Форми організації суспільного виробництва

 

 

ДЕРЖАВНА  ПОДАТКОВА  СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ДЕРЖАВНОЇ  ПОДАТКОВОЇ 

СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

 

 

 

Кафедра  економічної  теорії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

 

 

з навчальної дисципліни  "Політична економія"

 

 

на   тему: "Форми організації суспільного виробництва"

 

 

 

 

 

Робота виконана

студентом (кою)

________________________

________________________

(прізвище, ім'я, по батькові,

факультет, курс, група)

 

Керівник курсової роботи:

________________________

________________________

(прізвище, імя, по батькові,

наукова ступінь, вчене звання, посада)

 

 

Ірпінь – 2012

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………….3с

РОЗДІЛ 1. Суспільне виробництво : сутність ,форми організації

1.1. Сутність суспільного виробництва………………………………………....6с

1.2. Форми організації суспільного виробництва: загальна характеристика………………………………………………………………….15с

РОЗДІЛ 2. Натуральне господарство як форма організації суспільного виробництва

2.1. Натуральне виробництво і його місце в історичному розвитку суспільства……………………………………………………………………...22с

2.2. Натуральне господарство та його головні риси………………………....27с

РОЗДІЛ 3. Товарна форма організації суспільного виробництва

3.1. Просте товарне виробництво …………………………………………….31с

3.2. Розвинута форма організації товарного вироництва……………………37с

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….…45с

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….47с

ДОДАТКИ………………………………………...………………………….…52с

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Розвиток в Україні ринкових відносин обумовлює необхідність комплексного теоретико-методологічного аналізу форм суспільного виробництва й структурних процесів, що відбуваються в сучасній національній економіці. Це обумовлено тим, що процес виробництва це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним. Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування. У зв'язку із цим не втрачає актуальності визначення на теоретичному рівні сутності й форм суспільного виробництва.

Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства — натурального і товарного виробництва. Історично першою формою економічної організації суспільного виробництва було натуральне виробництво. Перехід від індустріальної до пізньоіндустріальної економіки, формування інформаційного суспільства сприяють зростанню загальності товарного виробництва  й у  межах національної держави, й у всесвітньому масштабі.

Зберігаючи всезагальний зміст, товарне виробництво у процесі взаємодії з панівними соціально-економічними відносинами, формами власності модифікується, набуває суспільного характеру, забезпечує реалізацію запланованих кроків. Ефективні способи взаємодії з ринком, ринковим регулюванням економіки закладають активізацію потенціалу товарного виробництва, властивого йому економічного механізму стимулювання та регулювання випуску продукції. Висока конкурентоспроможність товарів забезпечує стійкі темпи зростання товарного виробництва. Досягаються такі важливі соціальні стандарти життя людей, як добробут, якість трудового потенціалу.

Стан і майбутнє економіки визначатимуть високотехнологічні виробництва, які створюють нові товари та послуги. Розвиток національної економіки на ринкових засадах не можливий без активного залучення України у систему світових торговельно-економічних зв’язків. Інтеграція України у світовий та європейський економічні простори, співробітництво з країнами-членами Європейського Союзу є досить актуальним, оскільки  складає базу для підвищення конкурентоспроможності продукції та динамічного розвитку національного товарного виробництва, добробуту і духовно-морального відродження нації.

Аналіз останніх досліджень із цієї проблеми. Учені здійснили значну роботу з вивчення форм організації суспільного виробництва, зокрема товарного виробництва України, написали чимало праць. Серед них  слід виділити монографію львівського професора С. М. Панчишина,  у якій зроблено макроекономічний аналіз товарної форми суспільного виробництва  від зародження і до сьогодення [8]. Багато цікавого  вміщено й у працях В. Д. Базилевича, В. Г. Бурдова, З. Г. Ватаманюка, Є. М. Воробйова, С. М. Злупка, Ю. В. Ніколенка та ін. [6; 1; 2; 3; 5; 9; 28; 10]. У навчальних посібниках за редакціями В. Д. Базилевича та Ю. В. Ніколенка подано навіть спеціальні розділи з  цієї проблематики. У першому – це розділ “Форми організації суспільного виробництва та їхня еволюція” [28, 115−153], у другому  – “Товарне виробництво – основа ринкової економіки” [1, 119−154].

