Правова культура

Результатом проведеного дослідження стали наступні  висновки:

-правова культура суспільства багато в чому залежить від якості розвитку правотворчої діяльності зі створення законодавчої основи суспільства. Правотворчість та правозастосування компетентними органами вимагають високий теоретичний рівень правової культури, яка у свою чергу виробляється зусиллями вчених-філософів, соціологів, юристів, суспільним досвідом практичних працівників.

-правова культура - необхідна умова свідомого здійснення громадянином свого обов'язку перед суспільством, що сприяє подоланню відсталих поглядів, що відхиляється поведінки людей, запобігання випадків свавілля і насильства над особистістю. Науково обґрунтовані правові уявлення громадян є передумовами зміцнення законності та правопорядку, без чого неможливо побудувати громадянське суспільство і правова держава;

-зміст, суб'єктивний і об'єктивний склад системи правового виховання залежать від того, які цілі ставляться перед виховним процесом. Так, якщо метою виховання ставиться поширення правових знань, то тоді воно зводиться до правової освіти. Якщо ж спрямована на формування правових переконань, почуття поваги до норм права, тоді процес правового виховання обмежений набором таких засобів і методів, вплив яких направлено в основному на формування правової свідомості особистості.

Превентивна мета правового  виховання штучно звужує коло об'єктів  та суб'єктів системи, обмежує застосування різноманітних засобів і методів  впливу. І тільки ставлячи перед  правовим вихованням комплексну мета з формування правової культури особистості, можливо доведення право-виховної процесу від розповсюдження правової інформації через етап формування ціннісних орієнтацій і навичок правомірної поведінки до залучення особистості у всі сфери державного і суспільного життя, врегульовані правом, тобто до формування соціально-правової активності .

Правове виховання покликане викорінити правовий нігілізм і правовий ідеалізм, сформовані стереотипи і підвищити рівень правової культури. Тільки в цьому випадку можливе створення правової держави і громадянського суспільства, в умовах яких реально повне здійснення всіх прав і свобод особистості.

Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до правоохоронних органів. Додержання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого — можливість будь-якого громадянина, який не має юридичної освіти, знати свої права. Стан правової культури визначається двома основними факторами: а) рівнем і ступенем розвитку накопичених суспільством культурно-правових цінностей (правові ідеї, теорії, законодавство, правосуддя, законність, органи держави і т. д.); б) культурою юридично значимої діяльності людей у правовій сфері. Правова культура, як і правосвідомість, виконує визначені функції в житті суспільства

Правова культура - висока і ємна форма правосвідомості, може бути розглянута з двох сторін: особистого, коли акценти зміщуються на особистісні властивості та якості, і суспільного, коли звертається увага на функціонування соціального організму в його цілісності.

Таким чином в суспільстві, завдяки диференційованому відношенню до права складається широкий  спектр поглядів на базі не прогресивної правосвідомості та загального становища правової культури – тобто ми бачимо два основних антиподи правової культури: правовий нігілізм та правовий ідеалізм. Взагалі фіксація “не правового” характеру розуміння ментальності суспільства знайшло вираження на реальності, а не тільки на рівні підсвідомості. Безсилля ж права не може породити позитивного ставлення до нього з боку населення, а спричиняє лише роздратування, незадоволення і протест.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 Вопленко Н.Н. Правосознание и правовая культура [Текст] : Учебное пособие / Н.Н. Вопленко. – Волгоград : Издательство ВолГУ, 2000. С.41, С.46

 Лазарев В.В. Теория государства и права [Текст]: Учебник для вузов / В.В. Лазарев, С.В. Липень. – [2-е изд., испр. и доп.]. – М.: Спарк, 2000. – 511 с.

 Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм как две стороны «одной медали» / Н.И. Матузов // Правоведение. – 1994. – № 2. – С. 3-16

 Матузов Н.И. Теория государства и права. Курс лекций. [Текст]/ Под ред Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997 с.568, c.579.

 Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: поняття, структура [Текст] / О. Менюк // Право України. – 2001. – № 4. – С. 21-23, 39.

 Новиков А.И. Нигилизм и нигилисты: Опыт критической оценки [Текст] / А.И. Новиков. – Ленинград, 1972. – 296 с.

 Семитко А.П. Правовая культура социалистического общества: сущность, противоречия, процесс [Текст] / А.П. Семитко. – Свердловск :  Изд-во Урал. ун-та, 1990. – 187 с.

 Семитко А.П. Теория государства и права Под. Ред. В.М.Карельского и В.Д.Перевалова. – М., 1997. – С.331, C.333

 Сухонос В.В. Теорія держави і права [Текст] : Навчальний посібник / В.В. Сухонос. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. – 536 с.

 Туманов В.А. О правовом нигилизме [Текст] / В.А. Туманов // Советское государство и право. – 1989. – № 10. – С. 20-27