Романо-германська правова сім'я

Державний лад східноєвропейських держав починаючи з візантійського періоду тяжіє до централізованої сильної влади та унітаризму в територіальному устрої. Протягом свого історичного розвитку усі східноєвропейські держави втратили монархічність та на даному етапі свого існування є республіками або із впливовим президентом, або з переважанням в парламенті однієї численної політичної сили. Зазначена особливість централізації влади є наслідком тривалої специфіки розвитку цих держав, пов'язаної з двома основними чинниками. Першим є те, що протягом століть вони перебували на кордоні із потенційно ворожим східним світом у стані постійної готовності до бойових дій та консолідації усіх своїх внутрішніх резервів, а через це влада була повинна не допускати ані найменших послаблень свого авторитету та впливу всередині держави, а населення здебільшого з цим свідомо погоджувалося. Другим чинником була і залишається вже зазначена сільськогосподарська спрямованість економіки східної Європи, адже за загальними світовими тенденціями сільськогосподарські країни більше ніж торгівельно-промислові є схильними до централізації влади.

Загальна централізація  влади у державах східно-європейської підсім'ї призвела до характерної для них унітарності у територіальному поділу та слабкого й малоповноважного місцевого самоврядування (порівняно із державами південно-західної й північно-західної підсім’ї) [6, с.200].

Починаючи з ХІ ст. та до сьогодення східноєвропейські держави перебувають під впливом православної церкви, а більшість їхнього населення визнає себе православними. На відміну від католицької, православна церква як правило не протиставляла себе світським правителям, а якщо боротьба між ними за владу й мала місце, відбувалася вона приховано, на самих вищих рівнях, не зачіпаючи великі прошарки пересічного населення та не створюючи революційних ситуацій в суспільстві та державі. Наслідком такого становища церкви у східноєвропейських державах стала її співпраця з державними органами та взаємна підтримка при будь-яких обставинах [20, с.672]. У державному ладі це призвело до об'єднання церковних та світських інститутів влади та додаткових чинників на користь централізації державних органів. У суспільному ладі така політика церкви призвела до появи специфічного суспільного поділу, де на відміну від традиційних західноєвропейських прошарків духовенство – дворянство – міщанство – селянство створилася дворівнева схема, за якої у вищому прошарку знаходилися представники духовенства, правитель та наближене до нього дворянство, а на нижчому– поодинокі особи з дрібного духовенства, більша частина дворянства, міщанство, селянство.

В праві така політика взаємодії  церкви та держави призвела до більшої узгодженості світського державного права та релігійних канонів, суттєво меншої та проведеної на століття пізніше (порівняно із західною Європою) секуляризації права, відсутності жорсткого поділу феодального права на види (торгівельне, васальне і т.п.), пізнішого та не такого яскравого розподілу галузей на публічні та приватні, привілейованості галузей публічного права щодо приватних тощо.

Щодо джерел – форм права, то й тут східноєвропейська підсім’я має свої особливості в межах романо-германської сім'ї. Як відомо, основним джерелом-формою права у романо-германській правовій cім’ї виступає нормативно-правовий акт, у галузях приватного права та у багатьох інститутах публічного активно використовується нормативно-правовий договір та правовий звичай, чільне місце посідають правова доктрина та правовий прецедент. Східноєвропейська підсім’я, зберігаючи загальні принципи ієрархії, властиві усій cім’ї, разом з тим, має свою специфіку. Так нормативно-правовий акт у цих державах займає безспірне переважне перше місце, загальна кількість нормативно-правових актів у системі права є настільки великою, що більшість дослідників навіть ведуть розмову про систему законодавства, інколи якщо не ототожнюючи її з системою права, то визначаючи їх спільність на 70 – 80 %. Східноєвропейська система має великий дисбаланс за кількістю та реальним правозастосуванням між законами та підзаконними актами на користь останніх.

Укладання нормативно-правових договорів у східноєвропейській підсім’ї навіть у галузях приватного права сильно регламентується як за формою, так і за змістом нормативно-правовими актами. Правовий звичай та правовий прецедент (порівняно із західноєвропейською підсім’єю) використовуються в виключних поодиноких випадках, а інколи й взагалі не визнаються.

Через великий масив нормативно-правових актів у східноєвропейській підсім’ї більш активно ніж у інших підсім’ях романо-германської правової cім’ї використовуються різноманітні способи систематизації законодавства, причому перевага віддається кодифікації [7, с.832].

