Романо-германська правова сім'я

Отже, романо-германський тип правової системи виник в XII – на початку XIII ст. Романо-германська правова сім'я об'єднує правові системи всіх країн континентальної Європи (у тому числі і Росії) і протиставляється англосаксонському праву.

Ця правова сім'я виникла  на основі рецепції римського права. Основне джерело права - закон (нормативно-правовий акт). Їй притаманне чітке галузеве поділення норм права. У свою чергу  практично всі галузі права поділяються  на дві підсистеми: приватне право  і публічне право, хоча віднесення деяких галузей права до якої-небудь одній  підсистемі дуже суперечливе і нерідко  залежить від правового регулювання  відповідної галузі в певній державі (наприклад, трудове право).

В системі органів держави  проводиться чіткий поділ на законодавчі  та виконавчі органи влади. Законотворчість  і законодавство, як функція, монопольно належать законодавчим властям. Для  більшості країн цієї сім'ї характерна наявність писаної конституції.

РОЗДІЛ  2.

СИСТЕМА ПРАВА КОНТИНЕНТАЛЬНИХ КРАЇН  ЄВРОПИ

2.1. Правові системи романо-германської правової сім’ї

Романо-германська правова сім'я в світі є найбільшою сім'єю за кількістю держав, що до неї входять. Навіть відповідно до вузького розуміння складу романо-германської сім'ї до неї беззаперечно включають усі держави континентальної Європи. Разом з тим, практично усі дослідники погоджуються з думкою, що правові системи окремих країн романо-германської сім'ї інколи дуже сильно відрізняються одна від одної. Така ситуація призвела до численних пропозицій про поділ романо-германської правової сім'ї на підгрупи або, як їх ще називають, на підсім'ї.

Поділяти романо-германську правову сім'ю на підсім'ї пропонують практично усі відомі компаративісти. Більшість із дослідників, зокрема,

Р. Давид, Цвайгерт і Кьотц, М.Н. Марченко, М.В. Савчин, О.Ф. Скакун виділяють групи романських та германських держав. Деякі дослідники, такі як А. Есмен, Г. Сюзер – Холл, Д. Вігмор виділяють окремо слов'янську або руську підсім'ю. Не заперечуючи можливості існування таких поділів, на думку автора статті він не відбиває усі тонкощі та особливості правових систем європейських держав романо-германської правової сім'ї [17, с.19-22].

Нам здається, що іншим варіантом поділу романо-германської сім'ї на підсім'ї може бути поділ на північно-західну, південно-західну та східно-європейську підсім'ї. Цей поділ можна провести на підставі чотирьох основних параметрів державно-правового розвитку, які є тісно пов'язаними один з одним: географічного, історичного, економічного та релігійного.

Першою у запропонованій класифікації є група північно-західних держав, до якої входять Франція, Німеччина, Нідерланди, Швейцарія, Австрія, Бельгія, Люксембург та деякі інші. Крім спільного  географічного розташування (на північ від Альпійської гряди) ці держави  об'єднує схожий історичний економічний шлях розвитку, який не міг не вплинути на вибір релігії – в усіх цих державах переважає протестантизм.

Державність у цих країнах  розвинулася дещо пізніше порівняно  з південно-західними європейськими державами, які були колисками державних інститутів Стародавнього світу. Крім того, починаючи з самих перших етапів свого розвитку, зокрема з феодалізму, державний лад північно-західних європейських держав мав свої характерні риси – відносну децентралізованість та слабкість королівської влади, елементи станової феодальної демократії, боротьбу за інвеституру між світськими та церковними владиками.

Внаслідок більш холодного  клімату зазначені держави досить швидко відмовилися від сільського господарства як основної економічної  галузі та акцентували свою увагу на промисловості та торгівлі. Ця зміна класичних економічних пріоритетів призвела до більш швидкої появи на їхніх теренах буржуазії та кризи усієї феодальної системи, включно з послабленням королівської та папської влади. У північно-західній Європі зародився та поширився протестантизм, який охопив широкі кола різних верств суспільства та ще пришвидшив активність буржуазії та державно-правові реформи.

