Форми організації суспільного виробництва

Науково-технічний прогрес висунув як першорядний чинник суспіль-но-економічного прогресу інформацію. Вона проникає в усі сфери суспільного виробництва, технологію, організацію, управління, підготовку кадрів, революціонізує усе виробництво, прискорює його прогрес. 
Під впливом суспільного поділу праці відокремлюється і відіграє дуже важливу роль виробнича інфраструктура, яка включає транспорт, зв'язок енергетичне та інформаційне обслуговування виробництва. Науково-технічний прогрес зумовив перехід від тяглової худоби до залізничного, авіаційного, автомобільного, сучасного морського та річкового транспорту. Поряд з телефоном, телеграфом виникли радіо, телевізійний зв'язок, інші сучасні способи передавання інформації[45,с. 146]. Все це істотно змінює умови функціонування суспільного виробництва.

Виробництво створюється заради задоволення потреб, а задоволена потреба народжує нову, ще складнішу потребу. Виробництво, задовольняючи одну потребу, породжує нову, яку має знову задовольнити. Інакше кажучи, потреби, породжені і задоволені виробництвом, неминуче викликають нові, спонукаючи виробництво до розвитку та вдосконалення.

Вивчення літературних джерел також дозволило встановити  структуру суспільного виробництва, яка включає в себе матеріальне і нематеріальне виробництво (табл..1.1.) [47,52,12].

Таблиця 1.1

Структура суспільного виробництва

Матеріальне виробництво	Нематеріальне виробництво
а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарська продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо;	а) нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров'я тощо;
б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення тощо.	б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

 

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплює підприємства й галузі, що виробляють як матеріальні, так і нематеріальні послуги. Зазначені галузі самі по собі не створюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв'язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів - матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб'єктів господарювання (економія часу, підписання угоди). Ось чому ці галузі є структурним елементом матеріального виробництва[15,с. 142].

Праця у сфері обігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання та пакування засобів виробництва, що також є продовженням процесу виробництва. Роздрібну торгівлю, перевезення пасажирським транспортом, зв'язок, що задовольняє потреби людей, слід відносити до нематеріальних послуг[12,с. 27].

Матеріальне виробництво є вирішальною сферою людської діяльності. Вона визначає виникнення, становлення і розвиток нематеріального виробництва. Водночас, особливо в сучасних умовах у розвинених країнах, нематеріальна сфера має великий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва.

Статистичні дані засвідчують, що Україна посідає 7 місце по виробництву валового внутрішнього продукту серед країн СНД (табл..1.2.) [58].

Таблиця 1.2.

Основні соціально-економічні показники країн СНД у 2011 році,

(відсотків до 2010р.)

	Валовий внутрішній продукт (у постійних цінах)	Промис-лова продук-ція (у постій-них цінах)	Індекси цін вироб ників промислової продук ції 1	Індекси спожив чих цін 1	Оборот роздрібної  торгівлі      (у постійних цінах; за всіма каналами реалізації)
Азербайджан	100,1	95,0	112,8	105,6	110,2
Білорусь	105,3	109,1	249,4	208,7	107,1
Вірменія	104,42	114,1	109,7	104,7	102,4
Казахстан	107,22	103,5	120,3	107,4	112,5
Киргизстан	105,7	111,9	114,8	105,7	106,4
Молдова	106,72	108,93	108,1	107,8	116,53, 4
Росія	104,3	104,7	112,0	106,1	107,2
Таджикистан	107,4	105,9	115,5	109,3	109,2
Узбекистан	108,3	106,3	114,95	104,55	116,4
Україна	105,2	107,6	114,2	104,6	114,7
СНД	104,7	105,1	119,3	109,6	108,3

1 Грудень 2011 у % до грудня 2010.

2 Січень-вересень 2011 у % до січня-вересня 2010.

3 Січень-листопад 2011 у % до січня-листопада 2010.

4 Доходи підприємств з основним видом діяльності "Роздрібна торгівля" від продаж.

5 Вересень 2011 у % до грудня 2010.

В Україні відбувається первиження темпів росту нематеріального виробництва над матеріальним. Так а звітний рік оборот роздрібної торгівлі зріс на 14.7 %, а промислова продукція –тільки на 7,6%. Ця тенденція, продовжує наростати: у січні-вересні 2012 року оборот роздрібної торгівлі становить 116%, а промислова продукція тільки 98.8%.

