Законодавча влада та її функції

Із змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання, за винятком тих, які вирішуються всеукраїнським референдумом. Проте Конституцією передбачається коло питань, які вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції, виключно законами України визначаються права і свободи людини й громадянина, гарантії цих прав та свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання складають екологічні, соціальні, культурні та економічні питання: засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку; основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання правд і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи.

Законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування; засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення виборів та референдумів; організація й порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури та адвокатури, органів дізнання й слідства, установ виконання покарань. Традиційним є законодавче визначення засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них.

Виключно законами визначаються територіальний устрій України; засади місцевого самоврядування; статус столиці; спеціальний статус інших міст; правовий режим державного кордону; основи національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпечення громадського порядку; правовий режим воєнного й надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації. Крім нього, виключно законами встановлюються: Державний бюджет і бюджетна система України; система оподаткування, податки й збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види тощо. Законами встановлюються також порядок використання і захисту державних символів; військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні нагороди; державні свята; одиниці ваги, міри й часу, порядок встановлення державних стандартів; порядок утворення і функціонування вільних та спеціальних зон, що мають економічний або міграційний режим, відмінний від загального, й оголошується амністія (ст. 92).

Поряд із законодавчою, Верховна Рада України, як і парламенти багатьох країн, здійснює й чимало інших функцій:  установчу,  контрольну, політичну, економічну, соціальну, культурну та екологічну функції, а серед зовнішніх – оборонну, зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну та інші зовнішні функції. Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі загальносвітових процесів і тенденцій.

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Законодавча влада – це гілка державної влади, функцією якої є законотворча діяльність. У системі розподілу влади обов'язковою складовою є законодавчий орган, який приймає найважливіші юридичні акти, що мають вищу юридичну силу, – закони. Загальна традиційна назва таких органів – парламент.

Характерною рисою діяльності парламентів є те, що вони формуються шляхом виборів, працюють на постійній основі протягом певного визначеного законом часу. Свої рішення парламенти приймають колегіально, шляхом голосування.

В якості державно-правового інституту парламент має багатовікову історію. Прообразом сучасних парламентів були станово-представницькі установи ХІІ–ХІV ст., зокрема англійський парламент. Сучасний парламентаризм характеризується наявністю кількох усталених видів парламенту, що різняться своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими ознаками.

В різних країнах парламент розуміється по-різному, має неоднакову структуру, причому в його склад можуть іноді входити інші органи, які не мають представницького характеру. Як правило, парламент – це єдиний загальнодержавний законодавчий орган. В суб’єктах федерації, політичних автономіях законодавча влада з питань місцевого значення (а в суб’єктах федерації і з предметів спільного ведення, якщо немає з даного питання федерального закону) належить їх законодавчим органам, які звичайно називаються законодавчими зборами. В окремих країнах представницькі органи інших автономних утворень, а іноді й муніципальних утворень також видають акти, які називаються узагальненими місцевими законами.

В багатьох країнах, де парламенту немає, закони видає монарх. В окремих країнах існує кілька законодавчих органів.

Парламент завжди був найважливішою формою представницького народовладдя. Його головне призначення – законодавче регулювання суспільних відносин, прийняття законів, які б виражали волю народу, представляли народ і втілювали його інтереси.

Іншими функціями парламенту є:

1) представницька – реалізується через обов’язок представляти інтереси народу, його різні шари за допомогою депутатського корпусу;

2) фінансова – реалізується  через право приймати рішення  з фінансових питань (щорічно затверджувати бюджет країни);

3) установча – реалізується  через право брати участь у  формуванні вищих виконавчих, а  також судових органів;

4) контрольна – реалізується  через право здійснювати контроль  за діяльністю уряду, інших вищих  органів і посадових осіб;

5) політична – реалізується  через право визначати основи  внутрішньої та зовнішньої політики  і через обов’язок брати участь у її здійсненні.

