Структура, складові й особливості механізму фінансового забезпечення вищої школи

Методи другої групи  орієнтовані на аналіз кількісних результатів фінансування освітньої системи. Середовище їх застосування обмежене. Вони не дозволяють ефективно оцінювати середньо- і довгострокову перспективу розвитку системи фінансування вищої освіти, ігнорують структурні аспекти впливу освітньої системи на стан національної економіки. Проте універсальність і гнучкість робить їх найбільш адекватним інструментом поточного контролю фінансування освіти. Їх використання дозволяє враховувати весь комплекс чинників, що прямо або побічно впливають на оцінку вищу освіти та ефективність її функціонування.

. Рівень фінансування  освіти в Україні нижчий, ніж  в більшості розвинених країн.  При зіставленні питомих витрат  на освіту одного навченого, розрив між показниками України і більшості індустріальних країн вельми значний. Якщо в Україні річні витрати на підготовку одного студента складають 0,8 тис. дол. США, то в Польщі цей показник складає 3,5 тис. дол., Південній Кореї - 6,5 тис. дол., Канаді - 9,0 тис. дол. Використання агрегатних показників має ряд очевидних достоїнств. Простота розрахунку показників, обумовлена доступністю початкових даних і відсутністю різночитань в методології їх розрахунку, не тільки знижує витрати на здійснення аналізу, але і зменшує вірогідність виникнення помилок при їх визначенні. Наочність і універсальність даних показників дозволяє застосовувати їх на всіх рівнях процесу бюджетного планування і ефективно включати в аналітичні моделі вищого рівня.

Застосування даних  показників в аналізі фінансування вищої освіти обмежене також їх методологічною неповнотою. Економічні показники фінансування освіти не відображають ефективності розподілу і використання засобів. Тому адекватне використання даних показників можливе лише при зіставленні держав із схожими механізмами фінансування освіти або аналізі динаміки показників в часовому інтервалі, що не містить корінної трансформації схеми фінансування освіти. У всій решті випадків використання цих показників можливе лише як інструмент моніторингу загальних тенденцій,  розвиток системи фінансування освіти.

Застосування економічних  показників фінансування освіти найефективніше при аналізі його достатності, зіставленні  рівнів фінансування в різних економічних  системах і оцінці результатів бюджетної  політики. Ці ж показники лежать в основі короткострокового бюджетного планування. Головний недолік цих показників в тому, що вони не достатньо відображають впливи фінансування освіти на економіку країни.

У економічній літературі для моніторингу  ефективності фінансування національної освітньої системи економічні фінансові показники  рекомендується доповнювати  показниками рівня знань навчаних. Універсальність, простота і наочність аналізу, заснованого на використанні показників цієї групи, зумовили їх широке застосування в публіцистиці, непрофільних дослідженнях, лекційних матеріалах. Проте в практиці державного управління освітою ці показники використовуються обмежено.

Це обумовлено поряд  чинників. По-перше, будь-які кількісні  оцінки якості знань навчаних неминуче пов'язані з формалізацією і  спрощенням складного комплексу наслідків придбання освіти. Традиційні методи бальної оцінки знань  екзаменаторами не дозволяють уникнути можливої суб'єктивності, спотворень, пов'язаних з відмінностями в практиці окремих екзаменаторів і освітніх установ. Системи формалізованого контролю знань (тести, комплекси завдань і т.д.), що широко розповсюдилися останніми роками, дозволяють оцінити лише галузь знань навчаного, але ніяк не враховують виховного ефекту освіти, розвитку непрофільних навиків і зростання ерудиції навчаних, вторинної трансляції переданих  знань.

Крім того, формальні  критерії рівня знань навчаних, як правило, недостатньо зіставні. В  тому випадку, якщо ці показники розраховуються на основі зведення даних окремих  освітніх установ (результати випускних  іспитів, проміжних перевірок і т.д.), в результати перевірки знань вноситься  стійкий компонент що їх спотворює, пов'язаний з відмінностями в традиціях викладання окремих освітніх установ. Навіть стандартні міжнародні алгоритми перевірки знань (наприклад, тест TOEFL) часто адаптуються до національних стандартів навчання і особливостей окремих ВНЗ. Застосування таких даних при зіставленні рівня розвитку системи освіти в окремих країнах або регіонах можливо лише з низьким ступенем точності.

