Форми організації суспільного виробництва

1) традиційність  виробництва;

2) постійний характер готової продукції;

3) постійний  рівень галузевих пропорцій, які  відтворилися без істотних змін  у протягомвеков і виступали  виробникам обов'язковою, освященная  звичаєм господарська норма;

4) рутинна техніка, застій, повільні темпи розвитку;

5) просте відтворення, т. е. повторенняпроизводства у колишніх розмірах, на колишньої основі.

З розвитком товарно-грошових відносин при феодулизме відбувалося перетворення натуральної ренти в де ніжну. Панування натурального господарства, такимобразом, не виключало наявності елементів товарно-грошового господарства. Але тільки принаймні перетворення товарного производства в капіталістичне натуральне господарствоначинает руйнуватися, хоча її пережитки ще довгосохраняются в селянських господарствах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Натуральне господарство  та його головні риси

 

Соціально-економічна природа натурального господарства найбільш повно розкривається в його характерних рисах. Їх можна розглянути в двох аспектах:

а) такі, що характеризують організаційний бік натурального господарства;

б) такі, що розкривають його економічну природу. Зрозуміло, що поділ цей досить умовний, тому що організаційні та економічні риси тісно між собою пов'язані й виділити їх можна лише в теоретичному плані.

Серед організаційних рис насамперед слід виділити замкненість. Суть її полягає в тому, що окреме натуральне господарство являє собою відокремлений, замкнутий у собі маленький світ. У такій системі кожна господарська одиниця (селянське господарство, сільська община, феодальний, поміщицький маєток) здійснює всі види господарських робіт, починаючи від добування різних видів сировини й закінчуючи кінцевою підготовкою їх до споживання. Замкненість натурального господарства неминуче приводить до його консерватизму та стійкості протягом тривалого історичного відрізку часу. Зокрема, для натурального господарства типовим є традиційність форм, методів і способів виробництва, постійний характер продукції, економічних зв'язків і галузевих пропорцій, які відтворювалися без істотних змін протягом століть і виступали для виробників як обов'язкові, освячені звичаями господарські норми. Все це породжувало застій, використання рутинної техніки, повільні темпи розвитку.

Серед рис, які розкривають економічну природу натурального господарства, в першу чергу слід відзначити слабо виражений, поділ праці. Це проявляється в обмеженості галузей господарства, видів виробничої діяльності, спеціалізації виробників. У такому господарстві економічні відносини виступають у відкритій, не уречевленій формі. Тобто, економічні відносини між людьми виступають такими, якими вони є в реальному житті, не затушовуючись якимись іншими, наприклад, речовими формами. Це є друга характерна риса, що розкриває економічну суть натурального господарства. І, нарешті, натуральне господарство характеризується також слабко вираженим суспільним характером виробництва. Тобто, в натуральному господарстві суспільний характер праці, завдяки його замкненості, проявляється досить невиразно. Створюється враження, що праця індивідуального відокремленого натурального виробництва виступає лише як його приватна справа.

Натуральне виробництво

Протягом усієї своєї історії людство знало дві форми суспільного виробництва — натуральну і товарну. Перша панувала в первісному суспільстві, при рабовласництві та феодалізмі. Друга, зародившись ще у період розкладу первісного ладу, існує й сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах.

Тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, де вони вироблені, називають натуральним.

Такі відносини були історично першим типом економічної організації виробництва і у чистому вигляді існували лише у первісній общині, коли люди ще не знали суспільного поділу праці, не обмінювались між собою виробленою продукцією. Натуральне господарство панувало у патріархальній селянській общині, у феодальному помісті. Вироблені продукти праці у вигляді конкретного блага — їжі, одягу, взуття, житла, знарядь праці, що становлять певну споживну вартість, є природною формою багатства.

У натуральному господарстві економіка будувалася, виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкненої економічної ланки. Безперечно, це не виключає того, що певні продукти праці інколи обмінювалися на інші з якимись окремими суб'єктами чи общинами. Проте цей обмін був випадковим або таким, який не має серйозного впливу на виробничу сферу і споживання. Отже, в умовах натуральної форми організації суб'єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організувати виробництво, є власники-працівники.

