Романо-германська правова сім'я

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СІМ’Ї

1.1.Виникнення романо-германської правової сім’ї………………………………6

1.2. Поняття та ознаки романо-германської правової сім’ї……………………...14

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА  ПРАВА КОНТИНЕНТАЛЬНИХ КРАЇН  ЄВРОПИ

2.1. Правові системи романо-германської правової сім’ї………………………..19

2.2. Структура системи  права континентальних країн  Європи…………………27

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ  РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОГО ПОДІЛУ НА ПУБЛІЧНЕ ТА ПРИВАТНЕ ПРАВО…………………………………………..30

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Романо-германська правова система  є, мабуть, найбільш древньою і широко розповсюдженою у світі. Це пояснюється  не лише її історичними коренями. Система  відрізняється нормативною упорядкованістю  й структурованістю джерел, стійкими демократичними правовими принципами, забезпеченням строгої юридичної  техніки. Носіями і рушійною силою  даної системи були найбільш могутні  держави: два тисячоріччя тому Римська  імперія, а потім зароджуються й  розвиваються держави Європи - Франція, Німеччина й інші, їхній вплив на життя Європи й країн інших континентів, як у культурологічному змісті, так і у військово-політичному й економічному, був беззаперечним. Романо-германская система права набула характеру універсальної, зрозуміло, з тими особливостями й модифікаціями, яким вона піддавалася в різних регіонах світу.

Актуальність теми дослідження. Традиційно в усіх науках базові (тобто загальнотеоретичні) дисципліни вважались ключовими об’єктами досліджень, оскільки саме вони визначали загальний контекст розвитку та перспективи цих наук. В системі юридичних наук до таких дисциплін належить історія держави і права, рівно як і теорія держави і права. Обидві ці дисципліни приділяють значну увагу вивченню правових систем світу. Це не є випадковим, оскільки саме правові системи є основою правової культури. Без їх вивчення залишаться незрозумілими минуле, сучасний стан та подальші перспективи розвитку як окремих національних законодавств, так і права у світовому масштабі.

Таким чином, актуальність теми даного дослідження (континентальна або романо-германська правова система) не потребує спеціальних підкріплень. До того ж, на сучасному етапі, в зв’язку з процесами глобалізації, що охопили різні сфери життя суспільства, в тому числі і правову, знову постає завдання провести порівняльну оцінку різних правових систем, вибрати з них найкраще, відкинути застарілі та недемократичні положення і норми, щоб на основі синтезу кращих елементів різних правових систем створити універсальну правову систему, яка буде найбільш оптимальною для всіх країн.

Мета та завдання курсової роботи. Мета та завдання дослідження визначені з урахуванням стану наукової розробки та актуальності теми континентальної (романо-германської) правової системи. Нашою метою є дослідити витоки,історію розвитку,структуру та сучасний стан романо-германської правової системи з урахуванням загальних тенденцій у розвитку права в світі. У відповідності до поставленої мети було визначено наступні завдання:

- дослідити витоки та історію  формування романо-германської правової системи;

- виявити причини, що обумовили  сучасний стан континентальної  правової системи шляхом огляду  історичного розвитку даної правової  системи;

- встановити зв’язки романо-германської правової системи з іншими правовими системами світу;

- дослідити структурні особливості романо-германської системи права.

Об’єктом дослідження є романо-германська правова система. Причому вона досліджується в зв’язку з іншими правовими системами світу, на основі порівняльної оцінки низки своїх структурних елементів.

Предметом дослідження є наявна і науково вивчена інформація про розвиток та сучасний стан романо-германської правової системи; дані, що констатують вплив даної правової системи на стан моралі, правосвідомості та правопорядку європейського суспільства.

Методологічною базою роботи є  хронологічний, об’єктивний, структурно-системний  та порівняльний методи.

    

 

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА  ХАРАКТЕРИСТИКА

РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ  ПРАВОВОЇ СІМ’Ї

1.1. Виникнення романо-германської правової сім’ї

Романо-германський тип правової системи сформувався в XII – на початку XIII ст. Її основою стало римське право, під рецепцією якого слід розуміти застосування норм римського права, що почалося в низці країн в умовах середньовіччя. Підставами рецепції стали умови економічного та заснованого на ньому соціального життя Західної Європи: розвиток торгівлі, ремесел, зростання міст, а, також, властивості самого римського приватного права, що виникли в результаті певних економічних умов.