До функцій законодавчої влади відносять і такі політико-управлінські функції, як політична легітимація та політичне рекрутування.

Парламенти шляхом реалізації згаданих функцій отримують змогу коригувати розподіл політичної влади та сприяти її збалансуванню.

В сучасних умовах демократичного розвитку роль і значущість парламентів лише посилюватиметься. З погляду функціонування політичного управління парламенти відіграють ключову роль, адже саме вони дозволяють синтезувати та гармонізувати процес політичного управління через поєднання державних і суспільних інтересів, повноважень державного та представницького органу.

Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Лише вона може виступати від імені народу. Верховна Рада України, як і парламенти ряду інших країн, складається з однієї палати.

Прерогативною функцією Верховної Ради України є законодавча. Жоден інший орган державної влади не має права приймати нормативно-правові акти вищої юридичної сили, виступаючи від імені українського народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV - К.: Атіка, 2006.
2. Акт проголошення незалежності України // http://zakon.rada.gov.ua
3. Декларація про державний суверенітет України // http://zakon.rada.gov.ua
4. Про Регламент Верховної Ради України //  http://zakon.rada.gov.ua
5. Андреева Г. Н. Конституционное право зарубежных стран. – М., 2005.
6. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М., 1997.
7. Веймер Д. Л., Вайнінг Е. Р. Аналіз політики: Концепції і практика. – К., 2000.
8. Гладуняк І. Політико-управлінські функції парламенту // http://www.viche.info/journal/735/
9. Законотворчість: контрольні функції парламенту / Загальна редакція і упорядкування Д. Ковриженка, Е.Рахімкулова // Програма сприяння парламенту України, 2006 / www.pdp.org.ua/index.php?option.
10. Локк Дж. Два трактата о государстве: Трактат второй. М., 1985. - Гл. XI. - Разд. 142.
11. Комаров С. А. Общая теория государства и права : учебник / С. А. Комаров. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Юрайт, 1997.
12. Конституційне право України / Підручник / В.Ф. Погорілко / Київ, 1999.
13. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій. – К., 1996.
14. Крестовська Н.М. Теорія держави і права: Елементарний курс /Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2009.
15. Лінц Х. Х. Президентська система і парламентаризм // У кн.: Демократія: Антологія / Упоряд. О. Проценко. – К.: Смолоскип, 2007.
16. Лебон Г. Психология народов и масс. – Спб., 1995.
17. Назаренко Я. М. Поняття «функції Верховної Ради України» як загальноправової категорії / Я. М. Назаренко // Форум права. – 2010. – № 4. [Електронний ресурс] / http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10njmjzk.pdf.
18. Оборотов Ю.М., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права. Державний іспит. — Харків: Одіссей, 2010.
19. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2004.
20. Стрекозов В. Г., Казанчев Ю. Д. Государственное (конституционное) право Российской Федерации. – М., 1995.
21. Політико-правові інститути сучасності: Структура, функції, ефективність/ За заг. ред. М. І. Панова, Л. М. Герасіної. – К., 2005.
22. Приходько Х. В. Представницька функція Верховної Ради – парламенту України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Х. В. Приходько. – К., 2004.
23. Хейвуд Э. Политология. – М., 2005.
24. Чиркин В. Е. Государствоведение :Учебник /В. Е. Чиркин. -2-е изд., испр. и доп., учеб. -М.: Юрист, 2000.
25. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998.

1 Крестовська Н.М. Теорія держави і права: Елементарний курс /Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2009. – С. 53.

2 Там само. – С. 162.

3 Крестовська Н.М. Теорія держави і права: Елементарний курс /Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2009. – С. 163.

4 Чиркин В. Е. Государствоведение :Учебник /В. Е. Чиркин. -2-е изд., испр. и доп., учеб. -М.: Юрист, 2000. – С. 260.

5 Крестовська Н.М. Теорія держави і права: Елементарний курс /Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2009, с. 53.

6Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2004.

7 Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998. ISBN 966-7492-00-1.

