Шпаргалка з "Політології"

Білет №1

1. Предмет і структура політології

Політика як людський,соціокультурний планетарний феномен виникає з появою інституту держави. Політологія – це наукове,теоретичне осмислення феномену політики. Політика одна із основних сфер суспільного життя, пов’язаного з відносинами щодо,становлення, організації, функціонування і змін влади в державі.

ПРЕДМЕТОМ ПОЛІТОЛОГІЇ є вивчення об’єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами.

СТРУКТУРА ПОЛІТОЛОГІЇ.

Структуру політології становлять:

– теорія політики і політичних систем;

– міжнародні відносини і світова політика;

– управління соціальними процесами;

– політична ідеологія;

– історія політичних учень.

До спеціальних політичних наук відносять політичну географію, політичну психологію, політичну історію, політичну антропологію, політичну семантику, політичну етнографію та ін.

2. Форми державного устрою.

Форма державного устрою — це елемент форми держави, який характеризує внутрішню структуру держави, спосіб її територіального поділу, співвідношення держави як єдиного цілого з її складовими частинами, міру централізації та децентралізації державної влади.

Виділяють дві форми державного устрою:

просту (унітарну);

складну(федеративну, конфедеративну та ін.).

На поточний момент виділяється три основні форми державного устрою:

Унітарна держава - проста, єдина держава, яка характеризується відсутністю у адміністративно-територіальних одиниць ознаки суверенітету. Виділяють централізовані і децентралізовані унітарні держави, з наявністю або відсутністю автономних утворень.

Федерація - складна, союзна держава, частини якої є державними утвореннями з певним державним суверенітетом. Будується на розподілі функцій управління між центром і суб'єктами федерації.

Конфедерація - тимчасовий союз держав, який створюється для досягнення політичних, економічних, культурних та інших цілей. Не володіє самостійним суверенітетом, відсутня єдина система законодавства.

Унітарна держава — це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.Більшість держав, які існували в минулому й існують сьогодні, є унітарними. Перевагою унітарної держави є можливість ефективно керувати нею, унітарна форма надійно забезпечує державну єдність і цілісність.

Унітарна держава характеризується такими ознаками.

1. Має єдині вищі органи  державної влади (глава держави, парламент, уряд, судові органи та  ін.), яким підпорядковуються або  підконтрольні місцеві органи.

2. Не містить відокремлених  територіальних утворень, що мають  ознаки суверенності.

3. Має єдину для всієї  держави систему законодавства.

4. Управління єдиними збройними  силами і правоохоронними органами  здійснюється центральними органами  державної влади.

5. Має єдине громадянство.

6. Одноособове представництво  від усієї держави у міжнародних  взаємовідносинах на рівні держав.

Федеративна Країна — це складна союзна держава, що містить державні утворення (республіки,штати, землі, кантони тощо), які мають деякі риси державного суверенітету, певну юридично визначену політичну самостійність.

Ознаками федеративної держави є такі.

1) Територія федерації  складається із територій її  суб’єктів, які можуть встановлювати власний адміністративно-територіальний по- діл.

2) Існують два рівня  органів державної влади і  управління — федерації та  її суб’єктів (наприклад, у Російській  Федерації — президент РФ, Федеральні  збори РФ, уряд РФ, Верховний Суд  РФ та ін., а також президенти, законодавчі збори, уряди, верховні  суди республік, що входять до  складу РФ).

3) Для федерації характерним  є двопалатний парламент, в якому  одна з палат представляє інтереси  суб’єктів федерації.

4) Законодавство складається  із законодавства федерації і  законодавства суб’єктів федерації, яке не може суперечити законодавству  федерації.

5) Суб’єкти федерації  не є суб’єктами міжнародного  права, але у міжнародних договірних відносинах у разі надання відповідних повноважень від федерації суб’єктам федерації останні можуть брати участь у міжнародних договірних відносинах самостійно. Федеральна влада при цьому має виключне право контролювати впровадження зовнішньої політики.

6) Можливість дворівневої  системи судових та правоохоронних  органів.

7) Наявність зовнішніх  атрибутів (столиця, прапор, герб, гімн) федерації і суб’єктів федерації.

Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях"повної самостійності.