Натуральна форма виробництва має такі основні риси.

1. Замкненість означає, що  для цієї системи господарювання  панівними економічними відносинами є ті, що діють всередині певної спільності. Остання як суб'єкт господарської діяльності не вступає в економічні відносини іншими суб'єктами, оскільки її завданням є самозабезпечення. Суспільство при цьому складається з маси відокремлених господарств (сімей, общин, помість, господарських регіонів).

Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи — від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

Якщо тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії — політики господарського відокремлення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика є реакційною, оскільки в кінцевому підсумку уповільнює розвиток економіки, знижує рівень життя населення.

1. Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця — кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступу, сокири тощо). Щоправда, всередині натурального 
   господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.

3.  Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням.

Подібні зв'язки є способом руху вироблюваного продукту за 
такою схемою: виробництво — розподіл — споживання. Прямі натуральні зв'язки призводять до безпосереднього використання вироблюваного продукту самими виробниками, що і є визначальною, генетичною рисою натурального господарства.

Ця форма виробництва існує в умовах відсутності суспільного поділу праці, низького розвитку продуктивних сил і є не тільки примітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробництво було переважною формою господарювання аж до капіталістичної епохи. У країнах, що розвиваються, до середини XX ст. в натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад 50 відсотків населення. І сьогодні певною мірою елементи натурального господарства мають місце в різних країнах, у тому числі в нашій (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках).

Завершуючи характеристику натуральної форми господарювання, слід відзначити, що вона адекватна лише тому рівню розвитку продуктивних сил і лише тим економічним відносинам, які визначають вкрай обмежену мету виробництва, підпорядковують її задоволенню потреб, незначних за обсягом і одноманітних за складом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3.ТОВАРНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО

ВИРОБНИЦТВА

 

 

3.1 Просте товарне виробництво

 

 

Товарне господарство, в якому продукти виробляються для обміну самостійними дрібними виробниками — ремісниками, кустарями, селянами тощо являє собою просту форму товарного виробництва. Вона представляє клас приватних власників міста і села, який займається дрібним виробництвом або дрібною торгівлею, застосовує особисту працю або працю членів сім’ї, іноді найману працю і живе на доходи свого господарства. Просте товарне виробництво виступає як перша форма товарного виробництва, яка ніколи, за рідкісним винятком, не була головною ні в докапіталістичних, ні, ясна річ, у капіталістичному суспільствах [54,с. 241].

Навіть в умовах рабовласництва за дуже нерозвинених товарних відносин існували вільні землероби і ремісники, які виробляли продукти не тільки для себе, для власного споживання, але й для продажу. За феодалізму більшість селян перебувала в кріпацькій залежності від поміщиків, господарства мали натуральний або напівнатуральний характер, але водночас у селян, які відбували панщину, або тих, які платили натуральний оброк, утворювалися надлишки, що надавало їхньому господарству напівнатурального характеру і дозволяло певну частину цих надлишків продавати на місцевих ринках[49,56,57]. Крім того, були некріпацькі селяни, яких зобов’язували сплачувати податки. Це були дрібні самостійні виробники, що вивозили частину створеної ними продукції землеробства і тваринництва на ринок для продажу з метою сплати податків і придбання необхідних товарів.

Самостійні ремісники вільних міст майже всю продукцію виробляли для продажу. Цьому сприяло існування селянського ринку, де ремісники збували свою продукцію і купували сировину та продовольство. В міру розкладу феодальних відносин, під ударами товарного виробництва і грошового обігу просте товарне виробництво і дрібна буржуазія дедалі активніше розвиваються. Дрібне виробництво в місті і на селі стає переважаючим серед самодіяльного населення.