Тому, метою курсової роботи є надати загальну характеристику формам організації суспільного виробництва, зокрема товарній формі на підставі теоретичних досліджень процесів суспільного виробництва.

Поставлена мета обумовила вирішення наступних завдань курсової роботи:

• дослідити сутність суспільного виробництва;
• дати загальну характеристику формам організації суспільного виробництва;
• визначити характерні ознаки товарного виробництва та представити його  моделі

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади розвитку суспільного виробництва.

Предметом дослідження є форми організації суспільного  виробництва

Головними методами дослідження є : історико-типологічний, метод теоретичного аналізу і систематизації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО:СУТНІСТЬ,ФОРМИ

ОРГАНІЗАЦІЇ

 

 

1.1 Сутність суспільного  виробництва

 

 

Джерелом розвитку економічних систем, переходу однієї економічної системи у більш високу є суперечності, глибина і гострота яких визначають, чи може система бути удосконалена завдяки реформам і перейти на вищий ступінь розвитку, як ми це бачимо на прикладі еволюції економічної системи капіталізму, чи вона настільки неефективна, настільки зжила себе, що лише революційні методи, тобто ліквідація її, заміна новою системою забезпечать соціально-економічний прогрес, як ми це бачимо на прикладі нашої країни, коли йдеться про перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки [12,сю3].

Основу економічної системи становить суспільний поділ праці. Це визначається тим, що спеціалізація підприємств на виробництві окремих продуктів і тим більше їхніх частин породжує сталі економічні зв'язки, перетворює народне господарство на єдине ціле. Через це економіка  не є нагромадженням фабрик, заводів, сільськогосподарських, торгових та інших закладів. Суспільний поділ праці перетворює їх на невід'ємні частини суспільного виробництва[1,с.6-7].

Аналіз літературних джерел дозволив встановити, що виробництво це процес створення життєвих благ необхідних для існування і розвитку, а  праця - одна з найважливіших здатностей людини, бо лише людина свідомо ставить перед собою мету створення знарядь праці за допомогою яких вона впливає на предмети природи [12,9.18,24]. Сукупність предметів і знарядь праці складають засоби виробництва. У свою чергу засоби виробництва і люди з їхнім виробничим досвідом і знаряддями є основою економічного життя - продуктивними силами суспільства (рис.1.1) [24, с.32]. Ці сили реалізовані в утворенні різного роду благ. Створюючи певні блага люди вступають у зв'язки і взаємодію - виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.1. Основні елементи процесу суспільного виробництва[  25, с.9]

 

Сучасні продуктивні сили, що ґрунтуються на розвиненому суспільному поділі праці, є складною структурою взаємопов'язаних галузей і виробництв (рис.1.2.). І якщо вважати, що кожному етапу розвитку суспільства властиві і своєрідна техніка, і технологія виробництва, тобто технологічний спосіб виробництва, і своєрідне співвідношення між сферами та галузями народного господарства, то цілком зрозуміло, що все це знаходить узагальнений вияв у специфічній структурі суспільного виробництва.

 

 

 

 

 

 

Рис.1.2. Основні складові продуктивних сил суспільства [ 25, с.10]

Водночас спосіб виробництва охоплює виробничі відносини як суспільну форму продуктивних сил. Через це суспільний поділ праці означає розподіл не лише засобів виробництва, а й робочої сили. Для задоволення різноманітних потреб суспільства потрібні різні та кількісно визначені маси суспільної сукупної праці, які прикладаються у різних сферах і галузях народного господарства, тобто розподіл суспільної праці у відповідних пропорціях [25,с. 45]. Отже, суспільна організація праці — це не хаотичний рух робочої сили, а її розподіл і функціонування у суворій відповідності з потребами суспільства. Пропорціональність суспільного виробництва є об'єктивною необхідністю його успішного розвитку.

Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин знаходить вияв у діалектиці усуспільнення і відокремлення, що визначає організаційно-економічну і соціально-економічну структуру економічної системи. Розвиток продуктивних сил, удосконалення техніки і технології посилюють процеси концентрації виробництва, зростання його усуспільнення. Це зумовлює розвиток форм власності на засоби виробництва, всієї системи виробничих відносин[26,с. 57].

Аналіз вище вказаного дозволяє нам зробити висновок, що усуспільнення виробництва — це об'єктивно зумовлена форма руху способу виробництва, діалектична єдність загальноекономічного і конкретно-історичного, матеріально-речового і суспільно-економічного змісту[28,17,8,38]. Так, у докапіталістичних формаціях усуспільнення економіки відбувалось у найпростіших формах і виявляло себе слабо. Через це для них була характерна розпорошеність дрібних господарств, що ґрунтувалися на ручній праці. Капіталізм, створивши велике машинне виробництво, зумовив прискорення процесу злиття розрізнених процесів виробництва у різних галузях виробництва в єдиний взаємопов'язаний суспільний процес, істотно розвинув суспільний характер виробництва. Концентрація і централізація капіталу зумовили збільшення розмірів підприємств, розширення меж суспільно комбінованої праці[41,с. 2].

Процес усуспільнення виробництва, хоча і має надзвичайно важливе значення, все ж не є абсолютним, адже на кожному етапі розвитку суспільства цей процес взаємодіє з процесом відокремлення. Це єдність протилежностей, оскільки усуспільнення неможливе поза відокремленням. Лише через відокремлення зростає усуспільнення. Проте як би не зростало усуспільнення, воно досягає навіть загальнодержавних масштабів, проте народне господарство будь-якої країни складається з величезної кількості підприємств, об'єднань, фірм, які діють на основі відокремлення — економічної самостійності, самофінансування, самоокупності, самоуправління. Взаємодія усуспільнення і відокремлення визначають єдність і цілісність економіки, з одного боку, і відмінність, відокремленість господарських одиниць у межах цієї єдності — з іншого[56,с. 126].

Досвід засвідчив, що абсолютизація усуспільнення призвела до створення в нашій країні такої економіки, яка за своєю соціально-економічною, організаційно-економічною та технолого-виробничою структурою суперечить сучасним тенденціям.

Розвиток передових країн підтверджує, що науково-технічний прогрес у другій половині XX ст. привів до створення нового технологічного способу виробництва, для якого характерні широкий розвиток кібернетики, інформатики, що істотно змінило внутрішню структуру машин і устаткування, суміщення в них різних процесів та елементів, мініатюризація техніки[53,с. 83]. Все це справило величезний вплив на процес усуспільнення виробництва.

 Раціональна спеціалізація  і кооперація праці, правильне  розміщення і доцільні зв'язки  між взаємопов'язаними операціями — важлива умова розвитку суспільного виробництва. Зростання усуспільнення виробництва, посилення його суспільного характеру перетворює народне господарство на складний комплекс, в якому виділяються галузеві та міжгалузеві комплекси (машинобудівний, паливно-енергетичний, агропромисловий тощо), територіально-виробничі комплекси тощо[50,с. 25]. Організація виробництва змінюється і вдосконалюється разом з розвитком суспільного поділу праці та усуспільненням виробництва. Вона має бути адекватною стану реального усуспільнення. Лише за цієї умови організація виробництва сприятиме економічному розвитку, підвищенню його ефективності. І навпаки, коли вона не відбиває зрушень в усуспільненні виробництва, то перетворюється на гальмо економічного прогресу.

З розвитком суспільного виробництва відокремлюється і набуває самостійного і ключового значення енергетика. На перших сходинах суспільного розвитку використовувалась рушійна сила людини, вітру і води (як правило, для створення млинів). Нині електроенергетика, яка забезпечується гідро- і тепловими, атомними електростанціями, визначає розвиток суспільного виробництва. Одночасно з поступовим вичерпанням таких джерел енергетики, як вугілля, нафта, газ (обмеженістю водних ресурсів, складністю атомної енергетики) знову зростає значення використання відновлюваних джерел енергії — сонця і вітру. Енергетична проблема — це одна з глобальних світових проблем [45,с. 145].