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене  на нашу думку як в сучасних умовах, так і в історичному процесі формування правових систем романо-германської правової сім'ї можна говорити про її розподіл на підсім’ї північно-західного, південно-західного та східно-європейського права.

2.2. Структура системи права континентальних країн Європи

Система права континентальних  країн Європи має свою структуру, що складається, як і в римському праві, із двох підсистем - публічної і приватної. У підсистемі публічного права домінують імперативні (категоричні) норми, які не можуть змінювати учасники правовідносин. У підсистемі приватного права переважають диспозитивні норми, і тільки в тій частині, в якій вони не змінені учасниками відносин.

Галузі підсистеми публічного права	Галузі підсистеми приватного права
конституційне, міжнародне публічне, кримінальне,           адміністративне,             міжнародне публічне, фінансове, процесуальні галузі, основні інститути трудового права та ін.	цивільне, сімейне, торгове,  міжнародне приватне, окремі інститути трудового права (у цілому трудове право має змішаний характер) та ін.

 

Всі норми права мають  чітку «прив'язку» до конкретних галузей та інститутів права, що є  результатом впливу юридичної доктрини, яка акцентує увагу на необхідності врахування предмета і методу правового  регулювання. Галузі права визнаються найбільш значним структурним елементом  системи права.

У більшості країн континентальної  Європи класифікація галузей права  подібна з німецькою (Швейцарія, Іспанія, Австрія). У деяких країнах (Італія, Бельгія, Нідерланди) ще превалює французька схема класифікації. У  зв'язку з цим Нідерланди, наприклад, називають «юридичною донькою Франції»         [13, с.584].

Різні галузі права в окремих  країнах мають неоднаковий ступінь розробленості і кодифікації. Значна частина приватного права кодифікована, чого не можна сказати про публічне право. Особливо це стосується адміністративного права. Воно було розроблено у Франції, після чого введено іншими європейськими країнами. Правда, адміністративне право в цілому не кодифікувалося навіть у Франції. Тільки частина відносин, що регулюються адміністративним правом, увійшла в створені зібрання законодавчих і підзаконних нормативних актів. У деяких країнах (ФРН, Австрії, Бельгії, Італії, Швейцарії) творцями адміністративного права були адміністративні суди, які вирішували спори з адміністративно-правових питань, що, природно, вплинуло на своєрідність формування цієї галузі права в зазначених країнах.

Абстрактний характер юридичного мислення юристів континентальної  Європи (на відміну від конкретного, «прецедентного» мислення загального права) дозволив відпрацювати і систематизувати інститути права.

Право у країнах романо-германської правової сім'ї складається не лише із правових норм, сформульованих законодавцем, а і включає норми, що створюються у результаті їхнього тлумачення. Враховуючи, що тлумаченням норм права здебільшого займаються судові органи, деякі західні юристи стверджують, що система романо-германського права може трансформуватись й таким чином наблизитись до загального права [25, с.464].

Отже, романо-германська правова сім’я за класифікацією поділяється на два підтипи, або дві правові групи: романська (Франція, Бельгія, Люксембург, Голландія, Італія, Португалія, Іспанія. Провідною в цій групі є національна правова система Франції); германська (Німеччина, Австрія, Швейцарія та інші. Провідною у цій групі є національна правова система Німеччини). Дослідивши структурні особливості романо-германської системи права, можна зробити висновок, що основним джерелом права в ній є закон, а інші види джерел виконують допоміжну роль і доповнюють його. Романо-германська система права має універсальний характер, порівняно з іншими правовими системами.

    

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3.

ОСОБЛИВОСТІ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОГО ПОДІЛУ НА ПУБЛІЧНЕ ТА ПРИВАТНЕ ПРАВО

 

Публічне і приватне право  можна вважати наскрізними у  правовому розвитку романо-германської сім'ї. Публічне і приватне право — це якісно різні галузі правового регулювання, два різні “юридичні континенти”, дві різні “юридичні галактики”.

Питання про поділ права  на приватне і публічне має більш  ніж двохтисячолітню історію. Спочатку цей поділ виник як спосіб вивчення права. Видатний римський юрист Ульпіан писав, що право вивчається у двох аспектах: публічному і приватному. Публічне право — це те, що стосується стану римської держави в цілому, приватне — те, що стосується інтересів окремих осіб. Отже, починаючи з часів Давнього Риму, критерієм розмежування публічного і приватного права була відмінність інтересів, що регулюються нормами права.