Основні ознаки конфедерації:

1) відсутність спільної  для всієї конфедерації єдиної  території і державного кордону;

2) відсутність загальних  законодавчих органів і системи  управління;

3) відсутність загальних  для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

4) відсутність суверенітету  конфедерації, збереження суверенітету  і міжнародно-правового статусу  учасників конфедерації;

5) наявність загального  конфедеративного органу, що складається  з делегатів суверенних держав;

6) рішення загальних конфедеративних  органів, прийняте за принципом  консенсусу; у разі незгоди з  ним членів конфедерації не  є обов'язковим і не спричиняє  ніяких санкцій (право нуліфікації, тобто відхилення);

7) наявність права виходу  зі складу конфедерації у кожного  з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.

3. Проблеми національної безпеки України

Національна безпека - це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку тощо.

Основні категорії національної безпеки України

Національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток;

Загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України;

Воєнна організація держави - сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем із боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз;

Правоохоронні органи - органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.

 

Білет №2

1. Категорії і методи політології.
2. Правова держава і її критерії.
3. Політичне лідерство, сутність, функції, види.

1)Політолóгія — соціальна наука про політику, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу, функції політичної системи та влади, про сутність, форми та методи діяльності суб'єктів політики та про проблеми міжнародних відносин.

Категорії – це загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та пізнання. Їхня специфіка полягає в тому, що вони розкривають різні сторони процесу здійснення влади у суспільстві. Це наступні категорії:

1. політична влада;

2. політична система суспільства (поєднує в собі решту категорій - політичні інститути -державу та її структурні елементи, політичні партії, групи інтересів, органи місцевого самоврядування);

3. політична культур і її складові (політична свідомість, політична поведінка, політичні цінності, політичні норми, політична соціалізація);

4. політичний процес (відносно однорідні серії політичних явиш, пов'язаних між собою причиновими або структурно-функціональними залежностями);

5. політичне явище (сукупність усіх чинників і явищ, пов'язаних із здійсненням політики).

Основні методи політології:

• Історичний. Полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв 'язку та розвитку.

• Інституційний. Вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об'єднань тощо).

• Соціальний. Сприяє з'ясуванню соціальної зумовленості політичних явищ і процесів, зокрема, впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, моралі, культури, релігії.

• Емпіричний (прикладний). Досліджує політичну дійсність шляхом спостереження, експерименту, фокусованого групового інтерв'ю, аналізу документів, анкетування тощо

• Системний. Забезпечує цілісне сприйняття об'єкта дослідження і всебічний аналіз зв'язків між окремими його елементами в межах цілого.

• Структурно-функціональний. Передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, соціальних змін індивидів.

• Соціально-психологічний (біхевіорестичний). Орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас і особистостей, що виконують будь-яку політичну діяльність, спрямовану на досягнення тієї чи іншої політичної мети.

• Порівняльний. Зіставлення однотипних політичних явищ (політичних режимів, державного устрою тощо), різних способів реалізації одних і тих самих політичних функцій, політичних рішень і т. д. Дає можливість встановити спільні і відмінні риси політичного життя різних епох, народів, країн.

• Політичного моделювання. Припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення.

2) Правова держава — це тип держави, головними ознаками якої є верховенство права й закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави. Мета правової держави — служіння закону й зумовленому ним соціальному та політичному ладу. Критерій для зарахування певної держави до правових — це стабільність суспільства, оперативність державного управління, задоволення громадян діяльністю владних органів. Головне завдання правової держави полягає в юридичному забезпеченні життєвих інтересів, життєвого простору кожної людини. Йдеться про таке суспільство, якому держава підкорюється і якому служить, виконуючи його волю, — про громадянське суспільство, яке є основою правової держави.

3) ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО – (від англ. Leader – ведучий, керівник) процес міжособистісної взаємодії, в ході якого авторитетні люди, наділені реальною владою, здійснюють легітимний вплив на все суспільство, чи певну його частину, котра добровільно віддає їм частину своїх політико-владних повноважень і прав.

Політичне лідерство є вищим рівнем лідерства взагалі, оскільки воно відображає владні відносини в суспільстві на найвищому – державному рівні.