Крім економічних причин, існували і соціально-культурні  передумови запозичення Європою  римського права. Розвиток освіти, мистецтва, культури сприяв сприйняттю римських юридичних концепцій, поглядів, понять, конструкцій.

Формування спочатку ідеї, а згодом і самої романо-германської системи права (вже на законодавчому рівні) можна поділити на певні історичні етапи:

1) період простого права; 

2) період формування загального  права університетів; 

3) період законодавчого  права [15, с.448].

На першому етапі елементи, що започаткували створення романо-германської системи права, мали характер звичаєвого права. Спочатку варвари і римляни жили кожен за своїми законами. Але з прийняттям варварами християнства спосіб життя населення почав поступово змінюватись. На зміну примітивному приватному праву прийшли звичаї, притаманні певним територіям. Існують документи, за допомогою яких ми маємо змогу прослідкувати стан як римського права, так і права варварів. До них належать компіляції Юстиніана (Кодекс, Дигести, Інституції, опубліковані з 528 по 534 р. та доповнені серією новел) у Візантії, Молитовник Аларіха (506р.) у Франції та на Іберійському півострові представляють римське право.

Разом з тим, більшість  германських племен починаючи з VI ст. також вже мали свої закони (закони варварів), процес створення яких продовжувався до XII ст. Але ці закони регулювали дуже незначну частину суспільних відносин, що перешкоджає нам повно дослідити за ними стан права цього періоду. Римські ж компіляції, навіть в спрощеному виданні Аларіха, скоро виявились занадто складними, і, згодом були модифіковані для більш простого застосування їх на практиці населенням. Нове право мало усну форму та було лише місцевого значення. Спроби вождів систематизувати та зробити єдиний звід норм для підданих латинського та германського походження виявились невдалими і більше не повторювались. Та й сенсу уточнювати та фіксувати ці норми не було, тому що у вирішенні судових справ пріоритет мали поза правові  засоби – «судження Боже», «присяги сторін», «процедура очищення», «судове випробування», «сваволя місцевої влади».

В період раннього середньовіччя  суспільство повернулось до примітивного стану правової культури. Право ще існувало, про що свідчить наявність  інститутів, що були покликані його створювати, та панування права вже  не було. Сам ідеал суспільства, заснованого  на праві було відкинуто, натомість  основою християнського суспільства  стало братерство і милосердя. Святий Павло в своєму першому «Посланні  до коринфян» радив віруючим підкоритися посередництву пасторів чи своїх святих братів, а не звертатися в суди. Святий Августин захищав той же тезис. За німецькою приказкою XVI ст.: «Юристи – погані християни». Хоча її застосовували переважно до романістів, приказка все одно відноситься до всіх юристів: саме право вважалось поганою річчю [10, с.480].

Створення романо-германської системи права пов’язано з відродженням, що почалося в XII – XIII ст. на Заході Європи, переважно в юридичній сфері. Нове суспільство зрозуміло необхідність права для порядку та безпеки, яких потребує Божественний замисел. Ідеал суспільства, заснованого на братерстві та милосерді було відкинуто. Церква стала більш чітко розмежовувати світське суспільство і суспільство віруючих; суд сумління і правосуддя, створила в цей період приватне канонічне право. В XIII ст. релігію і мораль вже перестали змішувати з громадянським порядком і правом. За правом знову було визнано його важливу роль і автономію, які віднині стали характерними рисами західної думки і цивілізації.

Зародження романо-германської системи права не є результатом утвердження королівської влади чи централізації. В цьому полягає її відмінність від англійського права, де розвиток загального права був пов’язаний з посиленням королівської влади та із існуванням централізованих королівських судів. На Європейському континенті не було нічого подібного. Формування романо-германського права відбувалося в умовах роз’єднаності країн Західної Європи і панування переконання, що таке об`єднання неможливе. Підґрунтям розвитку системи цього права служили переважно спільна культура і традиції, що було зумовлено географічною близькістю цих країн та спільними тенденціями їх історичного розвитку. Романо-германська правова система виникла і продовжувала існувати незалежно від будь-яких політичних цілей, тобто – формувалася стихійно.

Наступним етапом розвитку романо-германської системи права став період формування загального права університетів, що були головним джерелом розповсюдження нових ідей. Першим і найбільш відомим був Болонський університет в Італії [8, с.320].

