Форми організації суспільного виробництва

 

Як бачимо , перше місце посідає сфера матеріальних і нематеріальних послуг-торгівля та ремонт предметів особистого вжитку 46,75%. Матеріальне виробництво (сільське господарство та промисловість) в структурі має тільки 16,4 %. Це є негативним явищем для країни яка стала на шлях ринкових перетворень.

У деяких країнах просте товарне виробництво досить тривалий час є головною формою виробництва в усіх галузях народного господарства, в тому числі і промисловості.

Спрямованість простого товарного господарства на потреби ринку стає основою прискорення процесу розшарування виробників через їхні різні особистісні якості, вміння використати кон'юнктуру ринку тощо. Іноді навіть випадковий збіг обставин дає можливість здобути перемогу одних над іншими в конкурентній боротьбі, що призводить до збагачення меншості й зубожіння більшості, й ніякі сили не змогли зупинити цей закономірний процес розвитку вшир та вглиб[41,42].

Водночас відбуваються істотні модифікації в самих товарних відносинах. З одного боку, з'являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого - люди, позбавлені їх і вимушені продавати свій єдиний товар - робочу силу. Перші з них стають підприємцями, які можуть наймати робочу силу, інші - найманими робітниками, які не мають засобів виробництва, а тому й засобів для існування[39,с. 254].

Таким чином, просте товарне виробництво стало ґрунтом для виникнення капіталістичного господарства, капіталістичних відносин. Цьому процесу значно сприяло й так зване первісне нагромадження капіталу - насильницьке відокремлення виробників від засобів виробництва, а також розвиток купецького та лихварського капіталів. Як наслідок безпосередні виробники, позбавлені засобів існування, стають продавцями своєї робочої сили і покупцями продуктів своєї праці. Це означає, що поряд з ринком засобів праці й предметів споживання виникає новий - ринок праці[34,с.37].

 Форма господарства, коли товаром  стає не лише продукт людської  праці, а й сама робоча сила  людини, називається капіталістичним  товарним виробництвом. Оскільки за капіталізму всі (або майже всі) продукти праці виготовляються як товари і робоча сила є товаром, товарне виробництво набуває загального характеру і стає всеохоплюючою формою прояву економічних зв'язків між людьми. Але й на стадії розвинутого капіталізму існує дрібне товарне виробництво.

У колишньому Радянському Союзі, в тому числі і в Україні, роль товарного виробництва і товарно-грошових відносин недооцінювалася[50,с. 12].

Очевидно, що Україна має використовувати досвід передових країн у розвитку простого товарного виробництва в сільському господарстві, у багатьох галузях промисловості, в будівництві і торгівлі, у деяких інших сферах, що матиме позитивний результат для піднесення економіки нашої країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2 Розвинута форма організації товарного виробництва

 

 

У XIV—XV ст. з’являються елементи розвиненої форми товарного виробництва. На відміну від простого капіталістичне товарне виробництво прийняло всезагального поширення.  Тут товарами стають не тільки продукти праці, але і фактори виробництва,  у тому рахунку і робоча сила.  При капіталістичному товарному виробництві засоби праці належать капіталістам,  які експлуатують найману колективну працю робітників та присвоюють значну частину продукту чужої праці. Розвиненій формі товарного господарства характерне формування широкого внутрішнього ринку, а також швидкий розвиток світової торгівлі, формування та удосконалення світового ринку. Розвинена форма товарного господарства є характерною і для змішаної економіки[34,с. 112].

Загальну сутність товарного виробництва як розвинутої форми економічної діяльності узагальнено В.М.Семененко та подано схематично в Додатку В. [25,с. 32]

Між простим і розвиненим товарним виробництвом існують такі суттєві відмінності[28,с. 147]:

1) простому товарному виробництву властиве пряме поєднання виробника із засобами виробництва, а розвиненому, навпаки, властиве відокремлення виробника від засобів виробництва, перетворення маси виробників у найманих працівників, які позбавлені засобів виробництва, відчужені від власності на них;

2) просте товарне виробництво  основане на особистій праці, а розвинене товарне виробництво  — на найманій, відчуженій праці;

3) в умовах простого товарного  господарства селяни і ремісники  виробляють товар одноосібно, а  при розвиненому товарному виробництві на кожному підприємстві колективно працюють десятки, сотні і тисячі найманих робітників;

4) просте товарне господарство  породжує розвинене товарне господарство, але останнє, навпаки, намагається  знищити просте товарне господарство.

