феномен як «самодостатній», за ним необхідно визнати власний зміст і самостійні критерії, що дозволяють відмежувати його від інших явищ суспільного життя. Перш за все, правомірно провести розподіл між правовою, матеріальною та духовною культурою. Не підлягає сумніву, що кожна сфера суспільного життя має свою специфіку. Ця специфіка з неминучістю накладає відбиток на свідомість і поведінку людей - учасників даних відносин. Враховуючи, що відповідне питання в літературі розроблено недостатньо, висловимо свою точку зору [3, c.3] .

Значна частина населення сприймає право як таке, що відповідає інтересам  владних структур і, головним чином, як примусову і навіть каральну форму  впливу на поведінку людей. В свідомості людей стало поширеним  сприйняття права як будь-якого рішення властей, хоча не рідко це рішення є актом свавілля, або проявом підміни законності міркуваннями політичної, ідеологічної чи прагматичної доцільності. В подібній ситуації вирішального значення набуває не право, а суб’єктивний розсуд, коли під видом інтересів народу дбають про особистий або груповий інтерес політиків та чиновників. Політика придушення особистості, заборони, що не мають під собою правового підґрунтя, розуміння і тлумачення права офіційною владою лише як засобу досягнення політичних цілей призвели до панування у суспільстві свідомості нігілістичного сприйняття права, формування негативного уявлення про нього. Досить часто правове розчарування наступає в результаті зустрічі громадян із правовою дійсністю. Так, якщо «юридичний шлях» приводить людину в державний орган і вона наштовхується там на бюрократичні процедури та безпідставні відмови, якщо засоби масової інформації спочатку розповідають про високі достоїнства нового закону, а потім про те, що він викривлюється і препарується, якщо громадянин звертається до суду за захистом свого дійсного або припустимого ним права і йому говорять, що судовому захисту таке право не підлягає, то саме ці «якщо», а їх перелік можна продовжувати досить довго, і є тим середовищем, яке щоденно і повсюдно відтворює юридико-нігілістичні упередження [8, с.24]. Порушення прав особи особливо таких, як право на життя, честь, гідність, житло, майно, безпеку, слабкий механізм їх правового захисту підриває віру в закон, в можливість держави забезпечити порядок і спокій в суспільстві, захистити людей від злочинних посягань. Безсилля ж права не може породити позитивного ставлення до нього з боку населення, а спричиняє лише роздратування, незадоволення і протест. Стійке упередження, невіра у високе призначення, потенціал, можливості і навіть необхідність права - такий морально-психологічний генезис даного феномена. Нарешті, відношення до права може бути просто індиферентним (байдужим), що теж свідчить про нерозвинену правову свідомость людей.