Шпаргалка з "Політології"

 Об'єкти політики —  явища політичної сфери в їх  різноманітних проявах і зв'язках  з усім громадянським суспільством. На них спрямована діяльність  суб'єктів політики. Об'єкт політики  дає уявлення всього того, на  що суб'єкт політики спрямовує  свою перетворюючу або руйнівну  політичну діяльність.

 Об'єкти політики —  це реальна політична дійсність, характерні для неї суспільні  відносини, насамперед політичні, політична  система суспільства в цілому, її елементи, форми політичного  життя, сфера політичних інтересів, суперечності політичного процесу  як у вітчизняних межах, так  і в регіональному або світовому  просторі.

2. Головна суперечність демократії — суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Багатоманітні концепції демократії спрямовані на вирішення цієї суперечності.

Історично першою такою концепцією та формою її практичного втілення була класична ліберальна демократія. Головна ідея лібералізму — ідея індивідуальної свободи. У зв'язку з цим ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу, яка ґрунтується на реалізації особистих прав і свобод індивіда.

Сучасний різновид ліберальної демократії — концепція плюралістичної демократії (від лат. pluralis — множинний), яка ґрунтується на врахуванні інтересів усіх соціальних верств. Основні ознаки: конкуренція і взаємодія різних політичних сил і відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади.

Концепція корпоративної демократії близька до концепції плюралістичної демократії, але обмежує представництво лише найвпливовішими об'єднаннями, які не конкурують між собою, а співпрацюють під контролем держави.

Концепція партисипаторної демократії спрямована на забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади, громадянського контролю над прийняттям рішень, що буде сприяти досягненню справжньої свободи і рівності. Оскільки неможливо перейти до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації з елементами прямої і представницької демократії.

В сучасних умовах тотальної глобалізації суспільства сформувалася концепція космополітичної демократії, яка спрямована на осмислення місця демократії в космополітичному суспільстві, її розвиток всередині країн, між державами та на глобальному рівні.

Існує ряд концепцій елітарної демократії, які намагаються поєднати теорію демократії і теорію еліт.

3. На́ція (лат. natio — плем'я, народ) — полісемантичне (багатозначне) поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існують два основні значення терміну:

Політична спільнота громадян певної держави — політична нація. Часто вживається як синонім терміну держава, коли мається на увазі її населення, наприклад для посилання на «національні» університети, банки та інші установи.

Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності» так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично є синонімом терміну народ.

Етнічна група, етнос, народ — запозичено з грецької мови через латинську (старолатинське: ethnicus); грецьке ἐθνικός «племінний; народний; язичницький» є похідним від грец. ἔθνος — «громада; плем'я, народ», етимологічно «група своїх людей».

Білет № 20.

1. Політична соціалізація та її функції.
2. Сутність та ознаки демократії.
3. Основні принципи сучасної національної політики.

1. ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ – процес засвоєння індивідом упродовж життя політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить.

Вперше цей термін застосували у XIX ст. американський соціолог Ф. Гіддінс і французький соціопсихолог Г. Тард.

Політична соціалізація передбачає комплекс заходів , які готують людину до життя у сфері політики, визначають її політичну поведінку, впливають на уподобання та рішення.

Високий рівень політичної соціалізації громадян є передумовою високого рівня розвитку суспільних відносин та їх стабільності.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ:

2. Слово «демократія» відоме ще від часів Давньої Греції і у перекладі з грецької означає «владу народу». Слово «демократія» вживається в різному значенні: 
   • як форма держави; 
   • як політичний режим; 
   • як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій. 
   Коли про державу кажуть, що вона — демократична, то мають на увазі наявність усіх цих значень.

Демократія — політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державі ними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і мені шості відповідно до міжнародних стандартів. Розглянемо ознаки демократії. 

1. Демократія має  державний характер:

а) виражається в делегуванні народом своїх повноважень державним органам. Народ бере участь в управлінні справами в суспільстві і державі як безпосередньо (самоврядування), так і через представницькі органи. Він не може здійснювати сам належні йому владу і делегує державним органам частину своїх повноважень;

б) забезпечується виборністю органів держави, тобто демократичною процедурою організації органів держави в результаті конкурентних, вільних і чесних виборів; 
в) проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними справами.

 2. Демократія має політичний характер: 
а) передбачає політичне різноманіття. Демократія, як, утім, і ринкова економіка, неможлива без існування конкуренції, тобто без опозиції і плюралістичної політичної системи. Це знаходить вияв у тому, що демократія виступає принципом діяльності політичних партій у боротьбі за володіння державною владою. б) ґрунтується на політичній рівноправності громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави і, насамперед, рівності виборчих прав. Така рівність надає можливість вибору між різними політичними варіантами, тобто політичними можливостями розвитку.

3. Демократія передбачає  проголошення, гарантування та фактичне  втілення прав громадян — економічних, політичних, громадянських, соціальних, культурних, а так само — й  їх обов'язки відповідно до  міжнародних стандартів.

