Правова культура

• основи конституційного  ладу. Тут сформульовані принципові положення щодо пріоритету прав і свобод людини і громадянина, верховенства федеральних законів, організації державної влади і місцевого самоврядування, механізму дії національного законодавства і принципів міжнародного права.

• права і свободи людини і громадянина, способи їх захисту національними та міжнародними органами влади.

• принципи та загальні правила функціонування різних гілок  влади;

• найбільш важливі норми  з цивільного та трудового законодавства, а також законодавства в сфері  професійної діяльності людини, що, поряд із загальними нормами права, помітно сприятиме підвищенню його правової культури;

• нерозривна єдність  прав і обов'язків громадян - один з основних принципів чинного  законодавства.

Виходячи з попереднього досвіду і умов життя, в тому числі і усфері правового виховання, можна виділити кілька таких напрямків:

• доступність законодавства, що є, на мій погляд, найважливішою умовою знання нормативно- правових актів. Зараз, коли вони постійно змінюються і в зв'язку з цим втратили свою стабільність, а перехід до демократичного суспільства і ринкової економіки веде до різкого зростання ролі законодавства, набагато збільшується значимість його доступності. Одного лише опублікування в офіційних виданнях явно недостатньо. Необхідно передбачити можливість додаткової публікації в інших виданнях;

• виступи і коментарі фахівців з найбільш важливих питань і положень законодавства. Багато нових норм права, а, тим більше, якщо вони суперечать один одному, що нерідко буває, неможливо усвідомити без допомоги фахівця;

• створити систему безперервного  і послідовного правового виховання, яке охоплювало б всі щаблі  загальноосвітньої школи, весь період навчання у середніх спеціальних  і вищих навчальних закладах, а  також забезпечувало б постійна перехід, по мірі формування особистості, від відносно простих до більш складних і повних знань законодавства;

• організувати правовий всеобуч, який би охоплював ширше  коло всіх верств населення, з урахуванням  їх освітніх, професійних, вікових та інших соціальних особливостей.

Правова культура - необхідна  умова свідомого здійснення громадянином свого обов'язку перед суспільством, що сприяє подоланню відсталих поглядів, поведінки людей, запобігання випадків свавілля і насильства над особистістю. Науково обґрунтовані правові уявлення громадян є передумовами зміцнення законності та правопорядку, без чого неможливо побудувати громадянське суспільство і правову державу.

В даний час існує  маса проблем в процесі формування правової культури. Це, в першу чергу правова безграмотність населення, складний процес правотворчості, нерідке протиріччя нормативно-правових актів реальній дійсності, а також не розвинена ідеологія сильної правової держави і, як наслідок, правовий нігілізм, заперечення моральних принципів. Для вирішення цих та інших проблем необхідна цілеспрямована політика держави на підвищення рівня правової культури суспільства через процеси правотворчості, законодавчого процесу, а також засобів масової інформації, художньої літератури, кіно і мистецтво. Формування позитивного ставлення до закону, права, знання громадянами своїх прав і обов'язків перед державою і суспільством є основними завданнями в процесі формування правової культури.

Правовий нігілізм і  правовий ідеалізм, що відрізняються у своїх формах вираження і проявах, мають одні й ті ж джерела (класичні "деформована правосвідомість, низька правова культура і недостатньо якісне правове виховання") і причини походження (хоча правовий ідеалізм і став проявлятися набагато пізніше, ніж правовий нігілізм) - державна діяльність.

Розмірковуючи далі робимо висновок, що правовий нігілізм і правовий ідеалізм - частини неадекватної правосвідомості особистості, причому за деяких обставин правовий ідеалізм може викликати правовий нігілізм. Це - ще один доказ їхнього взаємозв'язку.

