Форми організації суспільного виробництва

Розвиток продуктивних сил суспільства та суспільного поділу праці об’єктивно готують умови для зміни натурального господарства товарним, де відбувається спеціалізація виробників на виготовленні одного визначеного товару. Підвищення продуктивності праці призвело до зростання виробництва продуктів, що дало змогу не лише задовольняти власні потреби, а й обмінювати частину їх на інші продукти, що і стимулювало появу товарного виробництва. Ось чому обмін товарів виникає не всередині общини, а між общинами, і потім уже проникає у самі общини. Товарне виробництво постає другою історичною формою с успільного виробництва[47,с. 182].

Товарна форма зв'язків і відповідна організація виробництва відбивають новий рівень розвитку продуктивних сил, суспільного поділу і кооперації праці. Вона долає обмеженість потреб, що характерно для натурального господарства. Адже це така організація суспільного виробництва, коли не власні, а суспільні потреби, що пред'являються ринком, розширюють простір для його розвитку[47,с. 184].

Суспільний характер праці та вироблюваного нею продукту виявляється не в самому виробництві, а на ринку, у процесі реалізації товару. Купівля товару означає, що суспільство визнає його як такий, що задовольняє суспільну потребу, а праця, втілена в ньому, визнається суспільно необхідною. Інакше кажучи, товарна форма зв'язків — це, як уже зазначалося, не пряма і безпосередня, а, навпаки, опосередкована ринком форма зв'язків, форма існування і функціонування суспільної праці. Вона стимулює розвиток суспільного виробництва, підвищення його ефективності.

Товарне виробництво нерозривно пов'язане з поглибленням суспільного поділу праці, спеціалізацією виробництва, тобто зосередженням кожного виробника на виготовленні тих товарів, для яких у нього найкращі умови, як природні, так і технічні. Адже це дає можливість при менших витратах створювати більше продуктів, а отже, отримувати більший доход. Взаємозв'язок і взаємодія прямих, безпосередньо суспільних, натуральних і опосередкованих, товарних форм визначає розвиток і вдосконалення форм господарювання. У докапіталістичних формаціях панувало натуральне господарство, а товарно-грошові відносини відігравали другорядну, підпорядковану роль. Проте поступово і невпинно товарно-ринкові відносини втягували общини, рабовласницькі латифундії, феодальні помістя, селянські господарства у купівлю-продаж, стимулюючи збільшення виробництва і реалізацію продукції. Уже в Давній Греції та в Римській імперії товарно-грошові відносини досягають значного розвитку, сприяючи розвитку рабовласницьких латифундій. У період феодалізму торгівля зумовила значне піднесення ремісницького виробництва, пошуки золота та інших багатств через розвиток мореплавства, географічні відкриття, освоєння нових територій. [49,с. 12]

Перевагі товарної форми над натуральної відображені в таблиці (табл..1.3.).

Розвиток товарно-грошових відносин підірвав натуральне господарство, призвів до розпаду феодалізму і виникнення капіталізму. 
За капіталізму товарне виробництво стає панівним, воно охоплює усі сфери не лише виробництва, а й суспільного життя. Товар стає елементарною «клітиною капіталістичної системи господарства». І все ж за цих умов існувало, як і тепер існує, натуральне господарство. Воно широко представлене в економічно слаборозвинених країнах, певною мірою

 

Таблиця 1.3.

Основні риси форм суспільного виробництва [  49, с.8-9]

Натуральна форма	Товарна форма
1. Універсальність праці	1. Супільний  поділ праці
2.Замкненість виробництва	2. Повна  соціально – економічна відокремленість  виробників
3. Прямі економічні зв’язки  між виробництвом і споживанням	3. Економічні  зв’язки між відокремленими товаровиробниками відбуваються шляхом обміну
	4. Приватна  власність на результати праці
	5. Продукт  праці набуває форми товару

має місце у розвинених країнах. Нарешті, прямі безпосередні зв'язки існують усередині капіталістичних підприємств, між їхніми дільницями, цехами, виробництвами. Та й саме товарне виробництво не залишається незмінним. З переходом від капіталізму вільної конкуренції до монополістичного капіталізму, особливо державно-монополістичного, відбувається підрив класичного товарного виробництва. Зростання усуспільнення економіки, державної власності, ускладнення господарських зв'язків зумовлюють виникнення і розвиток планомірності, тобто потреби координації розвитку економіки. Це виявляється у розвитку державно-монополістичного регулювання економіки, її плануванні та програмуванні. Воно певною мірою обмежує стихію ринку[53,с. 212].