8 Локк Дж. Два трактата о государстве: Трактат второй. М., 1985. - Гл. XI. - Разд. 142.

9 Конституційне право України / Підручник / В.Ф. Погорілко / Київ, 1999. – С.124.

10 Чиркин В. Е. Государствоведение: Учебник / В. Е. Чиркин. – 2-е изд., испр. и доп., учеб. - М.: Юрист, 2000. – С. 261.

 

11 Чиркин В. Е. Государствоведение: Учебник / В. Е. Чиркин. – 2-е изд., испр. и доп., учеб. - М.: Юрист, 2000. – С. 268.

 

12 Чиркин В. Е. Государствоведение :Учебник /В. Е. Чиркин. -2-е изд., испр. и доп., учеб. -М. :Юрист,2000, с. 269.

13 Чиркин В. Е. Государствоведение: Учебник / В. Е. Чиркин. – 2-е изд., испр. и доп., учеб. - М.: Юрист, 2000. – С. 270.

14 Там само. - С. 292.

15 Чиркин В. Е. Государствоведение: Учебник / В. Е. Чиркин. – 2-е изд., испр. и доп., учеб. - М.: Юрист, 2000. – С. 292.

16 Чиркин В. Е. Государствоведение: Учебник / В. Е. Чиркин. – 2-е изд., испр. и доп., учеб. - М.: Юрист, 2000. – С. 292.

 

17 Назаренко Я. М. Поняття «функції Верховної Ради України» як загальноправової категорії / Я. М. Назаренко // Форум права. – 2010. – № 4. – С. 654–659 [Електронний ресурс] / http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10njmjzk.pdf

18 Андреева Г. Н. Конституционное право зарубежных стран. – М., 2005. – С. 402.

19 Стрекозов В. Г., Казанчев Ю. Д. Государственное (конституционное) право Российской Федерации. – М., 1995. – С. 259.

20 Гладуняк І. Політико-управлінські функції парламенту // http://www.viche.info/journal/735/

21 Веймер Д. Л., Вайнінг Е. Р. Аналіз політики: Концепції і практика. – К., 2000. – С. 188–189.

22 Стрекозов В. Г., Казанчев Ю. Д. Государственное (конституционное) право Российской Федерации. – М.,1995. – С. 259.

23 Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій. – К., 1996. – С. 42.

24 Гладуняк І. Політико-управлінські функції парламенту // http://www.viche.info/journal/735/

25 Законотворчість: контрольні функції парламенту / Загальна редакція і упорядкування Д. Ковриженка, Е.Рахімкулова // Програма сприяння парламенту України, 2006 / www.pdp.org.ua/index.php?option

26 Гладуняк І. Політико-управлінські функції парламенту // http://www.viche.info/journal/735/

27 Хейвуд Э. Политология. – М., 2005. – С. 391.

28 Політико-правові інститути сучасності: Структура, функції, ефективність/ За заг. ред. М. І. Панова, Л. М. Герасіної. – К., 2005. – С. 157.

29 Лебон Г. Психология народов и масс. – Спб., 1995. – С. 303–305.

30 Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М., 1997. – С. 29–30.

31 Гладуняк І. Політико-управлінські функції парламенту // http://www.viche.info/journal/735/

32 Комаров С. А. Общая теория государства и права: учебник / С. А. Комаров. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Юрайт, 1997, С. 125..

 

33 Гладуняк І. Політико-управлінські функції парламенту // http://www.viche.info/journal/735/

34 Лінц Х. Х. Президентська система і парламентаризм // У кн.: Демократія: Антологія / Упоряд. О. Проценко. – К.: Смолоскип, 2007. – С. 802–826

35 Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV - К.: Атіка, 2006. - С.3.

36 Там само. – С.4.

37 Там само. – С.6.

38 Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV - К.: Атіка, 2006. - С.23.

39 Там само. – С.24.

 

40 Про Регламент Верховної Ради України // http://zakon.rada.gov.ua