4. Демократія передбачає  законність як режим суспільно-політичного  життя. Режим громадсько-політичного  життя виражається у вимогах  до всього суспільства — до  всіх суб'єктів політичної системи (вони ж — і суб'єкти демократії) і, насамперед, до державних органів  — засновуватися і функціонувати  на основі суворого і неухильного  виконання правових норм.

5. Демократія припускає  взаємну відповідальність держави  і громадянина, що виражається  у вимозі утримуватися від  учинення дій, що порушують їх  взаємні права і обов'язки.

3. Основні напрями зовнішньої політики України на сучасному етапі

Основним документом, який визначав принципові засади розбудови державотворчих процесів, у тому числі в сфері зовнішньої політики, став Акт проголошення незалежності України, прийнятий 24 серпня 1991 р. Виходячи з цього документу Верховна Рада України 2 липня 1993 р. схвалила "Основні напрямки зовнішньої політики України". В них, зокрема, наголошується, що неодмінною умовою розбудови незалежної Української держави є її активне та повномасштабне входження до світового співтовариства. Торуючи свій шлях у світ, Україна спирається на власні фундаментальні загальнонаціональні інтереси, а саме: стратегічні та геополітичні, пов'язані з національною безпекою України та захистом її політичної незалежності; економічні, пов'язані з інтегруванням економіки України у світове господарство; регіональні, субрегіональні, локальні.

Україна займає певне місце у системі сучасних міжнародних відносин. Основні цілі, геополітичні аспекти, пріоритети та напрямки зовнішньої політики сучасної України сформовані у Акті незалежності України (де є спеціальний десятий розділ "Міжнародні відносини"), у Декларації про державний суверенітет, виступах Президента та інших документах.

Зовнішня політика України спрямовується на утвердження й розвиток України як незалежної демократичної держави, на збереження її територіальної цілісності та недоторканності кордонів, на включення національного господарства у світову економічну систему, на поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення благо сприятливих умов для соціально-економічного розвитку нашої держави. Україна проводить відкриту, чесну і принципову зовнішню політику, засновану на принципах та нормах міжнародного права.

Основні пріоритети та напрямки зовнішньої політики української держави:

1. Центральним напрямком зовнішньополітичної  державності України є плідна  робота в ООН, в и спеціалізованих  органах, установах, структурах, та  міжнародних організаціях. Україна  приймає участь в роботі практично  всіх органів та установ ООН.

2. Наступний напрямок зовнішньої  політики України - це зовнішньополітична  дипломатична діяльність. Дипломатичні  відносини Україна встановлює  на засадах рівноправності, невтручання  у внутрішні справи одне одного, визнання територіальної цілісності  та нерухомості існуючих кордонів.

3. Важливим напрямом зовнішньої  політики сучасної України є  встановлення, підтримка та всілякий  розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з  усіма країнами світової спільноти, за виключенням країн, котрим  за рішенням Ради Безпеки ООН  оголошена економічна блокада.

4. Це участь України у вирішенні  глобальних проблем сучасного  світу.

5. Одним з найважливіших напрямків  зовнішньої політики України  є збереження та подальше зміцнення  добросусідських стосунків з  колишніми республіками СРСР. Україна  дуже зацікавлена у добрих  стосунках з усіма країнами  колишнього СРСР та особливо з Росією.

6. Участь України у вирішенні  складних та невідкладних військово-політичних  проблем.

Україна вже мас дипломатичні та консульські представництва у 80 країнах на всіх континентах. У Києві діють 61 зарубіжне посольство, вісім представництв міжнародних організацій, два почесних консульства. У Харкові, Львові, Одесі, Ужгороді, Маріуполі, Сімферополі працюють 10 консульських установ іноземних держав і два представництва міжнародних організацій. Обрання міністра закордонних справ України Г. Удовенка головою 52-ої сесії Генеральної асамблеї ООН свідчить про шанобливе ставлення до нашої держави. Про високий статус України свідчить і обрання України до Комісії ОО Н з прав людини. У 2002 р. Україна остаточно заявила про свій європейський вибір, про курс на поступове і неухильне наближення до вступу у Європейський Союз та інтегрування у НАТО.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що у зовнішній політиці незалежна Україна досягла вагомих результатів. Перше і найголовніше досягнення України це те. шо вона відбулася як незалежна держава і її визнали держави світу як суб'єкт міжнародних відносин. Головними напрямами зовнішньої політики України є: розвиток двосторонніх відносин; участь у європейському співробітництві; розвиток відносин у рамках СНД; участь у роботі ООН, інших міжнародних організаціях. Нашу державу прийнято до складу престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкцій та розвитку. Українська держава стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво та партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль було докладено, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції як Ради Європи (РЄ). Тобто, вищесказане свідчить, що Україна бере активну участь у формуванні політичних умов на міжнародній арені. У цих впливових організаціях вона проводить активну роботу, яка віддзеркалює не лише загальні, а й національні інтереси нашої держави. Все це є показником зростаючого авторитету України в сучасному світі.