Розкриваючи сутність суспільного виробництва необхідно також зазначити і основні його фази (рис.1.3.) [26,37,36].

 

 

 

Рис.1.3. Фази суспільного виробництва

Фази виробництва тісно між собою пов'язані, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості.

Насамперед тісний зв'язок існує між власне виробництвом і споживанням. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче й особисте. Споживання є двох видів: виробниче і особисте. Виробниче — це споживання засобів виробництва (сировини, матеріалів, палива, устаткування, машин, приладів) у самому виробництві. Особисте споживання — це задоволення власних потреб людини, тобто споживання їжі, одягу, житла, предметів культурно-побутового призначення. Воно забезпечує відтворення і розвиток людини. Через це споживання є відносно самостійною стадією руху суспільного продукту, яка створює могутні стимули розвитку і вдосконалення виробництва[36,с. 98].

Створений суспільний продукт проходить також фазу розподілу. Від того, у чиїх інтересах і як він розподіляється, залежить подальший розвиток виробництва і суспільства в цілому. Те саме можна сказати про обмін. Він як і розподіл, опосередковує зв'язок між виробництвом і споживанням, доводить створені продукти до споживачів. Однак, як і розподіл, обмін — не пасивний елемент, а активна форма зворотного впливу на виробництво, своєрідний механізм їхньої взаємодії. Швидке доведення продуктів до споживачів дає змогу повніше задовольняти потреби, створює умови і додаткові стимули розвитку виробництва[35,с. 102].

Глибоке розуміння взаємозв'язку і взаємодії фаз суспільного виробництва як єдиного і суперечливого процесу потребує врахування економічних відносин, які пов'язані з рухом суспільного продукту, і визначають суспільну форму виробництва, в межах якої та через яку відбувається привласнення предметів природи. І тут знову важливо підкреслити визначальну роль виробництва. Воно не лише створює продукт, який може і розподілятися, і обмінюватися. Істотно й те, що воно як форма привласнення, тобто маючи певний соціальний тип і характер, визначає соціальний тип і характер розподілу, обміну і споживання. Якщо процес виробництва ґрунтується на приватній власності, то це визначить соціальну природу і характер усіх фаз виробництва[40,с. 145]

Викладене свідчить, що виробництво, розподіл, обмін і споживання є діалектичною єдністю. Їхній взаємозв'язок настільки глибокий, що розподіл, обмін і споживання однією частиною входять у виробництво, становлять його внутрішні складові елементи. Водночас вони виконують відносно самостійні функції руху суспільного продукту, визначаючися виробництвом, активно впливають на нього, забезпечуючи або гальмуючи його розвиток.

 

 

 

 

1.2. Форми організації суспільного виробництва: загальна характеристика

 

У суспільному виробництві поряд з виробничими відносинами виникають та існують економічні зв'язки. Для того щоб виробляти, люди вступають у певні зв'язки і відносини, і лише в межах цих суспільних зв'язків та відносин існує їхнє ставлення до природи, відбувається виробництво.

Матеріальну основу і виробничих відносин, і їхнього елемента — економічних зв'язків — становить рух вироблюваного продукту. Однак якщо виробничі відносини та їхнє ядро — відносини власності на засоби виробництва — визначають суспільну форму виробництва, то економічні зв'язки виражають форму або, спосіб руху вироблюваного продукту[29,с. 215]. Це передусім безпосереднє його використання самими виробниками, а отже, прямі натуральні зв'язки.

Господарство, в якому панують прямі економічні зв'язки, що відбивають рух натурального продукту та форми організації виробництва, які їм відповідають, називають натуральним. Прямі натуральні зв'язки, натуральне господарство панували у докапіталістичних формаціях. Це означає, що вони обслуговували потреби функціонування різних типів власності на засоби виробництва — первіснообщинної, рабовласницької та феодальної. [30,с. 154].

Другою формою економічних зв'язків є опосередкована, товарна, форма, за якої продукт праці призначений для задоволення не власних, а суспільних потреб. А його рух від виробництва до споживання опосередковується ринком, купівлею-продажем. За цих умов продукт праці набуває товарної форми, а товарна організація виробництва стає панівною, загальною формою. Товарна форма зв'язків і зумовлена ними товарна форма організації виробництва також обслуговують різні типи приватної власності на засоби виробництва[35,с. 38].

