Шпаргалка з "Політології"

 

БІЛЕТ №9

1. Сутність політичної влади, її наукові концепції.
2. Типи і функції громадсько-політичних організацій і рухів.
3. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.

 

1. Сутність політичної влади. Влада в загально-соціологічному понятті припускає здібність окремого індивіда або групи людей за допомогою різних засобів та методів затверджувати у сфері соціальних відношень власну волю. Без власних відносин неможливе функціонування суспільства в цілому, а також його елементів, їх організація та взаємодія.

  Нормативно-формалістична  концепція. Згідно з нею джерелом  і змістом влади є система  норм, передусім, правових. Інколи цю  концепцію називають легітимістською (лат. legitimus — законний). Вона виходить  з того, що закон виступає і  як правовий, і як моральний  чинник, який має юридичну силу.

Органістична концепція, її змістом є різні версії функціоналізму, структуралізму й солідаризму, що визначають загальносуспільні функції влади, які применшують або ігнорують її класовий характер.

Суб´єктивно-психологічна концепція. Вона пояснює владу як вроджений інстинктивний потяг людини до влади, панування аж до агресії. Серед доктрин — біхеві-ористська теорія влади. Вона орієнтує на дослідження індивідуальної поведінки людей у сфері владних відносин, а прагнення до влади проголошує домінуючою рисою людської поведінки і свідомості.

Індивідуалістично-соціологічна концепція, її прихильники розглядають владу як гру інтересів — особистих суперечностей між свободою одних та її обмеженнями щодо інших. Цю «гру» забезпечують угоди, переговори. її успіх залежить від здібностей, волі, гнучкості суб´єктів, правил «політичної гри» тощо.

Марксистська концепція влади. Беручи за основу передусім економічні інтереси, що визначають зміст і форму реалізації класових інтересів, вона тлумачить політичну владу як панування певного класу. За Марксом, той клас, який володіє засобами виробництва, а отже, й більшою частиною національного багатства, диктує свою волю в суспільстві. У його руках державна влада, що захищає його ж інтереси. Для нього існує і демократія.

2. Громадські об´єднання — об´єднання, створені з метою реалізації та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами.

Функції:

• Опозиційна функція - полягає в запобіганні надмірній централізації й посиленні влади держави, сприянні прогресивному розвитку громадянського суспільства.
• Захисна функція -  Вона спрямована на задоволення та захист інтересів, потреб членів організації через вимоги, заяви до державних органів, уряду, а також законодавчу ініціативу, контроль за виконанням своїх рішень і угод з державними установами, органами, переговори з ними.
• Виховна функція - Націлена на формування в громадян моральної, політичної, управлінської, правової культури, національної самосвідомості, відповідальності за справу і свою поведінку, свідому трудову дисципліну; виховання ініціативності, творчого підходу, професіоналізму, підприємництва.
• Кадрова функція - Полягає в підготовці кваліфікованих кадрів для державних та громадських органів, установ, організацій.

Масові громадські організації – це добровільні, організаційно оформлені об'єднання громадян, які мають на меті задоволення і захист інтересів своїх членів, діють за статутом на основі принципів самоврядування і законності.

 До них належать  профспілкові, кооперативні, молодіжні, жіночі, творчі, добровільні товариства, релігійні та інші організації. Ці об'єднання мають довгострокові  цілі, програму, статут, який зареєстрований  державними органами у встановленому  порядку.

Соціально-екологічні проблеми — це проблеми, пов'язані з порушенням унаслідок людської діяльності рівноваги в геологічних, біохімічних процесах Землі та біосфери загалом.

Серед глобальних соціально-політичних проблем на перший план висуваються проблеми війни та миру, зумовлені нагромадженням зброї масового знищення людини. Крім того, до глобальних проблем сучасної цивілізації належать проблеми людини, тобто такі, що пов'язані з масовим розповсюдженням деяких хвороб (СНІД, онкологічні, серцево-судинні захворювання, діабет та ін.); проблеми збереження культурної спадщини людства, взаємин між людьми, матеріальної і духовної незабезпеченості життя, обмеження прав і свобод громадян, боротьби з міжнародним тероризмом, наркомафією та ін.

 

 

Білет № 10.

1. Політична еліта: ознаки, структура і функції.
2. Людина як суб’єкт суспільно-політичної діяльності.
3. Міжнародні організації та розвиток міжнародних відносин.

 

1. В будь-якому суспільстві існує і повинне існувати меншина населення, яке ухвалює найважливіші рішення в суспільстві і править більшістю. Ця меншина, що здійснює функції управління, володіє специфічними особовими особливостями і професійними якостями, що допомагають перебувати при владі і утримувати її. Цей особливий прошарок людей називають правлячою або політичною елітою.

 Політична еліта - це привілейована група, яка займає керівні позиції у владних структурах і безпосередньо бере участь в ухваленні рішень, зв'язаних з використанням влади. 
Еліти ( в перекладі з французького - «краще», «вибране»):

• представляють в політиці групові інтереси;

• створюють оптимальні умови для їх реалізації і узгодження;

• формують мету і перспективи розвитку суспільства;

• ухвалюють стратегічно важливі рішення і використовують ресурси державної влади для їх реалізації.

Основні функції політичної еліти. Політична еліта як найактивніша, компетентна і впливова частина суспільства грає ключову роль в політичному процесі. Вона бере участь в розробці і ухваленні стратегічних рішень і керує їх реалізацією, визначає напрями суспільного розвитку, формує оборонну політику країни, представляє країну на міжнародній арені. Еліти також грають основну роль у виробленні тієї або іншої ідеології або політичної течії, у формуванні громадської думки і в мобілізації мас для участі в політичних акціях і рухах. 
Функції політичної еліти:

• Вивчення і аналіз інтересів різних соціальних груп.