Саме у північно-західних європейських державах почалася хвиля буржуазних революцій, що змінили не лише форму їхнього державного правління з абсолютних монархій на республіки або обмежені монархії, а й суттєво вплинули на розвиток права. Багато класичних правових інститутів сучасності такі як права і свободи людини і громадянина, принцип розподілу влади в державі, відокремлення діяльності релігійних організацій від державних інститутів були започатковані та вперше реалізовані саме тут       [12, с.925].

Рецепція римського права, проведення якої є безперечною ознакою  включення правової системи держави  до романо-германської правової сім'ї, відбувалася в цих державах дуже специфічно. Впливове міщанство (у феодальний період) а пізніше буржуазія (за нового часу) ставилися до римського спадку раціонально та утилітарно: запозичувалися не стільки правові норми та громіздкі правотворчі конструкції, скільки правові механізми та доктрини, на досвіді яких формулювалися існуючи місцеві звичаєві норми, які набагато краще відповідали вимогам свого часу та місцевим обставинам життя.

Через активний розвиток промисловості  та торгівлі ці держави першими почали кодифікаційні роботи та уніфікацію правових норм, причому акценти в першу чергу ставилися на приватних галузях права – цивільному, сімейному, торгівельному тощо. Такий напрям у розвитку правової системи більше за все цікавив буржуазію та був вкрай необхідним для її успішної діяльності. Характерними рисами для правових систем цих держав є проголошення принципів святості приватної власності, свободи підприємницької діяльності, свободи договору, мінімальне втручання держави у підприємництво та торгівлю.

Не дивлячись на постійні зусилля в цьому напрямку, сильна буржуазія північно-західних європейських державне завжди мала значний вплив на державні інститути, а отже наполягала на запровадженні принципів невтручання державних органів в особисте життя, ринкової економіки з мінімальним державним впливом, дотриманні особистісних прав і свобод, переваг приватних галузей права над публічними, незалежної судової влади тощо. Саме цими тенденціями, наприклад, пояснюється визначна роль у правозастосуванні у цих державах нотаріусів, в тому числі й приватних, дії яких можуть створювати юридичні факти нарівні з державними органами     [23, с.216]. 

Через свою консервативність та підтримку феодальної моделі суспільства католицизм дуже швидко втратив свої позиції серед новоствореної буржуазії а згодом і серед більшості населення північної Європи. А поширення протестантизму у північній Європі стало додатковим чинником відмежування її від південної Європи, і також не могло не вплинути на своєрідну еволюцію правових систем цих держав. Тут досить рано почалася секуляризація державних та правових інститутів, зменшення ролі церковного права, об'єднання галузей цивільного та сімейного права.

Правові системи південно-західних європейських держав романо-германської правової сім'ї мають дещо інші особливості розвитку, які, тим не менш так само логічно обґрунтовані специфікою еволюції їхніх суспільств.

В першу чергу потрібно зазначити що саме на півдні Європи створився та розвивався античний Рим. Звичайно, деякі землі північної Європи також входили до складу Римської імперії за часів її максимального розміру, але в багатьох випадках таке включення було формальним: населення цих територій не було повністю римським ані за національністю, ані за культурою, а само панування Риму було короткостроковим. Землі південної ж Європи входили до складу Римської держави століттями, а отже й вплив римського права, римської культури, римської моделі управління суспільством та державою тут був набагато більшим та стійкішим. Римські державно-правові традиції перейшли до південно-західних європейських держав плавно, досить суцільно й без століть перерви, як це було на півночі.

Рецепції римського права як цілеспрямованої діяльності тут практично не було, адже римське право на півдні Європи при переході від античності до середньовіччя повністю й не зникало [27, c.315]. Класичні римські кодекси на початку середньовіччя були вульгаризовані та оброблені відповідно до місцевих потреб, але все одне перенесли до південно-європейських правових систем значну кількість своїх правових норм та навіть цілих інститутів. Цей процес був жорстко узгоджений з нормами та доктринами християнства, адже з початку середньовіччя та до сьогодення держави цього регіону залишаються католицькими. Зрозуміло, що порівняно з середньовіччям роль церкви в регулюванні суспільних відносин та формуванні правосвідомості населення на сучасному етапі суттєво зменшилася. Починаючи з періоду революцій та нового часу на півдні Європи так само як і на півночі проводилася секуляризація. Однак тут її результати не були такими глобальними і католицька церква зберегла свою впливову роль.