Таким чином, форми суспільного виробництва відображають стан продуктивних сил і виробничих відносин з точки зору суспільного поділу і кооперації праці, ступені відокремлення або з'єднання людей відносинами власності.

Досвід переконує, що ці дві форми економічних зв'язків завжди співіснують і взаємодіють. У докапіталістичних способах виробництва панують натуральні зв'язки, натуральне господарство. Проте поряд з ним розвиваються товарні зв'язки, товарне виробництво. За капіталізму панує товарне виробництво, воно набуває загального характеру. Однак це зовсім не означає, що повністю витісняються натуральні зв'язки. Навпаки, вони існують, наприклад, усередині підприємств чи об'єднань і виконують свою роль, що зумовлює своєрідні форми обліку тощо. Однак безперечним є те, що економіка сучасного суспільства — це панування товарного господарства. Це ринкова економіка, оскільки в товарному господарстві тільки ринок, де відбувається купівля-продаж товарів, є характерною рисою та головною визначальною ознакою економіки. Ринкова економіка довела свою ефективність. Країни з ринковою економікою досягли великих успіхів у зростанні господарства, оволодінні досягненнями науково-технічного прогресу та забезпеченні високого рівня життя населення своїх країн[41].

Своєрідною формою економічних зв'язків характеризувалося виробництво у колишньому СРСР та ряді країн Східної Європи. Панування суспільної, передусім загальнодержавної, власності зумовило централізовану адміністративно-розподільчу систему, головним засобом функціонування і розвитку якої був єдиний народногосподарський план. Це означало, що панівними були не ринкові, а прямі планові зв'язки. І хоча існувало товарне виробництво з властивими йому категоріями (товар, гроші, фінанси, кредит тощо), проте їхній зміст і рух визначалися планом, що позбавляло ці категорії реального змісту, робило їх формальними. Ось чому колишні соціалістичні країни здійснили глибоке реформування економіки від адміністративно-розподільчої планової економіки до ринкової. [43,48]

Зупинемось більш детально на загальних характеристиках основних форм суспільного виробництва, які згруповані Семененко В.М і представлені у вигляді таблиці (див. додаток А) [25,с. 124].

 Натуральне виробництво — це виробництво, продукція якого призначена для задоволення власних потреб самих виробників. Отже, в межах натурального господарства все необхідне виробляється та споживається всередині господарської одиниці,  продукти діяльності не підлягають угодам купівлі або продажу.  С. Булгаков зазначає: «Натуральне господарство,  що супроводжується якщо не повним виключенням обміну,  який спостерігається вкрай рідко,  то вкрай слабким його розвитком,  що характеризує звичайно ранні,  патріархальні стадії історії людства,  коли єдиною формою людського суспільства являлась родина,  звичайно,  не теперішня індивідуальна сім’я,  але більш розширена,  родова» [5,  с. 727].

Ознаками натурального господарства виступають:  ізольованість від інших суб’єктів господарювання,  самозабезпечення засобами виробництва та робочою силою, можливість задоволення базових потреб за рахунок власних ресурсів.  Саме тому натуральне господарство характеризують як консервативне,  не високопродуктивне,  подібне за якістю,  обмежене у виробництві та споживанні.

Натуральне господарство –  це історично перший тип організації господарської діяльності людей.  Воно виникло в період становлення первіснообщинного ладу,  коли почалася виробнича діяльність людини і з’явились перші господарські галузі –  землеробство та скотарство.  В чистому вигляді натуральне господарство існувало тільки у первісних народів,  що не знали поділу праці,  обміну та приватної власності[23,с. 97].

Натуральне господарство як тип господарювання залишалося домінуючим також в рабовласницькому суспільстві та феодалізмі,  незважаючи на розвиток обміну і товарно-грошових відносин.  З розвитком продуктивних сил натуральне господарство витісняється товарним виробництвом.  Слід зазначити, що елементи натурального господарства властиві економічному буттю людини і сьогодні.  Зокрема,  це виявляється у прагненні деяких виробничих і сільськогосподарських підприємств до самозабезпечення.  У осучасненій формі визначений тип господарювання властивий окремим господарям, сільськогосподарським угіддям тощо. Натуральне господарство поширене у слаборозвинених країнах,  де таким чином зайнята більша частина населення.  Однак,  всі названі характеристики не виявляють повністю сутності натурального господарства[41,с. 29]