Показники агрегатного  фінансування освіти і рівня знань населення спочатку орієнтовані на механізм передачі і засвоєння знань і навиків в процесі навчання і не враховують характеру подальшого використання цих знань і, відповідно, економічної виправданості інвестицій в освіту.

 У економічній літературі важливим показником ефективності фінансування освіти називають продуктивність праці. Проте інформаційна цінність цього показника обмежена. Варіації регіональної або національної продуктивності праці можуть бути обумовлені відмінностями в галузевій структурі національних економік, рівні технологічного розвитку і т.д. Дещо адекватніші результати дає аналіз галузевих показників продуктивності праці в трудомістких галузях. Проте такі галузі, як правило, характеризуються невисоким рівнем використовуваних технологій і, відповідно, низькими вимогами до кваліфікації (освітнього рівня) робочої сили.

Продуктивність  праці в більшості галузей української економіки невисока. При цьому найбільший розрив в продуктивності праці наголошується в технологічно складних галузях, що може розглядатися як свідоцтво недостатньої ефективності використання трудових ресурсів в Україні. Це свідчить про недостатню технічну озброєність праці, технологічну відсталість, слабку  профільну орієнтацію відповідних освітніх установ і, відповідно, обмежену структурну ефективність фінансування освіти в Україні.

Разом з показниками  продуктивності праці, для оцінки ефективності фінансування освіти використовуються характеристики розвитку наукоємких і  трудомістких інноваційних галузей  національної економіки: частка продукції цих галузей у ВВП, чисельність зайнятих на підприємствах відповідних галузей і т.д. Лише у державі з розвиненою освітньою системою,  орієнтованою на потреби національної економіки в трудових ресурсах,  можливий інтенсивний розвиток інноваційних галузей економіки і здійснення відповідних науково-дослідних розробок.

Показники продуктивності праці і розвитку інноваційних галузей, як і загальні індикатори рівня знань  навчаних, орієнтовані на аналіз ефективності освітньої сфери в цілому і механізму її фінансування зокрема. Область застосування цих груп показників також схожа. Показники ефективності використання людського капіталу є адекватними довгостроковими нормативами розвитку національної системи освіти і індикаторами ефективності стійкої політики фінансування освіти. Вони також можуть використовуватися для виявлення «слабких місць» системи фінансування освіти і визначення пріоритетних напрямів її розвитку.

Аналіз різних індикаторів  ефективності фінансування освіти свідчить про обмеженість середовища застосування більшості з них. Жоден з цих індикаторів не є універсальним, не може використовуватися при рішенні всього спектру завдань планування фінансів освіти і контролю якості освітніх послуг. Тому доцільнішим представляється використання нових показників, адаптованих до вирішення задач управління фінансами вищої освіти. Оскільки основною вимогою до цих показників є їх велика універсальність і інформаційна насиченість, ці індикатори повинні носити композитний характер.

Аналіз  показує, що в літературі до показників ефективності  фінансування освіти не коректно відносять дві основні групи. До першої відносяться характеристики агрегатного фінансування освіти (у співвідношенні з обсягом ВВП, державних витрат, кількістю навчаних і іншими показниками). До другої групи відносяться показники ефективності використання трудових ресурсів, що формуються освітньою системою (загальна і галузева продуктивність праці, рівень знань населення і т.д.). Але ні перша, ні друга група  не є показниками ефективності фінансування .

 Вірнішим напрямом  модернізації системи показників  ефективності фінансування освіти, який обґрунтовує Спірюхова Є.А. в своїй роботі «Оцінка і фінансування освітніх послуг», є створення композитних індикаторів, що включають показники обох груп. Найбільш наочним, простим в розрахунку і зручним для включення в моделі вищого рівня, на думку автора, є співвідношення частки вкладень в освіту у ВВП і питомої ваги осіб, що володіють вищою освітою, у складі населення (річні витрати на підготовку однієї людини, що володіє вищою освітою, в % від ВВП на душу населення):

K₀ = (O i / G) x (N₀ / N_P )                       (2.20)

K₀ - коефіцієнт фінансування освіти;

O i - витрати на освіту;

G - ВВП;

N про - чисельність  резидентів з вищою освітою;

N p - загальна чисельність  населення.

У цьому агрегатному  показнику частка витрат  на вищу освіту характеризує  рівень фінансування  освіти держави, а частка осіб з вищою  освітою у складі  населення  відображає рівень освіти. Ні той, ні інший  показник не відображає дію на економіку. За розрахунками відомого американського теоретика Е. Денісона, інвестиції в людський капітал дають віддачу в 5-6 разів більше, ніж вкладення в матеріальне виробництво. А Світовий банк, на прикладі обстеження 192 країн, дійшов висновку, що тільки 16% економічного зростання в країнах з перехідною економікою обумовлені фізичним капіталом, 20% природним капіталом, інші 64% пов'язані з людським і соціальним капіталом. В Україні найважливішою проблемою сучасності і найближчого майбутнього залишається стимулювання притоку національних і, особливо, іноземних інвестицій в сферу високих технологій, науки, освіти. Труднощі широкомасштабного залучення іноземних інвестицій в нашу країну, і в людський капітал зокрема, зв'язані з рядом вже добре відомих причин, в числі яких можна виділити наступні: недосконале законодавство, політична і фінансова нестабільність, відсталість інфраструктури, зовнішня заборгованість, корумпованість, бюрократизм. У сучасній українській економіці  поширені припущення про те, що доведення  бюджетного фінансування освіти до певної величини (15% витрат консолідованого державного бюджету, 5% ВВП і т.д.) автоматично веде до зростання якості освітніх послуг. У зв'язку з цим нами обґрунтована методика  визначення економічної ефективності  фінансування на основі  рівнянь з множинною регресією за допомогою яких розглядаються  тенденції розвитку економіки країни.

Відзначимо, що тенденції  зростання  економіки і її ефективності визначаються такими показниками, як приріст  валового внутрішнього продукту, що містить в собі проміжний  продукт, і приріст валової доданої вартості, що відображає рівень створення знов створеної вартості  продукції і послуг. Вони якнайповніше відображають  розвиток країни.

       На  рис 2.4. відображена тенденція зростання  валової доданої вартості.

Рис.2.4 Тенденція  щорічного  приросту валової доданої вартості економіки  України за 2002-2006 р. млрд. грн. (у фактичних цінах).

З рис. 2.4 видно, що йде  стрімкий  прогресуючий  розвиток приросту валової доданої вартості. Представимо сукупність чинників, які зумовили  щорічний приріст  валової доданої вартості. Це, перш за все, введення в дію нових основних засобів виробництва, що забезпечують технічну озброєність праці, впровадження нових прогресивних технологій виробництва, зростання основних засобів. Далі важливим чинником виступає приріст у всіх сферах економіки оборотних коштів. Саме від їх раціонального співвідношення до основних засобів залежить  безперервність, поточність виробничого процесу. Третім чинником розвитку є залучення у виробництво додаткової робочої сили і зростання її матеріальній зацікавленості. Цей показник - приріст  фонду зарплати, стимулюючої якісну і продуктивнішу роботу. Четвертий чинник, що грає важливу роль в розвитку економіки країни, - це зростаючий рівень освіти, обумовлений розширенням її фінансування( табл. 2.3). 

Таблиця 2.3

Тенденції приросту валової доданої  вартості економіки України за 2002-2006 рр.

 З табл. 2.3 видно,  що валова додана вартість  виробництва товарів і послуг(У) виросла  за чотири роки в 4,7 разів.  Підставою цього зростання слугували збільшені основні і оборотні кошти (Х₃), використані трудовими ресурсами, що одержали  додатковий приріст матеріального стимулювання (оплати праці - Х₂) і приріст кваліфікованих кадрів, обумовлений вкладеннями в освіту (Х₁). Рішення кореляційно-регресійного рівняння взаємозв'язку  чинників, що викликали приріст  валової доданої вартості, дало наступні результати (ДОДАТОК  А):

 У=2,314 Х ₁ +2,856 Х ₂ +0,6009Х ₃ - 61,94  при R²= 0,831           (2.21)

Це означає, що при  зростанні  фінансування  освіти в Україні  на 1 млрд. грн. приріст  додаткової вартості складе 2,314 млрд. грн. При подальшому стимулюванні  праці  зростанням її оплати на  1 млрд. грн. валова додана вартість виросте на 2,856 млрд. грн. При подальшому нарощуванні сукупності основних і оборотних коштів на 1 млрд. грн.  валова додана вартість  виросте тільки на 600,9 млн. грн.  Це  абсолютно ясно, оскільки значна частина витрат на приріст матеріальних речовинних засобів збільшуватимуть проміжний продукт, а не додану вартість.