На півдні Європи, особливо в Італії, не відбувалося й такого жорсткого протистояння фінансово впливової буржуазії та родової феодальної аристократії. Фактично, в багатьох випадках вони були поєднані, як, наприклад, родини Медичі та Борджіа, що теж можна відзначити як один із впливів Римської держави, де після реформ Сервія Туллія встановився саме такий суспільний лад при якому поняття знатності та багатства роду практично ототожнювалося. Як наслідок, південна Європи не зазнала бурхливих буржуазних революцій та стрімкої й радикальної зміни правової системи з феодальної до буржуазної.

В подальшому тенденція об'єднання  владного та майнового впливу на державну політику й суспільство зберігалася недоторканою та благополучно дожила до наших днів. На відміну від північної Європи де політичні діячі займаються державною службою професійно десятиліттями, і особа частіше не змішує у своїй діяльності "великий бізнес" та "велику політику", у південній Європі на високі посади у ієрархії державної служби претендують бізнесмени, як, наприклад, колишній прем'єр-міністр Італії С. Берлусконі [24, с.224].

Якщо розвиток правових та державницько-управлінських інститутів у північній Європі відбувався революційними стрибками, то у південній мала місце поступова плавна еволюція, при якій державницько-правові традиції змінюються та поступово трансформуються під впливом обміну досвідом з сусідами. Наприклад в межах однієї Італії століттями існували пліч-о-пліч торговельні республіки та монархічні князівства; типові феодальні інститути сюзеренітету-васалітету та вільні купецькі корпорації з цивільними правовідносинами рівня будь-якої північноєвропейської держави нового часу.

Не дивлячись на подібну різноманітність у суспільно-державному житті, правові системи південно-європейських держав з самого початку їхнього існування були набагато більш цілісними ніж у північній Європі. Види феодального права (маноріальне, сюзеренно-васальне, торгівельне, цехово-гільдійське та інші) не розрізнялися докорінно за змістом, структурою та правотворчою технікою, а отже, при переході до нового буржуазного часу не вимагали такої значної корекції й уніфікації. Через це й кодифікації у південній Європі не були такими потрібними як у північній та відбувалися скоріше як данина загальноєвропейській традиції [9, с.400].

Постійна підприємницько-торгівельна активність південно-європейських держав призвела до швидкого розвитку та вдосконалення на їхніх теренах інститутів а згодом й галузей приватного права, які практично остаточно сформулювалися ще до епохи Відродження. Отже, тут дуже рано думка юристів та науковців звернулася на вдосконалення інститутів публічного права. Так до ХІХ ст., к моменту формування сучасних правових сімей, інститути публічного та приватного права були тут більш врівноважені між собою порівняно з північною Європою, де приватне право переважало. Саме південна Європа принесла до романо-германської правової cім'ї значну долю інститутів фінансового, банківського, податкового та адміністративного права.

До підсім'ї східноєвропейських держав можна включити такі країни як Греція, Сербія, Болгарія, Україна, Російська Федерація, Білорусія тощо.

Відокремленість держав цієї підсім'ї від західно-європейських була закладена ще при поділі Римської держави на Західну та Східну (Візантійську) імперії, а в подальшому заглиблена через близькість східної Європи до мусульманського сходу].

Протягом усього свого  історичного розвитку та до сьогодення держава, суспільство та право східно-європейської сім’ї значно відрізняється від західноєвропейської. Цей поділ настільки суттєвий, що деякі компаративісти взагалі виключають найбільш відмінні держави цієї групи із романо-германської правової сім’ї, обґрунтовуючи існування інших сімей: євро-азійської та постсоціалістичної та т.п.

Із самого свого становлення та до сучасності східноєвропейські держави вважають сільське господарство основою своєї економіки, навіть якщо прибутки цієї галузі і не становлять більшу долю державного бюджету. Для суспільного ладу цих держав ще з античних часів є характерним поділ населення в першу чергу на сільське та міське, а вже в другу чергу – в межах зазначених категорій – на знатних та незнатних; заможних, середніх та бідних; владно-впливових та пересічних. На відміну від західноєвропейських, у східноєвропейських суспільствах протистояння прошарків між собою ніколи не було активно розвинутим, а більш типовим є об'єднання прошарків між собою для протиставлення з владними структурами та всією державною системою, як, наприклад, повстання Б.Хмельницького [21, с.263].