Незважаючи на ці відмінності, просте і розвинене товарне виробництво мають одну і ту саму економічну основу — приватну власність на всі ресурси і продукти.

Спільна риса простого і розвиненого товарного виробництва — існування ринку та грошей.

Спільні та відмінні риси простого і розвинутого виробництва можна узагальнити схематично ( рис.2.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1. Спільність і відмінність простого й розвинутого товарного виробництва[24,с. 68]

Аналіз сучасних літературних джерел дозволяє виділити еволюцію розвинутих форм організації товарного виробництва, що пройшли свій шлях становлення і існують в умовах сьогодення[33,35,41,42]:

• товарне виробництво,
• планову організацію економіки, 
• ринкову економіку,
• господарство і бізнес.

 Вдосконалена система капіталістичного товарного виробництва набуває наступної історичної форми господарської діяльності людей. Мова йде про планову організацію економіки за якої матеріальні та духовні ресурси знаходяться в державній власності та розподіляються урядом в централізованому порядку.  За такої системи управління господарською діяльністю людей уряд зобов’язує окремих осіб та підприємства діяти у відповідності з централізованим економічним плануванням.  Ця система характеризується високим рівнем централізації функцій керівництва економікою та застосуванням директивних методів управління. Саме тому планову економіку ще називають державною,  командною або соціалістичною.  Прикладом такої економіки може бути колишній СРСР[33,с. 22].

Критиком соціалістичної економіки виступив австрійсько-американський економіст і філософ Л. Мізес,  який вказував на утопізм соціалізму та соціалістичної економіки.  Мислитель зазначає,  що  «організація та спланований порядок заміщують  «анархію»  виробництва та ініціативу багатьох людей[21,с. 547].

 Суспільна співпраця в умовах  розподілу праці забезпечується  системою гегемонічних зв’язків, в яких керівник вимагає від своїх підлеглих абсолютного підкорення.  Називаючи керівника суспільством  (як марксисти),  державою  (з великої літери),  урядом чи владою,  люди забувають,  що керівником завжди є людська істота,  а не абстрактне поняття чи міфічне колективне утворення» [21, с. 653]. «Ринкова економіка, або, як її часто називають, капіталізм та соціалістична економіка виключають одне одного. Жодне поєднання цих двох систем не можливе і не уявне; змішаної економіки,  системи,  що частково є капіталістичною,  а частково – соціалістичною, не існує. Виробництво управляється або ринком, або декретами виробничого царя чи комітету виробничих царів» [21, с. 244].

З моменту зародженням товарного виробництва виникає потреба у просторі взаємодії продавця і покупця для обміну товарами,  визначення еквівалентної ціни, необхідної кількості товару та послуг. Таким простором виступає ринок.  Ринок –  це не лише місце зустрічі продавця і покупця, ринок –  це регулятор виробництва,  який забезпечує оптимальну кількість товарів і послуг. «Ринковий процес є узгодженням окремих дій багатьох членів ринкової спільноти з вимогами взаємного співробітництва.  Ринкові ціни повідомляють виробникам,  що виробляти,  як виробляти і в якій кількості.  Ринок –  це фокус,  в якому концентрується діяльність індивідів, центр,  з якого розходиться діяльність індивідів» [8.  с. 59]. 

Саме через механізми ринкових законів встановлюються необхідні пропорції відтворення, завдяки цінам ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво, що спричиняє розширення асортименту товарів та послуг. Ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів.

  Е. Тоффлер зазначає,  що «розвиток  ринкового капіталізму,  гіперконкуренція,  пришвидшення інновацій та зростання  народонаселення –  все це  сприяє розвитку «товарності».    Прибутки споживачів,  а відповідно  і виробників,  у ринковій  економіці диференціюються через ціни,  зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за майновими показниками[51,с. 453].

Про сучасний стан розвитку «товарності» у ринковій економіці України можна говорити, розглянувши статистичні дані таблиці 2.3. [58]. Темпи зростання підтверджують тенденцію переваги сфери нематеріального виробництва над матеріальним виробництвои благ і послуг

 

Таблиця 2.3.