Невід’ємною рисою сучасного  українського життя є глобальний правовий нігілізм. З огляду на це проблема його подолання стає чи не найактуальнішою  на сьогодні, адже не може йти мова про  правову державу в тому суспільстві, де ігноруються права та свободи людини і громадянина, де право взагалі не належить до першорядних цінностей. А оскільки правовий нігілізм як продукт соціальних відносин зумовлений багатьма причинами, необхідною умовою подолання є з’ясування джерел його виникнення. 
Витоки правового нігілізму сягають у минуле – 70 років режиму, який, м’якокажучи, не жалував право, завдав йому чимало „ударів”. Він призвів до зневажливого ставлення до права не тільки представників старшого покоління, а й наступних. З огляду на зазначене вище, одним із джерел сучасного правового нігілізму є, безперечно, спадок минулого. 
Крім того, вже і в умовах сьогодення вистачає „сучасних” джерел цього антиправового явища: до правового нігілізму призводять порушення прав людини та громадянина, відсутність належних умов для їх реалізації. Визнання та закріплення в законодавстві прав і свобод людини не супроводжується адекватними заходами їх практичного втілення в життя і тим самим породжує в особи „правове розчарування”. 
До розчарування в законах, появи правового скепсису призводить і правовий ідеалізм. Його сутність полягає у переоцінці об’єктивних можливостей права, його ролі у вирішенні найскладніших, найболючіших проблем суспільства. Так, у багатьох формується переконання в тому, що достатньо прийняти ряд розумних законів – і всі проблеми суспільства вмить будуть вирішені, коли ж цього не відбувається, наступає розчарування, переконання в тому, що закони нічого не дають. Необхідні, насамперед, соціальні, економічні та інші заходи плюс закони. Лише сукупна дія всіх цих чинників може дати бажаний ефект.

Справжньою проблемою  сьогодення є те, що навіть розумні  й необхідні закони не працюють, що безпосередньо пов’язано із відсутністю  механізмів їх реалізації. Непродумані закони та програми, залишаючись лише на папері породжують недовіру як до владних структур, так і до законів, що ними приймаються.

Декларативність і відсутність  в діючих законах норм прямої дії  дає підґрунтя для їх деталізації  в інструкціях та інших підзаконних  нормативно-правових актах, що видають міністерства та відомства. Досить часто ними закріплюються положення, які суперечать законодавчим настановам та виражають їх відомчі інтереси. Розходження загальнодержавних та відомчих інтересів є ще одним джерелом правового нігілізму. 
Подібну практику слід рішуче долати, і насамперед, через чітке застосування одного з визначальних принципів основ конституційного ладу України, згідно з яким Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати норм Конституції. У правовій системі необхідно забезпечити верховенство закону, а не відомчої  інструкції. Породжує негативне відношення до права і низький рівень правореалізації. Так, порушення правозастосовчими установами процесуальних строків прийняття рішень, невизнання дії загальнодержавних актів на місцях призводить до формування у громадян стереотипу невиконання законів та інших нормативно-правових актів.

До джерел правового  нігілізму в сучасній Україні  можна віднести і правовий вакуум, тобто такий стан, коли цілі сфери життєдіяльності суспільства не врегульовані правом, хоча потребують нормативно-правової регламентації. Право, як соціальний феномен, не може існувати у відриві від суспільства. Регулюючи суспільні відносини, воно змінюється під впливом змін, що відбуваються у суспільстві, проте не завжди з ними співпадає. Воно може або ж відставати від запитів суспільства, або ж, навпаки, їх випереджати, обидва випадки є небажаними, оскільки в ідеалі всі потреби суспільства повинні відображатись і врегульовуватись правом своєчасно.

Характерною рисою нинішніх політичних змін є орієнтація більшості  активних учасників політичного  процесу на політичний радикалізм, з його установками на крайні форми  політичного впливу, на пошук швидких  і простих рішень найскладніших проблем, прагненням до спрощення соціальних, управлінських завдань та способів їх вирішення. Ці спрощення призводять до того, що найскладніше завдання поступового реформування країни, її соціально-політичної системи зводиться до кількох рішучих акцій (ринок, приватизація, децентралізація), а далі... все влаштується саме собою