З розвитком капіталізму, концентрацією і централізацією виробництва значення простого товарного виробництва в розвинутих країнах швидко зменшується. Розвиток важкої промисловості привів до обмеження ремесла там, де воно тривалий час мало масову базу. Дубильне, капелюхове, кушнірне і т. п. ремесла майже припинили своє існування. Виробництво скла, бронзи, кераміки, шпалер, килимів, багатьох видів художніх промислів давно вже пов’язані з важкою промисловістю. Велика кількість ремісників перейшла від виробництва виробів до ремонту фабричних і заводських. До таких професій належать слюсарі, ковалі, механіки та ін. Все ще зберігається значний шар простих товаровиробників у деревообробній промисловості (невеликі лісопильні, столярні і т. д.). Частина дрібних виробників спеціалізується на виготовленні кріплень, металевого оснащення та інших металовиробів[47,48].

Дрібне товарне виробництво є досить значним у країнах, що розвиваються. Там просте товарне виробництво виступає важливим фактором господарського розвитку. У цих країнах дрібне товарне виробництво сприяє прогресу національної економіки.

Основні показники розвитку сучасного малого підприємництва в Україні можна розглянути  в таблиці 2.1. [58]. Дані показники засвідчують, що дрібне товарне виробництво за останні 5 років зазнає суттєвих змін: від зростання кількості фізичних осіб-підприємців за 2006-2009рр на 24,3 % до їх стрімкого скорочення у 2010 р.  на 33,4% (статистичні дані за 2011р.

 

 

	Суб’єкти малого підприємництва – всього					У тому числі
	Кількість суб’єктів малого підприємництва на 10 тис. осіб наявного населення, одиниць	кількість зайнятих працівників, тис. осіб		обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), млн.грн.		малі підприємства				фізичні особи-підприємці
		Всього	з неї найманих працівників							кількість зайнятих працівників, тис. Осіб		Обсяг реалізованої продукції, (робіт, послуг), млн.грн.		кількість зайнятих працівників, тис. осіб		обсяг реалізованої продукції, (робіт, послуг), млн.грн.
										Всього	з неї найманих працівників			всього	з неї найманих працівників
2006	501	5737,8	3631,0		479250,6		2339,0	2208,9	360107,5		3398,8	1422,1	119143,1
2007	561	6003,7	3684,5		593030,6		2324,7	2223,5	440011,0		3679,0	1461,0	153019,6
2008	609	6308,0	3745,1		701634,6		2319,0	2206,2	496683,0		3989,0	1538,9	204951,6
2009	661	6450,9	3665,8		657643,6		2227,4	2106,5	461691,1		4223,5	1559,3	195952,5
2010	464	4960,2	3034,3		714811,7		2145,7	2024,9	484393,5		2814,5	1009,4	230418,2

Таблиця 2.1.

 

Основні показники розвитку суб’єктів малого підприємництва1

 

 

 

 1 Дані наведено з урахуванням фермерських господарств та статистичної інформації по фізичних особах-підприємцях, сформованої на підставі даних Державної податкової служби України.

 

відсутні). Кількість зайнятих у малому підприємстві за досліджуваний період також скоротилась на 8,3%. Ці тенденції стали наслідком багатьох факторів, серед яких основними є світова фінансова криза, зміни в правовому полі, зокрема в податковому законодавстві.

На підставі Додатку Б можна розрахувати питому вагу субєктів малого підприємництва за  кожним видом діяльності  (табл.. 2.2.) [58].

Таблиця 2.2.

Структура малого підприємництва за видами економічної діяльності у 2010р.

Види економічної діяльності	Суб’єкти малого підприємництва – всього
	кількість зайнятих працівників, тис. Осіб		Питома вага в структурі економічної діяльності, %
	Всього	з неї найманих працівників
Усього	4960,2	3034,3	100
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство	254,3	185,0	5,1
Промисловість	561,2	450,1	11,3
Будівництво	291,5	247,6	5,9
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку	2317,8	1158,1	46,7
Діяльність готелів та ресторанів	184,3	141,6	3,7
Діяльність транспорту та зв’язку	326,8	188,8	6,6
Фінансова діяльність	33,8	25,1	0,7
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям	690,5	465,4	13,9
Освіта	21,4	15,8	0,4
Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги	56,0	40,4	1,4
Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту	213,3	110,9	4,3