Водночас історичний досвід переконує, що й економічна роль держави має свої межі. Адже державна власність неминуче породжує бюрократизм і консерватизм в управлінні народним господарством, що неодмінно знижує ефективність державних підприємств, їхню конкурентоспроможність. Це особливо виявилось у 70—80-х роках XX ст., коли новий етап розвитку науки і техніки зумовив створення якісно нової техніки, її мініатюризацію і персоналізацію, що забезпечило дрібним і середнім підприємствам швидке використання нової техніки, більшу гнучкість у господарюванні, а отже, і певні переваги перед великим виробництвом[57,с. 87].

У цей час швидко зростають малий і середній бізнес і одночасно відбуваються роздержавлення і приватизація державних підприємств, розширюється коло товаровиробників, ринково-конкурентне середовище, що підвищує роль ринку в регулюванні економіки.

Усе це переконливо засвідчує, що діалектична взаємодія прямих і опосередкованих товарних зв'язків у процесі історичного розвитку зумовлює те, що то одна, то інша форма — пряма чи опосередкована — набирає панівного значення у цій єдності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. НАТУРАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

 

2.1. Натуральне виробництво і його місце в історичному розвитку суспільства

 

Натуральне виробництво — це тип господарства, вкото ром виробництво спрямоване безпосередньо наудовлетворение потреб виробництва.Натуральное господарство протилежно товарному, робить продукти на продаж. У разі натурального господарства виявляються такі характерні риси економіки:

1) продукт так само товарної  форми;

2) продукт представляє фонд життєвих  коштів на самого виробника;

3) засоби і предмети споживанняис користуються для поточного споживання і запасів.

Економічною підвалиною натурального виробництваявляется сільському господарстві (передусім землеробство) і помашняя промисловість.

Домашня промисловість представляє виробництво селянське господарстві готових продуктів, призначенийних для особистого споживання.Изготовляются вони з сировини, яке видобувається у тому ж господарстві. Домашні промисли представляють необхідну приналежністьнатурального господарства. Домашня промисловість виникла епоху первісного ладу, в багатьох народів на стадии неоліту, коли формувалися галузі хліборобства й скотарства.

Найбільш ранніми і універсальними видами домашньої промисловості були: обробка шкур і вироблення шкіри, обробка дерева і деревної кори, виготовлення повсті, плетиво мотузок, кошиків, мереж, гончарне виробництво й те.

Домашня промисловість була складовою економики докапіталістичних засобів виробництва,особенно феодального. Промисловості як самостійної форми виробництва ще було і продукція її з'являлася ринку. За межі селянськогохозяйства вироби домашньої промисловості надходили лише у вигляді оброку землевласнику.

У період розвиненого феодалізму домашняпромишленность поступово переростала в ремесло. Однак була їм повністю витіснена. Домашня промисловість завжди зберігається там, де є селянське господарство. На час домашня промисловість зберігає ся у що розвиваються.

>Ремесло — це дрібне виробництво, заснований наличном праці виробника  і ручному інструменті. Це переклвая  історія форма промисловості, що  від'єдналася від натурального землеробства.Ремесло було типовим для докапиталистических засобів виробництва, особливофеодализма.Ремесло представляло виробництво виробів по заказу споживача. Праця чи продукт праці ремісника оплачувався або грошима, або натурою.

>Ремесленная промисловість прогресувала  надто повільно. У період раннього  феодалізму ремесло в основном  було сільським. У період розвиненого  феодалізму воно продовжувало  доповнювати селянське господарство, алеконцентрировалось головним  чином містах. Міськийремес ленник ще тривалий час залишалося значною мірою селянином, мав невелику ділянку, худобу, птицю.