Для публічного права переважне  значення має суспільно значущий (публічний) інтерес, тобто визнаний державою і забезпечений правом інтерес  соціальної спільноти, задоволення  якого служить умовою і гарантією  її існування та розвитку.

Критерієм визначення приватного права є приватний інтерес, що матеріалізується в інтересах окремих  осіб, — в їх правовому і майновому  становищі, а також у їхніх  стосунках з іншими суб'єктами.

Слід наголосити, що поділ  права на приватне і публічне виходить за галузеві межі: приватне і публічне право можна вважати супергалузями, які охоплюють (повністю чи частково) певні галузі права [4, с.608].

На процес поділу норм права  на публічні і приватні значно впливають  сформовані в тій чи іншій країні політичні та правові традиції, особливості  правової культури тощо. Тому перелік  галузей та інститутів, що зараховуються  до публічного чи приватного права, є далеко не однаковим для різних країн романо-германської сім'ї.

Наприклад, у правовій системі  Франції конституційне, адміністративне, фінансове і міжнародне публічне право зазвичай належать до публічно-правових галузей. Водночас цивільне, комерційне, цивільне процесуальне, трудове, сільськогосподарське, лісове, транспортне, повітряне і  міжнародне приватне право, право промислової  та інтелектуальної власності, право  соціального забезпечення, право, що регулює відносини у вугільній  промисловості, розглядаються як приватно-правові галузі. Цікаво, що за французькою класифікацією кримінальне право є приватним, оскільки містить безліч положень, спрямованих на захист приватноправових інтересів і відносин.

У правовій системі Німеччини  до категорії публічно-правових належать не тільки конституційне, адміністративне, фінансове (податкове) і міжнародне публічне право, але й кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право, право, що опосередковує процедуру  банкрутства, церковне право і так  зване єднальне право. Приватно-правовими є цивільне, комерційне, торговельне, патентне і міжнародне приватне право, право компаній, право “переговорного інструментарію”, право інтелектуальної власності. Деякі галузі (наприклад, трудове право) можуть розглядатися в одних відносинах як приватно-правові, а в інших — як публічно-правові [22, с.321].

Історичною особливістю  романо-германської сім'ї є принцип первинності приватного права. Останнє вважається визначальним у системі романо-германського права; воно є більш розвиненим і досконалим, ніж публічне право. Саме на приватному праві традиційно робиться наголос у юридичних дослідженнях. Проте сьогодні в романо-германській сім'ї спостерігається загальна тенденція посилення ролі публічного права за рахунок ослаблення приватного права, а також тенденція до “публіцизації” приватного права.

 

 

 

Схема розмежування публічного і приватного права

Критерій	Приватне право	Публічне право
Який інтерес захищає	Приватний, тобто інтерес  окремих суб'єктів	Публічний, тобто інтерес  всього суспільства, який представляє  держава
Особливості суб'єктів
Суб'єктний склад	Основний суб'єкт —  приватні особи (фізичні та юридичні особи); додатковий — суб'єкти публічного права	Основний — держава  та уповноважені нею органи; додатковий — суб'єкти приватного права
Статус суб'єктів	Рівний (незалежно від  того, основними чи додатковими суб'єктами вони є)	Нерівний (незалежно від  того, основними чи додатковими суб'єктами вони є)
Відносини, які переважають	Горизонтальні,відносини  координації	Вертикальні (владні), відносини  субординації
Специфічний характер правового  регулювання суспільних відносин
Хто може регулювати відносини	Суб'єкти самостійно, а також  додатково — держава (децентралізоване регулювання)	Держава (централізоване регулювання)
Головний спосіб правового  регулювання	Дозвіл	Заборона та позитивне  зобов'язання
Тип правового регулювання	Загально-дозволений (дозволено все, що прямо  не заборонено законом)	Спеціально дозволений(дозволено  лише те, що прямо зазначено в законі)
Основні види норм права	Диспозитивні	Імперативні
Основні принципи	Принципи свободи особистості, автономії, свободи права приватної  власності, юридичної рівності суб'єктів, свободи договору	Принципи влади і підкорення, субординації, ієрархії, оперативності, загальної заборони, правового захисту  загального суспільного інтересу
За чиєю ініціативою відбувається захист	За ініціативою суб'єктів, чиї права та інтереси порушені	За ініціативою держави