Основні показники соціально-економічного розвитку України

 

	Фактично за 2011р.	Темпи зростання, %
		2011р. До 2010р.	2010р. до 2009р.
Обсяг реалізованої промислової продукції (товарів, послуг)1, млн.грн.	1008313,2	Х	х
Індекс промислової продукції	Х	107,3	111,2
Обсяг продукції сільського господарства, млн.грн.	265100	117,5	98,5
Виробництво продукції тваринництва
м’ясо (реалізація худоби та птиці на забій у живій вазі), тис.т	3028,7	103,5	106,8
молоко, тис.т	11093,5	98,6	96,9
яйця, млн.шт.	18687,9	109,6	107,2
Обсяг продукції будівництва, млн.грн.	60454,3	111,1	94,6
Вантажооборот, млн.ткм	426427,7	105,7	106,1
Пасажирооборот, млн.пас.км	134254,0	103,3	100,0
Оборот роздрібної торгівлі, млн.грн.	674723,1	114,7	109,8
Індекс цін виробників промислової продукції	Х	114,2	118,7
Індекс споживчих цін	Х	104,6	109,1

 

Розрізняють стихійний,  регульований та вільний ринок.  Основною відмінністю є те, що перший із названих означений природним, ситуативним характером відношення індивідуальної і соціальної свободи,  другий – означений регульованим  (з боку держави,  громадянського суспільства, олігархів тощо) характером відношення індивідуальної і соціальної свободи індивіда, а третій – означений рівнем співпадіння, поєднання індивідуальної і соціальної свободи людини. Ринок інтегрує суб’єктів економічної системи в одне ціле,  сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки. Л. Мізес зазначає, що «кожний індивід інтегрується в цю систему співробітництва сам по собі.

Ринок спрямовує його і показує, яким чином він може краще за все сприяти власному добробуту,  поряд з добробутом інших людей.  Ринок –  остання інстанція.  Ринок самостійно впорядковує всю суспільну систему,  надає їй смисл та значення» [4,  с. 243].  Виконуючи посередницьку і регулюючу функції, ринок дає об’єктивну інформацію про те, які товари та виробники мають попит, а які є нежиттєздатними господарськими одиницями. «Ринкові інститути являють собою сукупність формальних та неформальних правил, які впливають на формування структури мотивації учасників ринку –  їх внутрішніх спонук до дії.  Господарська мотивація має,  як мінімум,  три принципових джерела –  економічні інтереси,  культурно-нормативні схеми та примусові впливи» [7,  с. 112].  Ринок виконує також інформаційну та комунікативну функції. «Ринок представляє собою не тільки економічний простір,  де зустрічаються продавець і покупець,  взаємообумовлюються попит и пропозиція.  Одночасно ринок –  це широкий простір міжособистісного спілкування, в ході якого діє конкретний світогляд людей у вигляді системи їх узагальнених знань,  ідеалів,  переконань,  інтуїтивних уявлень,  ціннісних орієнтацій» [11,  с. 148].  Ринок представляє свободу підприємництва та вибору,  оскільки завдяки ринковій системі суб’єкти можуть вільно добиватися збільшення власної вигоди,  звісно ж,  з урахуванням винагороди та покарання від самої ринкової системи.

Наступною формою організації людської діяльності є господарська.

Господарська модель «економічної людини» спирається на окреслення перспектив колективного, замкненого простору, натомість бізнес-модель – ґрунтується на реалізації індивідуальних запитів до економічної реальності.  Філософія бізнесу –  це найвищий рівень організації процесу пізнання бізнесу як системи,  адже досліджує фундаментальні принципи, які лежать в основі створення та функціонування бізнесу, його природу і сенс, роль та цінність в суспільстві[54,с. 85]. Бізнесмен –  це людина, що реалізує власну справу; здійснює на свій ризик економічну діяльність,  спрямовану на інтенсифікацію отримання зиску від користування власністю,  продажу товарів,  виконання робіт чи надання послуг особами,  зареєстрованими в цій якості у встановленому законом порядку. Бізнес – це моделювання дійсності в умовах економічної свободи та вільної конкуренції. «Бізнес –  особливий прояв економічної діяльності,  що відбувається в умовах ризикових відносин творця благ і користувача ними,  спрямований на отримання прибутку виробником продукту і задоволення потреб споживача, означений рівнем моральності та визначений мірою легітимності стосунків суб’єкта і об’єкта в процесі реалізації єдності індивідуальної і соціальної свободи людини» [6,  с. 154].