Розквіт міського ремесла (>XI—XV ст.) був тісносвязан переходити від натуральної ренти на грошову іосвобождением міст від влади розгортатиметься феодалів внаслідок «комумунальних революцій» (визвольний рухгоро жан протисеньориального режиму). У Західної Європи по лучила поширення цехова організація ремесла.

>Цехи виглядали замкнутіузкопрофессиональние  об'єднання ремісників. Вониустанавлива  лася система підпорядкування майстрів — підмайстрів —учеников. Вона стала подібна ієрархії сільського населення. З розвитком капіталізму ремесло було витисненеману фактурою і фабричної промисловістю. У розвинутих капиталистических країнах ремесло збереглося головним про разом в галузях, обслуговуючих індивідуальні потреби споживачів, або виробництво дорогих художніх виробів.

На відміну від ремесла кустарне виробництво поставшиляло собою дрібнотоварне виробництво на невідомийри нок. У кустарному виробництві застосовувався а ручна праця,ис користувалися примітивні, століттями неизменявшиеся інструменти.

На базі ручного виробництва прогрес техніки міг осуществиться лише у формі по товарного і з детального поділу праці. Система по товарного поділу праці міжкустарями полягала у спеціалізації окремих сіл й цілих районів з виробництва одного якогосьизделия. При по детальному розподілі праці виробництво одне го продукту розчленовувалося сталася на кілька операцій та накаждой їх спеціалізувалися цілі родини, інколи ж навіть вулиці, села. Середдетальщиков-кустарей було багато віртуозов. Проте масовим результатом застосування цієїсис теми було виснаження фізичних і розумових силрабо чих.

Розвиток кустарної промисловості викликалодифференциацию і розшарування кустарів. У разі зростання товар-

>ного господарства більшість  кустарів убожіла, втрачалахозяйственную  самостійність і було змушенапереходить  на найму. Незначне ж меншість  кустарів збагачувалося, заощадження  яких перетворювалися на капітал.

У межах натурального господарства, відмінності, і сільському господарстві, і домашня промисловість, і ремесло, і кустарне виробництво мали багато спільного.Каждое окреме господарство була окремий, замкнутий світик. Суспільство, у якому панувало натуральное господарство, складався з маси роздрібнених,разобщенних і однорідних господарських одиниць:

— патріархальних селянських сімейств,

— примітивних сільських громад,

— феодальних маєтків.

Кожна така одиниця виробляла всі видихозяйственних робіт, починаючи з добування різних видів сировини й закінчуючи підготовкою їх до споживання.

Натуральне господарство — історично перший типхозяйственной діяльності людей. Воно виникла давнину, під час становлення первіснообщинного ладу. Саме тоді почалася виробнича діяльність людини, з'явилися перші галузі господарства —земледелие і скотарство. У докапіталістичних формаціях натуральное господарство займало переважна місце у прощественном виробництві. Воно панувало вгосударствах Стародавнього Сходу. У античних рабовласницьких государствах, поруч із натуральним господарством, можна говорити про досить розвинене товарне виробництво.

У період раннього феодалізму натуральне господарство знову стало панівним. Натуральне господарствопре володіє базисі будь-якої системи особистої залежності, як рабської, і кріпосницькій. Натуральне господарство — одне з головних чорт феодальної економіки:

1) натуральну форму мав прибавочний  продукт, доторий присвоювався феодалів. Він виступав у вигляді багато  образних натуральних повинностей, податей і платежів;

2) натуральний характер мало  господарствофеодально залежного селянина. Селянська сім'я займалася землеробством, скотарством і переробкою їх продуктів в готові предмети споживання —обмолотом зерна,випеч дідька лисого хліба,прядением, виготовленням лляних і вовняних тканин,дублением шкір, будівництвом і ремонтувати житло

і місцевих господарських приміщень, виготовленням інструментів, і знарядь праці і. Натуральне господарство селянинаслу жило джерелом коштів виробництва, робочої сили й предметів споживання для поточних потреб феодального поместья. Воно забезпечувало поповнення його запасів.

Натуральне господарство створювало безпосередній зв'язок провадження з споживанням. Це забезпечувало його відому стійкість. Для натурального господарстватипични: