Анализ деятельности ГП «Конотопский авиаремонтный завод« Авиакон »

Підприємства відрізняються  один від одного за рядом ознак: галузевої  приналежності; розмірами; ступенями  спеціалізації і масштабами виробництва  однотипної продукції; методами організації виробництва і ступеня його механізації та автоматизації; організаційно-правовими формами і т.д.

Головними критеріями розділення підприємства на групи є:

- чисельність працівників з диференціацією по галузях економіки, вартісний обсяг випуску продукції, особливості формування статутного капіталу;

- за спеціалізацією  і масштабами виробництва однотипної  продукції - спеціалізовані, диверсифіковані  (багатопрофільні) і комбіновані [20, с.299].

Наприклад, щодо галузі машинобудування  при комплексному підході до оцінки виробництва необхідно врахувати наступні фактори:

- структуру машинобудівної  галузі;

- галузеву структуру  народного господарства;

- комерційну діяльність  підприємства в умовах ринку;

- загальний економічний  рівень розвитку регіону.

Виробнича політика підприємства машинобудівної галузі повинна включати в себе наступні елементи:

- якісне виконання  робот з дотриманням технологій;

- приєднання до стандартів  якості ISO;

- дотримання соціальних  та екологічних стандартів [21, с.308].

Головною метою діяльності підприємства є перевищення результатів над витратами, тобто досягнення можливе більшого прибутку або можливо високої рентабельності. Найбільш ідеальним є такий стан, коли отримання максимального прибутку забезпечує і більш високу рентабельність. Досягнення поставленої мети можливе при реалізації наступних заходів:

1) випуск високоякісної  продукції, систематичне її оновлення  у відповідності з попитом  споживачів, на основі прогресивної  техніки і технології;

2) ведення політики  ресурсозбереження на основі раціонального використання виробничих ресурсів з урахуванням їх взаємозамінності;

3) розробка стратегії  і тактики підприємства відповідно  до мінливих умов ринку і  дії конкурентів; 

4) забезпечення конкурентоспроможності  продукції та підприємства, підтримання стабільної позиції на ринку;

5) систематичне впровадження  передової техніки, прогресивної  технології виробництва продукції,  що дозволяє значно скорочувати  витрати виробництва, підвищувати  якість продукції, що випускається;

6) підвищення продуктивності праці і в цілому зростання ефективності виробництва;

7) ведення гнучкої  цінової політики та здійснення  інших функцій [22, с.119].

До числа основних підсистем виробничої системи, належать такі:

1) соціальна - комплекс відносин між людьми як організаційний прояв системи;

2) виробничо-технічна - матеріальні  засоби, комплекс машин і обладнання, матеріалів,  інструментів, енергії; 

3) інформаційна - інформаційні елементи та їх взаємозв'язок[23, с.287].

Сукупність виробничих процесів, реалізація яких забезпечує виготовлення та виконання послуг називається керована підсистема. Керована підсистема, у свою чергу, ділиться на декілька підсистем, відповідно до характеру протікаючих на підприємстві процесів: підготовки виробництва і освоєння нової продукції, забезпечення якості продукції; матеріально-технічного постачання; збуту і реалізації продукції і т.і.

Керуюча підсистема - це сукупність взаємопов'язаних методів  управління, що реалізуються людьми за допомогою технічних засобів, для  забезпечення ефективного функціонування виробництва.

Підрозділ - це елементи (підсистеми) підприємства, в яких здійснюється виробництво і управління, що відповідають за виконання конкретного набору задач на підприємстві в цілому. До складу підприємства входять виробничі підрозділи: філії, виробництва, цеху, бригади; підрозділи інфраструктури: ремонтне, транспортне, складське господарство, інструментальне виробництво, відділи та служби заводоуправління, науково-технічні підрозділи і т.і [24, с.136].

Основними елементами виробничої  діяльності підприємства є процеси, наприклад, виробничі, науково-технічного розвитку.  Підприємство володіє основними ознаками, які характеризують його як систему. До їх числа належать:

- комплексність, яка  визначається комплексністю його цілей і завдань, а також високим розмаїттям що відбуваються на підприємстві процесів виробництва та управління;

- динамізм. Підприємство  являє собою динамічну систему,  володіючи здатністю змінюватися,  розвиватися, переходити з одного  якісного стану  в інше, залишаючись системою;

- саморегулювання.  Підприємство - це саморегулююча система, яка  може пристосуватися, в певних  межах, як до внутрішніх, так  і до зовнішніх трансформаційних  змін;

- цілісність. Підприємство  складається з безлічі взаємозалежних, а не поодиноких один від одного елементів. Розрізнене існування елементів системи один від одного не може характеризувати її в цілому. У найбільш загальному вигляді це означає наявність у підприємства таких властивостей, які не зводяться до простої суми її елементів, а припускають їх комплексну  взаємодію. Отже, елементи підприємства, як системи, якісно характеризуються через ставлення одне до одного, забезпечуючи його цілісність. Щоб усі елементи системи возз'єдналися в єдине ціле, в комплексну систему, її необхідно організувати, тобто спроектувати, побудувати і забезпечити функціонування підприємства;

- взаємодія із зовнішнім  середовищем. Підприємство слід  розглядати як відкриту систему,  яка тісно взаємодіє з зовнішнім  середовищем [25, с.].

Методи управління виробничою діяльністю описані в наступній таблиці.

Таблиця 2

Методи  управління виробничою діяльністю

 

Характеристика методу	Інструменти управління
Поточне управління «за  відхиленням».	Реагування на ситуацію, що складається. Планування, що орієнтоване всередину організації, обмежується розробкою бюджетів і поточних планів.
Управління від «досягнутого», з елементами передбачення майбутнього.	Застосування елементу аналізу і контролю ситуації, що складається зовні та в організації. Планування використовує екстраполяційне передбачення майбутнього.
Управління за «цілями», з орієнтацією на зовнішнє середовище	Опанування «стратегічного мислення», націленого на урахування кон'юктури ринку. Планування- стратегічне, що розробляє «стратегічні відповіді» на дії конкурентів у категоріях «продукт-ринок»
Стратегічне управління	Підготовка майбутнього  до майбутнього. Стратегічне планування, яке пронизує всі підсистеми діяльності підприємства, використовує всі досягнення зазначених дій.

 

При розробці плану виробництва і реалізації продукції необхідно забезпечити випуск такої кількості виробів установленої номенклатури за плановий період часу, при якому досягається максимально можлива економічна ефективність виробництва для даного підприємства

Від того, як працює персонал, у багатьом залежить ефективність роботи підприємства. На персонал лягає обов'язок встановлення необхідних зв'язків та координація роботи з зовнішнім середовищем.

Наступний фактор виробництва - засоби виробництва в свою чергу  складаються із засобів праці та предметів праці. Економічний сенс засобів праці полягає у забезпеченні впливу на предмет праці з метою його трансформації (перетворенні) на товар. Засоби праці не змінюють свою натурально-речову форму і беруть участь в процесі виробництва багаторазово. Предмети праці, навпаки, беруть участь у процесі праці одноразово, змінюючи при цьому свою натурально-речову форму від вихідної сировини і матеріалів до кінцевої продукції. Загальноприйняті терміни, їх позначають, це, відповідно, основні фонди та оборотні фонди. Саме їх сукупність формує поняття «виробничий потенціал підприємства» [26, с.247].

Виробничий потенціал  визначає кількість, якість продукції, що випускається, потужності і можливості підприємства. Фінанси представляють  собою сукупність грошових відносин, пов'язаних з формуванням та використанням сукупних доходів і витрат підприємства. Вони є підсумковим, узагальнюючим показником діяльності підприємства. Саме за допомогою співвідношення доходів і витрат можна в кінцевому підсумку судити про діяльність підприємства в цілому.

Для промислового підприємства основу становить виробнича система, ознаками якої є (рис.):

Рисунок .2. Ознаки виробничої системи

 

Рисунок .3. Маркетингова петля якості промислового підприємства

 

Отже, можно сказати, що за домінування рику споживача та дотримання концепції орієнтації на споживача вплив кон’юнктури цільових ринків на промислове підприємство відбувається через маркетингову петлю якості, в межах якої попиту на товар, його ключовим характеристикам підпорядковується виробництво. Зокрема на етапі пошуку і вивчення ринку, дослідження галузевих інновацій задаються техніко-технологічні характеристики виробів, що визначають виробничі потужності, організацію виробництва, програми вдосконалення виробничої бази.

 

 

 

1.2.1 Виробнича програма, її сутність та основні поняття

 

Виробництво і реалізація продукції для забезпечення потреб населення є метою діяльності підприємства, за умови, що підприємство одержує прибуток. Тому планування виробництва і реалізації продукції є основним розділом тактичного плану, на основі якого складається виробнича програма підприємства.

Отже, виробнича програма — це система адресних завдань  з виробництва і доставки продукції  споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок [27].

Основним завданням  виробничої програми є максимальне  задоволення потреб споживачів у  високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися таких вимог:

— правильного визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва  попитом споживача;

— повного ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

— обґрунтування плану  виробництва продукції ресурсами  і, насамперед, виробничою потужністю [28, с.100].

Виробнича програма включає  в себе:

— план виробництва продукції (за номенклатурою, асортиментом, кількістю та терміном постачань);

— план збуту продукції;

— розрахунок виробничої потужності.

Виробнича програма є  основою для складання наступних  розділів плану підприємства:

— технічного розвитку й організації виробництва;

— підвищення економічної  ефективності виробництва;

— капітальних вкладень;

— капітального будівництва;

— матеріально-технічного забезпечення;

— праці та кадрах;

— собівартості, прибутку та рентабельності;

— фондів економічного стимулювання;

— соціального розвитку;

— заходів з охорони  природи;

— фінансового [29, с.240].

Формування виробничої програми підприємства базується на таких елементах:

— на основі вивчення, аналізу  та перспективи розвитку ринкового  попиту підприємством укладаються зі споживачами-покупцями (торговельними підприємствами, посередниками, біржами) угоди на постачання певних видів продукції;

— державні контракти  є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету, та поновлення державного резерву (при цьому держава гарантує оплату поставок продукції та забезпечує її виробництво найважливішими ресурсами);

— державні замовлення є  засобом стимулювання збільшення виробництва  у пріоритетних галузях, впровадження нових технологій, випуску дефіцитних видів продукції, державної підтримки важливих наукових досліджень (держава може надавати пільги підприємствам-виробникам, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами);

— портфель замовлень  на продукцію інших споживачів формується на основі контрактів між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами та відображає його постійні прямі господарські зв'язки (такі контракти періодично переглядаються та поновлюються);

— частина продукції  підприємства може споживатися безпосередньо  ним самим (у виробничій програмі повинні враховуватися потреби підприємства, які визначаються на основі балансів матеріальних ресурсів, що відображають потребу у них та джерела її покриття)[30, с.97].

Топчій Л.С., додержується жумки, що при розробці виробничої програми передбачається досягнення необхідних темпів зростання виробництва; освоєння нових видів продукції; раціональний розподіл продукції, що випускається, по календарних термінах. Основна увага приділяється підвищенню ефективності виробництва, досягненню беззбитковості по збитковій частині номенклатури. Передбачається відновлення фондів і впровадження нової техніки, підвищення використання виробничої потужності, зростання продуктивності праці [31, с.102].