• Віддзеркалення інтересів в політичних установках.

• Вироблення політичної ідеології (програм, доктрин, законів і т.п.).

• Створення механізму втілення політичних задумів.

• Призначення кадрового апарату органів управління.

Структурний склад еліти традиційно містить: “кращих” представників класу (соціальної верстви), тобто тих, що мають значні матеріальні та соціальні позиції; найбільш спеціально (фахово) підготовлених членів соціального угрупування щодо політичної (державницької) діяльності; поповнюється еліта (якщо вона є відкритою, а не автаркічною) із підлеглих прошарків суспільства найбільш талановитими і корисними особами. Але реалізує свою владу еліта не загалом вся, а опосередковано через бюрократію й відповідні інститути влади, тому і легітимізується вона різними засобами (включаючи легітимацію) — через право, звичаї, силу, доцільність, адміністративні механізми, а інколи — через неосвіченість і забобони товпи.

Щоб опанувати та упорядити численні різновиди елітних груп у сучасному суспільстві, слід застосувати певні критерії.

По-перше, еліти в соціумі можна виокремлювати згідно сфери їх життєдіяльності та за функціональним призначенням. Відповідно виділяють: політичну, економічну, духовну, інформаційну, національно-етнічну, військову, професійну еліту та деякі субеліти.

Політична еліта в цілому складається з груп, політичних лідерів та осіб, які безпосередньо здійснюють політико-владні рішення; це особи, що посідають високі пости в органах державної влади, як громадянського, так і військового характеру.

Економічна еліта — це найбільш багаті та відповідно могутні члени суспільства, “фінансово-промислова олігархія”: найкрупніші власники, банкіри, керівники фінансово-промислових груп, голови провідних корпорацій, керівництво підприємств ВПК, володарі великих капіталів.

Духовна еліта представлена, перш за все, мерітократією (інтелектуальною елітою); по-друге, церковно-релігійною елітою; по-третє, елітою світа мистецтва (богема, андеграунд); врешті, ідеологічною елітою (відповідних організацій, установ та інституцій).

Інформаційна еліта – “інфократія”— складається з видатних діячів ЗМІ, журналістів, керівників теле- і радіоканалів, видавництв, газет і журналів тощо. Вона досить грунтовно вважається “четвертою владою”, адже контролює, керує і дозує потоки інформації та в головному здійснює вплив на формування громадської думки. Ця еліта достатньо близька з інтелектуальною (освітяни, науковці, ідеологи, митці культури), тому інколи політологи говорять про культурно-інформаційну еліту взагалі.

Національно-етнічні еліти, так як і аристократія (родова, племінна) у деяких суспільствах, відносяться до так званих традиційних еліт.

Військова еліта або складає частку політичної “еліти влади”, або автономно керує політичними процесами за умов відповідних диктаторських режимів.

Професійна еліта за складом нагадує інтелектуальну, але принципом її виокремлення є наявність елітних професій в суспільстві: юристи (адвокати, судді тощо), лікарі, вчені, політики, психологи, соціологи, менеджери та деякі інші.

Соціологи та політологи вирізняють також специфічні суб-еліти – “криміналітет”, маргінали, демографічні еліти (“золота молодь”, феміністки), сексуальні меншини тощо. Вони не здійснюють постійного впливу на політику, а скоріше тяжіють до її “тіньових” форм і технологій, але також мінливо.

По-друге, за місцем у політичній системі еліти поділяються на правлячу (еліту влади) і опозиційну (контреліту). Правляча еліта безпосередньо здійснює функції державної влади (чи сприяє просуненню важливих політичних рішень). До складу контреліти входять ті сили, що прагнуть посісти визначальні позиції у владі; така потенційна еліта часто висуває популістські лозунги, апелює за підтримкою до невдоволених шарів суспільства.

По-третє, за структурою і характером внутрішніх зв’язків виокремлюють еліти з високим ступенем інтеграції (поєднані) та еліти з низьким рівнем інтеграції (роз’єднані). Останнім притаманна гостра боротьба між угрупуваннями за оволодіння стратегічними позиціями, тактичними можливостями, за сфери контролю та розподілу ресурсів (наприклад, адміністративна еліта). Інтегровані еліти, навпаки, згуртовані достатньо, інколи на релігійній чи ідеологічній основі, або завдяки консенсуальній злагоді на певних ціннісних засадах, нормах політичної конкуренції та процедурах здійснення політичної влади.

По-четверте, за ступенем представництва серед еліт виділяють ті, що мають високий рівень (масштаби) соціальної репрезентативності, й такі, що мають низький ступень представництва, тобто відображають інтереси дуже вузьких сегментів суспільства.

Нарешті, по-п’яте, еліти поділяються на “відкриті” та “закриті”, згідно інтенсивності їх циркуляції та засобам рекрутування, що характеризують добір в еліту.

 

2. У демократичному суспільстві політика здійснюється людьми для людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини як суб´єкта політики має вагоме значення.

 Політична діяльність індивідів може здійснюватись як політична участь (участь громадян у політичному житті суспільства) і як політичне функціонування.

Політичне функціонування — забезпечення участі політичних інституцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні спільними справами.

Сукупно вони означають професійну політичну діяльність, апаратну роботу, керівництво громадським утворенням.

Об´єктивні характеристики політичної діяльності та суб´єктивне сприйняття політики людиною, її розуміння власної  ролі в ній служать підставою для вирізнення кількох рівнів і типів політичної участі:

— реакція (позитивна або негативна) на імпульси, що надходять із політичної системи чи з її інституцій, не пов´язана з необхідністю високої активності людини; епізодична участь у політиці;