Для політичного радикалізму  характерне намагання запрограмувати зміни, що, як показує історія, призводить до результатів, які прямо протилежні поставленим цілям. Радикальна політика створює сприятливі умови для правового нігілізму, адже її прихильниками право сприймається не інакше як зовнішні обмеження благородних політичних мотивів, хитрощі політичного противника або як інструмент підтримки здійснення певної політичної лінії[2, c. 158]. Правовий нігілізм є ознакою глибокої соціально-політичної кризи у суспільстві, яка викликана передусім тривалим пануванням в його політичному житті радикалістських політичних установок. У правовому нігілізмі деякою мірою можна визнати винною і саму юридичну науку, яка протягом минулих десятиріч була пов’язана із командно-адміністративною системою, що не могло не вплинути на ряд наукових концепцій і установок, які обслуговували насамперед інтереси правлячої партійно-політичної еліти. Право трактувалося не як соціальна цінність, а як засіб державного управління, стверджувалася ідея другорядності цього інституту стосовно економіки, політики, ідеології тощо.

Причин правового нігілізму  надзвичайно багато і їх кількість  з роками, як показує практика, на жаль, не зменшується, а, навпаки, невпинно зростає. Усвідомлення цього факту викликає тривогу за правове майбутнє, адже зведення до мінімуму правового нігілізму в українському суспільстві можливе лише за умов усунення зазначених вище джерел цього явища, а на це потрібна буде тривалість життя не одного покоління. На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

— невпорядкованість  законодавства, його нестабільність і  суперечливість;

— низьку правову культуру;

— слабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін.

Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового  нігілізму і ідеалізму, слід назвати:

— якість законів та інших  нормативно-правових актів; забезпечення належної ролі закону в системі правових акті; наявність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин;

— авторитет державної  влади і налагодженість механізму  її дії; наявність розвинутої державної структури, здатної забезпечити виконання права; вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності; зміцнення законності; підвищення ролі суду;

— високий рівень правосвідомості, який дозволив би закону працювати; збереження самобутності правової культури; поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб.

Механізм подолання  правового нігілізму має складатися з трьох комплексних блоків заходів:

— комплекс спеціально-юридичних заходів, спрямованих на формування якісно нової, ефективної правової системи;

— комплекс загальносоціальних заходів, спрямованих на поліпшення об’єктивних умов життя суспільства, на формування нового соціального середовища;

—комплекс виховних заходів, спрямованих на виправлення деформацій правосвідомості і підвищення рівня правової культури населення.

Для успішного вирішення  проблеми подолання правового нігілізму  перш за все необхідно перетворити  принцип верховенства права з  декларативного у реально діючий принцип життєдіяльності суспільства  та функціонування державної влади. Для цього право повинно стати системою ефективних гарантій прав і свобод людини, забезпечити можливість прояву соціально корисної ініціативи, сприяти всебічному розвитку особистості. Необхідно знизити силовий тиск на суб’єктів правовідносин, розширити рамки диспозитивного правового регулювання та самозахисту громадянами своїх прав. Разом з тим, слід пам’ятати і про обов’язки людини і громадянина, оскільки акцентування уваги на правах при нехтуванні обов’язками може також призвести до деформації правосвідомості.

Серед інших спеціально-юридичних  заходів слід виділити подолання  процесуального нігілізму, вдосконалення  системи юридичної відповідальності, підвищення авторитету владних структур та легітивності закону. На загальносоціальному рівні необхідно забезпечити досягнення громадської злагоди відносно базових підвалин державно-правового розвитку, формування консенсуальної демократії на основі діалогу та співробітництва, партнерства та взаєморозуміння, соціально орієнтованої ринкової економіки з міцним державним сектором, з механізмами розвитку приватної власності, з підтримкою “продуктивних” (а не спекулюючих) верств населення. Правове виховання повинно бути зорієнтовано на підвищення рівня знання і розуміння права в цілому та окремих правових норм і інститутів, на формування юридичних навичок, на закріплення позитивного сприйняття права, на виховання почуття справедливості, відповідальності та законності, на підвищення соціально-правової активності населення. Це потребує розвитку правової пропаганди, вдосконалення юридичної освіти, вирішення проблеми мінімуму правових знань, що необхідні громадянам, створення умов для позитивної, цілеспрямованої, свідомої, добровільної, творчої та ініціативної діяльності суб’єктів правового спілкування.

ВИСНОВКИ