В університетах право  розглядали як модель соціальної організації. Його вивчення залишало поза увагою процесуальні процедури, докази, способи виконання (ці питання залишались для адміністративної регламентації), концентруючи увагу  на судовому розгляді чи виконанні  прийнятих рішень. Університетська  наука розглядала право в зв`язку з філософією, теологією, релігією. Вона вказувала суддям як вирішувати справи на основі справедливості, встановлювала  правила, якими добропорядні люди повинні  були керуватися у своєму соціальному  житті. Право, як і мораль, – це належне  (яким повинно бути), а не існуюче (яке є). Чи можливе викладання моралі, що описує лише те, що людина звичайно робить, без вказівки на те, як потрібно чинити та жити? Ми вважаємо, це справедливо по відношенню до права.

В більшості країн континентальної  Європи право в цей час було в хаотичному, невизначеному стані, було роздробленим, іноді варварським. Під загрозою залишитись місцевими  школами процесуального права, що не мали авторитету, престижу, університети повинні були викладати дещо нове, відмінне від місцевого права. Більш  того, щоб вийти за рамки відсталого позитивного права було відновлено дослідження римського права, з  яким було легко ознайомитися: норми  кодифікацій Юстиніана були викладені  мовою, яку Церква зберегла і спростила; мовою, якою користувались всі канцелярії і всі вчені – тобто на латині.

Римське право довгий час  піддавалось критиці з боку Церкви. Вважалось, що воно створено язичницьким  світом, а отже є плодом цивілізації, яка не знала Христа, що в його основі лежить філософія, яка суперечить поглядам Євангелія, святих отців Церкви і християнства. Але Фома Аквінський на початку XIII ст. поклав край цій критиці. Його праці, що базувались на працях Аристотеля, доводили, що дохристиянська філософія, яка базувалась на розумі, значною  мірою відповідала Божественному  закону і сприяли «вигнанню чортів»  з римського права. З цими працями  зникла остання перешкода на шляху  відродження римського права. Отже, було покладено початок його вивченню та впровадженню в практику [1, с.455].

До XIX ст. римське право  викладалося у всіх університетах  континентальної Європи. Воно складало основу освіти, в той час як національне  право стало другорядним. Феномен  відродження викладання римського  права вийшов за рамки Болонського  університету з одного боку, та за межі XII – XIII ст. – з іншого.

Поглиблене вивчення римського  права обумовило те, що виникли  різні правові школи, які мали відмінні погляди на значення рецепції римського права для практичного  застосування. Велику роль в «очищенні», переробці і пристосуванні римського права до умов життя в XIV ст. відіграла школа глосаторів, що поставили за мету встановити початковий зміст римських законів. Її діяльність продовжила школа постглосаторів. Таким чином, право було підготовлене до нового розвитку, зокрема – появи нових галузей права (торгове право, міжнародне приватне право), і, в той самий час систематизоване і приведене в стан, що контрастує з казуїстичним і емпіричним духом юристконсулів Риму. Віднині під назвою „ususmodernus Pandectarum” в університетах викладалося римське право, сильно змінене під дією канонічного права.

Розглянута еволюція дає  нам змогу зрозуміти, що ж насправді  представляє з себе романо-германська система права. Ця система – величне творіння європейської науки, що намагається вказати юристам мету їхньої діяльності, словник і методи, орієнтувати їх у пошуках справедливих рішень. Університети не мали за мету створення позитивного права, вони не створювали обов’язкові норми для суддів і юристів-практиків у всіх країнах. Вони намагалися, спираючись на римські тексти, знайти найсправедливіші норми, що б відповідали новому суспільному порядку. Ці характерні риси романо-германської правової системи важливо відмітити в наш час, коли знову почали говорити про Європу та європейське право. Романо-германська система права об’єднала народи Європи, зважаючи на існуючі між ними відмінності, без яких Європа не була б тим, чим вона є, і такою, якою ми хочемо її бачити      [18,  с.464].

Епоха Ренесансу, або Відродження (почалася в Італії на рубежі XIII – XIV століть, а потім поширилася по всій Західній Європі) покінчила з релігійним середньовічним пануванням, звернувшись  до гуманітарних досягнень античності. Розвиток юридичного світогляду, виникнення на його основі теорії природного права (як сили, що висунула на перше місце  розум, який творить право, верховенство закону і вимогу кодифікації законодавства), сприяли формуванню правової культури європейських спільнот, новому їх зльоту. Поряд з приватним правом, заснованим на римському праві, Європа виробила нові норми публічного права, що виражають природні права людини і гарантують свободу особистості. Місце пріоритетів римського права посіли принципи права, що відображують раціональні засади не минулого, а сучасного життя.